Рішення № 73662011, 27.04.2018, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/100/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"27" квітня 2018 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду смт.Томашпіль справу за позовом ОСОБА_1 до Великорусавської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно ,-

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності в порядку успадкування за законом за правом представлення на спадкове майно, що залишилося після смерті його баби ОСОБА_3, яка померла 23 січня 2013 року в м. Хотьково Сергієво-Посадського району Московської області Російської Федерації, що складається із земельної ділянки площею 2,7571 га, що розташована на території Великорусавської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, посвідченої Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 088069, виданого 12 березня 2003 року на підставі розпорядження Томашпільської районної державної адміністрації від 12 лютого 2003 року № 60, та земельної ділянки площею 3,2321 га, що розташована на території Великорусавської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, посвідченої Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 088068, виданого 12 березня 2003 року на підставі розпорядження Томашпільської районної державної адміністрації від 12 лютого 2003 року № 60.

Даний позов обґрунтований наступним.

Позивач народився 3 вересня 1979 року в смт Вапнярка Томашпільського району.

Його батьком записаний ОСОБА_4.

Матір’ю батька позивача–його бабою є ОСОБА_3.

13 липня 1997 року батько позивача ОСОБА_5 помер.

23 січня 2013 року померла баба позивача ОСОБА_3

Позивач ОСОБА_2 вказує, що після смерті баби ОСОБА_3 спадкоємцем мав би залишитися його батько, однак так як він помер до смерті своєї матері-спадкоємцем залишився він- Буряк О.В -за правом представлення.

Інших спадкоємців не має.

ОСОБА_2 розпочав збирати документи для оформлення спадщини, однак виявилося, що існують розбіжності у написанні прізвищ його, батька та баби. Окрім того, ним був пропущений строк для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Томашпільського районного суду від 9 листопада 2017 року його позовні вимоги до Великорусавської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини задоволено.

Вирішено: встановити факт, що має юридичне значення - факт родинних відносин, а саме той факт, що ОСОБА_4, який помер 13 липня 1997 року в смт. Томашпіль Томашпільського району Вінницької області, доводився сином ОСОБА_3, яка померла 23 січня 2013 року в м. Хотьково Сергієво-Посадського району Московської області Російської Федерації.

ОСОБА_1 визначено на три місяці з дня набрання рішенням законної сили строк для подання заяви про прийняття спадщини на спадкове майно, яке залишилося після смерті його баби ОСОБА_3, яка померла 23 січня 2013 року в м. Хотьково Сергієво-Посадського району Московської області Російської Федерації.

В наданий строк ОСОБА_2 знову звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак йому знову було відмовлено в зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім’я спадкодавця.

Позивач зазначає, що оригінали державних актів не збереглися, а отримати дублікати він не може, оскільки видача дубліката державного акту спадкоємцеві не передбачена. Спадкоємці не можуть отримати дубліката державного акта на померлого власника. В такому разі потрібно звертатися до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з’явився, однак зазначив в позовній заяві, що в разі його неявки, оскільки він проживає за межами Томашпільського району, просить справу слухати у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю та просить позов задовольнити.

Представник Великорусавської сільської ради в судове засідання повторно не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином були повідомлені про слухання справи, що підтверджується поштовими повідомленнями, в зв’язку з чим судом винесено ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, які заявили про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів, відповідно вимог ст.211 ЦПК України.

Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалося.

Суд, розглянувши заяву позивача у справі, дослідивши матеріали справи, сприяючи всебічному й повному з’ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст.. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Главою 29 ЦК України ( ст.ст. 386-394 ) регулюється захист права власності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 народився 3 вересня 1979 року в смт Вапнярка Томашпільського району (а.с.4).

Згідно копії свідоцтва про народження, батьком ОСОБА_1 записаний ОСОБА_4 (а.с.8).

Згідно копії свідоцтва про народження, матір’ю ОСОБА_4 є ОСОБА_6 (а.с.9).

Згідно копії свідоцтва про смерть, 13 липня 1997 року ОСОБА_5 помер (а.с.7).

Згідно копії свідоцтва про смерть, 23 січня 2013 року померла ОСОБА_3 (а.с.6).

Отже, після смерті ОСОБА_3 спадкоємцем мав би залишитися ОСОБА_5, однак так як він помер до смерті своєї матері-спадкоємцем залишився ОСОБА_2В -за правом представлення.

Згідно рішенням Томашпільського районного суду від 9 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Великорусавської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини задоволено.

Вирішено: встановити факт, що має юридичне значення - факт родинних відносин, а саме той факт, що ОСОБА_4, який помер 13 липня 1997 року в смт. Томашпіль Томашпільського району Вінницької області, доводився сином ОСОБА_3, яка померла 23 січня 2013 року в м. Хотьково Сергієво-Посадського району Московської області Російської Федерації.

ОСОБА_1 визначено на три місяці з дня набрання рішенням законної сили строк для подання заяви про прийняття спадщини на спадкове майно, яке залишилося після смерті його баби ОСОБА_3, яка померла 23 січня 2013 року в м. Хотьково Сергієво-Посадського району Московської області Російської Федерації.

Як вбачається із відповіді державного нотаріуса на заяву ОСОБА_1. останньому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_3 в зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім’я спадкодавця (а.с.16).

