
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
26 квітня 2018 рокусправа № 310/1925/17 провадження №2а/310/6/18
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Семененка Я.В.
судді: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю
за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року (суддя Полянчук Б.І.) по справі №310/1925/17 (провадження №2а/310/6/18) за позовом ОСОБА_1 до Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ОСОБА_2 про скасування рішення, визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням уточнень, просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №130 від 31.12.2015 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1;
зобов'язати Бердянське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Консульська, 23-л, код ЄДРПОУ 37963785) з 25 грудня 2015 року здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням сплачених ним 3781,20 грн. єдиного внеску за попередні періоди з 01.01.2006 року по 31.08.2006 року в зв'язку з укладенням ОСОБА_1 та Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС у Запорізькій області договору №140 від 14 грудня 2015 року про одноразову сплату у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;
визнати протиправною бездіяльність Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо нерозгляду та неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника;
зобов’язати Бердянське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняти рішення про переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв’язку з втратою годувальника та вчинити дії по перерахунку йому пенсії у зв’язку з втратою годувальника згідно наданих ОСОБА_1 заяв;
зобов'язати Бердянське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та ОСОБА_2 відповідно до службових повноважень вчинити дії по переходу позивача із пенсії за віком на пенсію померлого годувальника (батька ОСОБА_3 з яким позивач проживав) як утриманцю та перерахувати (перевести в більшу величину) пенсію ОСОБА_1 згідно наданих ним документів та заяви;
стягнути з Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та ОСОБА_2 на користь позивача 195 650 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог позивач, зокрема, посилався на те, що йому призначена пенсія за віком у мінімальному розмірі. В той же час, він проживав разом із батьком та фактично перебував на його утриманні, оскільки призначеної пенсії не вистачало на своє забезпечення. Після смерті батька позивач звернувся із заявою до УПФУ про переведення його з пенсії за віком на пенсію у зв’язку із втратою годувальника, але в цьому йому було неправомірно відмовлено. З цих підстав позивачем заявлено вимоги щодо визнання неправомірними дій відповідачів та зобов’язання прийняти рішення та вчинити дії щодо переведення позивача на пенсію по втраті годувальника. Також позивач вказував на те, що бездіяльністю відповідачів йому заподіяно моральну шкоду, яка полягала у стражданнях з приводу невизнання відповідачами його прав, необхідності захисту порушених прав у судових інстанціях, несплата пенсії у більшому розмірі призводила до того, що позивач був змушений економити на продуктах харчування, ліках. Розмір моральної шкоди, в остаточній заяві про зміну розміру моральної шкоди (а.с.223), позивач оцінив у 195650,0грн.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року позов задоволено частково, а саме:
визнано протиправним та скасовано рішення Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №130 від 31.12.2015 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1;
зобов'язано Бердянське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Консульська, 23-л, код ЄДРПОУ 37963785) з 25 грудня 2015 року здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням сплачених ним 3781,20 грн. єдиного внеску за попередні періоди з 01.01.2006 року по 31.08.2006 року в зв'язку з укладенням ОСОБА_1 та Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС у Запорізькій області договору №140 від 14 грудня 2015 року про одноразову сплату у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;
визнано протиправною бездіяльність Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо нерозгляду та неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
В іншій частині позову, а саме в частині заявлених вимог щодо наявності права на переведення на пенсію по втраті годувальника та щодо відшкодування моральної шкоди, відмовлено.
Постанова суду, в частині відмови у задоволенні позову, мотивована відсутністю у позивача права на призначення пенсії по втраті годувальника після смерті його батька, а також відсутністю правових підстав для відшкодування моральної шкоди з огляду на не доведеність позивачем як факту заподіяння такої шкоди так і розміру шкоди, який заявлений позивачем до стягнення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні заявлених вимог, скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову у повному обсязі. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права на переведення з пенсії за віком на пенсію у зв’язку з втратою годувальника після смерті його батька. З цього приводу заявник апеляційної скарги вказує на те, що таке право прямо передбачено абзацом 2 частини 3 статті 36 ОСОБА_4 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Крім цього, позивач вказує на безпідставність висновків суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявлених вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Відповідач - Бердянське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області своїм процесуальним правом щодо оскарження рішення суду, в частині задоволених позовних вимог, не скористався.
У відзиві на апеляційну скаргу Бердянське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області просить рішення суду, в частині відмови у задоволенні позову, залишити без змін з огляду на його законність і обґрунтованість.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Так, з огляду на обсяг оскарження рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заявлених вимог, а саме в частині заявлених вимог щодо наявності права на призначення пенсії по втраті годувальника та щодо відшкодування моральної шкоди.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 з 2015 року перебуває на обліку Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримував пенсії за віком, призначеної відповідно до ОСОБА_4 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
У зв’язку із смертю батька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач звертався із заявами до УПФУ про переведення його на пенсію у зв’язку із втратою годувальника.
На свої звернення (заяви) позивач неодноразово отримував відповіді від Бердянського УПФУ (листи від 08.04.2016р., 06.03.2017р., 24.03.2017р.) про відсутність правових підстав для призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника з огляду на те, що позивач не відноситься до кола осіб, які визначені ст..36 ОСОБА_4 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та які мають право на призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника.
Не погоджуючись з такою позицією УПФУ позивач, стверджуючи про те, що він фактично перебував на утриманні свого батька, звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірною відмову відповідача у переведенні з пенсії за віком на пенсію у зв’язку з втратою годувальника та зобов’язати УПФУ прийняти таке рішення.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині заявлених вимог, дійшов висновку про відсутність у позивача права на пенсію по втраті годувальника після смерті його батька, у зв’язку з тим, що позивач не відноситься до кола осіб, які визначені ст..36 ОСОБА_4 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в цій частині, вказує на те, що суд не надав належної оцінки доводам позивача про те, що таке право прямо передбачено абзацом 2 частини 3 статті 36 ОСОБА_4 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яким визначено: «Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника».
З такою позицією позивача суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.
Так, умови призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника визначаються ст..36 ОСОБА_4 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Частиною 1 статті 36 ОСОБА_4 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні.
Частиною 2 статті 36 вказаного ОСОБА_4 визначено коло непрацездатним осіб, яким призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника. До таких осіб віднесено:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього ОСОБА_4;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Отже, позивач не відноситься до визначеного законодавцем кола непрацездатним осіб, яким призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.3 ст.36 ОСОБА_4 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Тобто, частиною 3 статті 36 ОСОБА_4 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено коло осіб, які відносяться до членів сім’ї та які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника.
При цьому, вказаною нормою права визначено, що такими особами, за умови знаходження їх на повному утриманні померлого годувальника; отримання від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування, є особи, зазначені в частині другій цієї статті.
Оскільки, позивач не відноситься до кола осіб, які визначені частиною 2 статті 36 ОСОБА_4, то він, для цілей визначення права на отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника, не може вважатися особою, яка перебувала на утриманні померлого годувальника.
Другим реченням частини 3 ст.36 ОСОБА_4 передбачено те, що члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Саме виходячи із положень зазначеної норми, яка вказує на можливість переходу на пенсію у зв’язку з втратою годувальника із пенсії за віком, позивач вважає наявним у нього права на призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника – його батька.
Таке тлумачення позивачем ОСОБА_4 є невірним, оскільки друге речення частини 3 ст.36 ОСОБА_4 стосується осіб, які перебували на утриманні померлого годувальника, а такими особами, як зазначено вище, є виключно особи, перелік яких наведено у частині 2 статті 36 ОСОБА_4 і до яких позивач не відноситься.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні заявлених вимог щодо права позивача на призначення пенсії по втраті годувальника.
Погоджується суд апеляційної інстанції і з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, в частині заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Таким чином, орган державної влади зобов’язаний відшкодувати моральну шкоду, незалежно від його вини, лише у випадках прямо передбачених ст..1167 ЦК України. У межах цієї справи, законодавчо визначених випадків відшкодування державним органом моральної шкоди незалежно від його вини, не встановлено.
Відповідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом в залежності від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Отже, як вбачається з вказаної норми права, особа має право на відшкодування моральної шкоди, у разі порушення її прав. При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом виходячи із сукупності обставин, які свідчать як про факт заподіяння такої шкоди так і глибини завдання такою шкодою моральних страждань.
Відповідно до ст..71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, позивач був зобов’язаний довести суду ті обставини, які свідчать як про факт заподіяння моральної шкоди ( у чому полягає така шкода) так довести і розмір заподіяної моральної шкоди, який заявлено до відшкодування.
Суд першої інстанції, з огляду на доводи позивача про заподіяння моральної шкоди, обґрунтовано виходив з того, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували, що зазначеними у позові діями та бездіяльністю відповідача йому спричинено моральну шкоду. Наведені позивачем як у позові так і в апеляційній скарзі аргументи лише вказують на виниклий між сторонами спір щодо застосування норм пенсійного законодавства, а не про направленість дій відповідача на порушення прав позивача. При цьому, тлумачення тих чи інших норм права відповідачем, яке позивач вважає неправомірним, на думку колегії суддів, не може бути самостійною підставою для висновку про заподіяння особі моральної шкоди у спірних правовідносинах. Сам факт не перерахунку пенсії у сторону її збільшення, що було встановлено судом першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, також не може свідчити про заподіяння особі моральної шкоди. Такі обставини можуть лише вказувати на заподіяння особі матеріальної шкоди у вигляді недоотриманих сум пенсійних виплат.
Отже, на думку колегії суддів, позивачем не доведено у чому полягає моральна шкода, а відтак не доведено і самого факту завдання відповідачем такої шкоди.
Крім цього, не надано позивачем жодних доказів і на обґрунтування розміру моральної шкоди, який заявлено до відшкодування та який неодноразово ним збільшувався, хоча вказані обставини підлягають доказуванню, як і сам факт заподіяння моральної шкоди.
З огляду на викладене. суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди з огляду на не доведеність позивачем як факту заподіяння такої шкоди так і розміру шкоди, який заявлений позивачем до стягнення.
Таким чином, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим підстав для його скасування не існує.
На підставі викладеного, керуючись статтями п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 327, 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року по справі №310/1925/17 (провадження №2а/310/6/18) - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у строки, які визначені ст..329 КАС України.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 26.04.2018р.
Повне судове рішення складено 26.04.2018р.
Головуючий суддя: Я.В. Семененко
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Судове рішення № 73633413, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд було прийнято 26.04.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 310/1925/17(2-а/310/75/17). Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: