Рішення № 73659395, 17.04.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/1977/18

Справа № 760/8897/16-ц

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Кривулько С.В.

за участю переклада-Макарова С.О.

позивача -ОСОБА_1

представника позивача- ОСОБА_2

представника третьої особи-Черкасової В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа- Солом'янська районна у м.Києві державна адміністрація про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

16.05.2016 позивач звернувся до суду з позовом та просить суд:

- позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 03.05.2012 між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб. Від шлюбу мають дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зазначає, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25.04.2016 було підтверджено факт батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_5.

В позові позивач посилається на те, що є громадянином Німеччини, однак після народження ОСОБА_4 проживав разом з позивачем за адресою відповідача.

Позивач зазначає, що в 2013 відповідач переїхала з сином ОСОБА_4 до Німеччини, однак в подальшому, отримавши дозвіл на виїзд дитини від позивача, виїхала до України.

Вказує, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06.08.2015 було визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_4. При цьому, зазначає, що обмежень щодо зустрічі з сином ОСОБА_5 не має, однак відповідач надає можливість бачитися з молодшим сином лише у відведений час зі старшим сином.

Позивач посилається , що після чергового відвідування дітей у травні 2016 року, позивач вимушений звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав відповідача щодо двох неповнолітніх дітей.

В обґрунтування чого посилається на те, що відповідач не належним чином виконує свої батьківські обов'язки, оскільки відповідач не піклується про долю та життя своїх дітей, зокрема, не виховує дітей, не піклується про їх здоров'я, фізичний та духовний розвиток. Також посилається на те, що відповідач ставиться до дітей зверхньо та деспотично, не дозволяє контактувати з іншими дітьми та дорослими, не виводить дітей на прогулянки.

Крім того, зазначає, що ОСОБА_4 перебуває на диспансерному обліку у невролога, однак відповідач не забезпечує дітей медичним оглядом та лікуванням.

При цьому, вказує, що відповідач надмірно вживає спиртні напої, в свою чергу діти не отримують достатньої кількості продуктів харчування та знаходяться у неналежних умовах проживання.

Посилається, що допомагає матеріально відповідачу та щомісячно здійснює переказ коштів на утримання дітей, починаючи з травня 2016 року в розмірі 205 євро, проте відповідач не витрачає дані кошти на дітей та жодних активних дій для пошуку більшого заробітку та здійснення належного виховання своїх синів не вживає.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив позов задовольнити в повному обсязі.

17.05.2016 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Кицюк В.С.

19.05.2016 судом направлено запит до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві.

17.06.2016 до суду надійшла інформація про зареєстроване місце проживання відповідача.

Ухвалою суду від 21.06.2016 в справі відкрито провадження та призначено до судового розгляду на 31 серпня 2016 о 12:00 год.

26.08.2016 на адресу суду надійшло клопотання від Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації про перенесення судового засідання.

30.08.2016 на адресу суду від ОСОБА_3 надійшло заперечення на позовну заяву.

18.01.2017 до суду Солом'янською районною у м.Києві державною адміністрацією надано висновок про недоцільність позбавлення батьківський прав відповідача.

23.06.2017 на адресу суду від представника позивача - ОСОБА_2 надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

Згідно розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ від 06.09.2017, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М. у зв'язку з припиненням повноважень судді Кицюк В.С. у зв'язку з закінченням строку на який було призначено.

Зазначену вище цивільну справу було прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 11.01.2018.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали в повному обсязі та просили суд його задовольнити. Крім того, вважали, що висновок органу опіки та піклування Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації є необгрунтованим та таким, що не відповідає інтересам дітей. Вказали, що відповідача потрібно позбавити батьківських прав, оскільки остання неналежним чином піклується про дітей.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, проте останньою було подано заперечення на позовну заяву.

В поданих запереченнях відповідач посилається на те, що вимоги про позбавлення її батьківських прав є необґрунтованими, а даний позов поданий з метою психологічного тиску на неї,як на матір дітей. Зокрема, зазначає, що рішенням Дільничного суду Мюнхена від 04.03.2014 по сімейній справі № 257 F 1109/14 ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні його позову про відібрання малолітнього сина ОСОБА_4, 2012 р.н. від матері. Крім того, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26.08.2014 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання двох малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини від усіх доходів ОСОБА_1 щомісяця, але не менше ніж 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 29.07.2014 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття та аліменти на утримання ОСОБА_3 в розмірі 1/6 частини від усіх доходів ОСОБА_1 щомісяця, починаючи з 29.07.2014 і до досягнення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, трьох років. Однак, вказує, що дане рішення позивач не виконує та сплачує лише з травня 2016 року кошти у розмірі 205 євро на місяць, які є недостатніми для утримання дітей та забезпечення повноцінного розвитку останніх. Вказує, що рішенням Солом'янського суду м. Києва від 06.08.2015 було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення графіку спілкування. Разом з тим, ОСОБА_1 не відвідує дітей у дні встановлені рішенням суду, а відвідує дітей у дні приїзду до України, при цьому вчиняє сварки та лякаює дітей своєю поведінкою. Вважає, що вона не ухиляється від виконання батьківських обов'язків, виховує дітей та займається їх духовним та фізичним розвитком, забезпечує та дбає про стан їх здоров»я, матеріально утримує, незважаючи на те, що перебуває у декретній відпустці. З урахуванням викладеного просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації в в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову, вважаючи, що висновок органу опіки та піклування є обгрунтованим та позбавляти батьківських прав ОСОБА_3 є недоцільним.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 03.05.2012, про що свідчить відповідне свідоцтво про шлюб, серії НОМЕР_1 від 03.05.2012, актовий запис № 697. (Т.1 а.с.11).

Доказів того, що шлюб між сторонами розірвано у встановленому законом порядку та відповідне рішення набрало чинності на території України позивачем не надано.

Від шлюбу сторони мають дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 03.08.2012 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Т.1 а.с.12).

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося позивачем по справі, що за час подружнього життя, сторони проживали то окремо, то разом.

Так, після народження сина ОСОБА_4, позивач приїхав в Україну і проживав разом з дружиною .

У лютому 2013 відповідач із сином ОСОБА_4 приїхали до Німеччини. Проте, у травні 2013 відповідач разом з сином ОСОБА_4 виїхала з Німеччини за згодою батька до України та на територію Німеччини не повернулася.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18.12.2014, рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.09.2014 скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволення позову Головного управління юстиції в м. Києві, в інтересах громадянина Німеччини ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Федеративної Республіки Німеччини, відмовлено (Т. 1 а.с.89-95).

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25.04.2016 у задоволенні позову Др. ОСОБА_1 про виключення відомостей про батька дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 з актового запису про народження дитини., відмовлено.

Даним рішення встановлено факт батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_5 (Т.1 а.с.14-15).

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/3 частини від усіх доходів , але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 29.07.2014 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, а на утримання дружини 1/6 частини від усіх доходів позивача щомісячно до досягнення молодшою дитиною трирічного віку (Т. 1 а.с.100-102).

Проте, як встановлено в суді та не заперечувалося позивачем по справі, позивач сплачує кошти на утримання дітей в розмірі 205 євро щомісячно.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06.08.2015 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення графіку спілкування з дитиною та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про заборону у виїзді за кордон дитини без згоди та супроводу матері, зокрема, визначено спосіб спілкування батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 (Т. 1 а.с. 16-26). Даним рішенням також було заборонено виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі батька громадянина Німеччини ОСОБА_1 без згоди та супроводу матері ОСОБА_3

З наявних матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем по справі наявні конфлікті та неприязнені стосунки пов»язані з порядком утримання, виховання та місцем проживання дітей, що також підтверджується численннми зверненнями позивача до правоохоронних органів.

В силу ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці.

Згідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст.150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 2 ст. 154 СК України, батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою держаного контролю, що встановлена законом.

Згідно ч.1-3 ст.157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилається на те, що відповідач належним чином не виконує свої батьківські обов'язки, оскільки не виховує дітей, не піклується про їх здоров'я, фізичний та духовний розвиток, не дбає про належні умови проживання, а тому повинна бути позбавлена батьківських прав стосовно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Суд не погоджується з доводами позивача в обґрунтування позову щодо ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов»язків по відношенню до своїх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, виходячи з наступного.

З актів обстеження умов проживання від 01.07.2016 та 11.08.2016, проведеного працівниками служби у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації за адресою : АДРЕСА_1 вбачається, що для дітей створені належні умови для проживання, розвитку та відпочинку: діти мешкають в окремій кімнаті, у кожного окреме спальне місце, наявні необхідні продукти харчування, дитячі речі, одяг для всіх сезонів року, багато іграшок, розвиваючих ігор, конструкторів, розмальовок, книжок за віком. Квартира об лаштована необхідними меблями та побутовою технікою, кімнати світлі, просторі, прибрані (Т. 1 а.с.105, т.2 а.с.38).

Згідно листа Солом'янського управління поліції у місті Києві від 16.08.2016 за №11285/125/55/05-2016 вбачається, що ОСОБА_3 на обліку Національної поліції не перебуває, за порушення громадського порядку не затримувалась, до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувалась. В беседі із сусідами по місцю мешкання ОСОБА_3, скарг від мешканців будинку на останню не надходило, про характер сімейних відносин мешканців квартири АДРЕСА_1 нічого повідомити не змогли (Т. 2 а.с. 34).

Згідно з довідками Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Солом'янського району м. Києва від 08.07.2016 та від 30.08.2016 мати дітей виконує рекомендації лікарів, ОСОБА_4 знятий з «Д» обліку у невропатолога 24.06.2016, з заключениям здоровий. Батько поліклініку з дітьми не відвідував (а.с.36 т.2 ).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не працює, знаходиться у декретній відпустці по догляду за молодшою дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Як вбачається із заперечень відповідача, остання внаслідок конфліктних стосунків з позивачем та після викрадення батьком дитини ОСОБА_4 боїться виходити з дитиною на прогулянки. Разом з тим, піклується про своїх дітей, створює належні умови проживання та виховання, дбає про їх стан здоров»я та відпочинок.

Відповідно до довідки Солом'янського районного управління ГУ МВС України за № 50/2744 на звернення ОСОБА_6., тобто матері відповідача щодо нанесення ушкоджень в область голови та викрадення онука ОСОБА_4 вбачається , що з ОСОБА_1 роз»яснено про адміністративну та кримінальну відповідальність з метою недопущення подібних випадків у майбутньому (Т. 1 а.с.106).

З огляду на викладене вище суд вважає, що доказів того, що відповідач не виховує дітей, не піклується про їх здоров'я, фізичний та духовний розвиток, не дбає про належні умови проживання,позивачем не надано.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до Солом'янського управління поліції з заявами про перешкоди з боку відповідача у спілкуванні з дітьми.

Проте, суд вважає, що вказані обставини не можуть бути підствами для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки жодним чином не свідчать про ухилення відповідача від виконання батьківських обов»язків по відношенню до своїх дітей.

Крім того, згідно даних листів вбачається, що вказаних подіях відсутні ознаки адміністративного чи кримінального правопорушення (Т. 1 а.с. 238-240, 243, 244, 246- 250, Т. 2 а.с.1, 3, 5).

Та обставина, що мати дітей з січня 2016 року за медичною допомогою до амбулаторії не зверталася та відповідно карти дітей у реєстратурі відсутні, чи відмовилася від здійснення щеплень, жодним чином не свідчить про те, що відповідач не піклується про стан здоров»я дітей чи нехтує рекомендаціями лікарів та як наслідок належним чином не піклується про своїх дітей ( а.с. 217,218,223 т.1).

Та обставина, що діти не навчаються у дошкільних закладах також не може бути достатнью підставою вважати, що мати дітей не піклується про їх виховання ( а.с. 235 т.1). Виходячи з вимог чинного законодавства, відвідування дошкільних закладів, не є обов»язковим.

Разом з цим, доказів того, що виховання дітей з боку відповідача не відповідає чи суперечить інтересам останніх, позивачем не надано.

Суд не приймає до уваги наданий позивачем Звіт відвідин дідуся 09.04.2016 з онуком ОСОБА_4 - ОСОБА_7, як невропатолога, спеціаліста з психіатрії та психотерапії від 28.04.2016 ( т.1 а.с. 222-223).

Суд вважає, що даний звіт не може вважатися належним та допустимим доказом по справі, оскільки складений батьком позивача, який є зацікавленою особою у даній справі. Крім того, позивачем не надано доказів в підтвердження відповідної кваліфікації та компетенції ОСОБА_7 на складання такого звіту та відповідно легалізації даного звіту на території України.

З огляду на викладене вище та враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів в обгрунтування позову щодо неналежного виконання відповідачем ОСОБА_3 батьківських обов»язків стосовно малолітніх ОСОБА_4, 2012 р.н. та ОСОБА_5, 2014 р.н..

Крім того, суд вважає, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків.

Виходячи з характеру такого засобу, суд вважає, що його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Так, в судовому засіданні позивачем та його представником не було доведено, що спілкування ОСОБА_3 з дітьми в подальшому може призвести до порушень прав та інтересів останніх.

З висновку органу опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації № 108-15/79 вбачається, що орган опіки та піклування Соломянської районної в місті Києві державної адміністрації вважає за недоцільне позбавляти ОСОБА_3 батьківських прав стосовно малолітніх ОСОБА_4, 2012 р.н. та ОСОБА_5, 2014 р.н. (Т. 1 а.с.153-155).

Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 вказаної вище Постанови ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.

Відповідно до ст. 39 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави - учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я, самоповагу і гідність дитини.

Відповідно до вищенаведених роз`яснень та норм закону тільки винна поведінка батьків, може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав.

Разом з цим, суду не надано доказів саме винної поведінки або свідомого нехтування батьківськими обов'язками відповідача відносно неповнолітніх дітей, не надано доказів і вжиття відносно відповідача заходів реагування з приводу неналежного виконання батьківських обов'язків.

Відповідно до положень принципу № 6, принципу № 7 абз. 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, дитина заради повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та порозуміння. Вона має, коли це є можливим, зростати під опікою і відповідальністю її батьків і в будь-якому випадку в атмосфері любові, моральної і матеріальної забезпеченості. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її навчання, ця відповідальність покладена перш за все на батьків.

Згідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні дані, які б негативно характеризували відповідача, як особистість та члена суспільства, а тому враховуючи те, що відповідач є матір`ю дітей, та ту обставину, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітніх ОСОБА_4, 2012 р.н. та ОСОБА_5, 2014 р.н.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат в порядку ст.141 ЦПК України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 19, 150, 152, 154-155, 164, 165 Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією ООН про права дитини, Пленумом Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав", ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76- 83, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа- Солом'янська районна у м.Києві державна адміністрація про позбавлення батьківських прав, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: