Постанова № 73640473, 24.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/308/18 Справа № 205/8052/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 43

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2016 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Дніпропетровської міської ради, треті особи: Орган опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, Житлове комунальне підприємство «Парус» про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права користування житловим приміщенням та вселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року позивачка звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Дніпропетровської міської ради, треті особи: Орган опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, Житлове комунальне підприємство «Парус» про встановлення факту проживання однією сім*єю без реєстрації шлюбу, визнання права користування житловим приміщенням та вселення.

В обґрунтування позовних вимог, згідно останніх уточнень зазначала, що вона з 28.04.2008 року стала проживати з ОСОБА_6 однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради від 21.05.1999р. №163/3, ОСОБА_6 був наймачем квартири за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м ПарусАДРЕСА_1 та зареєстрованим в даній квартирі. Разом з ним в квартирі також зареєстровані відповідачі, які є братом та сестрою ОСОБА_6

На даний час квартира є неприватизованою та перебуває у власності територіальної громади м. Дніпропетровська.

07.05.2010 року у позивачки та ОСОБА_6 народився син – ОСОБА_3.

З листопада 2010 року позивачка та ОСОБА_6 почали проживати в спірній квартирі разом з відповідачами. Одразу після переїзду до спірної квартири позивачка та ОСОБА_6 почали самостійно оплачувати більшу частину комунальних послуг у тому числі частково і за відповідачів. Крім того позивачка зробила частковий ремонт в квартирі, та за власні кошти встановила металопластикові вікна.

27.11.2013 року помер ОСОБА_6

Після смерті ОСОБА_6 ставлення відповідачів до позивачки змінилось, у зв’язку з чим була змушена тимчасово переїхати проживати до іншого житла. Разом з тим, вона неодноразово намагалася повернутися проживати до спірної квартир, однак відповідачі змінили замки та не впускають її до квартири.

На підставі вищевикладеного просила встановити факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з 28.04.2008 р. по день смерті ОСОБА_6 – 27.11.2013 року; визнати за ОСОБА_2 та її малолітнім сином – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 право користування квартирою за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м ПарусАДРЕСА_1; подовжити ОСОБА_2 та її малолітньому сину – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 строк протягом якого за ним зберігається право користування квартирою за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м ПарусАДРЕСА_1 по день фактичного виконання рішення суду про вселення; вселити ОСОБА_2 та її малолітнього сина – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартиру за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м ПарусАДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Дніпроптроської області від 08 вересня 2016 року, позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6, померлого 27 листопада 2013 року, а саме з 28 квітня 2008 року по день смерті ОСОБА_6 – 27 листопада 2013 року.

В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Дніпропетровської міської ради, в рівних частках з кожного, на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 243,60 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області області від 08 вересня 2016 року скасувано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (том 2, а.с. 1-6).

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно п.9 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду першої інстанції не в повному обсязі відповідає вимогам закону.

Так, судом встановлено, що згідної рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Дніпропетровська № 163/3 від 21.05.1999 року «Про змінення умов договору найму житлового приміщення» ОСОБА_6 визнано наймачем двох кімнат розміром 29,0 кв.м. квартири № 72 на ж/м Парус у м. Дніпропетровську у тому числі брат – ОСОБА_4, сестра – ОСОБА_5 (по взаємній згоді)./а.с. 138/.

Відповідно до копій паспорта громадянина України ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: ж/м Парус, 1а/72 м. Дніпропетровськ./а.с.7/

Згідно довідки Житлово-комунального підприємства «Парус» від 02.07.2010 року №1274, ОСОБА_6, проживав за адресою: ж/м Парус, 1а/72 в м. Дніпропетровську та брат – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, сестра – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 /а.с.10/

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради №409 від 26.09.2014р. «Про зміну умов договору-найму житлового приміщення по КП «ЖЕП №25» ДМР за адресою: ж/м Парус, 1а/72, м. Дніпропетровськ» на підставі заяви ОСОБА_4, змінено умови договору-найму житлового приміщення, що складається з двох кімнат житловою площею 29,0 кв.м. за адресою: ж/м Парус, 1а/72, з померлого брата ОСОБА_6 на ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, з родиною у складі: сестра ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, племінник ОСОБА_7, 2012 р.н./а.с.80/

Згідно довідки про склад сім*ї та місце реєстрації №15241 від 12.12.2014р. за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м Парус, 1а/72 зареєстрованими значаться: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_7, 03.01.2012 р.н./

Відповідно до довідки №79 від 19.01.2015р. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8 зареєстрована в гуртожитку по вул.. Шелгунова, буд.4 у м. Дніпропетровську з 25.05.2010 р., але не проживає (ордер не видавався, особовий рахунок не відкрито). /а.с.103/

Судом також встановлено, що з квітня 2008 року по квітнень 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство за адресою: ж/м Комунар,3В кВ.151 у м. Дніпропетровську, а з квітня 2010р. по листопад 2010 року проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9.

Крім того, 07 травня 2010 року у них народився син - ОСОБА_3, батьком дитини записаний - ОСОБА_6.

Також, встановлено, що з листопада 2010 року по листопад 2013 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 вселилися тимчасово за усною згодою відповідачів в квартиру №72 на ж/м. Парус, 1а у м. Дніпропетровську та періодично в ній проживали. Після смерті ОСОБА_8 позивачка добровільно виселилася з спірної квартири, забрала свої речі та стала проживати за адресою: ж/м Комунар, 3В кв.151 у м. Дніпропетровську.

Згідно довідки КЗ Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги №5» №45 від 15.01.2015р. вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкав за адресою: ж/м Парус, 1а/72 у м. Дніпропетровську та був взятий на облік до КЗ «ДЦПМСД №5» з 01.11.2011р. Згідно записів в книзі викликів дільниці №30 амбулаторії ЗПСМ №2 звертався: 03.11.2011р. – виклик за адресою ж/м Парус, 1а/72, лікар ОСОБА_9; 11.05.2012 р. – патронаж за адресою ж/м Парус, 1а/72, лікар ОСОБА_9; 15.05.2012р. патронаж за адресою ж/м Парус, 1а/72, лікар ОСОБА_9; 23.06.2012р. - виклик за адресою ж/м Парус, 1а/72, лікар ОСОБА_9; 02.08.2013р.- виклик за адресою ж/м Парус, 1а/72, лікар ОСОБА_9; 09.03.2014р. – вибув за адресою ж/м Комунар, 3в, кВ. 51 м. Дніпропетровськ./а.с.104/

Саме оскаржуваним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2016 року, однак частиною що не оскаржується, встановлено факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6, померлого 27 листопада 2013 року, а саме з 28 квітня 2008 року по день смерті ОСОБА_6 – 27 листопада 2013 року.

Рішенням виконкому Ленінської районної у місті ради від 25.04.2014р. №156 ОСОБА_2 зарахована на квартирний облік з датою зарахування від 24.04.2014 року та внесена до списку загальної черги за №1894 в загальному порядку з родиною у складі 2 осіб: син: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_10, що підтверджується довідкою від 21.07.2014 р. №15хс./а.с.10/.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання за позивачкою та її сином права користування спірною квартирою, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не довела правомірність свого вселення як член сім'ї наймача, наявність письмової згоди відповідачів на її вселення, що квартира була її постійним місцем проживання. Суд зазначив, що позивачка не вчиняла дій щодо реєстрації у квартирі, протягом строку проживання у ній була зареєстрована за іншою адресою, у квартирі проживала періодично.

Проте, з таким висновком колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Тобто, син позивачки та ОСОБА_10 - ОСОБА_3С набув право користування квартирою і без необхідності отримання на це згоди відповідачів, оскільки він є неповнолітнім сином наймача.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2010 року позивачка разом зі своїм сином та чоловіком ОСОБА_10 вселились до квартири за усною згодою відповідачів та проживати там постійно до березня 2014 року.

Відповідачі під час розгляду справи визнали той факт, що вони надавали згоду позивачці на вселення у квартиру, однак лише для тимчасового проживання.

При цьому, вони і не заперечували проти встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_6

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Згідно з ч. 3 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Суд першої інстанції зазначене вище не врахував і не звернув увагу на те, що фактично для визнання права на проживання у житловому приміщенні пріоритетне значення має сам факт проживання в ньому, а не реєстрації. Крім того, пославшись на те, що позивачкою не доведено правомірність вселення та факт перешкоджання їй з боку відповідачів вселитися до квартири після березня 2014 року, зокрема зміну замків, суд першої інстанції не врахував пояснення ОСОБА_4 та не надав оцінки його, який поясняв, що після того як у березні 2014 року позивачка вимушена була тимчасово виїхати з квартири, він попросив її надати йому ключі від квартири, а потім просто не повернув, позбавивши останню тим самим доступу до неї. Також, ОСОБА_4 поясняв у судовому засіданні, що не пустить позивачку з сином до квартири.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення) не надав належної правової оцінки доказам і доводам сторін, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не врахував, що позивачка була позбавлена можливості вселитися до квартири, що є поважною причиною відсутності у ній понад встановлені строки відповідно п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України».

Відповідно до ч.2 ст. 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 106 ЖК України, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року №6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч.ч.1,2 ст.64 ЖК УРСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч.2 ст.65 ЖК УРСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону, вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. За змістом ст. 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов»язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідачами не спростовано доводи позивача, що вона та її неповнолітній син зберігають постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні. Вселеня позивача та її неповнолітньої дитини у спірну квартиру було здійснення наймачем, за згодою відповідачів, які у подальшому чинили перешкоду позивачці у користуванні спірною квартирою і зазначене було підтверджено в ході розгляду справи.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було встановлено, що наймач спірної квартири – ОСОБА_6 вселив на законних підставах та за згодою інших наймачів до спірної квартири свою цивільну дружину - ОСОБА_2 та свого сина - ОСОБА_3 Їх проживання у спірній квартирі відповідачами не оскаржувалось, як не оскаржувався і встановлений судовим рішенням факт проживання однією сім»єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_2 з 28 квітня 2008 року по 27 листопада 2013 року. Також, відповідачі у справі підтвердили та не спростували факт перешкоджання позивачці саме з їх боку вселитися до квартири після березня 2014 року та взагалі перешкоджанні позивачці у доступі до неї шляхом зміни замків, не повернення ключів, а також особистими поясненнями ОСОБА_4 у судовому засіданні, що він не пустить позивачку з сином до квартири.

Крім того, оскільки, у відповідності до вимог ст..65 ЖК України на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно, колегія вважає, що відповідно підлягають задоволенню вимоги позивача щодо визнання за малолітнім – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 право користування квартирою № 72 за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м Парус, будинок № 1а та вселення його в квартиру № 72 за адресою: м. Дніпро, ж/м Парус, будинок № 1а. А оскільки, дитина є малолітньою, є інвалідом, тобто, потребує постійного нагляду, допомоги, відповідно є підстави для вселення його матері та надання їй права користування квартирою № 72 за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м Парус, будинок № 1а.

Позовні вимоги щодо продовження строку протягом якого за позивачами зберігається право користування квартирою задоволенню не підлягають, як недоведені.

В ході розгляду зазначеної справи стало відомо, що 13 січня 2017 року помер відповідач у справі ОСОБА_4, про що складено актовий запис №111 19 січня 2017 року, що підтверджено копією свідоцтва про смерть виданого Новокодацьким районним у місті Дніпро відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області серія І-КИ № 735944. Також, зазначене підтверджено витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть (т.2.а.с.172).

Відповідно до відповіді державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори від 24.01.2018 року, на запит суду встановлено, що з заявою про прийняття або відмову від прийняття спадщини до Другої ДДНК після смерті 13.01.2017 року ОСОБА_4 ніхто не звертався, свідоцтво про право на спадщину не видавалось, спадкова справа не заводилась (т.2.а.с.169).

Відповідно до вимог ст.. 25 ЦК України, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

З урахуванням викладеного, колегія вважає, що провадження в частині позовних вимог ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім*єю без реєстрації шлюбу, визнання права користування житловим приміщенням, продовження строку пртягом якого за ними зберігається право користування квартирою та вселення підлягає закриттю.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції у оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а тому підлягає стягненню з ОСОБА_5 та Дніпропетровської міської ради, в рівних частках з кожного, на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 243,60 грн.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2016 року в частині задоволення позовних вимог не оскаржувалось.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 – задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог – скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_5, Дніпропетровської міської ради, треті особи: Орган опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, Житлове комунальне підприємство «Парус» про визнання права користування житловим приміщенням, продовження строку протягом якого за ними зберігається право користування квартирою та вселення – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 та її малолітнім сином – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 право користування квартирою № 72 за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м Парус, будинок № 1а.

Вселити ОСОБА_2 та малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартиру № 72 за адресою: м. Дніпро, ж/м Парус, будинок № 1а.

У задоволенні позовних вимог у іншій частині - відмовити.

Провадження в частині позовних вимог ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім*єю без реєстрації шлюбу, визнання права користування житловим приміщенням, продовження строку пртягом якого за ними зберігається право користування квартирою та вселення – закрити.

Стягнути з ОСОБА_5 та Дніпропетровської міської ради, в рівних частках з кожного, на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 243,60 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 квітня 2018 року.

Головуючий О.В.Свистунова

Судді Т.П.Красвітна

ОСОБА_11