Постанова № 73645533, 24.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 355/682/17 Головуючий у І інстанції Єременко В. М.Провадження № 22-ц/780/827/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 24.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді-ОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,за участю секретаряОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «ПриватБанк» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року позивач звернувся до суду із даним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_6 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписала заяву № б/н від 20.01.2010 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідно до умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.

Станом на 10.04.2017 року відповідач має заборгованість – 19 549,86 грн., яка складається з наступного:

- 8680,33 грн. заборгованість за кредитом;

- 3273,07 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 6189,32 –заборгованість з комісії та пеня за користування кредитом;

- 500,00 грн. штраф (фіксована частина);

- 907,14 грн. (процентна складова).

Відповідач ухиляється від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ ОСОБА_5 «ПриватБанк».

Просив суд стягнути з відповідача на користь ПАТ ОСОБА_5 «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 19549,86 грн. за кредитним договором № б/н від 20.01.2010 року та понесені позивачем судові витрати в сумі 1600.00 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 грудня 2017 року відмовлено публічному акціонерному товариству ОСОБА_5 «ПриватБанк» в задоволенні позову до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за отримання банківських послуг (кредиту) по заяві №б/н від 20.01.2010 року.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що належними та допустимими доказами є: кредитний договір підписаний особисто відповідачем, анкета-заява відповідача, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, Тарифи, розрахунок заборгованості станом на 10 квітня 2017 року, що відповідає вимогам ст. 202, ст. 207 ЦК України.

Отже, кредитний договір укладений на підставі чинного законодавства та відповідає нормам матеріального права, а саме, ст.ст. 204, 629, 633, 634, 638, 640, 642, 1054 ЦК України, та відповідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 11.07.2012 № 6-63цс12, вважається укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

Ухвалою суду від 02 лютого 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу до 14 лютого 2018 року. 15 лютого 2018 року до суду апеляційної інстанції надійшло заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_6

У запереченні відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду – без змін, оскільки жодних договірних відносин у неї з банком в 2010 році не виникало, крім оформлення у 2011 році картки для соціальних виплат, у зв’язку з перебуванням на обліку в центрі зайнятості. Вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в рахунок обгрунтування вимог щодо наявності укладеного договору б/н від 20.01.2010, заборгованості за невиконання умог цього договору, отримання кредиту в розмірі 8000 грн.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам права судове рішення в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір без номера (анкета-заява) від 20.01.2010 року з метою отримання банківських послуг, де клієнт отримав кредит у розмірі 8000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, без зазначення відсотків за користування кредитом, та у якому розмірі, без відмітки щодо кінцевого терміну повернення, що відповідав би строку дії картки.

Банком надані два розрахунки заборгованості за договором №б/н від 20.01.2010 року, де перший починається з 02.02.2013 року та закінчується 31.05.2015 року, а другий починається з 01.06.2015 року та закінчується 10.04.2017 року.

Станом на 10.04.2017 року за відповідачем рахувалася заборгованість – 19 549,86 грн., яка складається з наступного:

- 8680,33 грн. заборгованість за кредитом;

- 3273,07 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 6189,32 –заборгованість з комісії та пеня за користування кредитом;

- 500,00 грн. штраф (фіксована частина);

- 907,14 грн. (процентна складова).

Банк свої зобов’язання за договором виконав належним чином, і ця обставина сторонами не заперечується.

Ухвалюючи рішення відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 16, 203, 207, 215, 525, 526, 527, 530, 536, 636, 651, 652, 654, 1046-1054 ЦК України, Постановою Національного Банку України №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», Закону України « Про банки і банківську діяльність» та вважав, що в матеріалах справи відсутні докази щодо підтвердження отримання банківських послуг на підставі договору без номеру від 20.01.2010 року чи 2011 року на картку з кредитним лімітом в сумі 8000 грн. Також, в Анкеті-заяві від 20.01.2010-2011 року відсутні будь-які умови, які є істотними для кредитного зобов’язання. В заяві відсутня умова про надання позивачем тієї чи іншої суми, відсутня умова про обов,язок повернення тієї чи іншої суми, відсутній строк надання грошових коштів позивачем та строк повернення цих коштів відповідачем. Позивач не надав суду докази, які б підтверджували, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені в результаті неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

ПАТ КБ «ПриватБанк», обгрунтовуючи позовні вимоги, вказує на те, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету.

В свою чергу, відповідач під час розгляду справи судо першої інстанції не заперечувала факту отримання грошових коштів, не виявляла незгоди з нарахуваннями розміру заборгованості, саме, відповідно до наданих банком Умов та Правил, а навпаки своєю заявою від 18 жовтня 2017 року (а.с.110-111) повідомила суд, що 08 вересня 2017 року вона визнала розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотками, нарахованими відповідно до Умов та Правил, і добровільно перерахувала на рахунок банку 11 810 грн.

Крім того, в цій заяві відповідач просила зменшити розмір пені та штрафів, відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях.

Суд першої інстанції вказаних обставин не врахував і ухвалив незаконне та необгрунтоване рішення.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів в рахунок обгрунтування вимог щодо наявності укладеного договору №б/н від 20.01.2010 року та заборгованості, яка виникла на підставі укладеного між сторонами договору не ґрунтуються на матеріалах справи та протирічать зазначеним вище нормам ЦПК України.

За вказаних обставин, судове рішення не може вважатись ухваленим з додержанням вимог закону, і відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.

Ухвалюючи нове судове рішення колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 08 вересня 2017 року відповідачка внесла на рахунок позивача 11 810 грн., тобто погасила борг за тілом кредиту та відсотками, які позивачем зазначалися у розрахунку і були предметом позову (а.с.9).

Дана обставина визнана представником позивача у судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що правові підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8680, 33 грн. та відсотками в розмірі 3273,07 грн. відсутні, у зв»язку з відсутністю самої заборгованості у зазначеному розмірі, яка пред»являлася позивачем до стягнення станом на 10 квітня 2017 року. Заборгованість за будь-які інші періоди, тобто нарахована після 10 квітня 2017 року, предметом розгляду у даній справі не була, а отже, поданий позивачем у суді апеляційної інстанції розрахунок станом на квітень 2018 року до уваги колегією суддів не приймається, оскільки позовні вимоги з цього приводу позивачем не заявлялися.

Що ж стосується позовної вимог про стягнення пені у розмірі 6189,32 грн., то враховуючи наведені вище встановлені судом істотні обставини та заяву відповідача від 18 жовтня 2017 року, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити їх частково і зменшити розмір пені, відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, стягнувши на користь позивача неустойку у вигляді пені в розмірі 1000 грн.

В частині позовних вимог про стягнення - 500,00 грн. штрафу (фіксована частина) та 907,14 грн. штрафу (процентна складова), колегія суддів вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні, враховуючи наступне.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Таким чином, колегія суддів вважає, доводи апеляційної скарги такими, що частково заслуговують на увагу, у зв’язку з чим позов підлягає до задоволення частково, в частині стягнення пені у розмірі 1000 грн. В іншій частині позову, на думку колегії суддів, слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «ПриватБанк» частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «ПриватБанк» пеню в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: В.І. Олійник

ОСОБА_3