Рішення № 73639246, 13.04.2018, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 0417/3778/2012

Провадження № 2/202/49/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 квітня 2018 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючої судді Зосименко С.Г.

при секретарі Герасименко В.А.,

за участю представника ПАТ КБ «Приватбанк» - ОСОБА_1, представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання припиненим договору поруки та визнання недійсним договору про внесення змін № 1 до договору поруки,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «Приватбанк» у лютому 2012 року звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору № 206240 від 13.07.2007 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 235000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,0% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення – 13.07.2012 року. Відповідач порушила умови кредитного договору стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користуванням кредитними коштами відсотків у встановлені кредитним договором терміни, в зв’язку з чим станом на 22.02.2012 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 17268,95 доларів США, що складається з: 5996,35 доларів США – заборгованість за кредитом, 8425,03 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1995,44 доларів США – пеня, 31,29 доларів США – штраф (фіксована частина), 820,84 доларів США – штраф (процентна складова). Зобов’язання за вказаним договором було забезпечено порукою згідно договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, укладеного з ПАТ «Акцент-Банк» та договору поруки, укладеного із ОСОБА_4 Просив суд, стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості у розмірі 16017,39 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 17.02.2012 року складає 127978,91 грн., за кредитним договором № 206240 від 13.07.2007 року, стягнути з відповідачів солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 10000 грн.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2012 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» були задоволені.

Ухвалою суду від 22 грудня 2015 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2012 року було скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку.

У січні 2016 року ОСОБА_4 подав до суду зустрічний позов до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання припиненим договору поруки та визнання недійсним договору про внесення змін № 1 до договору поруки, в якому посилається на те, що між ним та ЗАТ КБ «Приватбанк» 13.07.2007 року було укладено договір поруки, згідно з яким він є поручителем за виконання ОСОБА_2 своїх обов’язків за кредитною угодою від 13.07.2007 року. При вивченні матеріалів справи йому стало відомо про наявність договору від 19.05.2008 року про внесення змін № 1 до договору поруки № 240-2 від 13.07.2007 року. Даний договір про внесення змін № 1 він не підписував. Своєї згоди, як поручитель, на збільшення відсоткової ставки у разі порушення умов договору він не давав. З огляду на це вважає договір поруки № 240-2 від 13.07.2007 року, укладений між ним та Банком, припиненим. Просив визнати договір поруки № 240-2, укладений 13 липня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 припиненим та визнати договір від 19.05.2008 року про внесення змін № 1 до договору поруки № 240-2 від 13.07.2007 року недійсним.

Ухвалою суду від 25.01.2016 року зустрічну позовну заяву було прийнято та об’єднано в одне провадження з первісним позовом.

У листопаді 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» уточнив позовну заяву. В уточненому позові посилається на те, що відповідно до укладеного договору №206240 від 13.07.2007 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 235000 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.07.2012 року. Відповідно до договору про внесення змін № 2 від 18.08.2008 року до кредитного договору № 206240 від 13.07.2007 року, розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами був збільшений до 40% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Наданні кредитних коштів, відповідно до п. 1.1 кредитного договору здійснювалося окремими траншами. ОСОБА_2 отримала кредитні кошти у розмірі 50000 доларів США. Термін повернення траншу кредиту визначався відповідно до графіку погашення кредиту. У порушення умов договору ОСОБА_2 зобов’язання за договором належним чином не виконувала у зв’язку із чим станом на 08.11.2016 року виникла заборгованість у розмірі 51174,89 доларів США, яка складається з: 5996,35 доларів США – заборгованість за кредитом, 17614,11 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом, 27564,43 доларів США – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором. Зобов’язання за договором було забезпечено порукою у розмірі 10000 грн. згідно договору поруки, укладеного з ПАТ «Акцент-Банк» № 167 від 20.10.2010 року та порукою згідно договору поруки, укладеного із ОСОБА_5 Просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 51174,89 доларів США, що за курсом 25,57 відповідно до курсу НБУ на 08.11.2016 року, що складає еквівалент 1308575,41 грн. та стягнути з відповідачів солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 10000 грн.

Представник позивача у судове засідання з’явився. Уточнену позовну заяву підтримав у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання з’явилася, проти задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк» заперечувала, зустрічні позовні вимоги визнала. Подала до суду письмові заперечення проти позову, в яких посилається на те, що позивачем не надані конкретні дані щодо стану розрахунків за кредитним договором, а саме: сума кредиту, дата видачі кредитних коштів, дані щодо оплати за кредитом ОСОБА_2, тощо. Розрахунок суми боргу, наданий позивачем, не містить даних за який період здійснюється нарахування, якої саме процентної ставки. Крім того вважає, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.09.2015 року вже було відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 206281 від 22.05.2008 року. Просила у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судове засідання з’явилася. Позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» не визнала у повному обсязі, проти задоволення зустрічних позовних вимог не заперечувала. Суду пояснила, що ОСОБА_2 вважає розрахунок суми боргу неправильним. Позивачем не надано доказів, які мають підтвердити отримання та сплату ОСОБА_2 кредитних коштів за договором № 206240 від 13.07.2007 року та № 206241 від 16.07.2007 року. Позивачем у 2015 році було отримано рішення у цивільній справі № 202/10426/14 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 206240 від 13.07.2007 року в розмірі 1743264,6 грн., в ході примусового виконання якого було реалізовано з електронних торгів нерухоме майно, яке належало ОСОБА_2 і знаходилося в іпотеці банку за ціною 1080700,00 грн., але позивачем не надано підтвердження зарахування цих коштів для погашення заборгованості. Крім того, в Індустріальному ВДВС м. Дніпра відкрите виконавче провадження по виконанню виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошових коштів в сумі 768316,63 грн. за кредитним договором № 206240 від 13.07.2007 року і по ньому державним виконавцем проводяться виконавчі дії, спрямовані на погашення зазначеної заборгованості. Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином. Подав до суду заяву про розгляд справи без його участі (т. 1, а.с. 178). Подав до суду письмові заперечення проти позову, в яких посилається на те, що банк не пред’являв будь-яких вимог до нього, як поручителя. Договір від 19.05.2008 року про внесення змін № 1 до договору поруки № 240-2 від 13.07.2007 року ним взагалі не підписувався, що вказує на відсутність погодження ним будь-яких змін до основного договору поруки. Крім того вважає, що заявлена вимога про стягнення з боржника і двох поручителів в солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягає, оскільки поручителі не несуть солідарної відповідальності, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено два окремі договори поруки. Безпідставним також є об’єднання позивних вимог Банку до обох поручителів – ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_4 в одній позовній заяві. Просив у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.

У січні 2016 року ОСОБА_2 подала до суду клопотання про витребування від позивача оригіналів документів (т. 1, а.с. 85-87). Протокольною ухвалою суду від 25.01.2016 року дані клопотання були задоволені (т. 1, а.с. 102-103).

У лютому 2016 року ОСОБА_4Ф подав до суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи (т. 1, а.с. 114-116). Ухвалою від 11.02.2016 року клопотання відповідача було задоволено, призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинено.

Ухвалою від 17.06.2016 року провадження у справі було відновлено.

У січні 2017 року ОСОБА_2 подала до суду клопотання про призначення судово-економічної експертизи (т. 1, а.с. 235-236). Ухвалою суду від 20.01.2017 року по справі була призначена судова економічна експертиза та провадження зупинено.

Ухвалою від 26.05.2017 року провадження у справі було відновлено у зв’язку із надходженням до суду повідомлення про неможливість проведення експертизи.

У липні 2017 року представник ОСОБА_2 подала до суду клопотання про зупинення провадження у справі до вирішенні іншої справи, яка знаходиться в провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області (т. 2, а.с. 23-25). Ухвалою суду від 28.09.2017 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про зупинення провадження було відмовлено.

У вересні 2017 року представник ОСОБА_2 подала до суду клопотання про передачу справи за підсудністю до іншого суду (т. 2, а.с. 37-38). Ухвалою суду від 28.09.2017 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про передачу справи до іншого суду було відмовлено.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подала до суду клопотання про призначення судової економічної експертизи (т. 2, а.с. 56-59), яке заявила у судовому засіданні представник ОСОБА_2 Ухвалою суду від 28.11.2017 року було відмовлено представнику ОСОБА_2 у задоволенні заявленого клопотання про проведення судово-економічної експертизи.

ОСОБА_2 подала до суду заяву про застосування строків позовної давності (т. 1, а.с. 220), в які посилається на те, що позовна заява була подана банком з пропуском строку позовної давності, встановленого для основного зобов’язання у три роки.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 13 липня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитну угоду № 206240 (т. 1, а.с. 9-12), відповідно до якої загальна сума кредиту в рамках даної угоди складає 235000 доларів США. Надання коштів здійснюється окремими частинами – траншами кредиту. Сума кожної частини, термін по кожному траншу оформлюється окремим договором про видачу траншу. Термін повернення кредиту й окремих частин - траншів кредиту встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід’ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 13.07.2012 року зі сплатою 12% річних за користування кредитними коштами.

Договором про внесення змін № 1 до кредитної угоди № 206240 від 13.07.2007 року (т. 1, а.с. 12) від 19 березня 2008 року було встановлено розмір відсоткової ставки – 18% річних за користування кредитними коштами.

Договором про внесення змін № 2 до кредитної угоди № 206240 від 13.07.2007 року (т. 1, а.с. 12) від 18 серпня 2008 року було встановлено розмір відсоткової ставки – 40% річних при порушення позичальником будь-якого із зобов’язань по погашенню кредиту.

Договори про видачу траншу між сторонами укладалися 16 липня 2007 року (т. 1, а.с. 204-205), 08 серпня 2007 року (т. 1, а.с. 19, 25), 22 листопада 2007 року (т. 1, а.с. 18, 24), 29 січня 2008 року (т. 1, а.с. 17, 23), 03 березня 2008 року (т. 1, а.с. 16, 22), 22 травня 2008 року (т. 1, а.с. 15, 21), 18 серпня 2008 року (т. 1, а.с. 14, 20).

Згідно договору про видачу траншу № 206241 від 16 липня 2007 року (т. 1, а.с. 204-205) Банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі 50000 доларів США в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитної угоди № 206240 від 13.07.2007 року на умовах, передбачених у кредитній угоді та даному договорі. Термін повернення траншу кредиту визначений відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, зазначеному у додатку № 1 до даного договору – 16.07.2009 року (т. 1, а.с. 206).

Отримання відповідачем ОСОБА_2 кредитних коштів у розмірі 50000 доларів США за договором про видачу траншу № 206241 від 16 липня 2007 року підтверджується погашеннями заборгованості за даним договором (т. 1, а.с. 207-211), що не заперечується відповідачем.

Згідно п. 3 даного договору виконання зобов’язань позичальника за договором забезпечується відповідно до розділу 3 кредитної угоди № 206240 від 13.07.2007 року.

Згідно п. 4.1. даного договору за користування кредитними коштами в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення траншу кредиту позичальник сплачує відсотки у розмірі 12% річних. При несплаті відсотків у зазначені у договорі терміни, вони вважаються простроченими.

Згідно п. 4.3. договору при порушенні позичальником якого-небудь із зобов’язань по погашенню траншу кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування траншем кредиту у розмірі 32% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Згідно ст. 1054 ЦК України, обов’язком позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Право кредитора, в даному випадку, вимагати від боржника повернення кредиту, передбачене ст. 1050 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_2 неналежно виконувала умови договору. Згідно з розрахунком банку станом на 08.11.2016 року виникла заборгованість у розмірі 51174,89 доларів США, яка складається з: 5996,35 доларів США – заборгованість за кредитом, 17614,11 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом, 27564,43 доларів США – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 порушила умови кредитної угоди №206240 від 13 липня 2007 року та договору про видачу траншу № 206241 від 16 липня 2007 року в частині своєчасного погашення заборгованості та процентів за користування кредитними коштами, внаслідок чого утворилася заборгованість. Однак суд критично ставиться до розміру заборгованості, яку просить стягнути позивач з ОСОБА_2, оскільки 02 лютого 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 804 (т. 2, а.с. 13), яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 768316,63 грн., які є її боргом за кредитним договором № 206240 від 13.07.2007 року, укладеним між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» та складаються із: заборгованості за кредитом – 5996, 35 доларів США, заборгованості за відсотками – 11884,26 доларів США, пені – 12100,74 доларів США, штрафу (фіксована частина) – 10,25 доларів США, штрафу (відсоток від суми заборгованості) – 1449,07 доларів США. Строк, за який проводиться стягнення – з 13.07.2007 року по 18.01.2016 року. Постановою старшого державного виконавця Індустріального відділу ДВС м. Дніпропетровськ ОСОБА_8 від 19.07.2016 року було відкрито виконавче провадження № 51676321 (т. 2, а.с. 63) про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми боргу у розмірі 768316,63 грн. Тобто позивачем вже стягується сума заборгованості за кредитом у розмірі 5996,35 доларів США та заборгованість по відсоткам, яка виникла станом на 18.01.2016 року у розмірі 11884,26 доларів США.

Тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5996,35 доларів США та заборгованості за процентами за користуванням кредиту у розмірі 11884,26 доларів США є не обґрунтовані та задоволенню не підлягають. Підлягає стягненню з ОСОБА_2 заборгованість за процентами за користування кредитом, яка виникла за період з 18.01.2016 року до 08.11.2016 року та складає 5729,85 доларів США (17614,11 доларів США - 11884,26 доларів США).

Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов’язань, що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі цього договору.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Суд не може прйняти твердження відповідача ОСОБА_2 про сплив строку позовної давності, оскільки строк дії кредитної угоди № 206240 від 13.07.2007 року, в рамках якої надавалися окремі транші, спливав 13.07.2012 року, а банк звернувся до суду 24.02.2012 року.

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Отже аналіз наведених норм ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Дана правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15 та від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15.

Разом з тим спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення. Відповідачем ОСОБА_2 подана до суду заяву про застосування строку позовної давності.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Оскільки право на стягнення пені у банка виникло з наступного дня після 16 липня 2009 року, а позовні вимоги він уточнив лише 16 листопада 2016 року, то пеня підлягала стягненню лише в межах одного року до дня пред’явлення уточненого позову, а саме у розмірі 4212,58 доларів США, що становить 107615,67 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 становитиме 9942,43 доларів США, що за курсом 25,57 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.11.2016 року складає 254227,94 грн., що складається з: 5729,85 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4212,58 доларів США – пеня.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитною угодою № 206240 від 13.07.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 240-2 від 13 липня 2007 року (т. 1, а.с. 26), відповідно до якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов’язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи оплату кредиту, процентів, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

19 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін № 1 до договору поруки № 240-2 від 13.07.2007 року (т. 1, а.с. 27), відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх обов’язків за кредитною угодою від 13.07.2007 року, згідно якої кредитор надав боржнику кредит в сумі 235000 доларів США, а боржник зобов’язаний повернути кредит в строк до 13.07.2012 року, сплачувати за його користування 18% річних згідно графіка погашення кредиту, сплату винагороди за відкриття позичкового рахунку в розмірі 2% від суми траншу та винагороди за резервування коштів в розмірі 0,5% від суми траншу, а у випадку порушення строків повернення кредиту – сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі.

Згідно висновку № 1065/2197-16 від 01.06.2016 року судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів (т. 1, а.с. 133-138) підпис від імені ОСОБА_4, що розташований в графі «Поручитель» договору про внесення змір № 1 від 19.05.2008 року до договору поруки № 240-2 від 13.07.2007 року являє собою відтиск, що нанесений рельєфним кліше – факсиміле.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судом встановлено, що укладання договору про внесення змір № 1 від 19.05.2008 року до договору поруки № 240-2 від 13.07.2007 року не відповідало внутрішній волі ОСОБА_4, що підтверджується його поясненнями та висновком судової почеркознавчої експертизи № 1065/2197-16 від 01.06.2016 року. Тому даний договір може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Як встановлено судом, при укладанні договір про внесення змін № 1 до договору поруки № 240-2 від 13.07.2007 року сторони домовилися про викладення пункту 1 договору поруки у новій редакції, у результаті чого передбачили можливість підвищення відсоткової ставки за кредитом з 12% до 18% річних. При цьому згоди поручителя на таку зміну не було одержано, оскільки згідно висновку судової почеркознавчої експертизи ОСОБА_4 не підписував особисто договір про внесення змін № 1 до договору поруки № 240-2 від 13.07.2007 року від 19 травня 2008 року та саме на цьому наполягає відповідач.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, наслідком мають припинення поруки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заявлені ОСОБА_4 зустрічні позовні вимоги про визнання припиненим договору поруки № 240-2 від 13.07.2007 року та визнання недійсним договору від 19.05.2008 року про внесення змін № 1 до договору поруки № 240-2 від 13.07.2007 року законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір поруки № 167 від 20.10.2010 року (т. 1, а.с. 7-8), де розмір відповідальності поручителя перед кредитором складає 10000 грн.

Відповідно до роз’яснень, викладених в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України або ГПК України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Пунктом 15 даної Постанови визначено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні. Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічний висновок викладений в Постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року по справі № 6-745ц15.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що провадження у справі в частині позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» підлягає закриттю, повідомивши позивача, що розгляд даних вимог віднесено до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» пропорційно задоволеним вимогам судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2542,28 грн. та з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 1102 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 203, 215, 256, 258, 267, 526, 553, 554, 559, 610, 611, 612, 625,1048, 1050, 1054 ЦК України, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», ст. ст. 13, 19, 81, 82, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місце знаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитною угодою №206240 від 13.07.2007 року у розмірі 9942,43 доларів США, що за курсом 25,57 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.11.2016 року складає 254227,94 грн., що складається з: 5729,85 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4212,58 доларів США – пеня, та судові витрати у розмірі 2542,28 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання припиненим договору поруки та визнання недійсним договору про внесення змін № 1 до договору поруки задовольнити у повному обсязі.

Визнати договір № 240-2, укладений 13 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_4 припиненим.

Визнати договір від 19.05.2008 року про внесення змін № 1 до договору поруки № 240-2 від 13.07.2007 року недійсним.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місце знаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_4 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати у розмірі 1102 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя С.Г. Зосименко