Рішення № 73631534, 19.04.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 рокум. Ужгород№ 807/790/17

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Палінчак В.П.

за участю представників

позивач: ОСОБА_1, ОСОБА_2 (довіреність від 27.06.2017 року)

відповідача: ОСОБА_3 (довіреність від 28.02.2018 року № 34/07-16-10-05-04)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 квітня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 26 квітня 2018 року.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1Ю.), звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі – відповідач, ГУ ДФС у Закарпатській області), яким просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській області від 07.06.2017р. № НОМЕР_1 (про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 447895,00 грн., в т.ч., 89579,00 грн. штрафні санкції), № НОМЕР_2 (яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 6805,70 грн., в т.ч., 355,70 грн. пеня); рішення № НОМЕР_3 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 1424,28 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0009511311, якою відповідача зобов'язано сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 1424,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржені рішення винесено на підставі висновків акту перевірки, які не грунтуються на фактичних обставинах господарської діяльності позивача, перевіркою не надано належної оцінки всім документам та поясненням позивача, що призвело до неправильного застосування податкового законодавства.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, просять позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідач проти позову заперечив, посилаючись на правомірність як дій при проведенні перевірки, так і правомірність оскаржених рішень ГУ ДФС у Закарпатській області, просить суд відмовити в його задоволенні з мотивів, що викладені в запереченні проти позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, 29.05.2017р. ГУ ДФС у Закарпатській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011р. по 31.12.2016р. (акт № 429/13-11/НОМЕР_4). В ході перевірки встановлено наступні порушення ФОП ОСОБА_1: ч.1 п.2 ст. 6, ч.2 п.1 ст. 7 розд. ІІІ, п.11 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"; п. 198.2 ст. 198, п.198.6 ст. 198, п.201.12 ст. 201 Податкового кодексу України; пп.14.1.260 п.14.1 ст. 14, пп.141.4.4 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України; ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" в частині розрахунків між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку.

Зокрема, перевіркою встановлено наступне: у листопаді 2016р. ФОП ОСОБА_1 сформовано податковий кредит з ПДВ із порушенням п.201.12 ст.201 Податкового кодексу України, а саме на підставі тимчасових митних декларацій. Так, у листопаді 2016р. ФОП ОСОБА_1 проводилось розмитнення імпортованого товару (прес гідравлічний та вилочний навантажувач). Процедура митного оформлення товару розпочалось: за попередньою митною декларацією оформленою 25.11.2016р. за № 1801/305000000/2016/926867 – верстат деревообробний складний – прес гідравлічний для складання бруса за допомогою клеєних сумішей, тип STL/1, 2013 року виготовлення. Митне оформлення вищезазначеного товару в митний режим "імпорт" здійснено посадовими особами митного посту "Ужгород центральний" 02.12.2016р. згідно належним чином оформленої митної декларації № 305080005/2016/028476. Статистична вартість товару становить 1183745,01 грн. (в т.ч. мито – 59187,25 грн., ПДВ – 248586,45 грн.); за попередньою митною декларацією оформленою 25.11.2016р. за № 1801/305000000/2016/927150 – навантажувач самохідний MANITOU, модель М50-4 Т, 2012 року виготовлення, номер 913456. Митне оформлення вищезазначеного товару в митний режим "імпорт" здійснено посадовими особами митного посту "Ужгород центральний" 05.12.2016р. згідно належним чином оформленої митної декларації № 305080005/2016/028618. Статистична вартість товару становить 771720,35 грн. (в т.ч. мито – 38586,02 грн., ПДВ – 162061,27 грн.).

За результатами встановлених порушень, ГУ ДФС у Закарпатській області винесено податкове повідомлення-рішення від 07.06.2017р. № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 447895,00 грн. (в тому числі, за податковими зобов'язаннями – 358316,00 грн. та 89579,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції).

Судом встановлено, що позивачем було подано до митного оформлення попередні митні декларації від 25.11.2016р. №№ 1801/305000000/2016/926867, 1801/305000000/2016/927150, з метою митного оформлення товару в режим "імпорт".

Порядок здійснення митних процедур та оформлення, переміщення через митний кордон України товарів, митне регулювання та справляння податків, зборів регулюється Митним кодексом України (далі – МК України).

Відповідно до вимог статті 258 МК України під митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, розуміється митна декларація, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим.

Згідно частини 14 статті 259 МК України, попередня митна декларація, за якою митним органом здійснено випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму без пред'явлення їх цьому митному органу відповідно до частини п'ятої цієї статті, або попередня митна декларація разом з додатковою декларацією, поданою відповідно до частини тринадцятої цієї статті, становлять митну декларацію, заповнену в звичайному порядку. Частиною 1 цієї статті встановлено, що попередня митна декларація подається до ввезення в Україну товарів, транспортних засобів комерційного призначення (у тому числі з метою транзиту) або після їх ввезення, якщо ці товари, транспортні засоби перебувають на території пункту пропуску через державний кордон України.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 259 МК України, попередня митна декларація може використовуватись для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму з пред'явленням таких товарів митному органу або без їх пред'явленням. В такому випадку попередня митна декларація повинна містити відомості та всю необхідну для такого випуску інформацію, в тому числі і відомості про сплату митних платежів.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України (далі – ПК України), для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Відтак, положення ст. 198 ПК України без обмеження типу декларацій чітко вказують на момент, з якого у платника податку виникає право на формування податкового кредиту, а саме - момент (дату) сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями. Оскільки надані ФОП ОСОБА_1 попередні митні декларації підтверджують факт сплати (нарахування) ПДВ, то вони у розумінні закону є митними деклараціями, що підтверджують право на податковий кредит, а тому підстави для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення відсутні.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Базою оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України є договірна (контрактна) вартість, але не менша митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком ПДВ, що включаються до ціни товарів/послуг згідно із законом (пункт 190.1 статті 190 ПК).

За правилами п. 198.2 ст. 198 ПК України, для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, згідно з яким датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Відповідно до п. 201.12 ст. 201 ПК України, у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

За змістом п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У частині п. 1 ст. МК України визначено, що митна декларація - це заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури; митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. За ч. ч. 1, 3 ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії. Умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 МК України під митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, розуміється митна декларація, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим.

Статтею 259 МК України передбачено, що попередня митна декларація (інший документ, що може використовуватися замість митної декларації відповідно до ст. 94 цього Кодексу) подається до ввезення в Україну товарів, транспортних засобів комерційного призначення (у тому числі з метою транзиту) або після їх ввезення, якщо ці товари, транспортні засоби перебувають на території пункту пропуску через державний кордон України.

В силу ч. 14 ст. 259 МК України попередня митна декларація, за якою митним органом здійснено випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму без пред'явлення їх цьому митному органу відповідно до частини п'ятої цієї статті, або попередня митна декларація разом з додатковою декларацією, поданою відповідно до частини тринадцятої цієї статті, становлять митну декларацію, заповнену в звичайному порядку.

Отже, у разі випуску товарів у вільний обіг за попередньою митною декларацією вона є законодавчо прирівняною до митної декларації, заповненою у звичайному порядку, яка підтверджує завершення декларування ввезеного на митну територію товару.

В такому випадку попередня декларація (за умови дотримання інших вимог щодо формування податкового кредиту) є документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, у відповідності до п. 201.12 ст. 201 ПК України.

Виходячи з наведеного суд не погоджується із висновками відповідача стосовно того, що тимчасова або неповна декларація не є завершальним документом та її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений порядок випуску товарів у вільний обіг, що стало підставою для донарахування ПДВ за листопад 2016р. в сумі 358316,00 грн. та збільшення суми ПДВ, що підлягала включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2016р. в сумі 358316,00 грн. та, як наслідок, збільшення суми грошового зобов'язання з податку у розмірі 447895,00 грн. (в тому числі, за податковими зобов'язаннями – 358316,00 грн. та 89579,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції). Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській області від 07.06.2017р. № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 447895,00 грн.

В той же час, перевіркою встановлено наступні порушення ФОП ОСОБА_1: ч.1 п.2 ст. 6, ч.2 п.1 ст. 7 розд. ІІІ, п.11 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"; п. 198.2 ст. 198, п.198.6 ст. 198, п.201.12 ст. 201 Податкового кодексу України; пп.14.1.260 п.14.1 ст. 14, пп.141.4.4 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України; ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" в частині розрахунків між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку, та винесено наступні рішення: податкове повідомлення-рішення від 07.06.2017р. № НОМЕР_2, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені у розмірі 6805,70 грн. (в тому числі, за податковими зобов'язаннями - 4200,00 грн., 2250,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та 355,70 грн. – пеня); Рішення № НОМЕР_3 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким позивачу донараховано 14242,80 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0009511311 в сумі 14242,80 грн.

Зокрема, перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. ФОП ОСОБА_1 виплачено кошти перевізнику – нерезиденту фірмі Егом Імпекс КФТ "Угорщина) за надані послуги перевезення на загальну суму 70000,00 грн.

Згідно п. 1 ст. 8 Конвенції між Україною та Угорською республікою про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (дата підписання: 19.05.95 року, дата ратифікації Україною: 23.04.96 року (згідно Закону України "Про ратифікацію Конвенції між Україною та Угорською Республікою про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень" від 23.04.1996 року №137/96-ВР), дата набрання чинності: 24.06.96 року) прибутки, одержані резидентом Договірної Держави від експлуатації морських, річкових і повітряних суден, дорожніх транспортних засобів у міжнародних перевезеннях (тобто – фрахт) будуть оподатковуватись лише в цій Державі. Згідно п. 1 ст. 21 Конвенції, види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йдеться мова у попередніх статтях цієї Конвенції оподатковуються тільки в цій Державі, та відповідно до наведеного – дохід від фрахту підпадає під дію п. 1 ст. 21 Конвенції.

Відповідно до п.103.4 ст. 103 ПК України, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених п. п. 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (п.103.5 п.103 ПК України).

Ця вимога означає, що згадана довідка користується доказовою силою офіційних документів на території України за умови: її легалізації, тобто процедури, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ; або засвідчення штампом апостиль, якщо вони складені на території держав-учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961р.; або наявності міжнародних договорів про правову допомогу, згідно з положеннями яких офіційні документи іноземних держав – партнерів, зокрема, сертифікати резиденції компетентних податкових органів, приймаються без будь-якого підтвердження (без консульської легалізації та відповідно без апостиля).

З 22 грудня 2003 року для України набрала чинності Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаазська конвенція) від 5 жовтня 1961 року (дата приєднання України: 10 січня 2002 року, згідно Закону України "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" від 10.01.2002 року № 2933-III). Згідно з положеннями Конвенції скасовується вимога легалізації документів для їх подальшого використання в державах - учасницях цієї Конвенції. Офіційні документи, які використовуються на території держав - учасниць Конвенції, мають бути засвідчені спеціальним штампом "Apostille" (апостиль), проставленим компетентним органом держави, в якій було складено документ (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Однак, згідно ч. 2 ст. 3 Конвенції, дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами, відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації

2 серпня 2001 року між Україною та Угорською республікою укладений Договір про правову допомогу в цивільних справах (дата ратифікації: 10.01.2002 року, згідно Закону України "Про ратифікацію Договору між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах" від 10.01.2002 року № 2926-III, дата набуття чинності: 08.03.2002 року), та відповідно до ст. 22 цього Договору – у процесі застосування Договору документи і переклади, видані чи засвідчені органами правосуддя чи іншими компетентними відомствами однієї з Договірних Сторін у рамках своєї компетенції та правомочності, при умові, якщо вони підписані та скріплені офіційною печаткою, ніякого подальшого засвідчення не потребують.

Крім того, відповідно до ст. 14 Договору між СРСР і УНР про надання правової допомоги по цивільних, сімейних і кримінальних справах від 15 липня 1958 року - "документы, которые были на территории одной Договаривающейся Стороны изготовлены, составлены или засвидетельствованы ее органом или официальным лицом в пределах их компетенции и к которым приложена гербовая печать, принимаются на территории другой Договаривающейся Стороны без легализации" (мовою оригіналу).

Договір 1958 року залишається чинним, як це встановлено шляхом обміну дипломатичними нотами у 1994 році. Відповідно до статті 30 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року положення Договору 2001 року, що стосуються правової допомоги у цивільних справах, мають перевагу над положеннями Договору 1958 року лише у тій мірі, де окремі статті останнього замінюються відповідними новими статтями. Однак положення Договору 1958 року, зміст яких не охоплює Договір 2001 року, у відносинах між Україною і Угорщиною підлягають застосуванню.

Тобто, наведеними нормами діючих міжнародних договорів між Україною та Угорською республікою встановлено, що документи і переклади, видані компетентними органами відомствами однієї з Договірних Сторін (в даному випадку, Угорщини) у рамках своєї компетенції та правомочності, при умові, якщо вони підписані та скріплені офіційною печаткою, ніякого подальшого засвідчення не потребують.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року № 1906-IV, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Виходячи з наведеного, доходи від фрахту, отримані резидентом Угорщини, оподатковуються в Угорщині, підставою для звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, при цьому, вказана довідка не потребує проставлення апостиля,однак, під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 не представлено довідок (або їх нотаріально засвідчених перекладених копій), які б підтверджували, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів.

Згідно п.103.10 ст. 103 ПК України, у разі неподання нерезидентом довідки – доходи нерезидента із джерелом походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Виходячи з наведеного, ГУ ДФС у Закарпатській області правомірно винесено податкове повідомлення-рішення від 07.06.2017р. № НОМЕР_2 (яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 6805,70 грн.

Крім того, перевіркою достовірності відображення ФОП ОСОБА_1 у звітності сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на який нараховується єдиний внесок встановлено порушення позивачем ч.1 п.2 ст. 6, ч.2 п.1 ст. 7 розд. ІІІ, п.11 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме не відображення у річному звіті доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на який нараховується єдиний внесок, в зв'язку з чим відбулося заниження єдиного внеску в сумі 14242,80 грн., в тому числі за 2016р. – в сумі 14242,80 грн. (64740,00 грн. доходу (згідно декларації про майновий стан та доходи від 03.02.2017 року № НОМЕР_5) * 22 відсотки ставки податку = 14242,80 грн.).

ГУ ДФС у Закарпатській області виставлено вимогу від 07.06.2017р. за № Ф-00095113111 (про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 14242,80 грн.) та винесено рішення від 07.06.2017р. за № 00095213111 (про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 1424,28 грн.).

Згідно преамбули Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року за № 2464-VI (далі – Закон 2464) - цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Платники єдиного внеску визначені ст. 4 Закону 2464, в тому числі, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (п. 4 ч. 1 цієї статті).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону 2464, базою оподаткування для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону – є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Частиною 4 ст. 4 Закону 2464 встановлено, що особи, зазначені у п. 4 ч. 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Оскільки позивач перебував на загальній системі оподаткування та сплачував податок на доходи фізичних осіб – він зобов'язаний був нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок з суми отриманого доходу (прибутку) від підприємницької діяльності, згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону 2464.

Враховуючи наведене, ГУ ДФС у Закарпатській області правомірно виставлено вимогу від 07.06.2017р. за № Ф-00095113111 (про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 14242,80 грн.) та винесено рішення від 07.06.2017р. за № 00095213111 (про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 1424,28 грн.).

Відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З врахуванням зазначених обставин, норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено той факт, що позивачем порушено п. 198.2 ст. 198, п.198.6 ст. 198, п.201.12 ст. 201 ПК України, вимога позову в цій частині є обґрунтованою, відповідає вимогам закону та встановленим в судовому засіданні обставинам справи, що підтверджується дослідженими належними та допустимими доказами, в зв'язку з чим позов підлягає до часткового задоволення та слід визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській області від 07.06.2017р. № НОМЕР_1, в той же час, відповідачем доведено порушення позивачем ч.1 п.2 ст. 6, ч.2 п.1 ст. 7 розд. ІІІ, п.11 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"; пп.14.1.260 п.14.1 ст. 14, пп.141.4.4 п. 141.4 ст. 141 ПК України, тобто, доведено правомірність інших оскаржених податкового повідомлення – рішення від 07.06.2017р. № НОМЕР_2, вимоги від 07.06.2017р. за № Ф-00095113111 та рішення від 07.06.2017р. № НОМЕР_3, в зв'язку з чим в задоволенні позову в цій частині вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (Закарпатська обл., м. Ужгород, пров. Нижньонімецький, 12 код НОМЕР_4) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Волошина, 52 код 39393632) про визнання протиправним та скасування рішень - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області від 7 червня 2017 року № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 447895,00 грн.

3. В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

4. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Рейті