Постанова № 73640343, 24.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1774/18 Справа № 176/1158/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів – Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря – Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”

на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2017 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Жовтоводського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, –

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Жовтоводського міського ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ПАТ КБ “ПриватБанк” про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що 12 липня 2017 року поштою отримала постанову про відкриття виконавчого провадження від 30 червня 2017 року про стягнення з неї боргу у розмірі 46 231 грн. 87 коп. на підставі виконавчого напису № 805, виданого 24 січня 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 При цьому, при вчиненні зазначеного виконавчого напису, приватний нотаріус прийшов до висновків, що мається безспірна заборгованість, яка виникла між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_2, на підставі кредитного договору від 01 березня 2006 року і що підтверджується розрахунком заборгованості. Вважала, що такий висновок приватного нотаріуса не відповідає дійсним обставинам, оскільки вона не укладала 01 березня 2006 року кредитний договір з ПАТ КБ “ПриватБанк”, а відповідно не отримувала кредитні кошти і не брала на себе зобов’язання, щодо повернення кредиту і відсотків. Вважала, що нотаріус не перевірив правильність розрахунку заборгованості. За змістом п.п.3.1-3.4 Глави 16 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та статті 87 Закону України “Про нотаріат” заборгованість або інше відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені наведеним вище Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а дії нотаріуса при вчиненні виконавчого напису мають бути спрямовані на перевірку безспірності заборгованості. Оскільки, відсутня безспірність розміру заборгованості, та відсутність кредитних відносин, із зазначених підстав вважала, що виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд визнати виконавчий напис, виданий 24 січня 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 805 про стягнення заборгованості у розмірі 46 231 грн. 87 коп. таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано виконавчий напис, виданий 24 січня 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 805 таким, що не підлягає виконанню.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ “ПриватБанк”, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В порядку пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті “Голос України” повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п.6 ст. 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи знаступного.

Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Судом першої інстанції установлено, що 01 березня 2006 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ “ПриватБанк” було укладено договір надання банківських послуг № б/н, відповідно до якого позивач отримала кредитну картку з лімітом 3 000 грн. з терміном дії картки на 3 роки (а.с.47).

24 січня 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованості за кредитним договором № б/н від 01 березня 2006 року у розмірі 46 231,87 грн., яка складається з: 6 563 грн. 67 коп. – заборгованості за тілом кредиту; 34 240 грн. 49 коп. – заборгованості за відсотками; 2 750 грн. – заборгованості з комісії; 500 грн. – заборгованості по штрафам (фіксована частина); 2117 грн. 71 коп. – заборгованості по штрафам (відсоток від суми заборгованості). Стягнення здійснюється за період з 01 березня 2006 року по 31 жовтня 2016 року (а.с.5,38).

Постановою державного виконавця Жовтоводського міського ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 30 червня 2017 року відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаного виконавчого напису (а.с.4).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, та дотриманні стягувачем вимог закону щодо трирічного строку подання про вчинення виконавчого напису з часу настання у нього права на звернення з вимогами по кожному окремому щомісячному платежу, чим порушив норми статті 88 Закону України “Про нотаріат”, п.284 Інструкції та п.1 Переліку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерстваюстиції України 22 лютого 2012 року№ 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Законунотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому, стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права.

Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі, суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17.

Так, зі справи убачається, що для вчинення виконавчого напису приватному нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3було надано пакет документів, серед яких заява ОСОБА_2 про надання банківських послуг, виписки по особовим рахункам, розрахунок заборгованості, заява про вчинення виконавчого напису, вимога про усунення порушень та реєстр поштових відправлень на підтвердження направлення вимоги позичальнику.

Суд першої інстанцій дійшов висновку, що наданими доказами приватному нотаріусу не підтверджено безспірність заборгованості, оскільки, належними доказами які б підтвердили наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи оформлені відповідно до вимог ст.. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Крім того, при вчиненні нотаріального напису, нотаріус не отримував первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо).

З урахуванням зазначеного, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданий банком розрахунок заборгованості по тілу кредиту, відсотках та покладений нотаріусом в основу спірного виконавчого напису – не є доказом безспірності розміру грошових вимог банку до позивача, а є лише відображенням розрахунку заборгованості здійсненого стягувачем.

Отже, колегія вважає, що для вчинення виконавчого напису нотаріусу були дійсно надані необхідні документи, однак не у поновному обсязі, який би міг підтвердити безспірність заборгованості боржника та встановити прострочення виконання зобов’язання, на підставі яких, з дотриманням вимог Закону України “Про нотаріат” та Наказу Міністерства юстиції України “Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від 22 лютого 2012 року № 296/5, приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис.

Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ “ПриватБанк” про безспірність стягнутої за виконавчим написом нотаріуса заборгованості на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до статті 88 Закону України “Про нотаріат” нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Що стосується твердження суду першої інстанції про те, що вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням строків позовної давності, які встановлені у статті 88 Закону України “Про нотаріат”, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи, вимога про настання строку виконання зобов’язань за кредитним договором настала з 24 листопада 2016 року, тобто з дня направлення вимоги ОСОБА_2, а тому нотаріусом не було порушено вимог статті 88 вказаного Закону. Крім того, з наданої ПАТ КБ “ПриватБанк”суду апеляційної інстанції виписки по особовому рахунку позивачки вбачається, що заборгованість за спірним виконавчим написом стягнута в межах загального строку позовної давності у три роки, оскільки останній самостійний платіж позивачкою було сплачено 24 травня 2014 року, а виконавчий напис вчинено 24 січня 2017 року.

Однак, зазначений висновок не вплинув на рішення суду вцілому, а тому не є підставою для скасування вірного рішення суду ухваленого по суті вимог.

Суд першої інстанції, дослідивши докази у справі, й давши їм належну оцінку, а також, врахувавши обставини справи, дійшов вірного й обґрунтованого висновку щодо наявності обставин, які виключають безспірність боргу та можливість його стягнення з боржника за виконавчим написом нотаріуса.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Судові витрати понесені сторонами в зв’язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” – залишити без задоволення.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 квітня 2018 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.А. Єлізаренко

ОСОБА_4