Постанова № 73641086, 25.04.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/1693/17 Головуючий у 1-й інст. Зубчук І. В.

Категорія 30 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді: Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 278/1693/17за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа – Житомирська місцева прокуратура про відшкодування моральної шкоди

за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України, Житомирської місцевої прокуратури на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 01 лютого 2018 року, ухваленого під головуванням судді Зубчук І.В. у м. Житомирі

встановив:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, в обґрунтування вимог якого зазначив, що 26.06.2014 слідчим СВ Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області йому було оголошено підозру у скоєнні кримінальних злочинів, передбачених ч. 2 ст. 162 та ч. 3 ст. 189 КК України. 27.08.2014 обрано міру запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, а ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 21.10.2014 вказаний запобіжний захід змінено на тримання під вартою з одночасним оголошенням у розшук. Позивач зазначив, що 24.11.2014 його було затримано та поміщено до слідчого ізолятору до 05.12.2014. Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 05.12.2014 призначено кримінальне провадження по обвинуваченню позивача у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 189 та ч. 2 ст. 162 КК України до судового розгляду та строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту продовжено до 03.02.2015. В подальшому, ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 06.05.2015 Йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із одночасним оголошенням у розшук, а 27.06.2015 – затримано та поміщено до ІТТ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області. За час розгляду кримінального провадження у суді зазначений запобіжний захід продовжувався.

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 16.05.2016, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 02.12.2016, позивача виправдано за пред’явленими йому обвинуваченнями.

ОСОБА_1 зазначив, що за час незаконного перебування під слідством і судом – 29 місяців, з яких він 11 місяців і 2 дні незаконно перебував під вартою, йому було завдано значної моральної шкоди, яка полягає у тому, що у вказаний період він був позбавлений можливості спілкуватися із сім’єю, постійно повинен був виправдовуватися перед своїми родичами, друзями колегами, що підірвало його авторитет, честь гідність та ділову репутацію, а постійна нервова напруга призвела до погіршення стану здоров’я. Оскільки зазначені незаконні дії досудового слідства та суду призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків та вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, просив стягнути із відповідача моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 01 лютого 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду 229 709, 10 грн моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Цивільним кодексом України передбачено право на відшкодування шкоди, завданої незаконним затриманням, а Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що право на таке відшкодування виникло з моменту незаконного кримінального переслідування, а саме з моменту оголошення ОСОБА_1 26.06.2014 підозри, яке тривало до постановлення ухвали Апеляційним судом Житомирської області 02.12.2016, тобто 29 місяців та 6 днів, з яких 325 днів ОСОБА_1 незаконно перебував під вартою.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення - про відмову у задоволенні позову. Зокрема зазначає, що Державна казначейська служба України, виконуючи свої повноваження, не є належним відповідачем у справі, оскільки шкоду ОСОБА_1 заподіяно незаконними діями працівників Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області. Крім того, визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є необґрунтовано завищеним та не відповідає положенням, визначеним у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Зокрема не враховано, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

В апеляційній скарзі Житомирська місцева прокуратура, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить згадане рішення суду першої інстанції змінити в частині розміру відшкодування моральної шкоди, зменшивши суму до 102754, 80 грн. Зазначає, що стягнення судом моральної шкоди за час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом та, окремо, за час перебування під вартою не ґрунтуються на нормах Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Крім того вказує, що судом першої інстанції визначено період, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода, з часу оголошення йому підозри, тобто із 26.06.2014 і до постановлення ухвали Апеляційним судом Житомирської області 02.12.2016, якою залишено без змін виправдувальний вирок стосовно позивача. Проте вважає, що суд не взяв до уваги, що з 06.05.2015 по 24.06.2015 кримінальне провадження було зупинене через ухилення позивача від суду та оголошення його у розшук, а тому вказаний період необхідно виключити із загального терміну перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, який з урахуванням вказаних обставин становить 27 місяців та 18 днів. Виходячи із наведеного, та з урахуванням недоведеності позивачем вказаного ним розміру моральної шкоди, належний розрахунок такої шкоди за час перебування під слідством та судом має дорівнювати 102754, 80 грн.

В суді апеляційної інстанції прокурор Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_2 доводи своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, наполягав на виключенні із підрахунку періоду перебування під слідством і судом терміну зупинення кримінального провадження у зв’язку із розшуком позивача. Щодо доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України поклався на розсуд суду.

Представник позивача адвокат ОСОБА_3 проти доводів апеляційних скарг заперечив, у своїх поясненнях навів практику Верховного Суду про залишення без змін судових рішень щодо визначення розміру моральної шкоди, за якими розмір такої шкоди стягнуто у чотири- та п’ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом без взяття під варту. Вказав, що його довіритель 2 роки і 5 місяців незаконно перебував під слідством і судом та протягом більше 11 місяців утримувався під вартою, проте, судом визначено розмір моральної шкоди в сумі трохи більше 2-х мінімальних заробітних плат за кожен місяць незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. ст. 367 ЦПК України, суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що слідчим відділом Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014060170000358 від 13.04.2014 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 162 та ч. 3 ст. 189 КК України (а.с. 3-4).

26.06.2014 слідчим СВ Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_1 оголошено підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 162 та ч. 3 ст. 189 КК України, що не заперечується сторонами та встановлено судом першої інстанції.

Ухвалою слідчого судді Житомирського районного суду Житомирської області від 27.08.2014 до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до 27.10.2014 (а.с. 7).

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 27.08.2014 змінено ОСОБА_1В запобіжний захід з домашнього арешту на тримання під вартою, взявши його під варту негайно і направлено до СІЗО №8 у м. Житомирі з одночасним оголошенням у розшук (а.с. 8).

Згідно повідомлення Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області від 26.11.2014 № 10746, 24.11.2014 працівниками сектору карного розшуку Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області було затримано розшукуваного ОСОБА_1 та поміщено в ІТТ Новоград-Волинського МВ УМВС України в Житомирській області (а.с. 9).

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 05.12.2014 у кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 162 та ч. 3 ст. 189 КК України призначено до розгляду та змінено ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт (а.с. 10).

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 06.05.2015 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з одночасним оголошенням у розшук (а.с. 12).

Згідно повідомлення Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області від 28.06.2015 № 4678, 27.06.2015 працівниками сектору карного розшуку Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області було затримано розшукуваного ОСОБА_1 та поміщено в ІТТ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області (а.с. 13).

Ухвалами Житомирського районного суду Житомирської області від 13.08.2015, 09.10.2015, 03.12.2015, 28.01.2016, 23.03.2016 обвинуваченому ОСОБА_1 продовжено строк тримання під вартою до 21.05.2016 включно (а.с. 14-19).

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 16.05.2016, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 02.12.2016, ОСОБА_1 виправдано за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 162 та ч. 3 ст. 189 КК України у зв’язку із недоведенням їх вчинення (а.с. 20-27).

Позивач вказує, що факт оголошення йому підозри у вчиненні злочину, перебування його під слідством та судом, і тримання його під вартою за наявності виправдувального вироку суду заподіяв йому моральні страждання, оскільки він був позбавлений можливості реалізувати свої конституційні права на свободу, та перебував у стані нервової напруги, що призвело до погіршення здоров’я.

Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом ч.5 ст. 5 Конвенції кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст. 56 Конституції України.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема:

- постановлення - виправдувального вироку суду.

Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу, тримання під вартою.

В пунктах 2, 3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04 березня 1996 року, зазначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого.

Наявними в матеріалах справи і дослідженими судом доказами достовірно підтверджується, що ОСОБА_1 в період з 26 червня 2014 року до 02 грудня 2016 року безпідставно перебував під слідством та судом у статусі підозрюваного та обвинуваченого, вироком по кримінальному провадженню по його обвинуваченню за вчинення інкримінованих злочинів ОСОБА_1 виправдано за недоведеністю, тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у ОСОБА_1 виникло передбачене Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди, завданої йому діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Таке відшкодування зумовлено наявністю виправдувального вироку щодо позивача, а відтак свідчить про незаконність дій представників органів державної влади під час досудового розслідування та суду.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону).

Оскільки факт безпідставного перебування ОСОБА_1 під слідством та судом протягом 29 місяців та 6 днів достовірно встановлений, тому що відносно нього проводилося досудове розслідування, судом розглядалася кримінальна справа та весь цей період щодо позивача діяв запобіжний захід у вигляді домашнього арешту та перебування під вартою протягом 325 днів у періоди із 24.11.2014 по 05.12.2014 та з 27.06.2015 по 16.05.2016, тому суд вважає обґрунтованими доводи позову про те, що довготривале перебування в статусі підозрюваного та обвинуваченого негативно вплинуло на звичайний спосіб життя ОСОБА_1, призвело до погіршення його стану здоров’я, репутації серед колег та знайомих, ускладнило можливість підтримувати нормальні життєві зв'язки, зокрема, спілкуватися з близькими родичами, тобто, зумовило моральні страждання і переживання, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди є правильним.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено нижчу межу розміру місячного відшкодування моральної шкоди, яка не може бути меншою ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Як роз'яснено в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У п. 14 зазначеної постанови судам роз'яснено, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна.

Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Виходячи із наведеного, при визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції обґрунтовано взяв за основу для розрахунку такого відшкодування мінімальну заробітну плату в розмірі, що був встановлений станом на час розгляду справи, а саме 3723, 00 грн.

При визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції враховано загальний період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, а також період його тримання під вартою.

Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди – 229709,10грн., колегія суддів вважає обгрунтованим та не знаходить підстав для його зменшення.

У своїй апеляційній скарзі Державна казначейська служба України зазначає, що судом першої інстанції не враховано норми Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що набрав чинності з 01 січня 2017 року, де вказано, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Зазначені доводи є безпідставними з огляду на таке.

Частина 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року встановила, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Таким чином, положення цієї частини Закону стосуються застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при обчисленні окладів, заробітної плати, інших виплат, пов'язаних з оплатою праці.

Вказівка в другому абзаці цієї частини про те, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень, підлягає застосуванню у взаємозв'язку з першим абзацом, в якому прямо зазначено, що вона не застосовується як розрахункова величина при нарахуванні виплат в порядку оплати праці (окладів, заробітної плати, інших виплат).

Так як предметом спору у даній справі є стягнення відшкодування в порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а не будь-яких виплат в порядку оплати праці, частина 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIIIвід 06 грудня 2016 року свою дію на спірні правовідносини не поширює.

Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про те, що вона є неналежним відповідачем, оскільки не здійснювала будь-яких протиправних дій відносно позивача, а шкоду ОСОБА_1 заподіяно незаконними діями працівників Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області, який за ухвалою суду не притягнуто до участі у справі.

Так, у справах про стягнення коштів з державного бюджету Державна Казначейська служба України виступає як відповідач в зв'язку з своїми виключними повноваженнями розпорядника бюджетних коштів, а не в зв'язку з порушенням нею будь-яких прав або інтересів позивача.

Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», пунктів 13, 17 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04 березня 1996 року, відшкодування громадянинові шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу досудового розслідування чи прокуратури провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Виконання рішень про стягнення коштів з державного бюджету здійснюється Державною Казначейською службою України у відповідності до вимог Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року.

Пункт 35 Порядку передбачає, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

За таких обставин, у випадку прийняття судом рішення про відшкодування особі шкоди за рахунок державного бюджету, Державна Казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів відповідно до покладених на неї законом обов'язків. Непритягнення ДКС України до участі у справі, як відповідача, унеможливить виконання рішення суду про стягнення сум на користь особи з державного бюджету та не узгоджується з норами Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року.

Суд першої інстанції врахував зазначені положення закону та правильно стягнув моральну шкоду за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Доводи апеляційної скарги Житомирської місцевої прокуратури щодо безпідставності стягнення моральної шкоди у підвищеному розмірі за час перебування ОСОБА_1 під вартою не заслуговують на увагу та спростовуються викладеним вище. Крім того, визначений розмір морального відшкодування не веде до збагачення позивача, а є належною компенсацією за нанесену незаконними діями державних органів шкодою, спричиненою ОСОБА_1 у зв’язку із порушенням його прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України.

Також є безпідставними доводи, наведені в апеляційній скарзі Житомирської місцевої прокуратури, про те, що судом першої інстанції не взято до уваги та не надано юридичної оцінки тій обставині, що кримінальне провадження за обвинуваченням позивача у період з 06.05.2015 по 24.06.2015 було зупинене через ухилення ОСОБА_1 від суду та оголошення його в розшук, а тому вказаний період слід виключити із загального терміну перебування позивача під слідством та судом.

Так, відповідно до ст. 335 КПК України у разі якщо обвинувачений ухилився від суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, суд зупиняє судове провадження щодо цього обвинуваченого до його розшуку або видужання і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.

Під зупиненням провадження у судових стадіях, зазвичай, розуміється перерва на невизначений час в процесуальній діяльності суду (судді), обумовлена передбаченими законом обставинами, що починаються з моменту винесення рішення про зупинення і завершується прийняттям рішення про відновлення кримінального провадження чи його закриттям.

Таким чином сам факт зупинення судового провадження у зв’язку із розшуком підсудного не свідчить про відсутність здійснення будь-яких слідчих чи розшукових дій, що являють собою безумовну складову процесу притягнення до кримінальної відповідальності особи за вчинений нею злочин.

З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Житомирської місцевої прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 01 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26.04.2018.

Головуючий : Судді :