Постанова № 73638582, 25.04.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/5140/17 Номер провадження 22-ц/775/705/2018

Категорія 55

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Космачевської Т.В., Новікової Г.В.

за участю:

секретаря судового засідання Марченко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмуті Донецької області у залі судових засідань № 4 цивільну справу № 233/5140/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2018 року (головуючий суддя першої інстанції Наумик Олена Олександрівна, місце ухвалення - м. Костянтинівка Донецької області), -

В С Т А Н О В И В:

25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі ПАТ "Українська залізниця") про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Зазначала, що працювала в Державному підприємстві "Донецька залізниця" на посаді електромеханіка ІІ групи Ясинуватської дистанції сигналізації та зв’язку, яка в подальшому стала виробничим підрозділом Регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця".

Посилаючись на те, що наказом № 4/ос від 06.03.2017 року вона звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, що при звільненні їй через відсутність грошових коштів не виплачена заробітна плата за період з 01.02.2016року по 30.06.2017 року у сумі 24 484,08 грн., на підставі ст. 47, ст. 116, ст. 117 КЗпП України просила стягнути на її користь зазначену заборгованість по заробітній платі у сумі 24 484,08 грн. та на відшкодування моральної шкоди у зв’язку із порушенням її трудових прав 1 000 грн. (а.с. 1-2).

08 листопада 2017 року позивач надіслала до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила стягнути на її користь невиплачену заробітну плату у сумі 24 484,08 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати за період з 06.03.2017 року по день фактичного розрахунку (а.с. 14-15).

05 грудня 2017 року позивач надіслала до суду ще одну заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила стягнути з ПАТ "Українська залізниця" на її користь:

- нараховану, але невиплачену заробітну плату у сумі 24 484,08 грн.;

- середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні з 07.03.2017 року по 05.12.2017 року у розмірі 40 000 грн. (а.с. 23-24).

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12.02.2018 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 24 484,08 грн., середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.03.2017 року до 12.02.2018 року у розмірі 67 230,67 грн. На користь держави з ПАТ "Українська залізниця" стягнуто судовий збір у розмірі 1 600,00 грн. (а.с. 63-66).

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ "Українська залізниця" посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12.02.2018 року та ухвалити нове рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

1) ПАТ "Українська залізниця", як нова юридична особа, утворена згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції (далі АТО) на території Донецької та Луганської областей. Указ про завершення АТО Президентом України на час подання апеляційної скарги не видавався.

Практично вся залізнична мережа регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" знаходиться в зоні проведення АТО. Проведення АТО ускладнило сполучення в межах регіональної філії "Донецька залізниця". Безпосередньо регіональна філія "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" знаходиться за адресою: Донецька область м. Лиман вул. Привокзальна, 22. Фактичне місце роботи позивача: м. Донецьк, вул. Артема, 68. Саме ця обставина ускладнила остаточний розрахунок з позивачем.

2) ПАТ "Українська залізниця" розпочало свою діяльність з 01.12.2015 року. Статут ПАТ "Українська залізниця" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 735, згідно якої ПАТ "Українська залізниця" утворюється на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізуються шляхом злиття.

ПАТ "Українська залізниця" не стало правонаступником підприємств залізничного транспорту, розташованих на тимчасово окупованій території та території проведення АТО, в тому числі Державного підприємства "Донецька залізниця".

За змістом пунктів 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 проведенню реорганізації (злиття) має передувати проведення інвентаризації майна підприємств, що реорганізуються (зливаються) та складання актів інвентаризації майна, після чого мають складатися та затверджуватися передавальні акти майна та зведені акти майна, що відносяться до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця".

Майно (активи, власний капітал та зобов’язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення АТО, не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до цього пункту, а відображається в балансі (крім зобов’язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за ПАТ "Українська залізниця" на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 604 від 12.11.2014 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 року № 604 "Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції" передбачено, що проведення інвентаризації та оцінки майна (активи, власний капітал та зобов’язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення АТО, має бути здійснено після завершення тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, завершення проведення АТО, після чого мають бути подані пропозиції щодо зміни статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця".

Таку правову позицію підтримав Верховний Суд України в постановах від 08.02.2017 року у справах № 910/5096/16, № 910/10474/16, від 22.02.2017 року у справах № 910/8325/16, №910/11196/16, № 910/9323/16, № 910/8349/16.

Філією забезпечено процедуру розрахунку зі звільненими працівниками (у тому числі і позивачем) згідно норм законодавства України на підконтрольній території України (Донецька область м. Лиман), але ОСОБА_1 своїм правом не скористалася (а.с. 77-79).

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Зазначає, що з 08.07.2016 року Ясинуватська дистанція сигналізації та зв’язку Державного підприємства "Донецька залізниця", в якій вона працювала, реорганізована шляхом злиття у виробничий підрозділ "Ясинуватська дистанція сигналізації та зв’язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця", з якої вона і була звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку із виходом на пенсію за віком відповідно до наказу начальника дистанції № 4/ос від 06.03.2017 року.

Відповідно до довідки виробничого підрозділу "Ясинуватська дистанція сигналізації та зв’язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" від 25.05.2017 року № 185/2983 при звільненні їй належала заробітна плата за період з 01.02.2016 року по 30.06.2017 року у сумі 24 484,08 грн., які їй при звільненні сплачені не були, що встановлено судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими (а.с. 101-102).

В судове засідання апеляційного суду представник відповідача ПАТ "Українська залізниця" не з’явився. Представник відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 01.11.2017 року від імені ПАТ "Українська залізниця" (а.с. 111), надіслав заяву про розгляд справи 25.04.2018 року у відсутність представника відповідача (а.с. 110).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила залишити її без задоволення.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції виходив з того, що розмір заборгованості підтверджується довідкою виробничого підрозділу "Ясинуватська дистанція сигналізації та зв’язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ОСОБА_2 акціонерного товариства "Українська залізниця" від 25.05.2017 року №185/2983. Непроведення розрахунку з позивачем у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Такий висновок суду апеляційний суд вважає законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються статтями 116, 117 КЗпП України.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.01.2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З матеріалів справи, а саме, трудової книжки позивача, встановлено, що:

- позивач ОСОБА_1 з 15.09.1976 року працювала на Ясинуватській дистанції сигналізації та зв’язку Донецької залізниці;

- 06.04.2009 року Ясинуватська дистанція сигналізації та зв’язку Донецької залізниці перейменована на Ясинуватську дистанцію сигналізації та зв’язку Державного підприємства "Донецька залізниця";

- 30.03.2012 року позивач переведена електромеханіком дільниці 2 групи лінійно-виробничої дільниці зв’язку Ясинувата, Донецьк, Мушкетово, Донецької дільниці зв’язку та радіозв’язку;

- 08.07.2016 року Державне підприємство "Донецька залізниця" на підставі Закону України від 23.02.2012 року № 4442-IV, постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 року реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію "Донецька залізниця" ОСОБА_2 акціонерного товариства "Українська залізниця";

- 08.07.2016 року Ясинуватська дистанція сигналізації та зв’язку Державного підприємства "Донецька залізниця" на підставі наказу ПАТ "Укрзалізниця" від 15.04.2016 року № 303, наказу начальника дистанції № 1/ос від 06.07.2016 року реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ "Ясинуватська дистанція сигналізації та зв’язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ОСОБА_2 акціонерного товариства "Українська залізниця";

- 06.03.2017 року наказом начальника дистанції №4/ос від 06.03.2017 року позивач звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України у зв’язку із виходом на пенсію за віком (а.с. 6-9).

Довідкою виробничого підрозділу "Ясинуватська дистанція сигналізації та зв’язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" від 25.05.2017 року №185/2983 підтверджується, що при звільненні ОСОБА_1 не виплачена заробітна плата у загальному розмірі 24 484,08 грн., в тому числі:

- заробітна плата за період з 01.02.2016 року по 30.06.2016 року у розмірі 4 117,21 грн.;

- заробітна плата за час відпустки за період з 07.02.2017 року по 27.02.2017 року за 21 календарний день 3 604,29 грн.;

- заробітна плата за березень 2017 року у сумі 16 762,58 грн., з яких: 15 000 грн. - оклад при виході на пенсію; 1 570,40 грн. - компенсація за невикористану відпустку; 192,18 грн. - заробітна плата (а.с.16).

Судом першої інстанції також встановлено, що станом на 12.02.2018 року (час ухвалення оскаржуваного рішення) зазначена заборгованість позивачу відповідачем виплачена не була, що відповідачем в апеляційній скарзі не оспорюється.

