Постанова № 73645654, 23.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/2575/17 Головуючий у І інстанції Болобан В. Г.Провадження № 22-ц/780/1217/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 23.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого – Мережко М.В.

Суддів - Волохова Л.А.., ОСОБА_2

Секретар – Шуляк Д.О.

Розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення боргу ,

За зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про визнання частково недійсним пункту ( частини) правочину .

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-

В с т а н о в и л а :

У серпні 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що 19 березня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики грошей (надалі - Договір).

Згідно з умовами даного Договору, ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 8 800 000 грн (вісім мільйонів вісімсот тисяч) , що на момент укладання даного договору еквівалентно 400 000 (чотириста тисяч) доларів США за комерційним курсом (1 долар – 22,00 гривні),. ОСОБА_3 зобов'язується повернути ОСОБА_6 таку ж суму грошових коштів на умовах, визначених договором в строк до 19 березня 2016 року .

Доказом фактичного отримання коштів у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) доларів США є розписка ОСОБА_3, яка міститься на другому аркуші Договору позики.

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 24 березня 2016 року було укладено Договір про внесення змін до Договору позики, згідно з яким сторони погодили змінити строк та умови повернення коштів та суму позики в гривневому еквіваленті. Згідно з п. 1 Договору в новій редакції від 24 березня 2016 року сума позики становить 10 800 000 гривень. Відповідно до вимог п. 4 договору ОСОБА_3 зобов’язується повернути ОСОБА_4 грошові кошти до 24 березня 2017 року готівкою у сумі 10 800 000 грн.

На забезпечення виконання зобов’язань за Договором позики 19 березня 2015 року між ОСОБА_4О та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 було укладено договір поруки.

Згідно з даним договором поруки ОСОБА_5 виступає Поручителем та несе солідарну відповідальність з ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 за Договором позики від 19 березня 2015 року. Згідно з п. 2.1 договору поруки Поручитель приймає на себе зобов'язання при невиконанні Позичальником з будь-яких причин зобов’язань перед Позикодавцем, у термін і на умовах, що обумовлені Договором позики, за усним або письмовим повідомленням Позикодавця негайно погасити заборгованість по позиці та нарахований відповідно до умов Договору позики штраф і виконати інші зобов'язання, що випливають з договору позики, шляхом передачі коштів Позикодавцю. З умовами Договору про внесення змін до договору позики Поручитель погодився, що було відображено в Договорі про внесення змін та доповнень до договору поруки, укладеного між тими ж сторонами 24 березня 2016 року.

В порушення умов договору , відповідачі кошти не повернули та не виконують своїх зобов’язань,, а тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав .

ОСОБА_4 28 листопада 2017 року подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, та просив додатково стягнути відсотки за весь час фактичного користування грошовими коштами відповідно до п. 3 договору позики в новій редакції, а всього просив стягнути солідарно із відповідачів заборгованість за договором 10 800 000 грн , та 2 160 000 грн - проценти за користування грошима .

Крім того, позивачем була подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, яка була задоволена відповідною ухвалою суду.

Відповідачем ОСОБА_3 13 листопада 2017 року була подана зустрічна позовна заява про визнання частково недійсним пункту (частини правочину). Відповідач просив визнати частково недійсним укладений 24 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір про і внесення змін до договору позики , а саме його частину в якій визначено суму основного боргу в розмірі 10 800 000 грн (десять мільйонів вісімсот тисяч) гривень (в договорі про внесення змін до договору позики від 24 березня 2016 року безпосередньо дане положення викладено наступним чином: «Позикодавець передає у власність Позичальникові грошові кошти у сумі 10 800 000 грн (десять мільйонів вісімсот тисяч) гривень».

ОСОБА_3 зазначав , що договір від 24 березня 2016року суперечить вимогам ст. 1049 ЦК України і договір в частині визначення суми є недійсним з моменту його вчинення .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 19 березня 2015 року в розмірі 12 096 000 грн (дванадцять мільйонів дев’яносто шість тисяч) грн, з яких 10 800 000 грн. – сума основного боргу, 1 296 000 грн. – відсотки за користування грошовими коштами.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено .

Позовні вимоги за зустрічною позовною заявою залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі по 4 000 грн. з кожного.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір за подачу зустрічної позовної заяви в розмірі 640 грн.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 вересня 2017 року.

Не погодившись з рішення суду , ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та ухвалити новее рішення про відмову у позові ОСОБА_7 Ю та задоволення вимог за зустрічним позовом .

Відповідач ОСОБА_5 рішення суду першої інстанції на оскаржувала .

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов»язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов»язки.

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України ОСОБА_3, ОСОБА_5 були своєчасно ( 28 березня 2018 року ) повідомлені про день та час розгляду справи на 23 квітня 2018 року( а.с. 169-171) за адресами , які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від відповідачів не надходило. Заяв про причини неявки в судове засідання від сторін до апеляційного суду не надходило, а тому підстави ,вважати причини неявки ОСОБА_3, ОСОБА_5. до суду поважними , відсутні.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Як встановлено судом першої інстанції , 19 березня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики грошей (надалі - Договір).( а.с. 6)

Згідно з умовами даного Договору, ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 8 800 000 грн (вісім мільйонів вісімсот тисяч) гривень, що на момент укладання даного договору еквівалентно 400 000 (чотириста тисяч) доларів США за комерційним курсом (1 долар – 22,00 гривні),. ОСОБА_3 зобов'язується повернути ОСОБА_6 таку ж суму грошових коштів на умовах, визначених договором в строк до 19 березня 2016 року .

Доказом фактичного отримання коштів саме у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) доларів США є розписка ОСОБА_3, яка міститься на другому аркуші Договору позики. ( а.с. 6 ) . Так на договорі зазначено , що ОСОБА_3 гроші в сумі 400 000 доларів США отримані ним повністю готівкою до підписання цього договору .

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 24 березня 2016 року було укладено Договір про внесення змін до Договору позики, згідно з яким сторони погодили змінити строк та умови повернення коштів та суму позики в гривневому еквіваленті. Згідно з п. 1 Договору в новій редакції від 24 березня 2016 року сума позики становить 10 800 000 гривень. Відповідно до вимог п. 4 договору ОСОБА_3 зобов’язується повернути ОСОБА_4 грошові кошти до 24 березня 2017 року готівкою у сумі 10 800 000 грн.( а.с. 8)

На забезпечення виконання зобов’язань за Договором позики 19 березня 2015 року між ОСОБА_4О та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 було укладено договір поруки. ( а.с. 7,9)

Згідно з даним договором поруки ОСОБА_5 виступає Поручителем та несе солідарну відповідальність з ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 за Договором позики від 19 березня 2015 року. Згідно з п. 2.1 договору поруки Поручитель приймає на себе зобов'язання при невиконанні Позичальником з будь-яких причин зобов’язань перед Позикодавцем, у термін і на умовах, що обумовлені Договором позики, за усним або письмовим повідомленням Позикодавця негайно погасити заборгованість по позиці та нарахований відповідно до умов Договору позики штраф і виконати інші зобов'язання, що випливають з договору позики, шляхом передачі коштів Позикодавцю. З умовами Договору про внесення змін до договору позики Поручитель погодився, що було відображено в Договорі про внесення змін та доповнень до договору поруки, укладеного між тими ж сторонами 24 березня 2016 року.

Відповідно до п. 3 договору позики (зі змінами) за весь час фактичного користування грошовими коштами позичальник зобов’язується сплатити позикодавцеві 12% на рік від суми позики. Відсотки сплачуються щомісяця, починаючи з 24 березня 2016 року по 24 березня 2017 року( а.с. 8) .

Частиною 2 п. 7 Договору передбачено, що документом, який підтверджує безспірність заборгованості буде заява Позикодавця, передана зі зворотним повідомленням Позичальникові у порядку, передбаченому ст. 84 Закону України «Про нотаріат».

ОСОБА_4О . 22 серпня 2017 року звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 із заявою на ім’я ОСОБА_3 про повернення грошових коштів за договором позики в сумі 10 800 000 грн. Ця заява була передана нотаріусом відповідачу.( а.с. 10)

Також, позивачем на адреси відповідачів були направлені вимоги від 22 серпня 2017 року про повернення коштів у розмірі 400 000 доларів США в еквіваленті 10 800 000 грн., що підтверджується відповідними поштовими відправленнями.( а.с 11-14) .

Станом на дату звернення до суду та прийняття рішення існуюча заборгованість відповідача перед позивачем за невиконання грошових зобов’язань становить 10 800 000 грн. (еквівалент 400 000 доларів США).

Згідно з частинами 1, 2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов’язань або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В силу ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

Згідно умовам договору позики (зі змінами) сторони встановили період сплати відсотків за користування грошима з 24 березня 2016 року по 24 березня 2017 року. Таким чином стягненню підлягають відсотки саме за цей період користування грошовими коштами (10 800 000 х 12% / 12 = 108 000 грн. (проценти за один місяць); 108 000 грн. х 12 (кількість місяців визначених договором) = 1 296 000 грн.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі наданих сторонами доказів, судом дійшов вірного висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог за первісним позовом, оскільки факт отримання грошей відповідачем та порушення відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_5 своїх зобов’язань підтверджується належними та допустимими доказами. Висновок суду першої інстанції про солідарне стягнення з відповідачів суми заборгованості та часткове стягнення суми процентів за користування грошима є цілком обгрунтованим .

Враховуючи , що позов про стягнення заборгованості є обгрунтованим і підлягає задоволенню, висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову є вірним.

Доводи апеляційної скарги про неповне з»ясування судом обставин справи щодо підписання договору про внесення змін до договору позики в частині зміни суми позики є безпідставними . Так , відповідачі не заперечували , що ОСОБА_3 отримав позику в розмірі 400 000 доларів США у березні 2015 року . Внесення змін до договору позики відбулося у березні 2016 року,з метою збереження від інфляційних втрат та у зв»язку із зміною курсу долару.

Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

( правовий висновок у справі за № 6-1672цс16)

За положеннями статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

У справі, яка переглядається, судом встановлено , що на підставі договору позики від 19 березня 2015 року та змінами до договору від 24 березня 2016 року ОСОБА_3 отримав кредит в іноземній валюті – доларах США.

Згідно з пунктом 5 договору , пунктом 2 договору про внесення змін ОСОБА_3 має повернути суму коштів еквівалентну сумі 400 000 доларів США , а за час користування грошима сплатити 12 % на рік від суми позики .

Виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

У мотивувальній частині судового рішення , ухваленого за наслідками розгляду справи, що переглядається, з висновками якого погоджується колегія суддів апеляційної інстанції , наведено розрахунки заборгованості за договором позики , у тому числі процентів, а відтак доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження , висновків суду першої інстанції не спростовують , а відтак скарга задоволенню не підлягає..

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених у суді першої інстанції , колегія суддів вважає ,що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, підстави для скасування рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України , колегія суддів ,-

П о с т а н о в и л а ;

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення .

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття .

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення , а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції .

Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 27 квітня 2018 року .

Головуючий Судді