Постанова № 73653836, 12.04.2018, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 661/1819/17 Головуючий у І інстанції Чирський Г.М.

Номер провадження 22-ц/791/71/18 Доповідач Семиженко Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року Апеляційний суд Херсонської області у складі колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Семиженка Г.В.,

суддів: Бугрика В.В.,

Пузанової Л.В.,

секретар Давиденко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області у складі судді Чирського Г.М. від 26 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

15 червня 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що на підставі договору між сторонами від 14 травня 2010 року відповідач отримав кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 6000 гривень під 30 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, з підписанням Анкети-заяви відповідач погодився з укладенням між сторонами договору про надання банківських послуг, з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку, свої зобов'язання за кредитним договором він не виконав, у позові поставлено питання про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за зазначеним вище кредитним договором станом на 29 травня 2017 року у розмірі 21660,89 гривні, яка складається з 3910,11 гривні заборгованості за кредитом, 13836,07 гривні заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 2407,05 гривні заборгованості по сплаті пені та комісії, 500 гривень штрафу в фіксованій частині та 1007,66 гривні штрафу в процентній складовій.

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 26 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 14 травня 2010 року станом на 29 травня 2017 року у розмірі 11639,54 гривні, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 3910,11 гривні, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 7129,43 гривні, заборгованості по сплаті пені та комісії в розмірі 600 гривень, відшкодовано витрати по сплаті судового збору в розмірі 859,84 гривні, всього 12499,38 гривні, у задоволенні решти вимог позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 з посиланням на незаконність та необґрунтованість рішення суду просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування скарги покликалася на те, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_3 здійснив 27 серпня 2013 року, а відповідно до довідки «Тарифи банку» від 14 травня 2010 року наступний платіж повинен бути внесений не пізніше 25 числа наступного місяця, датою виникнення заборгованості по кредитному договору є 26 вересня 2013 року, а не 18 листопада 2013 року, як зазначено судом першої інстанції, відповідно до вимог п. 2.1.1.4.6 Умов та правил надання банківських послуг у разі наявності простроченого кредиту строком його повернення в повному обсязі є 91-й день з моменту виникнення такої заборгованості, датою, з якого починається сплив позовної давності, є 26 грудня 2013 року, а не 20 лютого 2014 року, позивач звернувся до суду з позовом 15 червня 2017 року, тоді як відповідно до ст. 253 ЦК України термін позовної давності сплив 26 грудня 2016 року, посилання суду першої інстанції на дотримання строків звернення позивача до суду не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи та є лише припущенням, відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, висновок суду першої інстанції про стягнення відсотків та штрафних санкцій, нарахованих за порушення умов договору, є необґрунтованим, як і посилання суду першої інстанції на норму ст. 212 ЦК України.

У судовому засіданні при апеляційному розгляді справи представники сторін свої процесуальні позиції підтримали.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до висновку про підставність позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом в межах трьох років перед зверненням до суду, та неустойки в межах одного року перед зверненням з позовом до суду, з чим колегія суддів погодитися не може з такого розсуду.

З матеріалів справи вбачається, що 14 травня 2010 року ОСОБА_3 було подано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, на підставі якої він отримав кредит у розмірі 6000 гривень у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на суму залишку заборгованості за кредитом, з щомісячним поверненням 7% від суми заборгованості, але не менше 50 гривень і не більше залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, за п. 2.1.1.7.6 Умов при порушені клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених даним договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 гривень плюс 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з врахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісій, за розрахунком позивача заборгованість відповідача за договором станом на 29 травня 2017 року становить 21660,89 гривні з вказаними у позові складовими, з позовом до суду позивач звернувся 15 червня 2017 року, відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Між сторонами у справі виникли правовідносини, врегульовані анкетою-заявою про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку, вказаними Умовами та тарифами банку, ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України, за якими позивач надав відповідачу грошові кошти (кредит), а останній зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, проте не виконав такого обов'язку, із заявленням клопотання про застосування строку позовної давності ним фактично визнано вимоги позову обґрунтованими, але такими, що задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За ст. ст. 549, 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема обов'язок сплати неустойки.