Отже, оскільки відповідач у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом першої інстанції, суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 24 484,08 грн. та застосував до відповідача відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Оспорюючи свою вину у непроведенні розрахунку, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що практично вся залізнична мережа регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" знаходиться в зоні проведення АТО. Проведення АТО ускладнило сполучення в межах регіональної філії "Донецька залізниця". Безпосередньо регіональна філія "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" знаходиться за адресою: Донецька область м. Лиман вул. Привокзальна, 22. Фактичне місце роботи позивача: м. Донецьк, вул. Артема, 68. Саме ця обставина ускладнила остаточний розрахунок з позивачем.

Проте будь-які докази на підтвердження того, що саме проведення АТО ускладнило розрахунок з позивачем, відповідачем суду не надано.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач пояснила, що заробітна плата регіональною філією "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" їй перераховувалася на платіжну картку, останній раз таке перерахування було здійснено 21.02.2017 року.

Довідкою виробничого підрозділу "Ясинуватська дистанція сигналізації та зв’язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" від 25.05.2017 року №185/2983 підтверджується, що заборгованість відповідача по заробітній платі ОСОБА_1 за період з 01.02.2016 року по 30.06.2016 року, тобто за період до реорганізації (запис № 10 щодо реорганізації у трудовій книжці здійснено 08.07.2016 року на підставі наказу ПАТ "Українська залізниця" від 15.04.2016 року № 303, наказу начальника дистанції від 06.07.2016 року № 1/ос), складала 16 793,21 грн., яка частково виплачена 29.07.2016 року – 3 169,00 грн., 27.09.2016 року – 3 169,00 грн., 14.11.2016 року – 3 169,00 грн., 21.02.2017 року – 3 169,00 грн., всього виплачено 12 676,00 грн., залишок заборгованості складає – 4 117,00 грн. (а.с. 16), що підтверджує пояснення позивача щодо виплати їй заробітної плати відповідачем та спростовує доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок з позивачем не проведено через проведення антитерористичної операції. З зазначеної довідки вбачається, що під час проведення антитерористичної операції позивачу не лише виплачувалася заробітна плата за період з липня 2016 року по січень 2017 року, а й частково погашалася заборгованість, яка виникла за період з 01.02.2016 року по 30.06.2016 року, тобто до реорганізації.

Посилаючись на те, що фактичним місцем роботи позивача є м. Донецьк вул. Артема, 68, тобто юридична адреса Державного підприємства "Донецька залізниця", за якою були розташовані адміністративні будівлі управління Донецької залізниці, відповідач відповідних доказів суду не надав. Згідно матеріалів справи позивач працювала не в управлінні Донецької залізниці, а в Ясинуватській дистанції сигналізації та зв’язку електромеханіком дільниці 2 групи, тобто у виробничому підрозділі.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Такий сертифікат Торгово-промислової палати України, як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань щодо виплати заробітної плати, відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В апеляційній скарзі відповідач також посилається на те, що філією забезпечено процедуру розрахунку зі звільненими працівниками згідно норм законодавства України на підконтрольній території України (м. Лиман Донецька область), але позивач своїм правом не скористалася. Проте будь-яких доказів щодо порядку розрахунку зі звільненими працівниками, який забезпечено відповідачем, ним суду не надано.

Згідно довідки від 27.10.2016 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1, яка зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично проживає ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5), тобто на території, яка підконтрольна органам державної влади України. І саме за цією адресою отримує всю судову кореспонденцію.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач пояснила, що після звільнення вона декілька разів приїжджала у м. Лиман у регіональну філію для отримання розрахунку у зв’язку із звільненням, проте у касі регіональної філії у списках на виплату грошових коштів вона зазначена не була.

Враховуючи вищезазначене, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів відсутності його вини у невиплаті позивачу сум при звільненні.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що затримка розрахунку сталася з вини відповідача, оскільки відсутність коштів у роботодавця, скрутне фінансове становище підприємства, наявність збитку за 2016 рік у сумі 77 031,0 тис. грн., на що посилався відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 36-37), не виключає його відповідальності.

Зазначений висновок суду відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, які викладені у постановах від 03.07.2013 року у справі № 6-64цс13, від 25.05.2016 року у справі № 6-948цс16, згідно яких аналіз норм статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом здійснено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100. Доводи щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в апеляційній скарзі відсутні.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу роз'яснив, щодля звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Тобто, невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (постанови Верховного Суду України від 4.02.2015 року у справі № 3-2гс15, від 6.04.2016 року у справі № 6-409цс16).

