Постанова № 73645674, 23.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/2342/17 Головуючий у І інстанції Осаулова Н. А.Провадження № 22-ц/780/1327/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 23.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Мережко М.В.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Суханової Є.М.,

секретар: Шуляк Д.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Мотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області, третя особа: приватне підприємство «Георад» про визнання недійсним і скасування державного акту на право приватної власності на землю.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

встановила:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом.

З урахуванням подальшого уточнення позовних вимог просив:

- визнати недійсним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю серії КВ № Г411050, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Червономотовилівської сільської ради 4 сесії 22 скликання від 29 липня 1995 року (без номера), та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 2020 від 11 вересня 1996 року;

- визнати недійсним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю серії КВ № Г411051, виданий ОСОБА_3 на підставі рішення Червономотовилівської сільської ради 4 сесії 22 скликання від 29 липня 1995 року (без номера), та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 1120 від 11 вересня 1996 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що питання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірні земельні ділянки на сесіях Червономотовилівської сільської ради фактично не розглядалося, не обговорювалося і депутатами відповідні рішення на сесіях ради не приймалися. Відтак, і видані на їх підставі державні акти підлягають визнанню недійсними та скасуванню.

Позивач зазначав, що ані він, ані відповідач не зверталися із письмовими заявами до Червономотовилівської сільської ради з приводу надання дозволу на виготовлення технічної документації на дані земельні ділянки, чи видачу оскаржуваних державних актів. Зазначає, що про державний акт йому стало відомо лише у 2015 році при отриманні відповіді з Держсільгоспінспекції у Київській області після встановлення відповідачем ОСОБА_3 огорожі.

Разом з тим, позивач посилається на те, що має місце накладання земельної ділянки ОСОБА_3 на його земельну ділянку площею 0,04 га, цю площу яка прилягає суміжно до його ділянки фактично використовує ОСОБА_3, що змусило його звернутися до суду з даним позовом з посиланням як на підставу для його задоволення на норми матеріального права як ст..ст.116, 126, 152 ЗК України та вимоги Закону України «Про місцеве самоврядування».

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Судом встановлено, що 11 вересня 1996 року, ОСОБА_2 було видано Державний акт на право приватної власності на землю Серія КВ № Г411050, на земельну ділянку площею 0,3835 га, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого підсобного господарства. Вказаний Державний акт було видано на підставі рішення Червономотовилівської сільської Ради народних депутатів 4 сесії 22 скликання від 29 листопада 1995 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1122.

Разом з тим, 11 вересня 1996 року, відповідачу ОСОБА_3 було видано Державний акт на право приватної власності на землю Серія КВ № Г411051, на земельну ділянку площею 0,4078 га, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого підсобного господарства. Вказаний Державний акт було видано на підставі того ж самого рішення Червономотовилівської сільської Ради народних депутатів 4 сесії 22 скликання від 29 листопада 1995 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1120.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог позивач просив визнати недійсними та скасувати державні акти на право приватної власності на землю які видані на його ім’я та на ім’я відповідача, посилаючись на те, що рішенням сільської ради, що зазначено у державному актів, насправді ні йому, ні відповідачу земельні ділянки у власність не виділялись, вони із заявами про їх виділення до сільської ради не звертались, а виданими державними актами сторонам було частково та неправомірно припинено право користування земельною ділянкою ОСОБА_2

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За правилами п.2 ч.1 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав є визнання правочинів недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно зі статтею 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Із заявленого позову вбачається, що підставами позовних вимог є припинення права користування належною позивачу ділянкою та видачею йому ж та відповідачу оспорюваних державних актів.

Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про узаконення меж земельних ділянок, в якому просив суд узаконити межі, які існували до оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідача і фактично діють і зараз, а саме на плані позивача сторону «Б» до «В» змінити з 22, 61 м на 24, 5, а сусіда з 22, 5 на 20 м.

Однак, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2012 року, що набуло законної сили згідно ухвали Апеляційного суду Київської області від 11 жовтня 2012 року, у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

Вказаним судовим рішенням було встановлено, що підставами для видання оспорюваних державних актів були рішення Червономотовилівської сільської Ради народних депутатів від 29 липня 1995 року (а.с.38). Отже, цим рішенням встановлено законну підставу для виділення земельної ділянки та подальшої видачі оспорюваних у цій справі державних актів на право власності на земельні ділянки.

Будь-яких нових обставин, що доводять порушення прав позивача на користування земельною ділянкою останній суду не вказав.

Відповідно до правил ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Червономотовилівської сільської Ради народних депутатів 4 сесії 22 скликання від 29 листопада 1995 року було затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок і передачу їх у власність на території Червономотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області та затверджено матеріали із передачею безкоштовно у приватну власність земельних ділянок згідно списку за Додатком №1.

В матеріалах справи міститься також рішення зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Рассвет» с. В. Мотовилівка, яким вирішено видати відповідачу ОСОБА_3 земельну ділянку по вул. Шевченка, 22 в с. В. Мотовилівка, розміром – 0,10 га. для утримання будівель (а.с.64). Вказаний доказ спростовує твердження позивача про відсутність звернень відповідача та не розгляд питання про видачу йому землі взагалі.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Крім того, відповідно до частини 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, проаналізувавши наведені норми права та сукупність наданих у цій справі доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання державного акту на право власності на земельну ділянку відповідача недійсним.

Крім того, у відповідності до п.10 розділу 7 Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державний земельний кадастр», документи, якими було посвідчено право власності земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Більше того, державний акт на право власності є документом, що посвідчує право власника на землю, а не правочином, тому не підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 202, 203, 215 ЦК України, а доказів порушення прав позивача на володіння, користування чи розпорядження належною йому земельною ділянкою виданим державним актом на землю відповідачу не наведено, а тому підстав для визнання державного акту недійсним за умовами ст. 155 ЗК України також немає.

Згідно з роз’ясненнями, наданими у п.7 постанови пленуму ВСС «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 №3, земельні відносини, суб’єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об’єктами — землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій права на землю. Захист судом права на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними стст.16, 21, 393 Цивільного кодексу та ст.152 ЗК, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

У постанові від 04 червня 2014 у справі №6-46цс14 за правовою позицією Верховного Суду, зазначено, що державні акти на право власності на земельні ділянки можуть визнаватися судами недійсними з метою захисту порушених прав на землю без визнання недійсним рішення органу влади, на підставі якого такий акт виданий, у випадках видання державних актів на право власності на земельні ділянки з порушенням вимог закону, всупереч рішенням чи угодам.

Доказів же визнання недійсними у відповідності до ч.3 ст.152 ЗК України рішення органу виконавчої влади, що було підставою для видачі державного акту позивач суду не надав.

Разом із запереченнями на позовну заяву відповідач ОСОБА_3 заявляв клопотання про застосування строків позовної давності. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог по суті, розглядати питання про відмову в задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском позивачем строків давності на звернення до суду із цим позовом не є доцільним.

Твердження апелянта щодо порушень, що мали місце під час виділення земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 та у зв’язку з отриманням ним державного акту на право власності на земельну ділянку, оцінюються колегією суддів критично, оскільки не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують рішення першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування цього рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в частині задоволення позову, в порядку ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг, вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше 26 квітня 2018 року

Головуючий М.В. Мережко

Судді Ю.О. Матвієнко

ОСОБА_4