Постанова № 73669250, 25.04.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/4583/13-ц Головуючий у 1-й інст. Зубчук І. В.

Категорія 39 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді Галацевич О.М.

суддів Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №278/4583/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання недійсними заповітів,

за апеляційними скаргами приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_3, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4,

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області, яке ухвалено 24 листопада 2016 року суддею Зубчук І.В. у м.Житомирі,

в с т а н о в и в :

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив суд визнати недійсними заповіти ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 від 05 та 15 липня 2013 року, посвідчені приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_3, та внести відповідні записи до Спадкового реєстру про їх недійсність.

В обґрунтування позову зазначив, що 16 липня 2013 року померла його рідна баба – ОСОБА_5 Він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті баби, проте йому було відмовлено в оформленні права на спадкування у зв’язку існуванням вищевказаних заповітів. Вважає, що останні були вчиненні ОСОБА_5 в момент, коли вона в силу свого похилого віку та стану здоров’я не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсними заповіти ОСОБА_5 від 05 липня 2013 року та від 15 липня 2013 року на користь ОСОБА_2, посвідчені приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстровані в реєстрі за №3005 та №3139 відповідно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційних скаргах представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

В обгрунтування апеляційної скарги ОСОБА_4 зазначив, що судом не враховані заперечення та докази, надані відповідачем і третьою особою. На його думку, судом також не надано належної оцінки тій обставині, що діагноз, встановлений ОСОБА_5, був визначений без проведення необхідних клінічних досліджень, а зазначений експертами у акті діагноз відсутній у міжнародній класифікації хвороб. Вказав на неналежну оцінку судом першої інстанції показань свідків, неврахування цих показань при проведенні судової експертизи. Тому, вважає, що судом безпідставно відмовлено у проведенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

На думку ОСОБА_3 судом не враховано, що нею, як нотаріусом, було особисто з'ясовано волю та дійсні наміри ОСОБА_5, яка схвалила підготовлені нею проекти заповітів, що відповідали її волі. Посвідчення заповітів здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства. Також, вважає, що судом не оцінено докази у їх сукупності, а взято до уваги акт судово-психіатричного експерта від 14.07.2014, який суперечить показанням свідків, іншим матеріалам справи, викликає сумнів в його правильності. Ввважає, що встановлення ОСОБА_5 такого діагнозу, як помірна деменція або виражена деменція, без проведення клінічних досліджень є неможливим. Крім того, зазначила, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, зупинення провадження у справі до розгляду кримінальної справи.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2, її представник ОСОБА_6, представник третьої особи ОСОБА_3 – ОСОБА_7 апеляційні скарги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_8 просила залишити апеляційні скарги без задоволення.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що позивач у справі - ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_5, яка померла у віці 82 роки 16.07.2013 (а.с. 7-13 т.1).

За життя ОСОБА_5 05 липня 2013 року склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 та області. 15 липня 2013 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_2 належне їй рухоме та нерухоме майно. Заповіти посвідчені приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_3 (а.с.130-131 т.1).

У якості правової підстави для визнання заповітів недійсними позивач послався на статтю 225 ЦК України, зокрема на те, що дані заповіти були складені в момент, коли ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій та не керувала ними.

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні статтею 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам роз'яснено про те, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У ході розгляду даної справи, з метою встановлення наявності такого стану у заповідача на момент складення заповітів судом першої інстанції призначалась посмертна судово - психіатрична експертиза, яка проводилась експертами Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 Житомирської обласної ради (а.с.157-158,161-164 т.1).

Відповідно до акту судово-психіатричного експерта №286-2014 від 14.07.2014, ОСОБА_5 на час вчинення заповітів (05.07.2013 та 15.07.2013) страждала на виражену деменцію судинного ґенезу, з синдромами порушеної психіки (тривожно-параноїдальний синдром) та свідомості. Діагноз відповідає критеріям шифру F01.84 міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду. В силу наявних у неї психічних розладів на час вчинення обох заповітів (05.07.2013 та 15.07.2013) не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином, суд першої інстанції з урахуванням належної оцінки вказаного висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, показів свідків, а також інших досліджених письмових доказів, дійшов обґрунтованого висновку про визнання складених ОСОБА_5 заповітів недійсними, оскільки в момент їх складання вона не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними та правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 225 ЦК України.

Доводи апеляційних скарг з приводу відповідності заповітів волі заповідача, суперечності акту судово-психіатричного експерта від 14.07.2014 показам свідків, іншим матеріалам справи, спростовані висновком судово-психіатричного експерта №4 від 29.01.2018, який здійснений за наслідками проведеної експертами Комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. ОСОБА_9» повторної судово-психіатричної експертизи згідно ухвали суду апеляційної інстанції від 15.03.2017 (а.с.65-70 т.4).

Даним висновком підтверджено, що на час складання заповітів від 05.07.2013 та від 15.07.2013 ОСОБА_5 страждала на стійке хронічне душевне захворювання у вигляді важкої судинної деменції з маренням (F01.911) та під час складання заповітів від 05.07.2013 та від 15.07.2013 ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Посилання представника відповідача на те, що амбулаторна медична картка з Житомирської обласної психіатричної лікарні №1, яка покладена в основу висновків судових експертиз, ймовірно є підробленою, не може бути підставою для скасування ухваленого судом першої інстанції рішення. У разі встановлення такого факту у визначеному законом порядку, така обставина (підроблення медичного документу) може бути підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами.

Слід також зазначити, що висновок судово-психіатричного експерта №4 від 29.01.2018, грунтується не лише на даних медичної картки, яка стороною відповідача ставиться під сумнів, а на підставі інших медичних документів, показів свідків, яким експерт дав ретельний аналіз, що спростовує доводи обох апеляційних скарг у цій частині.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі №6-9цс12 зазначено, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_3, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді:

Повний текст постанови складений 27 квітня 2018 року.