Рішення № 73653305, 18.04.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.04.2018 Справа №607/6590/18

18 квітня 2018 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

Головуючого судді Черніцької І.М.

присяжних ОСОБА_1

ОСОБА_2

при секретарі судового засідання Костиник О.П.

з участю прокурора -Воловник М.В.

представника ТОККПНЛ -

лікаря-прихіатра – ОСОБА_3

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника управління

соціальної політики - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою лікаря-психіатра Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні ОСОБА_3 про госпіталізацію до психіатричного закладу ОСОБА_4 у примусовому порядку,-

В С Т А Н О В И В :

Лікар-психіатр Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні ( далі ТОККПН) ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_4 до психіатричного закладу, у примусовому порядку без його згоди.

В обґрунтування вимог лікар-психіатр посилається на те, що ОСОБА_4 поступив у Тернопільської обласну комунальну клінічну психоневрологічну лікарню 17 квітня 2018 року о 02 год. 25 хв. у супроводі матері ОСОБА_5 Після огляду ОСОБА_4 лікар дійшов висновку про необхідність його госпіталізації до психіатричного закладу у стаціонар для обстеження та лікування у зв’язку з наявність у нього тяжкого психічного розладу, що обумовлює небезпеку для себе та оточуючих. Вказані обставини також підтвердженні висновком комісії лікарів-психіатрів Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної.

Посилаючись на наведене та те, що ОСОБА_4 не надає згоди на госпіталізацію в психіатричний стаціонар, просить задовольнити заяву.

У судовому засіданні лікар –психіатр ОСОБА_3, яка одночасно є і представником Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні - заяву підтримала, з підстав викладених у ній. Вказала, що ОСОБА_4 страждає на тяжкий психічний розлад, а саме емоційно-нестабільний розлад особистості. З 2004 року перебуває на обліку у психоневрологічній лікарні та неодноразово проходив лікувався. У попередні рази, ОСОБА_4 надавав згоду для проведення лікування.17 квітня 2018 року поступив у лікарню у зв’язку з неадекватною поведінкою, був агресивний та відмовляється від проходження лікування в умовах стаціонару.

Посилаючись на наведене, просила задовольнити заяву.

ОСОБА_4 щодо задоволення заяви заперечив. Пояснив, що не потребує примусового лікування у Тернопільській обласній комунальній клінічній психоневрологічній лікарні в умовах стаціонару закритого типу. Він усвідомлює свою поведінку, однак категорично заперечує лікування на стаціонарі в ТОККПНЛ. Раніше проходив там лікування та сама будівля установи, режим перебування та факт перебування в даній установі людей із значно гіршими психічними розладами, діє на нього надзвичайно негативно і може призвести до невиправних наслідків психіки.

Присутня в судовому засідання мати ОСОБА_4 - ОСОБА_5 вказала, що її син потребує примусового лікування у Тернопільській обласній комунальній клінічній психоневрологічній лікарні, оскільки 17 квітня 2018 поводив себе неадекватно, агресивно.

Прокурор у судовому засіданні заперечила щодо задоволення заяви. Вказала, що не вбачає необхідності у примусовому поміщенні ОСОБА_4 в психіатричний стаціонар без його згоди.

Представника управління соціальної політики -ОСОБА_6 не заперечив щодо задоволення заяви.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, житель ІНФОРМАЦІЯ_2 поступив 17 квітня 2018 року о 02 год. 25 хв. в Тернопільську обласну комунальну клінічну психоневрологічну лікарню з діагнозом – емоційно – нестабільний розлад особистості.

Після огляду ОСОБА_4 лікарем –психіатром, остання прийшла до висновку про необхідність госпіталізації його в психіатричний стаціонар для обстеження та лікування у зв’язку з наявністю у нього тяжкого психічного розладу, який обумовлює небезпеку для себе та оточуючих.

Згідно висновку комісії лікарів-психіатрів від 17 квітня 2018 року вбачається, що ОСОБА_4 17 квітня 2018 року доставлений у ТОККПН швидкою допомогою у супроводі матері та працівників поліції з діагнозом – емоційно-нестабільний розлад особистості. Психопатологічна спадковість обтяжена- рідна тітка хворіє на психічне захворювання. В умовах Тернопільської психоневрологічної лікарні лікується з 2004 року, коли після смерті дружини змінився в поведінці: закинув роботі, конфліктував з рідними, читав багато релігійної літератури. Останній раз проходи лікування з 18 лютого 2017 року по 31 березня 2017 року, за добровільною згодою останнього. 17 квітня 2018 року доставлений швидкою допомогою та працівниками поліції у зв’язку з неадекватною поведінкою. На час обстеження в свідомості, орієнтований, голосно кричить, неспокійний, агресивний. Вживає нецензурну лексику, увага нестійка, мислення прискорене, не послідовне. На підставі наведеного, комісія лікарів вважає за необхідне стаціонарне обстеження та лікування ОСОБА_4 в умовах ТОККПНЛ.

ОСОБА_4 згоди на госпіталізацію в умовах стаціонару не надає.

У зв’язку з відсутністю згоди ОСОБА_4 на лікування, лікар психіатр ТОККПНЛ подав до суду заяву про примусову госпіталізацію ОСОБА_4 у психіатричний стаціонар без згоди останнього.

Із змісту заяви встановлено, що підставою для госпіталізації є наявний у ОСОБА_4АП. тяжкий психічний розлад, який обумовлює його небезпеку для себе та оточуючих.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши та оцінивши в сукупності наявні у справи докази, вважає, що заява до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 340 ЦПК України у заяві про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

В силу вимог ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» стаціонарна психіатрична допомога - психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, і надається в стаціонарних умовах понад 24 години підряд.

Відповідно до вимог ст. 14 цього ж Закону, особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов'язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, ця особа підлягає негайній виписці.

Згідно з вимогами ст. 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» у випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку визнається доцільною, представник психіатричного закладу, в якому перебуває особа, протягом 24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону. До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність такої госпіталізації.

Із змісту заяви про госпіталізацію вбачається, що підставою для висновку про необхідність госпіталізації є відомості про поведінку ОСОБА_4, які надійшли від його матері ОСОБА_5 Вказано, що 17 квітня 2018 року ОСОБА_4 поводив себе неадекватно, агресивно.

В судовому засідання ОСОБА_4 заперечив обставини викладені у заяві та висновку комісії лікарів.

Пояснив, що усвідомлює свою поведінку 17 квітня 2018 року та можливо дійсно був збуджений, агресивний, що було зумовлено втомою, емоційним стресом через непорозуміння з рідними, так як напередодні відвідував родичів у Київській області.

Категорично заперечивщодо наявності у нього намірів та дій щодо вчинків, які б являли собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих.

На момент проведення судового засідання ОСОБА_4 перебував у свідомості, орієнтований в повній мірі. Доступний мовному контакту, відповіді на запитання прості, зовнішній вигляд охайний, чистий.

В силу вимог ст. 340 ЦПК України до заяви про госпіталізацію особи додається висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Суд вважає, що заявником поряд із заявою та відповідним висновком про стан психічного здоров'я, діагноз, повинні були б подаватися докази, які б свідчили про агресивну та неадекватну поведінку хворого, у тому числі його родичами, рапорти працівників поліції, висновки дільничного психіатра тощо.

Судом не здобуто, а заявником не подано суду будь-яких доказів, які б підтверджували, що існують підстави, передбачені ст.14 Закону України «Про психіатричну допомогу» для примусової госпіталізації ОСОБА_4, зокрема докази наявності у ОСОБА_4 тяжкого психічного розладу, що обумовлюють небезпеку для нього та оточуючих.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_4 самостійно задовольняє свої життєві потреби та усвідомлює значення своїх дій.

Відповідно до положень принципу 15 «Принципи госпіталізації» додатку до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 18 лютого 1992 року №46/119 «Захист осіб із психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги» передбачено, що «…Коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації…».

Положеннями ст . 8 Конвенції передбачено право людини на повагу до приватного життя та умови, за яких втручання в приватне життя є виправданим, серед яких, зокрема: законна підстава, законна ціль (мета), та додаткова умова, за якою втручання має бути “необхідним в демократичному суспільстві”.

Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і зокрема, є пропорційним до поставленої законно мети. (справа “Кутцнер проти Німеччини” (Kutzner v. Germany), п.60, та рішення від 18 грудня 2008 року “Савіни проти України”).

Поняття “приватне життя” у практиці ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, в т.ч. – здоров’я людини, медичне втручання, (“Гласс проти Сполученого Королівства” (Glass v. the United Kingdom) від 09 березня 2004 року), вільне розпорядження своїм тілом (“Крістіна Гудвін проти Сполученого Королівства” (Christine Goodwin v. the United Kingdom) від 11 липня 2006 року).

Таким чином, питання про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку безаперечно є втручанням у приватне життя особи в розумінні частини першої статті 8 Конвенції, і очевидно, для здійснення втручання слід дотриматися умов, визначених частиною другою зазначеної статті Конвенції.

У своєму рішенні Європейський Суд з прав людини, справа «ОСОБА_7 проти України»від 17.04.2014 року зазначив, що « п.99…суд повторює, що відповідно до його усталеної практики особа не може вважатися «Психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов; по-перше, об'єктивна медична експертиза повинна достовірно показати, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (див. рішення від 24 жовтня 1979 року у справі «Вінтерверп проти Нідерландів»…».

Враховуючи вищенаведені обставини справи та вимоги Закону, суд приходить до переконання про недоведеність заявником підстав передбачених ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», які б давали суду право надати згоду на госпіталізацію ОСОБА_4 та проведення лікування у психіатричному закладі в примусовому порядку, оскільки поміщення на примусове лікування до психіатричного стаціонару передбачає цілковиту ізоляцію особи від суспільства, що є крайнім способом втручання у свободу особи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 264-265, 293-294, 339-342 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні заяви лікаря-психіатра Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні ОСОБА_3 (вул. Тролейбусна, 14 м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 02001280) про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 ( житель ІНФОРМАЦІЯ_4) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Тернопільської області або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Повне судове рішення складено 25 квітня 2018 року.

Головуюча: І.М. Черніцька

Присяжні: ОСОБА_1

ОСОБА_2