Постанова № 73631182, 25.04.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року Справа № 906/106/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Огороднік К.М. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 (директор); ОСОБА_2 (довіреність №б/н від 12 березня 2018 року)

відповідача: ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги №06/06/17 від 06 червня 2017 року)

розглянувши апеляційну скаргу позивача - Державного підприємства "Спецагролізинг" на рішення господарського суду Житомирської області, ухваленого 12 лютого 2018 року суддею Соловей Л.А. у м.Житомирі, повний текст складено 22 лютого 2018 року

у справі №906/106/17

за позовом Державного підприємства "Спецагролізинг"

до Дочірнього підприємства ВАТ "Вібросепаратор "ВС-Партнер"

про зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Спецагролізинг" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про зобов'язання повернути майно, передане ДП ВАТ "Вібросепаратор" "ВС-Партнер" на зберігання відповідно до договору зберігання майна №2 від 03 грудня 2012 року.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 30 березня 2017 року у справі №906/106/17 (залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 липня 2017 року) відмовлено в задоволенні вищевказаного позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2017 року у справі №906/106/17 було задоволено касаційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг", постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18 липня 2017 року та рішення господарського суду Житомирської області від 30 березня 2017 року у справі №906/106/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, Вищим господарським судом було зазначено, що при новому розгляді необхідно встановити можливість наявності укладення договору у спрощеній формі та виникнення зобов'язань за таким договором. Також, треба з'ясувати чи були отримані відповідачем перераховані кошти позивачем за наявними в матеріалах справи видатковими накладними. Крім того, у разі наявності сумніву у судів щодо дійсності підписів на актах, суд не позбавлений можливості призначити необхідну судову експертизу.

Рішенням господарського суду Житомирської області (суддя Соловей Л.А.) від 12 лютого 2018 року у справі №906/106/17 було відмовлено у позові Державного підприємства "Спецагролізинг" (надалі – позивач) до Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства "Вібросепаратор "ВС-Партнер" (надалі – відповідач) про зобов'язання повернути майно.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що відповідач не виконав своє зобов'язання за договором зберігання №2 щодо повернення позивачу майна, а саме: зерноскидачів самопересувних ЗМ-110 у кількості 3 (три) одиниці із заводськими номерами 031212-013 М, 031212-023М, 031212-ОЗЗМ, загальною вартістю 237267,00грн; елеваторів кошових зернових ЕКЗ-25-01 у кількості 2 (дві) одиниці із заводськими номерами 041212-01ЕКЗ, 041212-02ЕКЗ, загальною вартістю 81522,00грн, чим порушив право позивача на одержання зі зберігання вказаного майна, тому позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати від відповідача виконання зобов'язання. Однак, з 03 травня 2013 року у ДП "Спецагролізинг" виникло право на позов до відповідача (зберігача майна) про повернення майна, та з цього часу почався перебіг строку позовної давності, який закінчився 03 травня 2016 року. Однак, у вказаний період позивачем не проводились дії, спрямовані на захист порушеного права. Позов поданий 30 січня 2017 року, тобто поза межами позовної давності. Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач – Державне підприємство "Спецагролізинг" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 16 лютого 2018 року у справі №906/106/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, апелянт вважає, що воно ухвалене з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають виключно важливе доказове значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що чинним ГПК України за загальним правилом на стадії розгляду справи по суті в судових дебатах, які розпочаті судом 10 січня 2018 року не передбачено прийняття нових чи додаткових доказів від сторони, в тому числі у зв'язку з неприпустимістю обмеження права іншої сторони на захист у змагальному судовому процесі. Сторона має надати суду переконливі докази поважності пропуску нею строку на подачу доказів в стадії підготовчого засідання. В свою чергу, відсутність поважних, що перешкоджає своєчасному поданню доказів на стадії підготовчого засідання, позбавляє таку сторону права долучати до матеріалів справи додаткові докази на стадії судових дебатів, а суд не має брати такі несвоєчасно подані докази до уваги при ухваленні судового рішення. Порушення порядку подачі доказів позбавляє зазначені матеріали доказової сили, і суд не має права брати до уваги при ухваленні судового рішення докази, отримані від сторони з порушенням встановленому процесуального порядку. Грубе порушення судом першої інстанції норм процесуального права істотно обмежило ДП "Спецагролізинг" у праві на судовий захист та спричинило ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню в апеляційному порядку. Крім того, при ухваленні судового рішення судом не взято до уваги усталену судову практику щодо застосування норм і положень, які регулюють умови та порядок застосування строків позовної давності. Звертаючись за судовим захистом на підставі пункту 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, ДП "Спецагролізинг", як власник спірного майна, право власності якого не оспорюється і не спростоване в судовому порядку, визнається відповідачем, просить суд зобов'язати відповідача вчинити дії, які припиняють порушення прав ДП "Спецагролізинг" щодо належного позивачу майна, і такі порушення з боку відповідача є триваючими. За умови відсутності вимоги відповідача про виконання ДП "СПецагролізинг" свого договірного обов'язку забрати майно зі зберігання, не може почати спливати строк позовної давності для позивача як зобов'язаної особи в правочині. Натомість відповідач не пред'являв вимоги до ДП "Спецагролізинг" забрати майно зі зберігання, не вимагав оплати за таке зберігання, не повідомляв про його припинення, а в судовому засіданні до стадії судових дебатів не визнавав укладення спірного договору зберігання. Виходячи з наведеного суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин строки позовної давності і неправильно відмовив у позові з названих підстав. Також, апелянт зазначає, що закінчення строку зберігання не позбавляє зберігача обов'язку зберігати річ надалі, оскільки згідно зі статтею 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, та у стані, якому вона була прийнята на зберігання, при цьому цей обов'язок не припиняється із закінченням строку зберігання. Відповідач у відзиві на позов та додаткових поясненнях вказує на те, що позивачем не було вчинено ніяких дій для того, щоб забрати майно передане на зберігання; відповідач відмовився повернути прийняте на зберігання майно, а також письмово заперечував наявність договору зберігання, водночас не спростовуючи легітимність складених на його виконання актів приймання-передачі. В подальшому відповідач зазначив, що дія договору закінчилась, але майно ДП "Спецагролізинг" не повернуто, а тому просив суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог. З огляду на те, що відповідач не надав оригіналів актів про повернення ДП "Спецагролізинг" взятого на зберігання майна, вказані доводи повинні бути відхилені судом, проте протиправно застосовано строк позовної давності до відносин, на які не поширюється зазначений строк.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року у справі №906/106/17 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Спецагролізинг" на рішення господарського суду Житомирської області від 12 лютого 2018 року у справі №906/106/17 та призначено розгляд скарги на 25 квітня 2018 року.

