Постанова № 73642827, 24.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 335/8107/17

провадження №22ц/778/1531/18

головуючий у 1 інстанції: Калюжна В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року місто Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого, судді-доповідачаОСОБА_1суддів:ОСОБА_2 ОСОБА_3

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фонтан на Лермонтова 18» про визначення порядку користування квартирою, що є спільною власністю та поділ особистого рахунку квартири,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Балансоутримувачем зазначеного будинку є Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фонтан на Лермонтова 18».

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2015 року визнано право власності відповідача на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1. Згідно технічного паспорту, вказана квартира складається з двох кімнат, житловою площею – 31,96 кв.м., у тому числі 1-а кімната (з балконом площею 0.92 кв.м.) – 13,26 кв.м., 2-а кімната – 18,7 кв.м., кухня – 7,96 кв.м, санвузол – 5,6 кв.м, коридор – 10,1 кв.м. Загальна площа квартири – 56.44 кв.м., кімнати ізольовані.

Позивач зазначав, що на даний час між нею та відповідачем немає спільної згоди щодо порядку користування вищевказаною квартирою, в свою чергу відповідач погрожує вселити в квартиру незнайомих людей. Крім цього, позивач посилається на те, що відповідач добровільно виселився із зазначеної квартири в жовтні 2014 року, із цього часу не бере участі у підтримці санітарного стану житла, не сплачує витрати по утриманню будинку, не сплачує комунальні послуги. Фактично проживає разом із своєю дружиною за адресою: АДРЕСА_2. Позивач іншого житла не має.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд встановити порядок користування квартирою, що знаходиться в АДРЕСА_3 наступним чином: виділити позивачу ОСОБА_4 житлову кімнату площею 18,7 кв.м., а відповідачу ОСОБА_5 кімнату, площею 13,26 кв.м. з обладнаним до неї балконом площею 0,92 кв. м., залишивши кухню, площею 7,96 кв. м., санвузол, площею 5,6 кв. м., коридор, площею 10,0 кв. м. в загальному користуванні співвласників квартири.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_4, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, про задоволення позову у повному обсязі.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 5 березня 2018 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с. 94) в порядку ст. 369 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідачі подали апеляційному суду відзиви на вищезазначену апеляційну скаргу позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2015 року визнано за ОСОБА_5 в порядку розподілу сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири № 150, розташованої у будинку № 18, по вулиці Лермонтова, у місті Запоріжжі. Інша частина квартири належить позивачу.

Згідно технічного паспорту, вказана квартира складається з двох кімнат, житлова площа – 31,96 кв.м., у тому числі 1-а кімната (з балконом площею 0.92 кв.м.) – 13,26 кв.м., 2-а кімната – 18,7 кв.м., кухня – 7,96 кв.м, санвузол – 5,6 кв.м, коридор – 10,1 кв.м. Загальна площа квартири – 56.44 кв.м., кімнати ізольовані.

Судом попередньої інстанції встановлено, що фактично у даній квартирі мешкає позивач, відповідач мешкає за іншою адресою.

Позивач просила суд встановити порядок користування квартирою, за якого їй в користування надати саме житлову кімнату площею 18.7 кв.м., відповідачу – кімнату площею 13.26 кв.м..

За висновками суду попередньої інстанції зазначений порядок користування не може бути встановлений з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зміст права власності, яке полягає у володінні, користуванні та розпорядженні майном, визначено у ст. 317 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1, 2, 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Питання про компенсацію відповідачем вартості частки позивача в ході розгляду справи сторонами не ставилось, згоди на отримання такої компенсації позивач не надавав.

Площа кімнат, з яких складається квартира не відповідає ідеальним частинам, що належать на праві власності сторонам у справі, а тому такий порядок фактично призведе до зменшення частки відповідача як співвласника, що буде істотним порушенням прав ОСОБА_5

Аналізуючи викладене, суд попередньої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою, та щодо розподілення особових рахунків на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються в спірну квартиру.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенцї про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що позивач не просить припинити право власності відповідача, а лише відповідно до позицій і практики Верховного Суду України просить встановити порядок користування майном є помилковими. Оскільки, у випадку задоволення позову, а позивач просить суд надати їй у користування одну з двох кімнат саме більшою площею, тому за умови рівності часток у праві власності, яка не оспорюється, це призведе до того, що позивач отримає право користування частиною у майні яка йому не належить на праві власності, а відповідач в свою чергу буде позбавлений права користування часткою у майні яке йому належить. Що буде прямим порушенням ст. 41 Конституції України та Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенцї.

Інші доводи скарги в тому числі і щодо незначного зменшення частки відповідача, відсутності пропозиції від відповідача щодо грошової компенсації, про неправомірне проникнення відповідача до квартири, наявність кримінального провадження, невірне застосуванням судом норм законодавства, про відсутність підстав для задоволення позову зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, ґрунтуються фактично на тих же доводах, на які посилався апелянт в суді першої інстанції, як на підстави задоволення позову, вони фактично оцінені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні і його висновків не спростовують.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 24 квітня 2018 року.

Головуючий, суддя-доповідач

судді: