Постанова № 73633750, 23.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/1450/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Макарика В.Я., Шинкар Т.І.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівського обласного військового комісаріату на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.01.2018 року (головуючий суддя Костецький Н.В.) ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Львів о 11 год. 35 хв. складено повний текст 19.01.2018 року у справі №813/4346/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 28.11.2017 року звернулася в суд з позовом до Львівського обласного військового комісаріату в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови їй у видачі, як члену сім'ї загиблого старшого солдата військового резерву Національної Гвардії України ОСОБА_2 посвідчення на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлений постановою Кабінету Міністрі України від 28.05.1993 № 379, зобов'язати відповідача видати їй посвідчення члена сім'ї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлений постановою Кабінету Міністрі України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.01.2018 року задоволено позов повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Львівський обласний військовий комісаріат подав апеляційну скаргу. В якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права та просить ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, свою скаргу мотивує тим, що дія постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 та Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в цій частині поширюється лише на військовослужбовців та члені їх сімей. Стверджує, що проходження служби у військовому резерві резервістами та проходження військовослужбовцями військової служби є різними поняттями, у зв’язку з чим на членів сім’ї загиблого старшого солдата ОСОБА_2 дія Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється, відповідно дії відповідача щодо відмови у видачі посвідчення є правомірними. Також посилається на пропуск строків звернення до суду відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивачем не подано до суду письмового відзиву на апеляційну скаргу.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, перебував на службі військової частини 3066 Північного територіального управління Національної гвардії України, позивачка ОСОБА_1 є членом сім’ї загиблого ветерана війни – резервіста Північного територіального управління Національної гвардії України ОСОБА_2, на якого поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому її вимоги є підставними.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно з наказу командира військової частини 3066 Північного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) від 05.01.2015 № 1дск, уважати таким, що вибув у службове відрядження старшого солдата резерву ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2П.), санітара 3 відділення 3 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення, до (м. Слов’янська) Донецької області для виконання завдань визначених Законом України «Про боротьбу з тероризму» (для участі в антитерористичній операції), згідно розпорядження НПТУ НГУ від 01.01.2015 № 1/2-1 ДСК з 04.01.2015.

Виконавчим комітетом Цибрілівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області складено актовий запис від 05.01.2015 № 3 про смерть ОСОБА_2, що підтверджується Свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 І-ОК № 326260.

Відповідно до акту нещасного випадку (у тому числі поранення) від 04.03.2015 № 10/15, затвердженим начальником Північного територіального управління Національної гвардії України генерал – майором ОСОБА_4, встановлено, що нещасний випадок із старшим солдатом резерву ОСОБА_2, стався в період проходження служби при виконанні службових обов’язків.

Відповідно до постанови ВЛК ГУ МВС України в м. Києві від 13.03.2015 № 15/15, вбачається, що травма ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 – тупа травма тулуба з розривом печінки, гостра кровотеча (05.01.2015), що призвела до смерті, пов’язана з виконанням обов’язків військової служби.

Згідно наказу командира військової частини 3066 Північного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) від 25.03.2015 № 58 старшого солдата резерву ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Указом Президента України від 27.06.2015 № 365/2015 старшого солдата резерву ОСОБА_2 нагороджено – орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Згідно з Витягом з Протоколу № 02 засідання комісії Львівського обласного військового комісаріату з розгляду матеріалів про визнання права на отримання посвідчення «Член сім’ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби» від 27.11.2015 комісія ухвалила відмовити родичам загиблого старшого солдата резерву ОСОБА_2 у видачі посвідчення, оскільки проходження служби у військовому резерві не є видом військової служби відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» та згідно з ПКМ від 25.05.1993 № 379 підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця , а не резервіста.

Позивач звернулась до Львівського обласного військового комісаріату із заявою щодо видачі посвідчення «Член сім’ї військовослужбовець, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби».

Листом від 18.10.2017 № 9417 Львівський обласний військовий комісаріат повідомив ОСОБА_1, що підстав для розгляду заяви повторно немає.

Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 65 Конституції України, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Військовий обов’язок, відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII), включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 9 цієї ж статті встановлено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Згідно статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Системний аналіз понять «військовий обов’язок» та «військова служба» свідчить про те, що військова служба є однією із складових військового обов’язку.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_2, перебував на службі військової частини 3066 Північного територіального управління Національної гвардії України.

Що спростовує доводи скаржника про відсутність правових підстав для зарахування служби у резерві, оскільки така відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», підтверджує військову службу ОСОБА_2

Згідно із статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 № 876-VII, (далі - Закон №876-VII) з наступними змінами та доповненнями, Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №876-VII Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом.

Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що порядок добору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави і порядок звільнення із служби визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України, що затверджується Президентом України.

Згідно частини 1 статті 21 Закону №876-VII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби (виконання обов'язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII), дія цього Закону поширюється на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Згідно свідоцтва про шлюб від 03.12.1992 ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2, а тому являється членом сім'ї резервіста та на неї поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частинами 2, 3 статті 3 Закону №2011-XII визначено коло осіб, на яких не поширюється дія цього Закону, а саме: на членів сімей військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов’язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов’язаним чи резервістом тілесного ушкодження, а також на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України.

Відповідно до частини 10 статті 14 Закону №2011-XII військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.

Згідно до частини 13 статті 12 Закону №2011-XII особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України, а саме: постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби». Такі посвідчення видаються військовими комісаріатами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те,що виходячи із системного аналізу положень пункту 3 частини 1 статті 3, частини 13 статті 12 та частини 10 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач як член сім'ї резервіста є особою, на яку поширюється сфера дії цього Закону, що передбачає видачу їй посвідчення за формою та у порядку, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379.

Окрім того, в матеріалах справи наявне посвідчення серії ААВ № 001051 відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 19 статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 10 Закону № 3551-XII встановлено, що батьки та діти учасників бойових дій, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов’язку військової служби (службових обов’язків) визначені як особи, на яких поширюється чинність цього Закону.

Пільги особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», встановлені статтею 15 цього ж Закону.

Судом встановлено, що управлінням соціального захисту населення Миколаївської РДА Львівської області 21.04.2015 ОСОБА_1 видано посвідчення члена сім’ї загиблого ветерана війни в АТО.

Колегія суддів дійшла висновку, що позивач є членом сім’ї загиблого ветерана війни – резервіста Північного територіального управління Національної гвардії України ОСОБА_2, на якого поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Апеляційний суд вважає безпідставними покликання відповідача на те, що підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста, виходячи з такого.

Згідно частини 13 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 за № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками № 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом.

Колегія суддів вказує, що особи, яким видаються зазначені посвідчення, визначені Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 3), а не постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 за № 379, яка не може підміняти положення цього Закону.

Крім того, у Закон України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вносилися зміни, зумовлені проведенням в Україні Антитерористичної операції, в той час як у постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» жодних змін з часу її прийняття не вносилося.

Щодо доводів скаржника про пропуск строку на подання позову, колегія суддів погоджується із доводами ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання відповідача, оскільки позовні вимоги стосуються оскарження відмови Львівського обласного військового комісаріату від 18.10.2017 № 9417 у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 22.08.2017 щодо видачі посвідчення «Член сім’ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби».

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівського обласного військового комісаріату – залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.01.2018 року у справі 813/4346/17 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.Я. Макарик

ОСОБА_5

Повний текст постанови складено 25.04.2018 року