Рішення № 73643779, 24.04.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/510/18

пр.№ 2-а/464/88/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.04.2018 Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого-судді Горбань О.Ю.

при секретарі судового засідання Гаврилишин О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові адміністративну справу ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м.Львові Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання незаконною та скасування постанови, -

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення серії БР №046280 від 19.01.2018, винесену інспектором другого взводу третьої роти другого батальйону УПН у Львівській області лейтенантом поліції ОСОБА_2 про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. Обґрунтуває позов тим, що 19.02.2018 відносно нього винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БР №046280, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Відповідно до змісту наведеної постанови, позивач 19.01.2018 о 13:15 год. у м.Львові по вул.Дж.Вашингтона, 40 здійснив стоянку транспортного засобу у місці виїзду і виїзду в гараж, чим зробив неможливим рух іншим транспортним засобам, а саме здійснив суттєву перешкоду для виїзду в гараж, чим порушив п.15.10 ПРД України. З оскаржуваною постановою не погоджується, вважає її безпідставною, незаконною та необґрунтованою, виходячи з наступного. Відповідачем порушено положення ст. 276 КУпАП та розглянуто справу на місці зупинки транспортного засобу, що унеможливило виконання вимог ст. 245 КУпАП щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи, позивачу не було надано можливості скористатись правами передбаченими ст. 268 КУпАП. Крім цього, інспектор виніс постанову без будь-якої підготовки до розгляду справи, без оголошення посадової особи, яка розглядає справу, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, без вирішення клопотань, дослідження доказів, без заслуховування осіб, які беруть участь у розгляді справи, без надання відеофіксації вчинення правопорушення. Наведеними діями інспектор поліції порушив вимоги ст. 278 та 279 КУпАП. Вказує, що відповідно до примітки ст. 122 КУпАП відеофіксація в автоматичному режимі вказаного правопорушення не здійснювалась та суб’єктом у спірних правовідносинах може бути тільки водій, який керував транспортним засобом, а не власник засобу. Відповідачем не доведено факту вчинення вказаного у оскаржуваній постанові правопорушення саме ним, не взято до уваги його пояснення, про те що він не керував транспортним засобом та не здійснював стоянки у місці вчинення правопорушення, а лише намагався усунути вказане правопорушення шляхом переміщення транспортного засобу. У зв’язку з наведеним просить позов задоволити.

Ухвалою від 03.03.2018 відкрито провадження у справі.

05.04.2018 представником відповідача УПП у Львівській області ДПП ОСОБА_3 подано відзив на позов, за змістом якого просять позов залишити без задоволення виходячи з наступних підстав.19 січня 2018 року на екстрену службу «102» надійшов виклик про те, що о 13:17 год. за адресою: вул.Дж.Вашингтона, 4а у м.Львові транспортний засіб марки «Chrysler Voyager» номерний знак RPZ09946, порушує правила дорожнього руху та заважає заявнику ОСОБА_4 Поліцейський ОСОБА_2 прибув за викликом, відібрав письмові пояснення у свідків правопорушення ОСОБА_5 та ОСОБА_6, у яких вони вказали, що стоянку здійснено саме позивачем, провів на місці події розгляд справи у відповідності до вимог ст.ст. 278, 279 КУпАП, в тому числі відібрав пояснення у позивача. Встановлено, що останній здійснив стоянку в місці виїзду/в’їзду в гараж, чим зробив неможливим рух інших автомобілів та виніс оскаржувану постанову, яка відповідає вимогам ст. 283 КУпАП. Вважає, що доводи позивача про те, що він не здійснював стоянки спростовується поясненнями свідків, а доводи про розгляд справи на місці події та порушення його прав – поясненнями самого правопорушника, адже останній реалізував своє право, передбачене ст. 268 КУпАП. Вищенаведене свідчить про безпідставність та необґрунтованість позовної заяви.

В судове засідання позивач не з’явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив.

Відповідач УПП у Львівській області не забезпечив явку свого представника, у відзиві на позовну заяву просить позглядати справу у відсутності представника.

На підставі ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_6 України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_6 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

З матеріалів справи судом встановлено, що інспектором другого взводу третьої роти другого батальйону УПН у Львівській області лейтенантом поліції ОСОБА_2 19 січня 2018 року винесена постанова серії БР № 046280 про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.

Як вбачається з даних зазначеної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, ОСОБА_1 19 січня 2018 року о 13:15 год. по вул.Дж.Вашингтона, 4а у м.Львові, здійснив стоянку транспортного засобу марки «Chrysler Voyager»номерний знак RPZ09946, у місці виїзду/в’їзду в гараж, чим здійснив неможливим рух інших транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 15.10 ПДР, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Як зазначено вище постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності складена інспектором патрульної поліції, який відповідно до вимог ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення має право розглядати справи про адміністративні порушення та накладати адміністративні стягнення безпосередньо за ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно положень ст. 251 Кодексу України про адміністративні, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до п. 15.10. (а) ПДР України стоянка забороняється у місцях де заборонена зупинка.

Згідно п. 15.9 (и) ПДР України зупинка забороняється ближче 10 м. від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Положенням 1.3 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР.

Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують правила дорожнього руху, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Частина 3 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу представник УПП у Львівській області ДПП заперечує проти задоволення позову, подавши до суду відзив на позовну заяву з письмовими поясненнями як самого позивача, так і свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Судом досліджено надані пояснення, з яких встановлено факт порушення позивачем ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 122 КУпАП.

ОСОБА_2 письмові пояснення спростовують доводи позивача, на які він посилається в позовній заяві, як на підставу своїх вимог.

Позивачем не надано суду будь-яких доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, окрім копії постанови інспектора, яку він просить скасувати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, суд не бере до уваги твердження позивача про те, що відповідачем положення закону не дотримано та розглянуто справу за місцем зупинки транспортного засобу, оскільки згідно ч.1 ст.276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Так, Конституційний Суд України у рішенні від 26.05.2015 року №5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної ОСОБА_6 України з прав людини щодо офіційного тлумачення ч. 1 ст.276 Кодексу України про адміністративні правопорушенняу п.1 вказав, що положення ч. 1 ст.276 КУпАП, яке передбачає, що «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення «за місцем його вчинення» визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Пунктом 2 розділу 3 Інструкції Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі передбачено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене зокрема частинами першою, другою і третьою ст. 122 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Тобто інспектор поліції мав усі передбачені законом права для винесення в даному випадку постанови на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Статтями 245-246 КУпАП України встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.

Згідно вимог п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

З урахуванням вищевикладеного, позивачем не доведено та не надано доказів на підтвердження своїх посилань про винесення інспектором патрульної поліції постанови серії БР № 046280 від 19 січня 2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КпАП України з порушеннями та невідповідності до чинного законодавства України.

Натомість, суд приходить до переконливого висновку про те, що постанова по справі про адміністративне правопорушення серії БР № 046280 від 19 січня 2017 року винесена інспектором патрульної поліції на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що стягнення відповідачем застосовано без порушень, в межах санкції статті 122 ч. 3 КУпАП, за якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності, а тому підстави для задоволення позову відсутні, оскільки постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням правил чинного законодавства, доказів, які мали б спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено; факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, підтверджується наявними у матеріалах доказами.

Повноваження адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 КАС України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За таких обставин суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про національну поліцію», ст.ст. 7, ч. 3 ст. 122, 245-247, 251, 258, 283, 287, 289 КУпАП, ст.ст. 2, 8, 9, 72-77, 78, 229, 241-246, 250, 286, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН-2776605895, проживає за адресо: м.Львів, вул. Дж.Вашингтона, 4 а корп. 6 кв.18) до Управління патрульної поліції у м.Львові Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (ЄДРПОУ – 39962825, місцезнаходження: м.Львів, вул.Перфецьеого, 19) про визнання незаконною та скасування постанови – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Сихівський районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_7