Ухвала суду № 73651980, 25.04.2018, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/237/18

Провадження № 2/630/191/18

УХВАЛА

25 квітня 2018 року м. Люботин

Суддя Люботинського міського суду Харківської області Малихін О.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Коротичанської селищної ради Харківського району Харківської області про визнання протиправним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, нарахування та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, і стягнення моральної шкоди, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить наступне:

Визнати протиправним та скасувати розпорядження № 04с-01/9 т.в.о. селищного голови Н.Пегарь «Про звільнення з посади директора КП «ВЕП розвитку населених пунктів» ОСОБА_1;

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора КП «Виробничо-експлуатаційне підприємство розвитку населених пунктів»;

Зобов’язати Коротичанську селищну раду Харківського району Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02 березня 2018 року по день поновлення на посаді;

Стягнути з Коротичанської селищної ради Харківського району Харківської області моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань;

Стягнути з Коротичанської селищної ради Харківського району Харківської області витрати на професійну правнику допомогу у розмірі 11913,60 грн.

Ознайомившись з матеріалами позовної заяви, прихожу до висновку про її невідповідність вимогам ст. 177 ЦПК України.

Позовна заява ОСОБА_1 не містить ціну позову щодо вимог майнового характеру, а саме вимог про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, хоча за змістом п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України такий обов’язок покладається на позивача.

Відповідно до п. 1 рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у системному зв’язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зі змінами, необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1, останній просить суд зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 березня 2018 року. Зі змісту такої вимоги можна зробити висновок, що позивач має на меті отримати від відповідача у грошовому вираженні плату за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу в розумінні Закону України «Про оплату праці» та Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, не входить до поняття заробітна плата.

Так, за п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діє з 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, а тому у позивача відсутні підстави для звільнення від сплати судового збору при зверненні до суду з вимогою про виплату середнього заробітку.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з тим, як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач, окрім поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, просить також відшкодувати моральну шкоду. Розмір ставки судового збору із позовних заяв немайнового характеру, які подаються до суду фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Але судовий збір з такої вимоги немайнового характеру не сплачений.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 177 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, про що повідомляє позивача.

Виявлені недоліки позивач може усунути у визначений судом строк шляхом подання уточненої позовної заяви з її копією, в якій зазначити ціну позову, конкретизувати позовну вимогу щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якій підлягає стягненню, а також сплативши судовий збір за встановленими ставками на розрахунковий рахунок № 31216206700018 в УДКСУ в м. Люботин, код 38008949, банк – ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011, код БК – 22030001 «Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)», символ звітності 206. Документи на підтвердження сплати судового збору позивач в обов’язковому порядку повинен подати разом з уточненою позовною заявою.

Керуючись ст. 185 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Коротичанської селищної ради Харківського району Харківської області про визнання протиправним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, нарахування та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, і стягнення моральної шкоди - залишити без руху.

Повідомити про це позивача ОСОБА_1 та надати йому строк у десять днів з часу отримання ухвали для усунення недоліків, та роз’яснити, що у разі не усунення недоліків, а також неподання про це відповідних документів, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. О. Малихін