Так, відповідно норм пунктів 5.1 та 5.2 Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 4 травня 1999 року «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», при втраті (псуванні) державного акта на землю відповідний дублікат міг видатися лише власнику або землекористувачу. Тобто, видача дубліката державного акту спадкоємцеві не передбачена. Спадкоємці не можуть отримати дубліката державного акта на померлого власника. В такому разі потрібно звертатися до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Отже, позивач не міг отримати оригінали правовстановлюючих документів –державні акти на право власності на земельні ділянки - на спадкове майно-на земельні ділянки, належні ОСОБА_3

До відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство чинне на час відкриття спадщини.

Спадщина відкрилась 23 січня 2013 року в день смерті спадкодавця ОСОБА_3

В цей час діяв ЦК України (2003 року). Згідно цього, зазначений нормативно-правовий акт потрібно застосувати для вирішення цих спірних правовідносин.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Як уже згадувалося, 13 липня 1997 року помер ОСОБА_5-син ОСОБА_3

Статтею 1266 ЦК України визначені правила спадкування за правом представлення. Згідно з нормами зазначеної статті спадкоємцями за правом представлення можуть бути: внуки, правнуки спадкодавця, прабаба, прадід спадкодавця, племінники, двоюрідні брати та сестри спадкодавця.

Відповідно до ч. 6 ст. 1266 цього Кодексу при спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Таким чином, згідно зі ст. 1266 ЦК України до спадкування за правом представлення закликаються саме згадані вище особи, а не їхні нащадки; при цьому обмеження ступеня споріднення не допускається лише при спадкуванні по прямій низхідній лінії, родинність за якою визначається виключно від пращура до нащадка.

Спадкування за правом представлення — це спадкування за законом, яке передбачає появу в певних спадкоємців права на спадкування за умови смерті до відкриття спадщини того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем.

Таким чином, його власні спадкоємці ніби представляють у спадкових відносинах особу, яка б одержала права на спадкування, якби була живою на час відкриття спадщини.

Отже, якби особа, яку представляють, була живою на час відкриття спадщини, то вона і була б спадкоємцем за законом, у даному ж випадку на її місце заступив спадкоємець за правом представлення, обсяг прав якого у праві представлення не залежить від фактичних прав особи, яка померла на час відкриття спадщини.

Отже, під спадкуванням за правом представлення розуміють особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом, коли одна особа у випадку смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини ніби заступає на її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини.

Оскільки син спадкодавця ОСОБА_3-ОСОБА_5 помер до смерті своєї матері, його син- Буряк О.В. є спадкоємцем ОСОБА_3 за правом представлення.

Згідно довідки сільського голови Великорусавської сільської ради № 39 від 25 січня 2018 року, після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, що складається із земельних ділянок, посвідчених Державними актами серії ВН № 088068, серії ВН № 088069. Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцем є онук ОСОБА_2 відомостями про будь-яких інших спадкоємців сільська рада не володіє (а.с.17).

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, зокрема відмови у видачі свідоцтва про спадщину.

Як вбачається із відповіді державного нотаріуса на заяву позивача, останньому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, що залишилася після смерті баби ОСОБА_3 (а.с. 15, 16).

Згідно абзацу 3 пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Як тлумачить лист Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем.

Відповідно норм пунктів 5.1 та 5.2 Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 4 травня 1999 року «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», при втраті (псуванні) державного акта на землю відповідний дублікат міг видатися лише власнику або землекористувачу. Тобто, видача дубліката державного акту спадкоємцеві не передбачена. Спадкоємці не можуть отримати дубліката державного акта на померлого власника. В такому разі потрібно звертатися до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Відповідно до ч. 1 ст.. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1225 ЦК (435-15) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до п. г ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки вимоги позивача є законними та достатньо вмотивованими і ґрунтуються на наявних у справі доказах, зокрема, позивачем доведено, що він являється єдиним спадкоємцем після смерті своєї баби ОСОБА_3, дані відомості пдтверджуються і довідкою Великорусавської сільської ради, ОСОБА_2 є спадкоємцем за правом представлення, оскільки його батько-син спадкодавця-помер до дня смерті спадкодавця, факт родинних відносин між спадкодавцем ОСОБА_3 і спадкоємцем ОСОБА_1 встановлено належним чином та підтверджено рішенням суду, аналізуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, позовна заява ОСОБА_1підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з квитанції № 4 від 29 січня 2018 року, позивачем було сплачено судовий збір в сумі 1236,25 гривень.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає судові витрати залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 220, 328, 396, 640, 657, 1216-1218, ч. 1 ст. 1220, ст. 1221, ч. 1 ст. 1222, ч. 1 ст.. 1225, ч. 1, 2 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 5 ст. 1268 ЦК України, статтями 12, 13, 76-89, 90, 95, 141-142, 163, 206, 263, 265, 280, 293, 315, 354 ЦПК України суд , -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Великорусавської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку успадкування за законом за правом представлення на спадкове майно, що залишилося після смерті баби ОСОБА_3, яка померла 23 січня 2013 року в м. Хотьково Сергієво-Посадського району Московської області Російської Федерації, що складається із земельної ділянки площею 2,7571 га, що розташована на території Великорусавської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, посвідченої Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 088069, виданого 12 березня 2003 року на підставі розпорядження Томашпільської районної державної адміністрації від 12 лютого 2003 року № 60, та земельної ділянки площею 3,2321 га, що розташована на території Великорусавської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, посвідченої Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 088068, виданого 12 березня 2003 року на підставі розпорядження Томашпільської районної державної адміністрації від 12 лютого 2003 року № 60.

Судові витрати залишити за позивачем ОСОБА_1

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: ОСОБА_7