Постанова № 73634179, 23.04.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Л.М. Опімах

23 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/24/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старостіна В.В.

суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.02.2018 по справі № 818/24/18

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області

про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

03.01.2018 року позивач, ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області, в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нездійснення нарахування ОСОБА_1 як судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області суддівської винагороди, виходячі із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року;

- зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000 грн. 00 коп.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила, що працює суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області. Відповідно до чинного законодавства на відповідача, як територіальний орган, покладений обов’язок по нарахуванню і виплаті суддям грошового забезпечення. Протягом 2017 року позивач отримувала суддівську винагороду, як суддя, що не проходила оцінювання судді на відповідність судді займаній посаді та розмір суддівської винагороди, визначався, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати – 1600 грн. Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік" визначений мінімальний розмір заробітної плати з 01.01.2017 року – 3200 грн., тому розмір суддівської винагороди мав визначатись виходячи із цього розміру. Проте, відповідачем суддівська винагорода виплачувалася, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на рівні 1600 грн. Оскільки, суддівську винагороду у повному обсязі відповідач у добровільному порядку не нараховує та не виплачує , позивач просить зобов’язати його нарахувати та виплатити їй суддівську винагороду у порядку, встановленому ст.133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.02.2018 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області, яка полягала у нездійсненні нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн., за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Зобов’язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у порядку, встановленому ст. 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітніх плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн., за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.02.2018 року та прийняти нове рішення, яким ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В судове засідання сторони не з’явились, про день, час та місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасникв справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області з 14.06.2002 року.

Протягом 2017 року позивач отримувала суддівську винагороду, визначену, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.12.2016 року – 1600 грн. Кваліфікаційне оцінювання на відповідність судді займаній посаді не проходила. Дані обставини визнані обома сторонами в суді першої інстанції.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не проводячи виплату суддівської винагороди, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітніх плат, визначених ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01.01.2017 року, що є конституційною гарантією незалежності судді.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 3 ст. 135 цього Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Абзацом 1 ст. 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді) або призначені на посаду за результатми конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Також, пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Згідно з ч. 3 ст. 133 Закону України " Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітніх плат.

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій та статус суддів".

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 призначена на посаду судді до набрання чинності Законом № 1402 та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному судді), а відтак її посадовий оклад обраховується з огляду на розмір, визначений ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI.

Відповідно до ст. 7, ст. 8 Закону України "Про державний бюджет на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIІ у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 грн., з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Згідно з п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

Колегія суддів зазначає, вказаним вище положенням встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір її розрахункової величини. Це положення не змінює ч. 3 ст. 133 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453- VI у частині визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода.

Розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат у 2017 році у порівнянні із груднем не змінився, втручання у розмір суддівської винагороди як гарантію незалежності суддів не відбулося.

На час розгляду даної справи, Закон № 1774-VIІ не визнаний неконституційним.

Крім того, Закон № 1774-VIІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VI, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше.

Про необхідність пріорітетного застосуванню положень Закону № 1774-VIІ вказано у пункті 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, де зазначено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Верховного суду від 20.04.2018 року по справі № п/811/638/17, які є обов'язковим при застосуванні судами відповідних норм права.

Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 10.03.2011 р. у справі "Сук проти України" (заява № 10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Колегія суддів також зазначає, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Тобто, практика ЄСПЛ полягає в тому, що, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Враховуючи наведені обставини та здійснений аналіз норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Сумській області при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди діяло на підставі, в межах і спосіб передбачені Конституцією України та Законами України, оскільки з січня 2017 року суддям місцевих загальних судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 16000 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повістю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу, відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.02.2018 по справі № 818/24/18 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області судовий збір у розмірі 960 (дев’ятсот шістдесят) грн. 00 коп. за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 26.04.2018.