Постанова № 73633785, 26.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 761/43671/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Осаулов А.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Горяіновій Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року (прийнята у порядку скороченого провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 08 лютого 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2017 року, ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернуся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі по тексту - відповідач 1 та відповідач 2), у якому просив суд визнати протиправними дії та рішення відповідача 2 та зобов'язати обох відповідачів здійснити позивачу перерахунок пенсії з 08.08.2016 року та її виплату відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на час призначення пенсії) у розмірі - 90% від місячного заробітку згідно довідки прокуратури Донецької області від 18.07.2016 року за №18-57-1566, без обмеження граничного розміру пенсії із урахуванням раніше проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 01.09.2014 року позивач був звільнений з органів прокуратури та попередньої ще з 01.09.2005 року йому було призначено пенсію за вислугу років за ст.50-1 ЗУ «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року за №1789 (у редакції, що діяла на час призначення пенсії) у розмірі - 90 % від середньомісячного заробітку. З цього час по 19.11.2014 року він перебував на обліку в Куйбишевському районі м. Донецька, а потім на обліку у відповідача 2. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року за №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» з 01.12.2015 року було підвищено посадові оклади працівникам органів прокуратури, що згідно зі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ , є підставою для перерахунку пенсії.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку ОСОБА_2 пенсії.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплачувати ОСОБА_2 (місце проживання визначене як тимчасово переміщеної з окупованої території особи: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року за №1789-ХІІ (в редакції вказаного закону від 12.07.2011 року за №2663-ІІІ, що діяла станом на час призначення йому пенсії) у розмірі - 90% середньомісячного заробітку з суми, що визначена у довідці прокуратури Донецької області від 18.07.2016 року за №18-57-1566, без обмеження граничного розміру пенсії, починаючи з 08.08.2016 року, із урахуванням раніше проведених виплат.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, що 03 серпня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок йому пенсії згідно поданої довідки прокуратури Донецької області України від 18.07.2016 року у зв'язку з зміною фактичної заработіної плати для нарахування пенсії за посадою заступника прокурора області, але листом від 08 серпня 2016 року відповідач 2 відмовив у перерахунку, посилаючись на п.5 прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», де вказано про скасування з 01.06.2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначено пенсію у відповідності до вимог, в тому числі і Закону України «Про прокуратуру».

Вважаючи, що вказане рішення відповідача порушує його конституційні права та у нього наявне право на отримання пенсії у збільшеному розмірі, позивач зазначив про незаконність такого рішення відповідача та просив при розгляді справи застосувати законодавство, що діяло на час призначення йому пенсії вперше, як норми прямої дії та постановити судове рішення про задоволення позову.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також поясненням та запереченням сторін, які знаходяться в матеріалах справи, колегія суддів звертаж увагу на наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент звернення позивача до органу Пенсійного фонду про призначення пенсії), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначено статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ (в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу).

Колегія суддів звертає увагу на нори ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, відповідно до якого було винесене рішення, щодо зобов'язання Управління здійснити перерахунок втратив чинність.

15 липня 2015 року набув чинності Закон України «Про прокуратуру», згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом, положення: Закону України «Про прокуратуру» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 53, ст. 793, № 50, ст. 474; 1995 р., № 11, ст. 71, № 34, ст. 268; 2001 р., № 9, ст. 38, № 44, ст. 233; 2002 р., № 17, ст. 117, ст. 125; 2003 р., № 29, ст. 233, № 30, ст. 247; 2004 р., № 8, ст. 66; 2005 р., № 2, ст. 32, № 6, ст. 132, № 11, ст. 198; 2006 р., № 1, ст. 18, № 19 - 20, ст. 156; 2007 р., № 7 - 8, ст. 66, № 33, ст. 442; 2008 р., № № 5 - 8, ст. 78, № 48, ст. 357; 2010 р., № 37, ст. 497, № № 41 - 45, ст. 529; 2011 р., № 23, ст. 160, № 30, ст. 279; 2012 р., № 12 - 13, ст. 82; 2013 р., № 14, ст. 89, № 21, ст. 208, № 37, ст. 490, № 39, ст. 517; 2014 р., № 11, ст. 132, № 17, ст. 593, № 20 - 21, ст. 745, № 22, ст. 816; зі змінами, внесеними Законом України від 14 серпня 2014 року N 1642-VII), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії частини статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», які визначали право на перерахунок пенсій працівникам прокуратури, втратили чинність, у зв'язку з чим законодавчо визначені підстави для такого перерахунку з цього часу відсутні.

Відповідно до п. 2 ст. 5 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

На момент звернення позивача 03.08.2016 року про перерахунок пенсії діє Закон України «Про прокуратуру» № 1697-18 від 28.02.2016 року.

Згідно ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Однак, ні умови, ні порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України не визначено, і відповідний нормативно-правовий акт не прийнято.

Норми законодавства, якими скасовано право на перерахунок призначених прокурорам пенсій на час розгляду даної адміністративної справи є чинними і не визначені неконституційними.

Оскільки чинним законодавством України скасовано права на перерахунок призначених пенсій прокурорів у зв'язку із підвищенням окладів з 15.07.2015 року, а Кабінетом Міністрів України не визначено умови та порядок проведення такого перерахунку, у зв'язку з чим відповідачем правомірно відмовлено у перерахунку пенсії.

За таких обставин з 15.07.2015 попередні законодавчо встановлені підстави для перерахунку пенсій працівникам прокуратури скасовані, а нове законодавство таких підстав не містить, - у зв'язку з чим відсутні підстави для такого перерахунку пенсій працівникам прокуратури до врегулювання даного питання (визначення Кабінетом Міністрів України умов і порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури).

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України у своїх рішеннях, а саме в ухвалах від 20.02.2017 року у справі № К/800/32722/16, від 03.02.2017 року у справі № К/800/2864/17, від 06.02.2017 року у справі № К/800/2967/17, від 13.02.2017 року у справі № К/800/3582/17, від 14.02.2017 року у справі № К/800/3675/17.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відмова відповідача у перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії, яку отримував позивач до цього, а тому відмова у перерахунку пенсії не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист, - з огляду на що конституційні гарантії, закріплені 64 Конституції України, до нього не застосовуються.

Натомість, в даному випадку Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» скасовано таке право (на перерахунок вже призначених пенсій працівникам прокуратури).

Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на положення п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 закріплено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до закону України «Про прокуратуру».

У зв'язку з викладеним, з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеним законом, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.

Отже, норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» стосуються статтей, які регулюють пенсійне забезпечення осіб відповідно до Закону України «Про прокуратуру», в тому числі статті тринадцятої та вісімнадцятої.

Відповідно до п.2. ст.5 КАС України «Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи».

У зв'язку з зазначеним вище, посилання позивача на вищевказану норму закону є необґрунтованими.

Отже, на момент звернення позивача - 03 серпня 2016 року, із заявою про перерахунок пенсії, пенсійне забезпечення працівників прокуратури врегульовано іншою нормою - статтею 86 Закону України № 1697-VII.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку зобов'язавши Управління здійснити перерахунок пенсії.

А також, відповідно до п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» зазначено, що «пенсіонерам, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом, і в яких розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, індексації та інших виплат встановлених законодавством) перевищує максимальний розмір пенсії, встановлений цим Законом, виплата пепсії здійснюється без індексації, без застосування положень ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії відповідатиме максимальному розміру пенсії, встановленому цим Законом.».

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» після перерахунку розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), не може перевищувати 10 740 грн.

Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу на те, що з 1 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-УШ від 24 грудня 2015 року.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911 -VIII в частині першій статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 12-13, ст.82) було доповнено речення такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального фонду) або щомісячного грошового утримання ( з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Податкового кодексу України, Митного кодексу України, законів України « Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України». «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби. Та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» не може перевищувати 10 740 гривень.

Згідно п.2. розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи) зазначено, що «пенсіонерам, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, індексації та інших. виплат встановлених законодавством) перевищує максимальний розмір пенсії встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії відповідатиме максимальному розміру пенсії встановленому цим Законом».

Пенсія позивачу виплачується в повному обсязі без обмеження.

В частині 3 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-ХІУ визначено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Тобто, чинним законодавством визначено максимальний розмір пенсії у розмірі 10 740 грн.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

А також, на рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Також, колегія суддів звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини у від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №372/2909/17, що узгоджується з положеннями ч.5 ст.242 КАС України.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права: неправильне тлумачення закону та застосування закону, який не підлягає застосуванню, призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2018року підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - задоволити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб