Постанова № 73631226, 25.04.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року м. ОдесаСправа № 915/127/18Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ярош А.І.,

суддів: Головея В.М., Лавриненко Л.В.,

секретар судового засідання Молодов В.С.,

Представники учасників процесу в судове засідання не з'явились. Про розгляд справи повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро"

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21 лютого 2018 року

у справі №915/127/18

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро"

до Врадіївської районної державної адміністрації

про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

В С Т А Н О В И В:

16.02.2018 року приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом б/н від 16.02.2018 року (вх. № 2123/18) до Врадіївської районної державної адміністрації, в якому просить:

- скасувати рішення Врадіївської районної державної адміністрації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38096214 від 13.11.2017 року, а саме права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1;

- скасувати рішення Врадіївської районної державної адміністрації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38098726 від 13.11.2017 року, а саме права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21 лютого 2018 року (суддя Алексєєв А.П.) відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" у справі №915/127/18.

При винесенні ухвали місцевий господарський суд виходив з того, що позивач оскаржує рішення відповідача як спеціального суб'єкта державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. При цьому, майно та права на нього не виступають предметом спору у заявленому позові, а саме вимоги позивача про скасування рішень державного реєстратора не є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" з прийнятою ухвалою не погодилось та звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду від 21.02.2018 року по справі № 915/127/18, передати справу № 915/127/18 па розгляд суду першої інстанції, здійснити розподіл судових витрат.

Розгляд апеляційної скарги здійснити за участю повноважного представника ПП «ВКП«Каро».

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що 17.01.18 року позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з аналогічним позовом до Врадіївської районної державної адміністрації, з тими самими вимогами, що і в даній справі.

З посиланням на приписи п.6 ст.20 ГПК України, ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.18 року по справі №814/134/18 відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі та роз'яснено право ПП «ВКП Каро» звернутися до господарського суду Миколаївської області для вирішення спору відповідно до норм ГПК України.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції допущено порушення ст.55 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, неправильно застосовано норм процесуального права, а саме п.6 ст.20 ГПК України.

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі мас бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повніші чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Апелянт зазначає, що ППI «ВКП «Каро» є орендарем земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1; НОМЕР_2 на підставі договорів оренди від 01.09.2007 року (власником та орендодавцем за договорами оренди є ОСОБА_1).

06 листопада 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договори оренди земельних ділянок, які раніше були передані у користування ПП «ВКП «Каро», і 13 листопада 2018 року Врадіївська районна державна адміністрація порушила вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав па нерухоме майно» та умисно здійснила подвійну державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, чим порушила законні інтереси Позивача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єкте владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 6 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю) реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною якої є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Тобто, враховуючи те. що предметом спору є скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, тому, на думку апелянта, спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства і суд не повинен чинити будь-які правові перешкоди особі у доступі до правосуддя.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2018 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.02.2018 у справі №915/127/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Ярош А.І., суддів: Лавриненко Л.В., Головей В.М.

Ухвалою суду від 19.04.2018 року судове засідання у справі відкладалось у зв'язку з неявкою представників сторін.

В судове засідання 25.04.18 року повноважні представники учасників процесу вдруге не з'явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлялись належним чином.

Жодних заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надійшло.

Отже, оскільки сторони не скористались своїм правом на участь в судовому засіданні, зважаючи на обмежені процесуальні строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представників сторін.

Відповідно до вимог ст.ст. 240, 283 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як зазначалось вище, 16.02.2018 року приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом б/н від 16.02.2018 року (вх. № 2123/18) до Врадіївської районної державної адміністрації, в якому просить:

- скасувати рішення Врадіївської районної державної адміністрації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38096214 від 13.11.2017 року, а саме права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1;

- скасувати рішення Врадіївської районної державної адміністрації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38098726 від 13.11.2017 року, а саме права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено наступне.

ОСОБА_1 на праві власності належать земельні ділянки площею 1,83 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та 4,47 га (кадастровий номер НОМЕР_2) в межах території Гуляницької (Покровської) сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

01.09.2007 року між ОСОБА_1 та позивачем був укладений договір оренди земельної ділянки площею 1,83 га (кадастровий номер НОМЕР_1), строк дії якого додатковою угодою від 10.09.2009 року сторони продовжили до 01.12.2020 року.

Також 01.09.2007 року між ОСОБА_1 та позивачем був укладений договір оренди земельної ділянки площею 4,47 га (кадастровий номер НОМЕР_2), строк дії якого додатковою угодою від 10.09.2009 року сторони продовжили до 01.12.2020 року.

06.11.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір оренди вищезазначених земельних ділянок строком на 10 років, які раніше передані у користування позивачу.

13.11.2017 року Врадіївською районною державною адміністрацією були прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами 38096214 та 38098726, а саме права оренди ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

Із посиланням на приписи ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ст. ст. 10, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року, позивач зазначає, що Врадіївською районною державною адміністрацією прийнятими рішеннями від 13.11.2017 року порушено права та законні інтереси позивача, як орендаря земельних ділянок.

Перевіривши законність оскаржуваної ухвали, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відмови у відкритті провадження по справі, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76].

У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частина перша статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).,

Вирішуючи питання про підвідомчість справ, необхідно враховувати вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у якій визначено, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції,

Згідно ст.ст. 2, 4 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Судова колегія зазначає, що господарські суди розглядають справи, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до п.п.6, 13 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема,

справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

В свою чергу, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно - правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно - правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.4 КАСУ, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право, і навпаки, у разі якщо оскаржується лише індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень, без спору про майнові права, розгляд такої справи не належить до господарської юрисдикції.

Отже, оскільки спір у цій справі стосується виключно проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, а не підстав набуття такого права, та не є спором про право, судова колегія доходить висновку про те, що такі вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що спір виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно - правовий характер.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що майно та права на нього не виступають предметом спору у заявленому позові, вимоги позивача про скасування рішень державного реєстратора не є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Доводи апелянта про відмову у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ПП «ВКП Каро» з аналогічними вимогами судова колегія вважає безпідставними, оскільки апелянт не позбавлений права на оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, відповідно до норм чинного законодавства.

За таких обставин, судова колегія не вбачає підстав для скасування законної та обґрунтованої ухвали Господарського суду Миколаївської області від 21 лютого 2018 року у справі №915/127/18.

Керуючись статтями 20, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 282-284, 339-341 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21 лютого 2018 року у справі №915/127/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений та підписаний 26.04.2018 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.М. Головей

Суддя Л.В. Лавриненко