Постанова № 73662970, 24.04.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 136/14/17

Провадження № 22-ц/772/596/2018

Категорія: 19

Головуючий у суді першої інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого: Войтка Ю.Б.,

суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Кривенка Д.Т. в м. Липовець о 09 год. 00 хв., зі складенням його повного тексту 03 січня 2018 року,

в цивільній справі № 136/14/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в:

В січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Липовецького районного суду Вінницької області з позовною заявою, у якій просив стягнути із ОСОБА_4 на його користь грошові кошти в сумі 7 666 792 гривень. Стягнути солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь позивача грошові кошти в сумі 1 000 гривень.

Позовна заява мотивована тим, що в період з 2014 року по 2015 рік ОСОБА_3 видав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 7 666 792 гривень, за які останній мав поставити ОСОБА_3 певні матеріали та виконати відповідні роботи. З метою забезпечення виконання ОСОБА_4 взятих зобов'язань, між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, відповідно до якого останній поручився перед ОСОБА_3 у обсязі 1 000 гривень за виконання ОСОБА_4 своїх обов'язків.

Всупереч взятих на себе зобов'язань ОСОБА_4 після отримання грошових коштів не поставив ОСОБА_3 матеріали та не виконав обумовлених робіт. Потреба у роботах та послугах ОСОБА_4 відпала, проте коштів останній у добровільному порядку не повертає, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 2 226 000 (два мільйони двісті двадцять шість тисяч) гривень. Стягнуто солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1 000 (одна тисяча) гривень. В решті позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 898 (одна тисяча вісімсот дев'яносто вісім) гривень 20 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Липовецького районного суду Вінницької області та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд повно та всебічно не з'ясував обставини справи, не дотримався норм процесуального права і неправильно застосував норми матеріального права.

Судом безпідставно зроблено висновок, що між позивачем та відповідачем виникли цивільно-правові відносини, де відповідач виступав як фізична і окремо фізична особа - підприємець. Судом помилково застосовано правила глави 83 ЦК України, що регулюють набуття і збереження майна без достатньої правової підстави, оскільки відносини між позивачем і відповідачем будувалися на договірній основі, де відповідач виступав як фізична особа - підприємець. Суд не дав оцінку тому факту, що договір поруки на час звернення до суду припинив свою дію.

Судом було поновлено позивачу ОСОБА_3 строк на подання відзиву, за яким він просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області без мін.

Представник позивача вважає доводи неведені в апеляційній скарзі безпідставними, оскільки жодних договорів між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладено не було, а відтак кошти ОСОБА_4 були отримані без достатніх правових підстав. Позивачем доведено і відповідачем визнається, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти та у матеріалах справи немає належних та допустимих доказів в підтвердження того, що відповідач повернув вказані кошти чи передав роботи або послуги на вказану суму.

Відповідач ОСОБА_5 неодноразово повідомлявся судом в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явився, відзиву на апеляційну скаргу суду не направив, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно пункту 8 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України, в редакції Закону №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та аргументів відзиву на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виникали цивільно - правові відносини, де ОСОБА_4 виступав як фізична особа і окремо як фізична особа підприємець.

Відсутність письмових договорів з цього приводу, які б детально описували права та обов'язки сторін щодо досягнутих між ними домовленостей змусило суд застосовувати до виниклих відносин не лише законодавче регулювання, а й звичаї та правила ділового обороту.

Вирішуючи питання щодо наявності у фізичної особи ОСОБА_4 зобов'язань перед ОСОБА_3, суд виходив з того, що сторони були вільні в досягненні будь-яких домовленостей, в тому числі і щодо передачі один одному коштів в рахунок цивільно-правових договорів, які могли ними бути укладені в подальшому. Зазначена практика не заборонена і, як правило, застосовується учасниками цивільно-правових відносин. При цьому, до коштів, які передаються одній із сторін, застосовуються правила авансу за умови укладення сторонами цивільно-правового договору з даного приводу в передбаченій законом формі.

Як було встановлено судом першої інстанції, жодних цивільно - правових договорів між ОСОБА_3 та фізичною особою ОСОБА_4 не укладалось, в зв'язку з чим до коштів, які були отримані ОСОБА_4, як фізичною особою, слід застосовувати правила глави 83 ЦК України, що регулює набуття, збереженням майна без достатньої правової підстави. Жодних цивільно-правових договорів між позивачем ОСОБА_3 та фізичною особою ОСОБА_4 сторонами надано не було, належних та допустимих доказів передачі ОСОБА_4 - ОСОБА_3 майна чи виконання робіт на суму, що відповідала б отриманим коштам також не надано.

Посилання відповідача ОСОБА_4, як на доказ виконання ним своїх зобов'язань перед позивачем ОСОБА_3 на Договір №1 від 10.01.2014 року, Протокол технічної наради від 19.11.2014 року, договір №1 про врегулювання взаємовідносин від 14 липня 2015 року, акт взаємозвірки були відкинуті судом, як неналежні докази, оскільки врегульовували відносини між ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, що є відмінними від тих, що є предметом даного судового розгляду.

