Рішення № 73648891, 26.04.2018, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/2257/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області

у складі:

головуючого судді Масленикова О. А.,

за участю секретаря судового засідання Скрипкіної А.Ю.

розглянувши в підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2

до

Лісківської сільської ради

про визнання права власності на спадкове майно

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лісківської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно. З позовної заяви, вбачається, що 06.09.1997 р. померла ОСОБА_3, яка за життя склала заповіт згідно якого все своє майно заповідала ОСОБА_2. Позивач звернувся до приватного нотаріуса Кілійського районного нотаріального округу ОСОБА_4 з заявою про оформлення права власності за спадщиною, та нотаріус повідомив, що на даний час неможливо видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на нерухоме майно та їй було рекомендовано звернутися до суду.

В зв’язку з зазначеним, представник позивача просив суд:

- встановити факт належності ОСОБА_3, яка померла 06.09.1997 р., житлового будинку, з надвірними будівлями та спорудами розташований в с. Ліски Кілійського району Одеської області, вул. Тимошенка, 27а, який складається з: літ. А – житловий будинок, літ. Б – сарай, літ. В - сарай, літ. Г - убиральня, №1-2 – надвірні споруди;

- визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 право власності на житловий будинок, з надвірними будівлями та спорудами розташований в с. Ліски Кілійського району Одеської області, вул. Тимошенка, 27а, який складається з: літ. А – житловий будинок, літ. Б – сарай, літ. В - сарай, літ. Г - убиральня, №1-2 – надвірні споруди, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла 06.09.1997 р.

Представник позивача надала заяву, згідно якої просила суд розглянути справу за її відсутності.

Представник відповідача – Лісківської сільської ради, в судове засідання не прибув, надав заяву про згоду з позовною заявою та просив розглянути справу за його відсутності.

На підставі письмових заяв представника позивача та відповідача, суд ухвалює рішення на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому ст. ст. 223, 247 ЦПК України.

Дослідивши позовну заяву, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з паспорту серії ОК 005778, виданого 3 червня 2016 року Кілійським РС ГУДМС України в Одеській області, місце проживання позивача по справі – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 – з 6 січня 1984 року.

Відповідно до свідоцтва про народження ІІ-ЖД № 394591, виданого повторно в с. Ліски с/Радою Кілійського району Одеської області – ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4.

З довідки наданої відділом реєстрації актів цивільного стану Кілійського районного управління юстиції Одеської області № 242/03-66 від 24.11.2004 р. вбачається, що шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, був укладений 03.06.1980 року у виконкомі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області, актовий запис № 10. Після реєстрації шлюбу, дружині було присвоєне прізвище «Пряничникова». 24.11.2004 р. у відділі реєстрації актів цивільного стану Кілійського районного управління юстиції Одеської області зареєстровано розірвання зазначеного шлюбу, запис акта № 137, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1-ЖД № 157037 від 24.11.2004 р.

Як вказано в свідоцтві про смерть серії І-ЖД № 270481, виданого Виконкомом Лісківської сільської Ради народних депутатів Кілійського району Одеської області, актовий запис № 19, ОСОБА_3, померла 06.09.1997 року.

Відповідно до заповіту посвідченого Лісківським виконкомом Кілійського району Одеської області від 20.05.1981 р., ОСОБА_3, заповідала ОСОБА_2 все її майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося та взагалі все те, на що вона за законом матиме право.

Згідно довідки Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області № 432 від 11.09.2017 р., ОСОБА_3, яка померла 06.09.1997 р., згідно запису в по господарській книзі № 8 особовий рахунок № 669, була зареєстрована та постійно проживала в ІНФОРМАЦІЯ_5. На день смерті її матері, вони проживали спільно за цією адресою та вели сумісне господарство. Поховання матері повела дочка – ОСОБА_2, що підтверджується свідченнями сусідів.

З виписки із погосподарської книги наданої Лісківською сільською радою Кілійського району Одеської області № 499 вбачається, що згідно особистого рахунку № 622 у по господарській книзі № 4 с. Ліски, Лісківської сільської ради, на ім’я ОСОБА_3, померлої 06.09.1997 р., зареєстровано житловий будинок, господарські будівлі та споруди, розташовані за адресою: вул. Тимошенко, 27а с. Ліски Кілійського району Одеської області на земельній ділянці площею 0,2500 га, в тому числі присадибна ділянка 0,2500 га. Державний акт на земельну ділянку не видавався.

Відповідно до технічного паспорту, складеного Кілійським бюро технічної інвентаризації 24.12.2013 р., житловий будинок по вул. Тимошенка, № 27а в с. Ліски Кілійського району Одеської областіскладається з: літ. А – житловий будинок, 1970 року побудови літ. Б – сарай, літ. В - сарай, літ. Г - убиральня, №1-2 – надвірні споруди.

Як вбачається з листа від 19.09.2017 р. № 494/01-16, приватний нотаріус Кілійського районного нотаріального округу ОСОБА_4 на підставі звернення ОСОБА_2 щодо оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 роз’яснив, що оскільки не подано правовстановлюючих документів на спадкове майно, за їх відсутності питання оформлення спадщини вирішується в судовому порядку.

Відповідно до інформаційної довідки зі спадкового реєстру відносно заповітів/спадкових договорів № 51172694 від 09.03.2018 р. сформованої Білгород – Дністровською міською державною нотаріальною конторою, інформація відносно ОСОБА_3 відсутня.

З інформаційної довідки зі спадкового реєстру відносно спадкових справ та виданих на їх підставі свідоцтв про право на спадщину № 51172693 від 09.03.2018 р., сформованої Білгород – Дністровською міською державною нотаріальною конторою, відносно ОСОБА_3, померлої 06.09.1997 р., інформація відсутня.

При розгляді і вирішенні справи судом враховано наступні положення законодавства:

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до роз’яснення Міністерства юстиції України № 19-32/319 від 21.02.2005 року, у випадку смерті власника нерухомого майна, реєстрацію якого належним чином проведено не було і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення цього майна померлому та спадкоємцю повинно вирішуватись в судовому порядку. Як вказано в листі Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 23.03.2009 року № 12/5-126, по об’єктах нерухомого майна, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття Урядом України документу, яким встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будівлі, що складається бюро технічної інвентаризації.

Згідно ст. ст. 293, 315 ЦПК України, встановлення фактів, що мають юридичне значення віднесено до компетенції суду.

Виходячи з наведеного суд вважає доведеним факт належності спадкодавцеві ОСОБА_3 житлового будинку, який було збудовано до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття Урядом України документу, яким встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів.

Згідно ст. 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до ст. 534 ЦК УРСР, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої

обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Зі ст. 548 ЦК УРСР вбачається, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з

застереженнями . Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до п.п. 4.15 п. 4 гл. 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу I цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Як зазначено в п.п 4.18 п. 4 гл. 10 розділу ІІ зазначеного Порядку за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З досліджених доказів судом встановлено, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3, є позивач, як спадкоємець за заповітом відповідно до ст. 534 ЦК УРСР.

Судом також встановлено, що в зв’язку з тим, що позивач не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину, позбавлений можливості інакше ніж у судовому порядку оформити свої спадкові права, в зв’язку з чим його право на спадщину підлягає судовому захисту шляхом його визнання на підставі ст. 16 ЦК України, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.12, 81, 207, 259, 263-265, 315 ЦПК, ст. ст. 16, ст.ст. 524, 534, 548, 549 ЦК УРСР, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Встановити факт належності ОСОБА_3, яка померла 06.09.1997 р., житлового будинку, з надвірними будівлями та спорудами розташований в с. Ліски Кілійського району Одеської області, вул. Тимошенка, 27а, який складається з: літ. А – житловий будинок, літ. Б – сарай, літ. В - сарай, літ. Г - убиральня, №1-2 – надвірні споруди.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 право власності на житловий будинок, з надвірними будівлями та спорудами розташований в с. Ліски Кілійського району Одеської області, вул. Тимошенка, 27а, який складається з: літ. А – житловий будинок, літ. Б – сарай, літ. В - сарай, літ. Г - убиральня, №1-2 – надвірні споруди, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла 06.09.1997 р.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Кілійського районного суду ОСОБА_8