Постанова № 73669072, 25.04.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/3496/16-ц Головуючий у 1-й інст. Савицька Л. Й.

Категорія 44 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 285/3496/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності нерухомим майном, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 лютого 2018 року, ухвалене під головуванням судді Савицької Л.Й. у м. Новоград-Волинський,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в кінцевій редакції якого просив виселити без надання іншого житла та визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, квартирою № 7 в будинку № 7 на площі ОСОБА_3 у м. Новоград-Волинському Житомирської області, усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном та зобов`язати Центр надання адміністративних послуг Новоград-Волинської міської ради зняти відповідача з реєстраційного обліку.

В обґрунтування позову зазначив, що йому на праві власності за договором дарування від 13.10.2007 року належить спірна квартира. Відповідач була зареєстрована в зазначеній квартирі після укладення в 2000 році шлюбу з позивачем, який було розірвано в 2016 році, після чого відповідач перестала бути членом його сім`ї. В січні 2016 року відповідач вибула на постійне місце проживання до своїх батьків, однак періодично знаходячись у згаданій квартирі псувала майно, влаштовувала сварки, бійки, наносила тілесні ушкодження його новій дружині ОСОБА_4 та сину ОСОБА_5, чим створює перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження майном та створює умови неможливості проживання іншим особам.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги у своїй сукупності аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві. Посилаючись на положення Конституції України, скаржник додатково зазначив, що протиправні дії відповідача порушують його права щодо мирного володіння власним майном.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 22).

Із довідки, виданої ОСББ «ЖБК-1» встановлено, що ОСОБА_2 разом з дітьми – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто у спірній квартирі.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21 березня 2016 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 73).

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 08 червня 2016 року, ОСОБА_2 разом із дітьми – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, вселено до спірної квартири.

На підставі вказаного рішення 30.06.2016 року судом було видано виконавчий лист № 285/221/16 та відкрито виконавче провадження (ВП № 51594940).

Актом державного виконавця відділу державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції від 08.07.2016 року підтверджується вселення ОСОБА_2 разом з неповнолітніми дітьми у спірну квартиру.

Разом з тим, в подальшому – 15.11.2016 року постановою державного виконавця, на підставі поданої ОСОБА_2 заяви, зазначене вище виконавче провадження було відновлено у зв’язку з перешкоджанням боржником проживанню стягувача у приміщенні, в яке його вселено.

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відстрочку виконання рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16 березня 2016 року про вселення ОСОБА_2 з неповнолітніми дітьми у спірну квартиру до остаточного вирішення спору щодо права власності, користування і розпорядження зазначеною квартирою.

Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 18.10.2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 9 листопада 2017 року у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду від 16 березня 2016 року відмовлено.

Відтак, до цього часу зазначене рішення суду не виконано.

Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно із положеннями статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частиною четвертою статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_2 та неповнолітні діти сторін на законних підставах зареєстровані у спірній квартирі, ОСОБА_2 разом з дітьми за рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16 березня 2016 року вселена у спірну квартиру, проте рішення суду не виконано через конфліктну ситуацію між сторонами, відповідач, ніколи не втрачала інтересу до цієї квартири, а її періодична відсутність, про яку зазначає позивач, викликана поважними причинами, пов'язаними з наявністю неприязних відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Окрім іншого, позивач, заявляючи вимогу щодо усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зобов’язання Центру з надання адміністративних послуг Новоград-Волинської міської ради зняти відповідачку з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 не зазначив даний орган у якості відповідача, що виключає покладення будь-якого обов’язку на цей орган.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі.

Європейський суд з прав людини вважає, що відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла, що таке право охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державу в особі її державних органів зобовязання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 p.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 p.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 p.) .

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров’я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким судом дана належна оцінка, тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та вимог позивача.

Інших доводів, які слугували б підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог позивача апеляційна скарга не містить.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає. Оскільки доводи апелянта не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до неправильного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.04.2018.

Головуючий Судді