Рішення № 73662107, 23.04.2018, Нововолинський міський суд Волинської області

Справа № 165/2346/17

Провадження № 2/165/81/18

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м. Нововолинськ

Нововолинськийміський суд Волинськоїобласті в складі:

головуючого судді Василюка А.В.,

за участю секретаря Навроцької М.Р.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представникавідповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Нововолинську, в залі суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсними додаткових угод до договору про іпотечний кредит та стягнення безпідставно отриманих коштів по іпотечному кредиту,

встановив:

05 жовтня 2017 року звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними додаткових угод до договору про іпотечний кредит та стягнення безпідставно отриманих коштів по іпотечному кредиту.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 16 жовтня 2007 року між нею та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №VONVG40000000741, згідно якого отримала кредит в розмірі 56775 грн. з цільовим використанням – придбання квартири. 16 жовтня 2017 року, отримавши кошти, вона придбала квартиру, а 22 серпня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк», на підставі укладених із нею додаткових угод, конвертував заборгованість за кредитним договором, що становила 56934,53 грн. на долари США і з того часу заборгованість обліковувалася в іноземній валюті, а саме в доларах США. За рішенням Нововолинського міського суду від 23 грудня 2009 року з неї в користь банку була стягнута заборгованість за кредитним договором №VONVG40000000741 від 16 жовтня 2017 року, всього у розмірі 93885,71 грн. 13 лютого 2010 року постановою державного виконавця Нововолинського відділу ДВС ГТУЮ Волинської області було відкрито виконавче провадження і за період з 03 січня 2010 року по 12 квітня 2017 року за рішенням суду, на погашення заборгованості вона сплатила 224038,48 грн. Вказує, що укладаючи додаткові угоди 12 жовтня 2012 року, 05 серпня 2013 року та 07 серпня 2013 року банк ввів її в оману, оскільки іпотечний кредит вона отримала в національній валюті в сумі 56 7775 грн., які повністю використала за цільовим призначенням і наміру отримувати кошти в більшій сумі ніж та, що видана банком 16 жовтня 2017 року не мала, а за наслідками укладених додаткових угод сума іпотечного кредиту збільшилася. Крім того, на момент укладення спірних угод вона повернула банку значну суму кредитної заборгованості, а станом на 16 липня 2013 року борг сплатила у повному обсязі. Також, зазначила, що додаткові угоди були укладені всупереч ч.3 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки цей закон забороняє надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України. Крім того, банком з 18 листопада 2014 року по 29 вересня 2017 року, самовільно, без її згоди, з рахунку на який вона отримувала заробітну плату списувалися кошти всього в розмірі 51361,58 грн., а кошти, які вона вносила на погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит були самовільно скеровані банком на погашення іншого договору за №VONVG50000000741 від 16 жовтня 2017 року, який укладався між нею та банком на інші цілі. Вважає, що відповідач неправомірно нарахував відсотки за вищевказаним договором на суму 54900,2 грн., оскільки станом на 16 липня 2013 року заборговані кошти відповідачу вона повернула в більшому розмірі ніж це було необхідно. Зазначає, що безпідставно банком було також нараховано пеню та комісійні. Після зміни позовних вимог 23 січня 2018 року, ОСОБА_1 остаточно просила суд визнати недійсними додаткові угоди від 12 жовтня 2012 року, від 05 серпня 2013 року, від 07 серпня 2013 року до договору про іпотечний кредит №VONVG40000000741 від 16 жовтня 2007 року, стягнути з відповідача в свою користь безпідставно нараховані відсотки у сумі 1714,73 доларів США, що еквівалентно 49 504,25 грн., безпідставно нараховану комісію на суму 2651,58 доларів США, що еквівалентно 76 551,11 грн., а також 4158,82 доларів США, що еквівалентно 120 065,13 грн., які були використані банком на погашення заборгованості по кредитному договору VONVG50000000741 від 16 жовтня 2007 року, кошти списані відповідачем з банківського рахунку позивача в сумі 45624,11 грн. і пеню в сумі 20090,33 грн. Витрати понесені по сплаті судового збору, просила суд стягнути з відповідача.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала з підстав викладених в ньому і додатково зазначила, що 16 жовтня 2007 року кредитний договір №VONVG40000000741укладала (добровільно підписувала) з банком задля придбання житла і сплачувала усі обумовлені цим договором платежі. Другий кредит, від того ж 16 жовтня 2007 року вона оформляла задля сплати поточних витрат, які понесла при купівлі квартири. 22 серпня 2008 року добровільно з відповідачем вона уклала додаткову угоду, за якою кошти за договором, банк по курсу на день складання угоди конвертував в іноземну валюту. З жовтня 2017 року вона втратила платоспроможність, а тому припинила сплачувати обов’язкові платежі на погашення заборгованості. 12 жовтня 2012 року між нею та банком було укладено ще дві додаткові угоди про реструктуризацію боргу по кредитним договором №VONVG40000000741 та №VONVG50000000741 від 16 жовтня 2007 року, оскільки, як зазначила, іншого виходу вона не мала. Також, 05 серпня 2013 року та 07 серпня 2013 року позивач підписала ще дві додаткові угоди на заміну тим, що були укладені між нею та банком раніше, оскільки за версією працівника банку, бухгалтером було допущено помилку в розрахунках. Оскільки по обом договорам відповідач встановив їй один рахунок, то погашення заборгованості як по договору №VONVG40000000741 так і по договору №VONVG50000000741 вона здійснювала саме на нього. Про рішення суду, за яким з нею стягнуто заборгованість по кредитному договору вона довідалася від працівника відділу виконавчої служби. Підставами для визнання недійсних додаткових угод стало те, що вона звільнившись з роботи, втратила свою платоспроможність. На даний час її заборгованість за вищевказаними договорами за версією банку складає 20 000 доларів США, однак вона вважає, що всі кошти відповідачу повернула, оскільки сплатила усі суми, що стягувалися за рішенням суду, а в серпні 2013 року, разовим платежем погасила заборгованість за договором №VONVG50000000741.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримала, просила його задоволити. Вважає, що відповідачем грубо порушено майнові права її довірителя. Строків позовної давності останньою порушено не було, оскільки лише 23 січня 2018 року вона отримала розрахунок заборгованості за іпотечним договором №VONVG40000000741від 16 жовтня 2007 року. Зі змісту спірних додаткових угод вбачається, що банк ввів позивача в оману, оскільки пункти угод прямо суперечать чинному законодавству, з цих підстав вважає, що такі договори слід визнати недійсними. Крім того, зазначає, що відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» неправомірно скеровував кошти, що вносилися ОСОБА_1 на рахунок, відкритий на погашення заборгованості по іпотечному договору, також, неправомірно банком нараховувалися пеня та комісії в розмірах зазначених у позові, а відтак вимоги свого довірителя вважає підставними.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнав, з підстав викладених у письмових поясненнях (а.с.190-193). Вважає, що жодних належних та допустимих доказів того, що додаткові угоди від 12 жовтня 2012 року, від 05 серпня 2013 року та від 07 серпня 2013 року до договору про іпотечний кредит №VONVG40000000741 від 16 жовтня 2007 рокує недійними у позивача немає. Зазначає, що кредитні договори №VONVG40000000741 та №VONVG50000000741 нерозривно пов’язані між собою і оформлялися позивачем задля придбання квартири та покриття витрат у зв’язку з укладенням договору купівлі-продажу. 22 серпня 2008 року ОСОБА_1 власноручно написала та подала відповідачу заяву про зміну валюти кредитування і оскільки на момент укладення основного договору закону, який би забороняв укладення договорів в іноземній валюті не існувало, відповідач змінив умови договору і як наслідок уклав додаткові угоди з позивачем. Підтвердив, що до жовтня 2017 року позивач погашала заборгованість по іпотечному договору №VONVG40000000741 від 16 жовтня 2007 року та кредитному договору №VONVG50000000741 від того ж 16 жовтня 2007 року. Позивачем не надано належних доказів щодо порушення банком вимог ст.1056-1 ЦК України, ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та умов кредитного договору. Також просив суд застосувати строки позовної давності, оскільки вважає що вони були пропущені позивачем.З цих підстав, просить у позові відмовити повністю.

Суд, заслухавши вступне слово позивача, її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, у зв’язку з наступним.

У судовому засіданні встановлено, що 16 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №VONVG40000000741 на суму 56775 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних, а також інших платежів в порядку, на умовах та в строки, визначені договором, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту. Кредит надавався строком погашення не пізніше 16 жовтня 2035 року на придбання у власність окремої квартири з метою постійного проживання за договором купівлі-продажу №4962 від 16 жовтня 2007 року, що розташована за адресою: 5 мікрорайон, буд.17, кв.39, м. Нововолинськ, Волинська область. Позивач ознайомилася з кредитним договором, про що власноручно розписалася і як наслідок отримала кредит в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий у кредитора. Погашення платежів за цим кредитом здійснювалося позичальником у національній валюті України (а.с. 194-198 ).

Виконання позичальником зобов’язань за цим договором забезпечувалося іпотекою нерухомого майна та договором поруки.

У судовому засіданні позивач та її представник підтвердили, що кошти за вищевказаним договором позивач отримала, використала їх за цільовим призначенням і з часу укладення договору по мірі можливості, сплачувала усі платежі на погашення заборгованості.

Тобто, в судовому засіданні встановлено, що відповідач свої зобов’язання за договором виконав, надав позивачу кредитні кошти, а позивач отримала кошти на умовах, які викладені в договорі.

Пунктом 2.4.1. кредитного договору визначено, що позичальник має право; здійснювати дострокове погашення кредиту. При цьому позичальник зобов'язаний сплатні банку суму відсотків, суму винагороди, відповідно до п.8.1. та 8.5. даного договор, неустойку (штраф, пеню), якщо на момент дострокового погашення кредиту (частин- кредиту) у банку виникли підстави для стягнення неустойки згідно з п. 5.1. даного договору оплата проводиться відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 3.3. кредитного договору нарахування відсотків, а також винагор передбачених п. 7.2. та 8.1. договору здійснюється в останню дату їх сплати, зазначену в п.8.1.

Відповідно до п.3.4 кредитного договору, для погашення заборгованості за даним договором, у тому числі винагороди й відсотків за користування кредитом, позичальк надає банку кошти на рахунки передбачені п. 1.2 даного договору для зарахування і коштів банк здійснює погашення заборгованості за кредитом у порядку, зазначеному в п. 5.3 даного договору.

Згідно з п.3.6. кредитного договору позичальник сплачує банку винагороду в розмірах й у строки, зазначені в п.8.1. даного договору. Якщо згідно п. 8.1. даного договору передбачена щомісячна сплата винагороди, то вона встановлюється у фіксованому розмірі від дня списання коштів з кредитного рахунку до дати повного погашення кредиту.

Відповідно до п.4.1. кредитного договору, для виконання зобов'язань за договором, банк резервує ресурси у розмірах, зазначених у графіку погашення кредиту до договору і надає позичальнику право на їх використання.

Відповідно до п. 4.2. кредитного договору, за надане право зазначене у п.4.1 договору, позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі, зазначеному у п. 8.1. договору.

Відповідно до п.4.3. кредитного договору, нарахування винагороди здійснюється я на дату щомісячного платежу за кредитом.

Відповідно до п.4.4. кредитного договору при останньому погашенні винагорода за резервування ресурсів нараховується за весь час резервування (до дати погашення кредиту), при цьому сумою зарезервованих ресурсів вважається сума вказана у графіку погашення кредиту.

Із аналізу вказаних умов договору, який був підписаний як позивачем так і представником банку підтверджується, що винагорода за резервування ресурсів нараховується до дати погашення кредиту, визначеної графіком погашення кредиту, а тому за умовами п.4.5. кредитного договору винагорода у розмірі 3% річних за резервування ресурсів, повинна нараховуватись по дату повного погашення кредитних зобов'язань і твердження позивача та її представника про інше не мають законодавчого підґрунтя.

Також, зважаючи на п.п. 5.1, 8.4, 5.3 іпотечного договору №VONVG40000000741, при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язувався сплатити штраф у розмірі 500 грн. +5% від суми заборгованості.

Відповідно до п.5.4 договору №VONVG40000000741 нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов’язань, передбаченої п.п. 5.1, 5.2, 5.3 Умов, здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов’язання повинне бути виконане позичальником.

Із розрахунку наданого банком (а.с.138-141), у судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 регулярно допускала порушення спроків оплати та повернення кредитних коштів, у зв’язку з чим банк, керуючись умовами договору підставно нараховував пеню.

Копією договору №VONVG50000000741 від 16 жовтня 2007 року підтверджено, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір на споживчі цілі у розмірі 11355 грн. зі сплатою відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.198 зворот -201).

Позичальникові ОСОБА_1, на підставі п.7.2 цього договору, було відкрито рахунок №29094058643351 для зарахування коштів спрямованих на погашення заборгованості за іпотечним та кредитним договорами від 16 жовтня 2007 року. Жодних застережень щодо зміни рахунків протягом усього часу проведення платежів позивач ОСОБА_1 відповідачу не висловлювала та відповідних претензій не надсилала. Спільний рахунок відкривався відповідачем і при укладені сторонами спірних додаткових угод до договору іпотеки.

22 серпня 2008 року позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою, в якій просила змінити валюту кредиту, а також строки повернення кредитних коштів за договором №VONVG40000000741 від 16 жовтня 2007 року (а.с.202).

Банк погодився задовольнити заявлені позивачем вимоги і як наслідок змінив валюту кредитування з національної валюти України на долари США, про що того ж 22 серпня 2008 року укладено відповідні додаткові угоди, а кредитні договори №VONVG40000000741 та №VONVG50000000741 від 16 жовтня 2007 року викладено у новій редакції.

На момент укладення вищевказаних додаткових угод, заборгованість по іпотечному кредиту №VONVG40000000741 від 16 жовтня 2007 року у позивача складала 56934,53 грн., що еквівалентно 12350,22 доларів США. Сторони обумовили, що наступне погашення кредиту проводиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (Додаток №1).

Укладаючи вищевказані додаткові угоди, сторони дійшли згоди щодо того, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за договором встановлюється тривалістю 5 років (п.5.1 додаткової угоди від 22 серпня 2008 року (а.с.203-208), п.5.5 додаткової угоди від 22 серпня 2008 року (а.с.209-2013).

Оскільки у позичальника на час користування кредитними коштами виникла заборгованість, банк, з метою недопущення погіршення фінансового стану позивача, 12 жовтня 2012 року уклав з останньою, за її згодою, дві додаткових угоди, яким заборгованість була реструктуризована.

Додатковою угодою від 12 жовтня 2012 року до кредитного договору №VONVG40000000741, суму боргу зменшено на 514,22 доларів США. У п.8.1 вищевказаної угоди визначено розмір кредиту 14341,72 доларів США та погоджено між сторонами новий графік погашення заборгованості, а додатковою угодою від 12 жовтня 2012 року до кредитного договору №WONVG50000000741, суму боргу зменшено на 707,56 доларів США, а розмір кредиту визначено в сумі 2442,49 доларів США і також погоджено новий графік щомісячних платежів.

Після того, 05 серпня 2013 року та 07 серпня 2013 року, до кредитних договорів №VONVG40000000741, №VONVG50000000741 від 16 жовтня 2007 року, було укладено ще дві додаткових угоди, яким заборгованість була реструктуризована.

Додатковою угодою від 05 серпня 2013 року до кредитного договору №VONVG40000000741, суму боргу було повторно зменшено на 546,87 доларів США та викладено п. 8.1 кредитного договору в новій редакці, розмір кредиту визначено в сумі 14819,37 доларів США та погоджено новий графік щомісячних платежів (а.с. 219).

Додатковою угодою від 07 серпня 2013 року до кредитного договору №VONVG50000000741, суму боргу зменшено на 733,44 доларів США та викладено у новій редакції п. 8.1 кредитного договору щодо розміру кредиту та погоджено новий графік щомісячних платежів (а.с.221).

Додаткові угоди, укладені між сторонами 12 жовтня 2012 року та 07 серпня 2013 року до іпотечного договору спростовують доводи позивача, щодо повного погашення кредитної заборгованості внаслідок виконання рішення Нововолинського міського суду від 23 грудня 2009 року (а.с.36).

Також, у судовому засіданні встановлено, що вищезазначеними додатковими угодами сторонами обумовлено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки –пені, штрафів встановлюється тривалістю 50 років (а.с.214, 217).

За таких підстав, суд не вбачає порушення позивачем строків позовної давності і приходить до висновку про безпідставність клопотання представника відповідача та застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 598 ЦК України визначає, що зобов'язання припиняється частково або у в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином - зазначено в ст.599 цього кодексу.

Твердження позивача ОСОБА_1 про те, що за рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2009 року (а.с.36) заборгованість по кредитному договору від 16 жовтня 2009 року вона сплатила в повному обсязі, а відповідач неправомірно скерував кошти за іншими платежами, суд до уваги не бере, оскільки на підставі п.3.2.5 кредитного договору позичальник доручила банку списувати кошти із всіх свої поточних рахунків у валюті кредиту або валюті, відмінної від валюти кредиту, наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, у межах сум, які підляглягають сплаті банку за заявою та цими умовами, при настанні строків платежів.

Крім того, за вищевказаним рішенням суду кредитний договір не був припинений і посилання позивача на те, що після сплати сум зазначених у рішенні припиняється нарахування відсотків за договором є також надуманим.

Відповідно до укладеного між сторонами основного іпотечного договору, строк його дії становив до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. Строк погашення кредиту визначено 16 жовтня 2013 року.

Оскільки, позивач та представник відповідача підтвердили в судовому засіданні, що позивач ОСОБА_1 22 серпня 2008 року сама звернулася з заявою до установи банку з проханням змінити валюту кредитування за обома вищезазначеними договорами, отримала кредитні кошти по іпотечному та кредитному договорів, заборгованість по яких тривалий час погашала ( практично до звернення з позовом до суду), підписала додаткові угоди від 22 серпня 2008 року, суд приходить до висновку, що умови договору їй були зрозумілі і як наслідок вона їх виконувала.

Відповідно до ч.3 ст.230 ЦК України правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під обманом зі сторони відповідача позивач вважає те, що при укладенні додаткових угод до договору їй, як споживачу, не було надано в письмовій формі необхідної та своєчасної інформації про істотні умови кредитного договору, а саме збільшення суми тіла кредиту.

Положеннями ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, ч.5, ч.6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім цього, п.19, п.20 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Однак, твердження позивача ОСОБА_1 про те, що додаткові угоди від 12 жовтня 2012 року, від 05 серпня 2013 року та від 07 серпня 2013 року до договору про іпотечний кредит №VONVG40000000741 від 16 жовтня 2007 року внаслідок збільшення банком загальної суми кредиту та укладення договорів в іноземній валюті, є недійсними не заслуговує на увагу, оскільки ОСОБА_1 в повній мірі була ознайомлена з умовами їх укладення, відсотковою ставкою за ними, пенею та комісійною винагородою, на підтвердження чого власноручно підписала ці угоди, більше того сама подала заявку 22 серпня 2008 року (а.с.202) та була ініціатором їх укладення, що також є беззаперечним фактом її вільного волевиявлення на зміну умов кредитування.

Згідно роз’яснень НБУ щодо спірних питань щодо застосування норм законодавства про заборону надання споживчих кредитів в іноземній валюті від 15 серпня 2012 року №29-213/8207 та згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 N1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.Таким чином, надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті після 16.10.2011 року, у тому числі у формі траншів за кредитною лінією, кредиту овердрафт тощо, буде порушенням вимог законодавства України. Однак, встановлена законом заборона надання споживчих кредитів в іноземній валюті поширюється, зокрема на кредитні операції за договорами про поновлювану кредитну лінію, що були укладені до 16.10.2011 року. Після 16.10.2011 року проведення банком реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті можливо лише за умови, якщо при цьому не відбуватиметься додаткового кредитування в іноземній валюті.

Оскільки, іпотечний договір №VONVG40000000741 між сторонами був укладений 16 жовтня 2007 року, а додаткова угода до нього, якою змінено валюту кредитування 22 серпня 2008 року, тобто до 16 жовтня 2011 року, тому твердження позивача про незаконність укладених додаткових угод за іпотечним договором від 16 жовтня 2007 року, після 16 жовтня 2011 року є невірним тлумаченням норм Закону України «Про захист прав споживачів».

Тому твердження позивача про обман з боку відповідача щодо істотних умов договору та невірного зарахування сплачених нею коштів не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду. Крім того, оплата позивачем заборгованості по тілу кредиту, відсотками та комісією в період до року, дає суду підстави вважати, що наслідки переукладеного кредитного договору та підписання додаткових угод сторонам були зрозумілі та були прийняті включно ОСОБА_1 З тверджень позивача, суд прийшов до висновку, що остання звернулася до суду з позовом оскільки втратила свою платоспроможність, однак ця обставина не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що при укладенні спірних додаткових угод до кредитного договору відповідачем було додержано вимоги чинного законодавства України і позивач підписавши їх розуміла умови цих договорів, передбачала їх наслідки і на підтвердження тому виконувала взяті на себе зобов’язання протягом тривалого часу.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст.77,78 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Разом з тим, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а її позовні вимоги щодо визнання додаткових угод від 12 жовтня 2012 року, від 05 серпня 2013 року, від 07 серпня 2013 року до договору про іпотечний кредит №VONVG40000000741 від 16 жовтня 2007 року та стягнення безпідставно сплачених коштів по іпотечному кредиту, коштів сплачених на погашення по кредитному договору VONVG50000000741 від 16 жовтня 2007 року та коштів списаних відповідачем з банківського рахунку позивача, не ґрунтуються на жодному належному та допустимому доказі, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки, позивач ОСОБА_1 при подачі позову до суду сплатила судовий збір, однак судом у задоволенні її позову було відмовлено повністю, тому, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд залишає за нею понесені судові витрати у справі.

Керуючись ст.12, ст.13, ст.81, ст.89, ст.141, ст.263, ст.264, ст.265, ст.268 ЦПК України, на підставі ст.204, ст.261, ст.626, ст.627, ст.1050, ст.1054 ЦК України, — суд,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, проживає за адресою: 5 мікрорайон, буд.17, кв.39, м. Нововолинськ, Волинська область до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: вул. Набережна Перемоги, буд.50, м. Дніпро, 49094, про визнання недійсними додаткових угод від 12 жовтня 2012 року, від 05 серпня 2013 року, від 07 серпня 2013 року до договору про іпотечний кредит №VONVG40000000741 від 16 жовтня 2007 року та стягнення безпідставно сплачених коштів по іпотечному кредиту, коштів, сплачених на погашення по кредитному договору VONVG50000000741 від 16 жовтня 2007 року та коштів списаних відповідачем з банківського рахунку позивача, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Волинської області через Нововолинський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чиз акриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий підпис

Згідно з оригіналом

Суддя А.В. Василюк