Надані відповідачем заявки, звіти та інші письмові докази на підтвердження передачі майна та виконання робіт на користь ОСОБА_3 суд також відкинув, як неналежні, оскільки жоден з них не містить відомостей про те, що відповідне майно чи виконані роботи були передані ОСОБА_3 в рахунок отриманих платежів.

Вирішуючи питання, щодо суми коштів, які ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 і щодо яких у нього виник обов'язок їх повернення в силу вимог ст. 1212 ЦК України, суд прийняв в якості доказів видаткові касові ордери (а. с. 83, 84, 86, 90, 91, 92, 96, 100, 101, 102, 103). Інші надані позивачем видаткові касові ордери суд не прийняв в якості доказів, оскільки вони підтверджують отримання коштів за виконані роботи, виконання яких не властиве фізичній особі чи то оформлені з порушенням встановлених стандартів та правил.

За таких обставин суд вважав, що загальна сума коштів, які ОСОБА_4 набув без достатньої правової підстави становить 2 227 000 грн. (в тому числі 3000 Евро, які перераховані в гривню по курсу на день ухвалення рішення, без зазначення курсу та наведення будь-яких розрахунків у судовому рішенні). Підстав для застосування строків позовної давності щодо частини грошових коштів, про які зазначено було відповідачем, суд не вбачав, так як їх не було пропущено.

Крім того, суд встановив, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань перед ОСОБА_3 щодо поставлення кредитору товарів та виконання на його користь будівельно - ремонтних робіт або невиконання обов'язків боржником за повернення ним одержаних коштів, 09.03.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір поруки (а. с. 5). Згідно п. 2 Договору сторони узгодили, що поручитель відповідає перед кредитором у разі порушення боржником обов'язків у обсязі 1000 гривень. Сторони узгодили у Договорі відповідальність за неналежне виконання чи невиконання умов договору, узгодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст. 599 ЦК України. Вказаний правочин був підписаний сторонами договору.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів підлягає до часткового задоволення в сумі 2 226 000 (два мільйони двісті двадцять шість тисяч) гривень (безпідставно набуте майно), а в решті позову слід відмовити.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення із відповідачів солідарно грошових коштів в сумі 1 000 гривень, суд виходив з того, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 ЦК України).

В ході судового розгляду судом було встановлено факт неналежного виконання боржником ОСОБА_4 основного зобов'язання, яке було забезпечено договором поруки від 09.03.2015 року, отож за умовами даного договору ОСОБА_5 та ОСОБА_4 несуть солідарний обов'язок перед кредитором у обсязі, що визначений договором (п. 2.1 Договору) та становить 1000 гривень

Однак погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми права та порушив норми процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

Судом встановлено, що звертаючись до суду з позовом про стягнення грошових коштів, позивач ОСОБА_3 в обґрунтування своїх вимог не зазначив які саме матеріали зобов'язався поставити ОСОБА_4 позивачу та які саме виконати роботи за отримані грошові кошти, що позбавило відповідача довести суду відповідні заперечення проти позову, а суду з'ясувати обсяг та зміст зобов'язань сторін, що нібито виникли між ними, а також перевірити своєчасність та повноту їх виконання відповідачем.

Проте, на спростування наданих ОСОБА_3 доказів, а саме: видаткових касових ордерів на отримання відповідачем від позивача грошових коштів, ОСОБА_4 надав суду Договір №1 про спільну забудову бази відпочинку ПП «Турист-Азов» від 10.01.2014 року (а. с. 113), Календарний графік будівельних робіт по будівництву бази відпочинку ПП «Турист-Азов» до Договору № 1 від 10.01.2014 року (а. с. 114), Наказ №1/01/14 від 10.01.2014 року «Про порядок подачі заявок на фінансування потреб, подальший контроль за видачою та цільовим використанням отриманих грошових коштів» (а. с. 115), Наказ №1/03/14 від 19.03.2014 року (а. с. 121), Набір і графік робіт 1 черги VIP-зони від 08.04.2014 року (а. с. 128-129), Протокол технічної наради по будівництву пансіонату «Турист-Азов» від 19.11.2014 року (а. с. 130-132), Зведений кошторис станом на 01.04.2015 року (а. с. 134), Договір №1 про врегулювання взаємовідносин від 14 липня 2015 року (а. с. 167), Акт взаємозвірки фактично виконаних об'ємів і вартості робіт на об'єкті Турист-Азов станом на 15.07.2015 року (а. с. 168-169), а також Заявки на видачу коштів, Звіти про використані кошти, які були виділені ОСОБА_4, накладні на придбання матеріальних цінностей.

На підставі повного і всебічного дослідження матеріалів справи та надання належної правової оцінки доводам сторін і зібраним у справі доказам, з урахуванням визнання відповідачем факту отримання грошових коштів від позивача за видатковими касовими ордерами, суд дійшов висновку щодо відсутності законних підстав для задоволення позову.

Договір №1 про спільну забудову бази відпочинку ПП «Турист-Азов» від 10.01.2014 року є змішаним договором, що містить ознаки інвестиційного договору на будівництво, й укладений між інвесторами ПП «Турист-Азов» в особі директора ОСОБА_3 та фізичною особою ОСОБА_3, які є замовниками будівництва бази відпочинку ПП «Турист-Азов» за адресою: АДРЕСА_1 та договору підряду, за яким ФОП ОСОБА_4 є однім з підрядників та, відповідно, виконавцем визначених договором робіт.

Договір про врегулювання взаємовідносин від 14 липня 2015 року є договором будівельного підряду між «Замовником» ОСОБА_3 та «Підрядником» ФОП ОСОБА_4 по виконанню робіт - будівництву будинків та споруд за адресою: АДРЕСА_1, а також за адресою: Чеська Республіка, Карло-Варський регіон, с. Мізеролі.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що між ПП «Турист-Азов» та фізичною особою ОСОБА_3 - як сторона «Замовник», та ФОП ОСОБА_4 - як сторона «Підрядник», виникли правовідносини договору підряду, за яким «Підрядник» зобов'язується виконати певну роботу за завданням другої сторони «Замовника», а «Замовник» зобов'язується прийняти та оплатити виконану робот.

На підтвердження зазначеного вище, відповідач надав суду докази на підтвердження встановленого графіка будівельних робіт, копії наказів забезпечення стабільного і безперебійного фінансування поточних потреб та кошторисів на виконання планових робіт, акти взаємозвірки фактично виконаних робіт та документи на підтвердження використання коштів отриманих від замовника робіт.

З письмових та усних пояснень відповідача ОСОБА_4 встановлено, що грошові кошти від позивача отримував ФОП ОСОБА_4 (підрядник) відповідно до встановленого сторонами порядку, а саме шляхом подання заявок встановленої форми на фінансування поточних потреб. Кошти за поданими заявками ФОП отримував на підприємстві позивача через видаткові касові ордера.

Доводи відповідача узгоджуються з наявними в матеріалах справи доказами. Зокрема, вказаний відповідачем порядок фінансування робіт був визначений позивачем Наказом №1/01/14 від 10 січня 2014 року (а. с. 115). Крім того, відповідно до п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого Постановою НБУ №637 від 15.12.2004 року, касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Положення розроблено відповідно до статті 33 Закону України "Про Національний банк України", визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями).

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідачем доведено факт існування договірних правовідносин договору підряду, за якими ФОП ОСОБА_4, як підрядник таких робіт, отримував грошові кошти за видатковими касовими ордерами, що містяться в матеріалах справи, для поточних потреб їх цільового використання.

Водночас, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення коштів в сумі 7 666 792 грн., які ОСОБА_4 набув без достатньої правової підстави, оскільки жодних договорів між сторонами нібито укладено не було. Зазначив, шо після отримання коштів потреба у роботах та послугах ОСОБА_4 відпала, однак коштів останній не повертає. При цьому позивач погодився з висновками суду, що позовні вимоги про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів підлягають стягненню в сумі 2 226 000 грн., як безпідставно набуте майно та рішення суду позивач не оскаржив.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Верховний Суд України у справі №6-88цс13 висловив правову позицію, викладену у постанові від 02.10.2013 року, відповідно до якої у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Відповідно до загальних положень цивільно-процесуального законодавства суд повинен з'ясувати обставини, які пов'язані саме з предметом спору, встановити характер правовідносин, зумовлених фактами, що мають місце, та правові норми, якими врегульовані ці правовідносини.

Позивач повинен зазначити і довести підставу позову, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов'язує свою матеріально-правову вимогу.

Натомість, позивач ОСОБА_3 не довів свого позову, що є його обов'язком відповідно до засад змагальності за ст. 12 ЦПК України, оскільки не надав суду доказів безпідставного набуття майна відповідачем ОСОБА_4 в сумі 7 666 792 гривні, яке належить ОСОБА_3

З підстав відмови в задоволенні основних вимог, не підлягають задоволенню похідні вимоги позивача про стягнення з відповідачів грошових коштів за Договором поруки від 09.03.2015 року.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, понесені судові витрати пов'язані з поданням апеляційної скарги в сумі 2847 грн. 31 коп. слід стягнути з позивача на користь учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Таким чином, оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, суд не правильно застосував норми права та порушив норми процесуального права, зазначене відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду і ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (зареєстрованого за адресою: с. Замагора Верховинського району Івано-Франківської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 2847 грн. 31 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту постанови.

Головуючий: (підпис) Войтко Ю.Б.

Судді: (підпис) Міхасішин І.В.

(підпис) Стадник І.М.

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.