
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Головуючий І інстанції: Скляренко С.О.
16 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 642/3669/17Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Любчич Л.В.
суддів: Спаскіна О.А. , Сіренко О.І.
за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на постанову, суддя Скляренко С.О., Ленінського районного суду м. Харкова від 09.10.2017 по справі № 642/3669/17
за позовом ОСОБА_1
до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України
про визнання дії, бездіяльності та рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, щодо обчислення, призначення соціальних виплат та допомоги,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 14.12.2017 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1П.) до Міністерства оборони України (далі – відповідач 1, МО України), Харківського обласного військового комісаріату (далі – відповідач 2, ХОВК).
Визнано протиправним та скасовано п. 2 протоколу №60 від 09.06.2017р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум.
Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей ОСОБА_1
Зобов’язано ХОВК повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства Оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог: Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013, та Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014.
Зобов’язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно: Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013, Наказом Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з даною постановою суду, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що МО України не може бути належним відповідачем по справі, оскільки МО СРСР не було органом управління для прикордонних військ КДБ СРСР, не здійснювало розрахунків при звільненні позивача з військової служби. Крім того, апелянт зазначив, що позивачем з заявою про виплату одноразової грошової допомоги не було надано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Також в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про зобов’язання відповідача 1 прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, втрутився у дискреційні повноваження МО України.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обгрунтованості в цій частині.
Суд апеляційної інстанції з даним висновком погоджується частково, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1, проходив строкову військову службу в період з 21.10.1983 по 12.12.1985, в тому числі у складі діючої армії в в/ч 2066 під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов’язку) в Демократичній Республіці Афганістан.
В 1984 році позивач отримав поранення (контузію головного мозку), пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країні (ДРА) де велись бойові дії, внаслідок, чого в подальшому отримав інвалідність.
Згідно довідки МСЕК від 07.09.2015 позивачу була встановлена ІІ група інваліда війни з 01.10.2015, з причин причини контузії, струсу головного мозку та захворювання пов’язаними з виконанням обов’язків військової служби.
11.08.2016 позивач звернувся с заявою про виплату одноразової грошової допомоги в Порядку 975 у зв’язку із встановленням йому інвалідності.
Як вбачається з листа ХОВК, яким позивача повідомлено про рішення засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.06.2017 протокол №60 п. 2 - про те, що розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначені одноразової грошової допомоги позивачу з мотивів, що позивач звільнився з Прикордонних військ КДБ СРСР.
Перевіряючи правомірність доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Як слідує із листа ХОВК від 05.07.2017 фактичною підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги стали висновки відповідачів про те, що витрати, пов’язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, який проходив службу в Прикордонних військах, мають здійснюватись Державною прикордонною службою України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до статті 41 цього Закону, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно статті 1 вищевказаного Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Розділом ІІ Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 16 вищенаведеного Закону, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до п. б частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Враховуючи вищезазначене, суд прийшов до висновку, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби (в тому числі і строкової) мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби незалежно від часу настання інвалідності, а тому доводи апеляційної скарги щодо спливу трьохмісячного строку колегія суддів вважає необгрунтованими.
Як встановлено судовим розглядом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, інвалідність позивача настала внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.
Частиною дев'ятою статті 16-3 України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом ОСОБА_2 України.
На час звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок).
Пунктом 2 Порядку № 975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 11 Порядку № 975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Згідно п. 12 Порядку № 975 - призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов’язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов’язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Згідно п. 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Так, згідно п. 17 Порядку № 975, особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
Відповідно до п. 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплата пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України № 393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та ОСОБА_3, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.
В свою чергу Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 - КДБ при ОСОБА_2 СРСР).
Відповідно до ст. 4 Закону СРСР «Про всезагальний військовий обов'язок» від 12 жовтня 1967 року, Прикордонні війська КДБ СРСР вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 01 вересня 1939 року по 21 березня 1989 року.
Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив службу у Збройних Силах СРСР з 30.10.1983 по 06.12.1985, в тому числі у складі діючої армії в в/ч 2066 під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов’язку) в Демократичній Республіці Афганістан.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що призов позивача на строкову військову службу та звільнення з цієї служби відбувалися на підставі наказів Міністерства оборони колишнього СРСР і відповідно до законодавства, позивач перебував на військовому обліку у відповідному військовому комісаріаті Міністерства оборони України, що підтверджується військовим квитком позивача.
Крім того, причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби, встановлено саме Центральною військово - лікарською комісією Міністерства оборони України, що також підтверджує відсутність будь-яких взаємних прав і обов'язків між позивачем та Державною прикордонною службою України.
Враховуючи те, що позивач проходив службу саме у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні МО СРСР, правонаступником якого в подальшому стало МО України, та з урахуванням ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку № 975, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обов'язок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності внаслідок поранення та контузії та наступних захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на МО України.
Як наслідок, вимоги апеляційної скарги про те, що МО України не може бути належним відповідачем по даній справі, а витрати, пов’язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, який проходив службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України, є необгрунтованими з вищезазначених підстав.
Доводи апеляційної скарги щодо не подання позивачем документу що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) суд вважає необгрунтованими, оскільки згідно рішення засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.06.2017 протокол №60 п. 2 зазначене не було підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.
Посилання апелянта щодо втручання у дискреційні повноваження МО України суд вважає безпідставними, оскільки постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 28.03.2017, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017, було встановлено порушення суб’єктом владних повноважень - МО України, права позивача на призначення одноразової грошової допомоги та зобов’язано повторно розглянутидокументи, подані ХОВК, проте МО України з аналогічних підстав повторно відмовлено позивачу у призначенні спірних виплат.
Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 24.03.1988 по справі «Олссон проти Швеції" зазначено, що у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями пункту 2 частини 4 статті 105, пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.
Як зазначав Верховний Суд України у рішеннях від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Такий спосіб захисту, як зобов'язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).
Посилання апелянта на надання позивачем неповного пакету документів для прийняття рішення, а саме відсутність документів, які свідчать, щопоранення не пов’язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження колегія суддів вважає безпідставними, оскільки дані підстави не були покладені в основу рішення відповідача 1 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов’язання Харківського ОВК повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів МО України, колегія суддів, з урахуванням ст. 2 КАС України, вважає передчасними, оскільки позивачем не наведено жодних неправомірних дій або бездіяльності Харківського ОВК, судовим розглядом не встановлено.
Оскільки діями чи бездіяльністю відповідача 2 права позивача порушені не були, то суд апеляційної інстанції вважає помилковим задоволення позовних вимог, як наслідок, постанова Ленінського районного суду м. Харкова від 09.10.2017 в цій частині підлягає скасуванню.
З огляду на вищезазначене та враховуючи положення ст. 317 КАС України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції в цій частині.
Керуючись ст. 243, 250, 310, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково .
Постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 9 жовтня 2017 року по справі № 642/3669/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог, щодо зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку затвердженого постановою КМУ №975 від 25.12.2013 та Наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014.
Ухвалити постанову, якою відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в цій частині.
В іншій частині постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 9 жовтня 2017 року по справі №642/3669/17 за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оброни України про визнання дій, бездіяльності та рішеня протиправними та зобов'язання вчинити дії щодо обчислення, призначення соціальних виплат та допомоги, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя ОСОБА_4Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 25.04.2018
Судове рішення № 73634352, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 16.04.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 642/3669/17. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: