Рішення № 73632814, 19.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 квітня 2018 року 15:41 № 753/772/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Багрій М.В., за участі: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Яроменка А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_3доДарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві Головного управління Державної міграційної служби у місті Києвіпро визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 квітня 2018 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Демократичної Республіки Алжир ОСОБА_3(далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві (далі - відповідач 1, Дарницький РВ ГУ ДМС в м. Києві), Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві (далі- відповідач 2, ГУ ДМС в м. Києві), з урахуванням уточнення позовних вимог, про:

- визнання протиправним індивідуальний акт - акт (рішення) Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві, яким громадянину Демократичної Республіки Алжир ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну;

- зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві, повторно розглянути заяву ОСОБА_3, подану у 2017 році про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, і досудове розслідування якого не закінчено, не може бути підставою у позбавлені особи права отримання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки п. 2 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» в частині яка визначає що дозвіл на імміграцію не надається особам, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено - в будь-якому випадку суперечить ст. 62 Конституції України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки вважає, що оскаржуване рішення відповідає вимогам чинного законодавства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи у підготовчому провадженні.

В судовому засіданні 19 квітня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, 02.12.2014 позивач уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_5, про що Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції зроблено актовий запис № 3187.

23 червня 2016 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні, термін дії до 21 червня 2017 року.

29 грудня 2017 року позивач отримав лист Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві, із якого дізнався, що йому відмовлено у наданні дозволу на імміграцію, та в якому зазначено наступне:

ОСОБА_3 подав до Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві в м. Києві документи про оформлення дозволу на імміграцію в Україну.

12.01.2017 Дарницьким районним відділом Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві сформована справа, перевірено справжність наданих документів та відповідність їх оформлення вимогам закону.

Згідно порядку були направлені запити до компетентних органів з метою отримання інформації стосовно даної особи на підставі якої дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до ст. 10 Закону України «Про імміграцію», звідки надійшли відповіді, що заперечень щодо оформлення ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну не має.

В ході перевірки Дарницьким районним відділом Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві в базі даних ІІПС «Армор» було виявлено, що відносно ОСОБА_3, Солом'янським управлінням ГУ НП в м. Києві зареєстровано в ЄРДР № 1201710009000198 від 24.02.2017 кримінальне провадження за ст. 358 КК України.

10.06.2017 направлено запит до слідчого Солом'янського управління ГУНП в м. Києві та 20.06.2017 надійшла відповідь від слідчого відділу Солом'янського управління ГУНП в м. Києві, що по даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ведеться слідство та йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України, та на даний час розслідування не закінчено.

Згідно з п. 2 ст. 10 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію не надається особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено.

На підставі зазначеного громадянину Демократичної Республіки Алжир ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на імміграцію про що його було повідомлено письмово.

06 липня 2017 року Рішенням про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну № 03-02562 Дарницьким РВ ГУ ДМС у м. Києві відмовлено у наданні дозволу на імміграцію.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.

Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні і порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України, умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регулюється Законом України «Про імміграцію».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України. (ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію»).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Відповідно до ч. 11 ст. 9 вказаного Закону термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Пунктом 2 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» встановлено перелік обставин, за яких дозвіл на імміграцію не надається: особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України.

Суд звертає увагу, що позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилається лише на те, що п. 2 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» суперечить ст. 62 Конституції України.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом, оскільки Закон України «Про імміграцію» - є спеціальним нормативно-правовим актом, суд не знаходить обґрунтування позовних вимог позивачем достатнім для прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову громадянина Демократичної Республіки Алжир ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, АДРЕСА_1)

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 25 квітня 2018 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа