Ухвала суду № 73663558, 24.04.2018, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/4084/13-ц

Провадження № 6/209/13/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року м. Кам'янське

Дніпровський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Ковальової А.Б.,

при секретарі Драгунцевій С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кам'янське заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою, в якій просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року № 209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3: грошових коштів за договором позики від 11 червня 2010 року у сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн. та сплаченого судового збору в сумі 3211,60 грн. та 229,40 грн.

Вимоги обґрунтовує тим, що заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 червня 2014 року у справі № 209/4084/13-ц частково задоволений позов ОСОБА_3 до нього та стягнуто з нього на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики від 11 червня 2010 року в сумі 908640 грн., три відсотки річних в сумі 103062,18 грн., індексацію в розмірі 60456,85 грн., судовий збір 3211,60 грн. та 229,40 грн. 02 червня 2015 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області його апеляційна скарга задоволена частково, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 червня 2014 року в частині стягнення індексації в розмірі 60456,85 грн. скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 05 липня 2016 року Дніпровським районним судом м. дніпродзержинська видано виконавчий лист у справі № 209/4084/13-ц щодо стягнення з нього на користь позивача: грошових коштів за договором позики від 11 червня 2010 року в сумі 908640 грн., три відсотки річних в сумі 103062,18 грн., сплачений судовий збір в сумі 3211,60 грн. та 229,40 грн., а всього 1015143,18 грн. За заявою стягувача ОСОБА_3 від 19 грудня 2017 року виконавчий лист Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 липня 2016 року за № 209/4084/13-ц пред’явлено до виконання. 19 грудня 2017 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_4 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 55415699. Проте, виконавчий лист пред’явлено до виконання після закінчення строку на пред’явлення цього листа до виконання. Згідно виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська у справі № 209/4084/13-ц, рішення суду набрало чинності 02 червня 2015 року, встановлено строк пред’явлення виконавчого листа до виконання – один рік. Тож останній день строку пред’явлення до виконання виконавчого листа є 03 червня 2016 року, а фактично виконавчий лист видано 05 липня 2016 року, тобто після спливу строку пред’явлення виконавчого документу до виконання. При цьому, позивач не звертався до суду з заявою про поновлення строку на пред’явлення виконавчого документу до виконання, відповідна ухвала судом не приймалася, строк не поновлювався. Внаслідок цього вказаний виконавчий лист є таким, що не підлягає виконанню.

У відкрите судове засідання ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 не з’явилися. До судового розгляду від представника ОСОБА_3 – ОСОБА_5 надійшли заперечення на заяву (а.с.51-52), в якій вона просила розглянути заяву без її та ОСОБА_3 участі, а також зазначила, що вказана заява була подана в порядку ст.432 ЦПК України, якою передбачено, що суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю або частково. До заяви не додано жодних конкретних правових доказів, які б свідчили про виконання боржником виконавчого документа та давали суду правові підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Посилання ОСОБА_1 на пропуск строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання не є правовою підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в розумінні приписів ст.433 ЦПК України, та може тільки слугувати предметом спору щодо наявності підстав для відкриття виконавчого провадження. При цьому скарга на дії Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_4 у виконавчому провадженні № 55415699 з вимогою скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 55415699 від 19 грудня 2017 року, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року № 209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11 червня 2010 року в сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн. та сплачений судовий збір в сумі 3211,60 грн. та 229,40 грн. подана ОСОБА_1 19 січня 2018 року до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська одночасно з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Підставою подачі даної скарги є також пропуск строку пред’явлення виконавчого листа до виконання. Вказана скарга знаходиться на розгляді у судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Байбари Г.А. Вважає, що заява про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та задоволенню не підлягає, а тому ОСОБА_1 необхідно відмовити у задоволенні заяви.

15 березня 2018 року на електронну пошту за вх.ЄП439/18-Вх від ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 надійшов відзив на заперечення /а.с.63-64/, в якому зазначено, що згідно ч.2 ст.432 ЦПК України, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково, або якщо обов’язок боржника відсутній повністю або частково у звьязку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

27 березня 2017 року на електронну пошту за вх.№ЕП-523/18 від представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення, в яких вона зазначає, що незворотність дії нормативно-правових актів у часі є складовою принципу правової визначеності, що обумовлює верховенство права, і що застосування зворотнього в часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип юридичної визначеності. Зазначене узгоджується з висновками Конституційного Суду України у Рішенні від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99 (№ 1-рп/99) та Рішенні від 05.04.2001 року у справі № 3-рп/2001, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року зі змінами, внесеними Протоколом № 11, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року № 475, 97-ВР, яка є частиною національного законодавства України, Рішенням Європейського Суду з прав людини від 28.03.2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03. Застосування процесуальних обмежень щодо строку пред’явлення виконавчого документу до виконання (один рік з моменту набрання рішенням законної сили) було встановлено законом на момент набрання рішенням законної сили, тобто було очевидним та передбачуваним для позивача. Відповідно до ч.2 ст. 368 ЦПК України (в редакції станом на 02 червня 2015 року) виконавчий лист видається за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення. Представнику ОСОБА_3 - адвокату ОСОБА_6, яка була присутня при розгляді справи судом апеляційної інстанції, було відомо про результати розгляду справи, про дату набрання рішенням законної сили. Проте із заявою про видачу виконавчого листа вона звернулася до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська лише 05 липня 2016 року, тобто після спливу строку на пред’явлення виконавчого листа до виконання, і пропущений строк судом не поновлювався.

Представник ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 у відкрите судове засідання 24 квітня 2018 року не з'явилась, надала суду заяву про розгляд скарги за її відсутності, просить скаргу задовольнити та врахувати надані нею додаткові пояснення.

Приватний виконавець ОСОБА_4 у відкрите судове засідання 24 квітня 2018 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, причину неявки до суду не повідомив.

Суд, вивчивши заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, письмові заперечення, відзив на заперечення а також письмові пояснення сторін, дослідивши додані до заяви документи та матеріали виконавчого провадження які надійшли електронною поштою до суду від приватного виконавця ОСОБА_4, приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 червня 2014 року у справі №209/4084/13-ц частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики від 11.06.2010р. в сумі 908640 грн., три відсотки річних в сумі 103062,18 грн., індексацію в розмірі 60456,85 грн., судовий збір 3211,60 грн. та 229,40 грн. (а.с.18-20).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2015р. скасоване заочне рішення у справі в частині стягнення індексації в розмірі 60 456,85 грн., ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.21).

05 липня 2016 р. Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська видано виконавчий лист у справі №209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11.06.2010р. в сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., судового збору 3211,60 грн. та 229,40 грн. В тексті виконавчого листа зазначено: "строк предьявлення до виконання один рік", "рішення набрало чинності 02 червня 2015 року" (а.с.7).

19 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_4 з заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська №209/4084/13-ц від 05 липня 2016р. (а.с.8-9).

19 грудня 2017 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_4 винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження №55415699 за виконавчим листом №209/4084/13-ц від 05 липня 2016р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11.06.2010р. в сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., судового збору 3211,60 грн. та 229,40 грн. (а.с.10).

Відповідно до п.2 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016р., що набрав чинності 05.10.2016р., виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI (в редакції, що була чинна на момент відкриття виконавчого провадження) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох місяців – частина перша. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до п.5 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Проте, суд приходить до висновку, що п.5 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, виходячи з наступного.

Згідно пред’явленого до виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 липня 2016р. №209/4084/13-ц, рішення суду набрало законної сили - 02 червня 2015 року, строк пред’явлення до виконання - один рік.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент видачі виконавчого листа), виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною другою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент видачі виконавчого листа) строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, з наступного дня після його постановлення.

Таким чином, судом встановлено, що виконавчим листом від 05 липня 2016 року№209/4084/13-ц було визначено строк пред’явлення до виконання – один рік з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили, тобто до 03 червня 2016 року включно.

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про видачу виконавчого листа і виконавчий лист фактично видано 05 липня 2016 року, тобто після спливу строку пред’явлення виконавчого документу до виконання. З заявою про поновлення строку на пред’явлення виконавчого документа до виконання позивач (стягувач) ОСОБА_3 до суду не звертався, строк пред’явлення виконавчого документа до виконання судом не поновлювався.

Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI набув чинності 05 жовтня 2016 року, тобто, після того, як строк пред’явлення виконавчого листа до виконання сплинув.

Згідно зі статтею 91 Конституції України, Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Статтею 94 Конституції України визначено порядок набрання чинності прийнятими законами України.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ст.4 Цивільного кодексу України, основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Відповідно до ст.5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно п.2 Постанови пленуму Верховного суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від N 9 від 01.11.96 року, оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно до ст.151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Конституційний суд України у Рішенні від 09.02.1999р. у справі N 1-7/99 N 1-рп/99 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Конституційний суд зазначив: «В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».

Конституційний суд України у Рішенні від 05.04.2001 у справі № 3-рп/2001 зазначив, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Конституційним Судом України встановлено, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Норми, що пом’якшують чи скасують відповідальності особи п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI не містить.

Таким чином, враховуючи, що станом на момент набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI, строк пред’явлення виконавчого листа до виконання вже сплинув та не був поновлений судом, норми цього Закону на спірні правовідносини не розповсюджуються.

Пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки такі припинились до набрання чинності даним законом.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року є частиною національного законодавства України.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як зазначено в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 19 грудня 2014 року «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя», під час розгляду конкретної судової справи вирішення (подолання) колізії між нормою міжнародного договору України і нормою іншого законодавчого акта України належить до компетенції суду. При цьому норми Конвенції мають значення джерела як матеріального, так і процесуального права.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити будь-який ризик свавілля.

В п.30 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України"(заява N 23436/03), п.30, Суд дотримується думки, що застосування зворотного в часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип юридичної визначеності.

Згідно рішень Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «ОлександрВолков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170), «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France) від 24 квітня 1990 року, п.27).

Стосовно обставин справи, суд вважає, що застосування процесуальних обмежень щодо строку пред’явлення виконавчого документу до виконання було встановлено Законом України «Про виконавче провадження», що діяв на момент набрання чинності судовим рішенням, тобто було очевидним та передбачуваним для сторін. Матеріалами справи доведено, що рішення суду набрало законної сили 02 червня 2015 р. з прийняттям Апеляційним судом Дніпропетровської області рішення у справі. При апеляційному розгляді справи був присутній представник позивача, який є фахівцем з права – адвокатом. З заявою на отримання виконавчого листа у відповідності до ч.2 ст. 368 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент набрання рішенням законної сили) позивач звернувся 05 липня 2016 року, тобто після спливу строку на пред’явлення виконавчого листа до виконання. З заявою до суду про поновлення строку із наведенням поважності причин його пропуску, стягувач не звертався.

За змістом ст.1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII приватні виконавці є суб’єктами владних повноважень, на яких державою покладені функції з примусового виконання рішень, тобто функції державного примусу, що здійснюється за принципом законності (ст.19 Конституції України).

З огляду на викладене, застосування до спірних правовідносин п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI, буде порушувати Конституцію України, суперечити практиці Європейського суду з прав людини та порушувати принцип верховенства права в цілому.

Суд не приймає до уваги посилання стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_3 стосовно дати видачі виконавчого листа в проміжку між прийняттям Закону «Про виконавче провадження»№1404-VІІI та набрання ним чинності, оскільки за законодавством застосування нормативно – правового акту пов’язується із моментом набуття ним чинності, а не моментом прийняття, як зазначає заінтересована особа.

Суд критично ставиться до посилань стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_3 стосовно пред’явлення 05 липня 2017 року до виконання виконавчого листа до Дніпровського відділу Державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, оскільки звернення позивача до органу державної виконавчої служби відбулось вже після спливу строку на пред’явлення виконавчого документа до виконання. В розумінні ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», таке звернення поза межами строку не створює юридичних наслідків з переривання строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.

Згідно ст.5 зазначеного вище Закону України, державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.

Згідно ч.2 ст.432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Згідно п.5 Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами процесуальних питань, повьязаних із виконанням судових рішень у цивільних справах" (лист від 01 липня 2015 року),

процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:

- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);

- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;

- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;

- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;

- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;

- пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що виконавчий лист предьявлено до виконання після закінчення строку на предьявлення цього листа до виконання. Є підстави для визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року № 209/4084/13-ц

Керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 259, 260, 261, 432 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню - задовільнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року № 209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11 червня 2010 року у сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн. та сплаченого судового збору в сумі 3211,60 грн. та 229,40 грн.

Повний текст ухвали складено 24 квітня 2018 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п’ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її підписання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя А.Б. Ковальова