Ухвала суду № 73641351, 24.04.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4175/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області - Малюк В.М., при секретарі – Матіко Я.Ю., за участю прокурора – Ісак В.М., слідчого – Русанюк О.М., неповнолітнього підозрюваного – ОСОБА_1, його законних представників – ОСОБА_1, ОСОБА_2 та захисника – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 12017070030002783, погоджене з прокурором, про застосування відносно:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, українця, громадянина України, студената УжНУ, раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.187 КК України,

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -

В С Т А Н О В И В:

З внесеного слідчим клопотання, яке погоджене з прокурором, та доданих до нього матеріалів слідує, що СУ ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке 12.10.2017 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12017070030002783, в ході якого встановлено, що 12 жовтня 2017 року близько 01.30 години, неповнолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, перебуваючи в м. Ужгород, по вул. Капушанській, біля будинку №18, діючи умисно, відкрито, з метою заволодіння чужим майном, із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров’я, вимагав у ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 200 гривень. Після відмови останнього надавати вказані грошові кошти, ОСОБА_1 застосував насильство, що є небезпечним для життя чи здоров’я, а саме: наніс ОСОБА_5 удар правою рукою, зажатою в кулак, в область обличчя з правої сторони, від чого останній впав на землю. Після чого, ОСОБА_1 продовжив наносити потерпілому удари ногами та руками по різним частинам тіла: по голові, тулубу, ногах, в результаті чого ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження.

Так, згідно висновку експерта №829 від 21.11.2017 року, у ОСОБА_5 виявлено тілесні ушкодження у вигляді синців на шкірних покривах обличчя та правого колінного суглобу, набряк м’яких тканин правої половини обличчя та в області спинки носа. «ЗЧМТ. Травма верхньої щелепи справа. Закритий перелом медіальної та латеральної стінок правої гайморової пазухи. Перелом лобного паростка скулової кістки справа. Перелом носової перегородки. Гематосинус правої гайморової пазухи. Субконюнктивальной крововилив правого ока». Дані тілесні ушкодження потягли за собою розлад здоров’я на строк більше 21 дня і по цій ознаці згідно п. 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року, кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості.

20.04.2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 187 КК України, кваліфікуючими ознаками якого є напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу та з погрозою застосування такого насильства (розбій).

В обґрунтування заявленого клопотання слідчий вказує на наявність вагомих доказів, які підтверджують вчинення підозрюваним ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.187 КК України, які наведенні в обґрунтування підозри, а також на те, що злочин, у якому підозрюється ОСОБА_1, є умисним тяжким кваліфікованим злочином, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років. Враховуючи соціальний статус та стан здоров’я ОСОБА_1, а, також, вчинення злочину у відкритий спосіб у громадському місці із застосування насильства, яке є небезпечним для життя та здоров’я особи, яка зазнала нападу, у сторони обвинувачення відсутні будь-які підстави вважати, що до нього не можливо застосовувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Окрім того, слідчий зазначає, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено та підтверджено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, якими обґрунтовується необхідність у застосуванні запобіжного заходу щодо неповнолітнього підозрюваного ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, а тому з метою запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування, усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 7 років, незаконно впливати на свідків та потерпілого, які дають викривальні покази, обрання більш м’якого запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, не може запобігти ризикам, передбачених ст.177 КПК України. .

За таких обставин, слідчий у клопотанні просить застосувати щодо неповнолітнього підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, запобіжний захід у виді тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор та слідчий клопотання підтримали та просили його задоволити.

Захисник підозрюваного – адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання слідчого про застосування щодо його підзахисного запобіжного заходу у вигляді триманням під вартою. Вказує, що обґрунтування підозри ґрунтується виключно на показаннях потерпілого та свідків, однак такі викликають сумніви у їх об’єктивності та фактично не відповідають дійсності і не можуть бути підтвердженням вини ОСОБА_1 У жодному із протоколів допиту немає відомостей, що підозрюваний заволодів якимось майном потерпілого або мав на меті ним заволодіти та погрожував застосувати насильство до останнього.

Крім того, захисник вважає, що у клопотанні про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відсутній виклад обставин, на підставі яких слідчий та прокурор дійшли висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у клопотанні, а також відсутнє обґрунтування неможливості запобігання вказаним ризикам шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів. При розгляді клопотання захисник просить звернути увагу, що підозрюваний ОСОБА_1 є неповнолітнім, проживає в повноцінній сім’ї, навчається на денній формі навчання, позитивно характеризується як за місцем навчанням так і за місцем реєстрації та проживання. Не вживає алкогольні напої та не курить, не перебуває на психіатричному чи наркологічному обліку.

В судовому засіданні ОСОБА_7, який працює на посаді начальника фізичної підготовки і спорту відділення підготовки персоналу відділу персоналу Чопського прикордонного загону ДПС України, подав заяву про передачу на його особисту поруку неповнолітнього підозрюваного ОСОБА_1

Підозрюваний ОСОБА_1 та його законні представники ОСОБА_1, ОСОБА_2 у судовому засіданні просили відмовити в задоволенні клопотання та передати підозрюваного на особисту поруку ОСОБА_7

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали внесеного клопотання з додатками, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Згідно положень ст.132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

У відповідності до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Крім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до ч.1, п.4 ч. 2 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.

Згідно ст. 492 КПК України за наявності підстав, передбачених цим кодексом, до неповнолітнього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених цим кодексом. Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чти особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить ризикам, зазначеним в ст. 177 КПК України.

Відповідно до ст. 37 Конвенції про права дитини, прийнятої на 44 сессії Генеральної Асамблеї ООН у 1989 році і ратифікованої ВРУ 27.02.1991 року, міститься положення про те, що «арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюється згідно із законом та використовується як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного час»

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Тобто, із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Слідчим суддею враховуються вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), а також пункту 1 частини 1 статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов’язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Водночас, слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов’язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

З матеріалів клопотання слідує, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.187 КК України, який відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до семи років.

Наявність обґрунтованої підозри, повідомленої стороною обвинувачення ОСОБА_1 підтверджується зібраними матеріалами досудового розслідування, а саме: витягом з ЄРДР за № 12017070030002783; показами потерпілого ОСОБА_5 та свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які вказують, що саме ОСОБА_1 наносив тілесні ушкодження потерпілому; висновком СМЕ №829 від 21.11.2017 року щодо ступеню тяжкості отриманих потерпілим ОСОБА_5 тілесних ушкоджень.

Перевіряючи достатність доказів для такого висновку, слідчий суддя, наряду з положеннями КПК України, враховує практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення «Чеботарі проти Молдови» від 13.11.2007 року, п.48), у відповідності до якої слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об’єктивного спостерігача, що конкретна особа, можливо вчинила злочин. Натомість, не будучи наділеним повноваженнями щодо оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення на даній стадії кримінального судочинства, слідчий суддя позбавлений можливості надати перевагу одним доказам перед іншими шляхом їх оцінки та аналізу в сукупності, а лише зобов’язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу. Питання щодо доведеності вини особи та правильності кваліфікації її дій у відповідності до закону про кримінальну відповідальність підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду кримінального провадження по суті.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Посилання захисника на відсутність обґрунтованої підозри та доказів, які підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий суддя не може взяти до уваги, оскільки відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (п.55 рішення) факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження чи навіть для пред'явлення обвинувачення, що є задачею наступних етапів кримінального процесу.

Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого є тримання під вартою, що визначено в рішенні ЄСПЛ за скаргою «Феррарі-Браво проти Італії».

Так, при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_1 слідчий суддя враховує наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого йому злочину, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.187 КК України, яке відноситься до категорії тяжких і за яке йому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до семи років, тобто є підстави вважати, що останній, перебуваючи на волі, може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, які дають викривальні покази, що в свою чергу свідчить про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України ніж тримання під вартою, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.

Окрім цього, при розгляді клопотання слідчим суддею також оцінено особу підозрюваного ОСОБА_1, який є неповнолітнім, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, проживає в повноцінній сім’ї, по місцю постійного проживання та навчання характеризується позитивно.

Поряд з вказаними обставинами, слідчий суддя, виходячи з вимог ч.2 ст. 492 КПК України, визнає винятковими ті обставини, що ОСОБА_1 вчинив умисний, тяжкий злочин, об’єктом посягання якого є не лише власність особи, а і її життя та здоров’я, злочин вчинено у відкритий спосіб, у громадському місці, і незважаючи на те, що з часу вчиненого злочину минув тривалий час, підозрюваним не вчинено жодних дій пов'язаних з відшкодування потерпілому завданої шкоди.

Таким чином, враховуючи наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.187 КК України, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, слідчий суддя вважає, що до підозрюваного ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов’язків, слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

На думку суду, саме за допомогою застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може бути виконане завдання досудового розслідування щодо встановлення та з’ясування всіх обставин вчиненого ним кримінального правопорушення і з огляду на вказані вище обставини, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права та свободи ОСОБА_1

Разом з тим, з огляду на вказані вище обставини вчиненого злочину, особу підозрюваного ОСОБА_1, слідчий суддя вважає, що підстав для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді особистої поруку під час розгляду клопотання не встановлено.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України суддя слідчий при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених названим Кодексом. Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків; розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Не визначати розмір застави у випадках, передбачених ч.4 ст.183 КПК України є правом, а не обов'язком слідчого судді.

Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного слідчий суддя з урахуванням положень ст. ст. 177, 178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю злочину у вчиненні якого він підозрюється. При цьому, розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього, що узгоджується з роз’ясненнями викладеними у листі ВССУ 04.04.2013 № 511-550/0/4-13, а саме: «Слідчому судді необхідно враховувати майновий стан підозрюваного, обвинуваченого та не допускати встановлення такого розміру застави, як альтернативи триманню під вартою, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.».

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, за яких ОСОБА_1 є неповнолітнім і виховується у повноцінній родині, з метою більшого контролю за неповнолітнім, вважаю за можливе при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою, відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов’язків, передбачених цим Кодексом, виходить з вимог ч.5 ст.182 КПК України, у розмірі - 30 (тридцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 52860 (п’ятдесят дві тисячі вісімсот шістдесят) грн.

У разі внесення застави на ОСОБА_1 відповідно до ч.5 ст.194 КПК України, слід покласти наступні обов’язки: прибувати до слідчого, прокурора або суду на їх першу вимогу; не відлучаться із населеного пункту, в якому він фактично проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в’їзд в Україну.

Керуючись ст. ст. 176, -178, 183, 186, 193, 194, 196, 197, 309, 310 КПК України, слідчий суддя,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання слідчого задоволити.

Застосувати відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, українця, громадянина України, раніше не судимого, студената УжНУ, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.187 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 (шістдесят) днів, а саме до 20 червня 2018 року.

Строк тримання ОСОБА_1 під вартою рахувати з моменту його фактичного затримання.

Визначити заставу, достатню для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_1 покладених на нього обов’язків передбачених КПК України, - в розмірі 30 (тридцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 52 860 грн. (п’ятдесят дві тисячі вісімсот шістдесят) грн.

Роз’яснити, що підозрюваний ОСОБА_1 або заставодавець мають право в будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У разі внесення застави у вказаному розмірі покласти на підозрюваного ОСОБА_1 наступні обов’язки:

- прибувати до слідчого, прокурора або суду на їх першу вимогу;

- не відлучаться із населеного пункту, в якому він фактично проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в’їзд в Україну.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Закарпатської області протягом п’яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_11