За положеннями ст. ст. 256-258, 261, 264, 266-267 ЦК України загальна позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, він становить три роки, до вимог про стягнення неустойки такий строк становить один рік, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ст. 253 цього Кодексу встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, у даному випадку відповідач мав обов'язок сплачувати в погашення кредиту та процентів періодичні платежі, отже строк позовної давності належить обраховувати щодо кожного з платежів, за ст. 264 перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання ним свого боргу або іншого обов'язку, після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

За п. 2.1.1.4.6 Умов у разі порушення клієнтом зобов'язань по погашенню заборгованості перед банком протягом 90 днів з моменту виникнення таких порушень - змінити умови кредиту, встановивши строк повернення кредиту 91-й день з моменту порушення зобов'язань клієнта по погашенню кредиту і вимагати від клієнта повернення кредиту, сплати винагороди, комісії і процентів за його користування, виконання інших обов'язків за кредитом в повному об'ємі. При цьому згідно ст. ст. 212, 611, 651 ЦК України по обов'язкам, строк виконання яких не настав, вважається, що строк наступив у 91-й день з моменту настання порушення обов'язків клієнта по погашенню заборгованості за кредитом, на цю дату клієнт зобов'язується повернути банку суму кредиту в повному об'ємі, винагороду і проценти за фактичний строк його користування, в повному об'ємі виконати інші зобов'язання по договору.

Строк позовної давності з правової точки зору не є тотожним строку дії картки або договору між сторонами, оскільки право на позов у позивача виникало після прострочки відповідачем кожного чергового платежу, а не після закінчення строку дії картки, як видно з виписки по руху коштів за карткою відповідача він неодноразово користувався кредитними коштами та повертав їх, останній раз знімав готівку у банкоматі в сумі 100 гривень 06 липня 2010 року, за умовами договору мав погасити 50 гривень з цієї суми 25 серпня 2010 року, решту 25 вересня 2010 року, від останньої дати 91 день відповідає даті 24 грудня 2010 року, строк давності в три роки відповідає даті 25 грудня 2013 року, проте в межах строку давності відповідачем проводилося погашення боргу, що переривало такий строк, останнє погашення на суму 149,25 гривні ним проведено 27 серпня 2013 року, після цієї дати строк позовної давності сплив 28 серпня 2016 року, автоматичне погашення на суму 200 гривень 28 вересня 2014 року та переказ між рахунками на незначну суму 7,95 гривні від 28 квітня 2015 року не свідчать про вчинення відповідачем свідомих дій щодо визнання ним свого боргу та які б переривали строк позовної давності, з позовом до суду позивач звернувся з пропуском строку позовної давності тільки 15 червня 2017 року, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України в редакції, яка була чинною на день ухвалення рішення судом першої інстанції, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У справі № 6-249цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію, за якою, з посиланням на положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України, визначено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики до дня повернення позики, і оскільки зобов'язання за ст. 599 цього Кодексу припиняється виконанням, проведеним належним чином, на думку суду, у разі пропуску строку позовної давності щодо вимоги про повернення суми кредиту, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, тобто відповідно за три та за один рік перед зверненням позивача з позовом до суду.

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від приведеної правової позиції Верховного Суду України, оскільки з встановленням такого юридичного факту, як пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, право на отримання суми кредиту позивачем втрачено, у розумінні ст. 1048 ЦК України день повернення суми позики не наступить ніколи, відповідно позивачем втрачена також і можливість отримувати проценти за користування кредитом та стягувати пеню, зобов'язання сторін за кредитним договором слід вважати припиненими, протилежний висновок суду вищої інстанції на думку колегії суддів є помилковим та таким, що не сприяє сталості, упорядкованості, правовій визначеності цивільних правовідносин між їх суб'єктами, добросовісності останніх у здійсненні ними прав та виконанні обов'язків, та суперечить правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у справах № 6-990цс15, № 6-719цс16.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності та обгунтованості, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення у справі скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 26 вересня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, на неї протягом тридцяти днів з 25 квітня 2018 року, - дня складення повної постанови, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Г.В. Семиженко

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Бугрик

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.В. Пузанова