Отже, з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся в межах строків, встановлених ст. 233 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про те, що ПАТ "Українська залізниця"не стало правонаступником підприємств залізничного транспорту, розташованих на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, в тому числі Державного підприємства "Донецька залізниця", спростовуються матеріалами справи.

Так саме на підставі Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", на які відповідач посилається в апеляційній скарзі,у трудовій книжці позивача здійснено запис про реорганізацію Державного підприємства "Донецька залізниця" шляхом злиття у регіональну філію "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця", а безпосередньо Ясинуватської дистанції сигналізації та зв’язку Державного підприємства "Донецька залізниця" шляхом злиття у виробничий підрозділ "Ясинуватська дистанція сигналізації та зв’язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ОСОБА_2 акціонерного товариства "Українська залізниця" (запис здійснено на підставі наказу ПАТ "Укрзалізниця" від 15.04.2016 року № 303, тобто відповідача у справі, та наказу начальника дистанції № 1/ос від 06.07.2016 року (а.с. 6-9).

Запис у трудовій книжці про звільнення позивача 06.03.2017 року посвідчено печаткою також вже реорганізованого підприємства, а саме, відділу кадрів структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця"(а.с. 6-9), тобто структурного підрозділу відповідача.

Крім того, довідкою про стан депонованої заборгованості по заробітній платі за період з 01.02.2016 року працівникам, що переведені з ДП "Донецька залізниця" до Донецької (Луганської) дирекції залізничних перевезень підтверджується, що відповідач при реорганізації прийняв заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 у сумі 16 793,21 грн., частково у сумі 12 676,00 грн. її погасив, залишок заборгованості складає 3 169 грн. та 948,21 грн., причина невиплати – звільнення 06.03.2017 року. Зазначена довідка підписана начальником фінансово-економічного відділу ОСОБА_4, підпис якої засвідчено печаткою структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ОСОБА_2 акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40150216724), тобто структурного підрозділу відповідача.

Крім того, згідно доданих до матеріалів справи розрахунків заробітної плати за січень, лютий, березень 2017 року заробітна плата ОСОБА_1, як електромеханіку дільниці, нараховувалася ВП ШЧ Ясинувата СП "ДДЗП" філії "Дон.зал." ПАТ Укрзалізниця, про що зазначено на формі розрахунку заробітної плати (а.с. 70-72), тобто відповідачем у справі.

І довідка про стан депонованої заборгованості по заробітній платі, і розрахунки заробітної плати за січень, лютий, березень 2017 року до суду були надані саме відповідачем супровідним листом від 08.02.2018 року № (а.с. 56, а.с. 68).

В апеляційній скарзі відповідач в обгрунтування своїх доводів про те, що ПАТ "Українська залізниця"не стало правонаступником підприємств залізничного транспорту, розташованих на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, в тому числі Державного підприємства "Донецька залізниця", посилається на постанови Верховного Суду України від 08.02.2017 року у справах № 910/5096/16, № 910/10474/16, від 22.02.2017 року у справах № 910/8325/16, № 910/11196/16, № 910/9323/16, № 910/8349/16. Проте зазначені справи не містять правових висновків щодо правовідносин, які виникли у цій справі на підставі укладеного між сторонами трудового договору. Зазначені відповідачем постанови ухвалені з урахуванням інших фактичних обставин, які стосуються господарських зобов’язань.

Апеляційний суд також зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача є суперечливими, а саме: доводи про те, що ПАТ "Українська залізниця"не стало правонаступником Державного підприємства "Донецька залізниця"суперечать доводам відповідача про те, що остаточний розрахунок з позивачем ускладнило проведення антитерористичної операції, що відповідачем, а саме, його регіональною філією "Донецька залізниця",забезпечено процедуру розрахунку із звільненими працівниками на підконтрольній території України.

Доводи апеляційної скарги про неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, є необгрунтованимиі не спростовують висновків суду.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 частини 6 ст. 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, оскільки ціна позову ОСОБА_1 та розмір задоволених судом першої інстанції позовних вимог (24 484,08+67 230,67=91 714,75 грн.) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року, в якому ОСОБА_1 була подана позовна заява.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 21.12.2016 року № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2017 року було встановлено у розмірі 1 600 гривень.

Отже, відповідно до п. 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України постанова апеляційного суду у цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 375, ст. ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: Л.І. Соломаха

ОСОБА_5

ОСОБА_6

Повне судове рішення складено 25 квітня 2018 року.

Головуючий суддя: Л.І. Соломаха