Рішення № 73644078, 26.04.2018, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/1654/18

Провадження № 2-а/361/222/18

26.04.2018

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 квітня 2018 року місто Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Селезньової Т.В. при секретарі Чуксіну В.В., за участю перекладача ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3, розглянувши у судовому засіданні в м.Бровари адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Київській області , до Броварського районного відділу Державної міграційної служби України у Київській області, третя особа Оболонське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, про визнання протиправним і скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про визнання протиправним і скасування рішення про примусове повернення з України,

встановив:

Позивач у позові, поданому суду 23.03.2018р., просить визнати протиправним і скасувати рішення ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Київській області №173 від 11.12.2017р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну; а також просить визнати протиправним і скасувати рішення Броварського районного відділу Державної міграційної служби України у Київській області №6 від 22.03.2018р. про його примусове повернення з України.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що даними рішеннями порушено його право на проживання в Україні, яке було йому надано з законних підстав; що ніяких законних підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну і для його повернення з України відповідачі не мали, а обставини, на які відповідач посилався як на підставу скасування дозволу на імміграцію в Україну стосуються не його, а іншої особи, і крім того не відповідають дійсності; підстав, зазначених у п.3 і п.4 ст. 12 Закону «Про імміграцію», на підставі яких відповідач виніс оскаржуване рішення, взагалі не існувало.

З приводу обставин справи позивач суду пояснив, що з 2016 року він має посвідку на постійне проживання в Україні. 21.03.2018р. в місті Бровари був затриманий і доставлений до відділу поліції нібито з причини порушення ним правил перебування в Україні; працівник Броварського відділу ДМС, який прибув до відділу поліції, запропонував з,явитись до ДМС для з,ясування обставин і перевірки усної інформації про скасування дозволу на його перебування в Україні. Тому 22.03.2018р. він прибув до Броварського відділу ДМС, де працівник ДМС вручив йому певні документи, з яких вбачалось, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україні було подання Оболонського УП, в якому зазначалось що нібито він приймав участь у злочинній діяльності; вказані відомості є такими, що не відповідають дійсності, про що він зауважив працівникові Відділу ДМС. Тоді ж відносно нього був складений протокол і на нього накладено штраф за незаконне перебування в Україні, а також йому вручено рішення Броварського відділу ДМС, згідно якого він повинен був виїхати з України за три дні. З такими рішеннями не погоджується, вважає, що підстав для прийняття відносно нього вказаних рішень відповідачі не мали, просить визнати такі рішення протиправними та їх скасувати.

Відповідачі ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Київській області (далі за тестом УДМС) і Броварський районний відділ Державної міграційної служби України у Київській області (далі за тестом відділ ДМС) відзиву на позов не подали, ніяких доказів не подали ні у визначений судом в ухвалі про відкриття провадження строк, ні станом на день розгляду справи по суті.

Представник відповідачів у судовому засіданні позов не визнав, вважає обидва оскаржувані рішення законними. З приводу обставин винесення даних рішень представник, який є працівником Броварського відділу ДМС і посадовою особою, якою прийнято друге оскаржуване рішення (№6 від 22.03.2018р.), пояснив, що 21.03.2018р. позивач був затриманий працівниками поліції з підозрою на порушення строку перебування в Україні, оскільки позивач пред’явив поліцейському паспорт громадянина іншої держави з відміткою про в,їзд в Україну у квітні 2017року, тобто понад 90 днів; крім того була усна інформація про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну. Тому позивач був запрошений до відділку ДМС для з,ясування обставин. 22.03.2018р. у приміщенні відділу ДМС він отримав електронною поштою від УДМС висновок УДМС щодо скасування дозволу позивачу на імміграцію в Україну і оскаржуване рішення №173 про скасування дозволу, а також копію листа – повідомлення про скасування дозволу позивачу, яке було відправлено позивачу з УДМС в грудні 2017р. за адресою, наявною в матеріалах його заяви про надання дозволу на імміграцію. З урахуванням даного рішення УДМС, яке не було оскаржено і набрало законної сили, відповідач у присутності позивача склав протокол і виніс постанову про накладення на позивача адміністративного штрафу за ч.1 ст.203 КУпАП, і виніс рішення №6 про примусове повернення позивача з України у строк до 25.03.2018р., яке вручив позивачу. На підставі рішення №173 він вилучив у позивача посвідку на постійне проживання в Україні і вніс відповідні відомості до його паспорту. Своє рішення вважає законним, оскільки після скасування дозволу на імміграцію позивач повинен був виїхати з України протягом місяця, і станом на 22.03.2018р. знаходився в Україні вже незаконно та підлягав поверненню з України за ст.26 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Представник пояснив, що єдиною підставою для прийняття вказаного рішення (№6) була наявність рішення УДМС №173.

З приводу прийняття УДМС оскаржуваного позивачем рішення №173, представник пояснив, що детально обставини прийняття такого рішення йому не відомі, але виходячи з наявних документів (подання Оболонського УП, Висновку УДМС, зі змісту самого рішення №173) – підставою для скасування дозволу позивачу на імміграцію в Україну було подання Оболонського ОСОБА_4 поліції, в якому зазначалось про затримання 13.10.2017р. позивача в м. Києві без документів, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.173 та ст.185 КУпАП в жовтні 2017р., а також про наявність інформації, що позивач підтримує стосунки з членами злочинної групи, які підозрюються у вчиненні збройних нападів. Дозвіл було скасовано на підставі п.3 та п.4 ст.12 Закону «Про імміграцію». Пояснив, що до повноважень УДМС не входила перевірка достовірності даних, наведених у поданні поліції, тому вважає, що вказане рішення №173 є законним, і відсутні підстави для його скасування. Також пояснив, що він 22.03.2018р. повідомив позивачу всі необхідні засоби спілкування для отримання детальної інформації з даного приводу від Оболонського УП і від УДМС.

Третьою особою Оболонським управлінням поліції ГУНП у м. Києві (далі за текстом Оболонське УП), повідомленим належним чином (є розписка), письмових пояснень щодо позову та доказів не подано.

Позивач подав клопотання про поновлення строку оскарження рішення №173 від 11.12.2017р., як пропущеного з поважних причин, оскільки про наявність такого рішення він дізнався лише 22.03.2018р. у відділі ДМС при наведених вище обставинах.

Відповідач даного твердження позивача не спростував і не надав належних доказів, які б підтверджували вручення копії вказаного рішення позивачу раніше.

Тому суд згідно ст.122 і ст.123 КАСУ вважає можливим поновити позивачу строк на оскарження даного рішення, як пропущений ним з поважних причин, і позов розглянути по суті.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані докази, суд встановив такі обставини:

Згідно даним паспорту ОСОБА_2, 5.01.1972р.н., - позивач є громадянином ОСОБА_5 Королівства ОСОБА_6 ОСОБА_7 та Північної Ірландії. В паспорті є відмітка про в,їзд в Україну 04.04.17р., про видачу Посвідки на постійне проживання ІН №117745 від 22.09.2016р. з грифом «анульовано», і про прийняте рішення про примусове повернення №6 від 22.03.2018р., встановлено строк виїзду 4 доби, зобов’язаний залишити територію України до 25.03.2018р. , запис зроблено Броварським РВУДМС 22.03.2018р. Як пояснив представник відповідача - дані записи до паспорту позивача зроблено ним 22.03.2018р. при наведених вище обставинах, разом з прийняттям рішення №6 про примусове повернення з України.

Згідно ксерокопії Посвідки ІН №117745 на постійне проживання (оригінал вилучений відповідачем у позивача 22.03.2018р.), але достовірність копії сторони підтвердили, - Посвідка видана позивачу 22.09.2016р. В посвідці зазначено зареєстроване місце проживання в Україні: за адресою Київська область, Макарівський район, с.Грузьке, вул. Брусилівська, 106/3.

Оскаржуваним Рішенням про скасування дозволу на імміграцію в Україну №173 від 11.12.2017р., прийнятим ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Київській області та підписаним начальником ОСОБА_4 ОСОБА_8 (далі за тестом Рішення №173), - громадянину ОСОБА_6 ОСОБА_7 та Північної Ірландії ОСОБА_2, 05.01.1972р.н., уродженцю Османчик, НОМЕР_1 від 16.10.2012, на підставі пункту 3,4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 5.08.2016р. В примітці зазначено про обов’язок особи виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення; і що якщо за цей час особа не виїде, вона підлягатиме видворенню.

Згідно листа-повідомлення від 12.12.2017р. з реквізитами відправника УДМС, начальник ОСОБА_9, - ОСОБА_2 на адресу с. Хотів. вул. Московська, 27а, Києво –Святошинський район, повідомлялось про прийняття УДМС даного Рішення 11.12.2017р. на підставі подання Оболонського УПГУНП в м. Києві відповідно до пп.3 і 4 ч.1 ст.12 закону «Про імміграцію» - про скасування наданого позивачу 5.08.2016р. дозволу на імміграцію в Україну. У зв’язку з скасуванням дозволу на імміграцію в Україну посвідка на постійне проживання ІН №117745 від 22.09.2016р., яка видана на підставі дозволу, який скасований, є недійсною та підлягає вилученню.

Зі змісту подання Оболонського УП на адресу УДМС: 13.10.2017р. по проспекту Оболонському в м. Києві було затримано громадянина, який порушив громадський порядок та не мав при собі документів, що посвідчують особу. Встановлено, що затриманим є громадянин ОСОБА_10 ОСОБА_11, який має посвідку на проживання. На вказану особу було складено адмін.протоколи за ст.173 КУпАП і за ст.185 КУпАП. Крім того, отримана інформація, що ОСОБА_11 підтримує дружні стосунки з членами ОЗУ, які підозрюються у вчиненні ряду розбійних нападів на території району. А також встановлено, що гр-н ОСОБА_11 фактично не проживає за місцем реєстрації, вказаним у посвідці. Просили скасувати посвідку на проживання гр-на ОСОБА_11 та здійснити його видворення з території України через вчинення ним дій, які створюють загрозу громадському порядку та безпеці.

Постановою начальника Броварського відділу ДМС ОСОБА_12 від 22.03.2018р. на ОСОБА_2 накладено штраф за порушення іноземцем правил перебування на території України за ч.1 ст.203 КУпАП. Фабула: 22.03.2018р. о 13-50 в Броварському РВ ДМС був виявлений громадянин ОСОБА_7, 5.01.1972р.н., який перебував на території України без документів, які надають право перебувати в Україні. Постанову вручено ОСОБА_2 22.03.2018р.

В протоколі, за яким винесено постанову, ОСОБА_2 пояснив, що рішення про скасування посвідки на проживання в Україні він не отримував, не знав про її скасування і тому знаходиться в Україні на підставі вказаної посвідки. 22.03.2018р. ознайомився з даним рішенням і буде звертатись до суду.

Оскаржуваним Рішенням про примусове повернення з України №6 від 22.03.2018р. , прийнятим завідувачем сектору організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення Броварського РВ УДМС ОСОБА_3 – було вирішено примусово повернути за межі України громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_7 та Північної Ірландії ОСОБА_2, 05.01.1972р.н., та зобов’язати його покинути територію України у термін до 25.03.2018р. В рішенні є припис про вручення рішення ОСОБА_2 22.03.2018р. та про відібране зобов’язання залишити територію України не пізніше 25.03.2018р.

Згідно ст.8, ст.9 КАС України, суд розглядає справу в межах позовних вимог і на підставі поданих сторонами доказів.

Згідно ст.77, ст.78, ст.79 КАС України - в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, бездіяльності покладається на сам суб’єкт владних повноважень, тобто на відповідача. Неприпустимим є перекладання обов’язку по доказуванню на особу, відносно якої вжито оскаржувані дії. Позивач у такій справі зобов’язаний довести суду наявність оскаржуваного рішення і порушення прав позивача таким рішенням.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.2 КАС України - у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З аналізу норм закону, що регулюють спірні правовідносини, і виходячи виключно з наданих доказів та встановлених судом обставин, суд дійшов таких висновків:

Спірні правовідносини врегульовані Законами України «Про імміграцію» і «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Оскаржувані рішення УДМС №173 та рішення відділу ДМС №6 прийняті відповідачами (їх посадовими особами) у відповідності до їх повноважень – визначених статтею 6 Закону «Про імміграцію» - як органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері імміграції.

Правовий статус іммігранта згідно ст.3 Закону України «Про імміграцію» -

визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Правовий статус іноземця згідно ст.2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.

Згідно ст.4 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Згідно ст.11 Закону «Про імміграцію» - особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання.

За статтею 13 Закону «Про імміграцію» до повноважень УДМС входить скасування дозволу на імміграцію в Україну. У разі прийняття такого рішення Орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

Згідно ст.12 закону «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно ст.26 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» - іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону, з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається вказаній особі, стосовно якої воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні.

Згідно ст.15 закону «Про імміграцію» - рішення, прийняті центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, можуть бути оскаржені у встановленому порядку до суду.

Згідно ч.4 ст.26 закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» - рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

З наданих доказів і пояснень сторін встановлено, що приводом для скасування дозволу на проживання позивача в Україні було подання третьої особи – Оболонського УП відповідачу УДМС. Підставою скасування дозволу були обставини, зазначені у вказаному поданні, а саме посилання на складення щодо іммігранта протоколів про адміністративні правопорушення за статтею 173 КУпАП (дрібне хуліганство) і за статтею 185 КУпАП (непокора законній вимозі працівника поліції); а також наявність інформації про причетність особи до зв’язків з злочинним елементом.

Разом з тим, навіть з аналізу змісту самого подання – в ньому мова йдеться про іншу особу - ОСОБА_11, що не має відношення до позивача ОСОБА_2, тобто дана інформація стосується іншої особи, і подання подано відносно іншої особи.

Навіть якщо припустити, що у поданні мова йшлась про позивача і була допущена помилка в імені, або що аналогічна інформація була надана і відносно позивача, (чого відповідачі і третя особа не довели і відповідно ніяких доказів з цього приводу суду не подали), - то сам факт складення протоколів про адміністративні правопорушення не є доказом скоєння адміністративних правопорушень. Відсутні дані про притягнення позивача до адміністративної та/або кримінальної відповідальності. Щодо зазначеної у поданні інформації про нібито причетність особи до зв’язків з кримінальним елементом – то така інформація нічим не підтверджена і взагалі не стосується позивача. Відповідач посилався на те, що до повноважень УДМС не входило перевіряти достовірність наведеної у поданні управління поліції інформації, - але таке ствердження не доводить законності прийнятого і оскаржуваного рішення, тим більше враховуючи, що наведена в поданні інформація не стосувалась позивача.

Таким чином, відповідач УДМС не мав законних підстав за даним поданням Оболонського УП вживати вказані заходи по відношенню до позивача, оскільки вказана у поданні інформація не стосувалась його.

Підстави для скасування дозволу іноземцю (іммігранту) на проживання в Україні викладені виключно в статті 12 Закону «Про імміграцію».

У оскаржуваному рішенні №173 є посилання на п.3 і п.4 ст.12 даного закону.

Наявності жодної з зазначених у статті 12 закону підстав відповідач не довів, в тому числі і тим більше не довів наявності підстав , зазначених у пункті третьому (наявність в діях іммігранта загрози національній безпеці України, громадському порядку в Україні) і в пункті четвертому (необхідність для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України).

При таких обставинах дане рішення УДМС №173 є невмотивованим, не обґрунтованим, прийнятим без урахування всіх обставин, що стосуються прийняття рішення, є незбалансованим, прийнятим не у відповідності до вимог закону, зокрема статті 12 Закону «Про імміграцію».

Скасуванням дозволу на проживання іммігранта в Україні дійсно порушуються права іммігранта, оскільки наслідком даного рішення є припинення права іммігранта проживати в Україні і виникає обов’язок термінового виїзду з країни. Тому таке рішення є протиправним і тому підлягає скасуванню.

Щодо рішення №6 від 22.03.2018р., то воно також підлягає скасуванню з таких підстав:

Згідно ст.26 закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» - єдиною підставою для прийняття рішення про примусове повернення позивача з України було рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Тобто вказане рішення є похідним, прийнятим за наслідками першого рішення. Оскільки рішення №173 про скасування дозволу на імміграцію судом визнається протиправним і скасовується, то відсутня і єдина підстава для повернення іноземця з України.

Встановлено, що позивач перебував в Україні на законних підставах. Не встановлено таких порушень, які б тягли застосування по відношенню до позивача вжитого щодо нього заходу по поверненню з України.

Крім того, аналізуючи дії відповідача УДМС за положеннями статті 2 КАС України, суд виходить з того, що при прийнятті даного рішення суб’єкт владних повноважень (ОСОБА_4 ДМС і його посадова особа) не врахував наявність дійсних підстав для примусового повернення іноземця з України, не врахував відсутність даних про належне повідомлення іммігранта про скасування дозволу на імміграцію, не звернув увагу на зауваження позивача щодо необізнаності з приводу даного питання, не врахував, що позивачу дане рішення було вручено лише 22.03.2018р.

Дійсно, станом на день прийняття рішення про примусове повернення іноземця відповідач УДМС виходив з наявності нескасованого і неоскарженого на той час рішення про скасування дозволу на імміграцію, - але навіть і при наявності рішення №173 (про скасування дозволу на імміграцію) станом на день прийняття оскаржуваного рішення №6 про повернення іммігранта з України, - вжиті управлінням ДМС заходи були передчасними, а вказані позивачем обставини мали б бути перевірені, тим більше, враховуючи конкретні обставини та зауваження позивача з приводу наміру оскарження рішення про скасування дозволу на імміграцію. Тому при даних конкретних обставинах у відповідача УДМС не було підстав для вжиття даного заходу з застосуванням вказаного у оскаржуваному рішенні строку (три дні), який є необґрунтовано скороченим і таким, що фактично позбавляв позивача права на захист. Таким чином, оскаржуване рішення №6 не відповідає вимогам статті 26 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Крім того, воно прийняте не обґрунтовано, нерозсудливо, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (тобто є таким, що не відповідає вимогам, вказаним у пунктах 3, 6 і 8 частини другої статті 2 КАС України).

Оскаржуване рішення УДМС від 22.03.2018р. №6 є протиправним, оскільки незаконно припинило право особи на подальше перебування в Україні і поклало на особу відповідний обов’язок по виїзду з України, тобто суттєво обмежило позивача у його правах. Тому дане рішення визнається судом протиправним і підлягає скасуванню.

Згідно ч.1 ст.245 КАС України – у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправними дій суб’єкта владних повноважень, а також про визнання протиправним та скасування рішення, що є індивідуальним актом.

Розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі поданих доказів, суд дійшов висновку, що кожне з двох оскаржуваних рішень, які є актами індивідуальної по відношенню до позивача дії, є протиправним і підлягає скасуванню.

Керуючись ст.4, ст.26 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.11, ст.12 Закону України «Про імміграцію», ст.2, ст.ст. 241, 242, 244, 245, 246, 288 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити;

визнати протиправним і скасувати Рішення ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Київській області №173 від 11.12.2017р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_5 Королівства ОСОБА_6 ОСОБА_7 та Північної Ірландії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1;

визнати протиправним і скасувати Рішення Броварського районного відділу Державної міграційної служби України у Київській області №6 від 22.03.2018р. про примусове повернення з України громадянина ОСОБА_5 Королівства ОСОБА_6 ОСОБА_7 та Північної Ірландії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Рішення проголошено у судовому засіданні у присутності сторін.

Суддя Т.В. Селезньова