Від відповідача - Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства "Вібросепаратор "ВС-Партнер" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. В обґрунтування своїх заперечень посилається на доводи викладені в оскаржуваному рішенні.

03 квітня 2018 року на електронну адресу суду надійшла заява Державного підприємства "Спецагролізинг" про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції з проханням доручити її проведення господарському суду Київської області або Київському апеляційному господарському суду (в залежності від наявності технічних можливостей для проведення відеоконференції).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06 квітня 2018 року у справі №906/106/17 було відмовлено Державному підприємству "Спецагролізинг" у задоволенні заяви про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції з огляду на відсутність технічної можливості для забезпечення проведення в режимі відеоконференції судового засідання у справі №906/106/17 в господарському суді Київської області та Київському апеляційному господарському суді.

Безпосередньо в судовому засіданні представники позивача та відповідача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03 грудня 2012 року між ДП "Спецагролізинг" (покупець) та ДП ВАТ "Вібросепаратор "ВС-Партнер" (продавець, відповідач) укладено:

- договір поставки №1, на підставі якого передано у власність покупця комплекс очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000, вартістю 4153215,00 грн. з заводським номером 011212-01КОСЗ у кількості 1 (одна) одиниця /т.2, а.с.151-155/;

- договір поставки №2, за умовами якого передано у власність покупця комплекс зерноочисний КЗ-50, вартістю 526762,00 грн. з заводським номером 021212-01КЗ у кількості 1 (одна) одиниця /т.2, а.с.163-167/;

- договір поставки №3 від 03 грудня 2012 року, за умовами якого передано у власність покупця зерноскидачі самопересувні ЗМ-110 у кількості 3 (три) одиниці загальною вартістю 316536,00 грн. із заводськими номерами 031212-013 М, 031212-023М, 031212-ОЗЗМ /т.2, а.с.175-179/;

- договір поставки №4 від 03 грудня 2012 року, за умовами якого передано у власність покупця елеватори кошові зернові ЕКЗ-25-01, загальною вартістю 81522,00 грн. у кількості 2 (дві) одиниці із заводськими номерами 041212-01ЕКЗ, 041212-02ЕКЗ /т.2, а.с.184-188/.

Відповідно до пункту 7.4 договорів поставки оплата вартості товару проводиться покупцем протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня підписання акту.

Пунктом 7.1 зазначених договорів поставки визначено, що право власності на товар набувається покупцем з моменту підписання акту.

На виконання умов договорів поставки №№1-4 від 03 березня 2012 року, згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладних №ВС-0000517 від 03 грудня 2012 року, № ВС-0000518 від 03 грудня 2012 року; №ВС-0000519 від 03 грудня 2012 року; №ВС-0000520 від 03 грудня 2012 року та актів приймання-передачі продукції від 03 грудня 2012 року, відповідач поставив позивачу сільськогосподарську продукцію на загальну суму 4998766,00грн /т.1, а.с.9-16/.

Судами обох інстанцій встановлено та сторонами підтверджено, що позивачем не сплачена вартість сільськогосподарської техніки, придбаної на підставі вищевказаних угод, ні в установлені договорами строки, ні на час прийняття рішення по справі, однак відповідно до умов договорів поставки (пункт 7.1) позивач набув право власності на майно та мав право розпоряджатись товаром на власний розсуд.

03 грудня 2012 року ДП "Спецагролізинг" (поклажодавець) уклав з ДП ВАТ "Вібросепаратор "ВС-Партнер" (зберігач) договір зберігання майна №2 /т.2, а.с.233/, за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання та зобов’язується повернути у схоронності техніку, асортимент, кількість та вартість якої визначається сторонами у специфікації, що є невід’ємною частиною даного договору (пункт 1.1 договору).

Пунктом 1.2 договору зберігання визначено, що майно буде зберігатися за наступною адресою відповідача: 10001, м.Житомир, вул.Баранова, 93.

Відповідно до пункту 2.1 договору майно за цим договором передається на зберігання зберігачу на строк до 03 травня 2013 року.

Сторони домовились, що за письмовою домовленістю сторін строк зберігання майна може бути змінено (пункт 2.2).

Умовами договору передбачено, що за зберігання майна поклажодавець сплачує зберігачу 100,00 грн. з ПДВ за кожний повний календарний місяць. Оплата вартості зберігання здійснюється до 20 (двадцятого) числа місяця наступного за звітним на підставі рахунків-фактур та актів виконаних робіт (пункти 2.3, 2.4 договору зберігання №2).

Підпунктом 3.2.5 пункту 3.2 договору визначено, що зберігач зобов’язаний протягом трьох календарних днів з моменту припинення дії цього договору повернути поклажодавцю майно зі зберігання у порядку, передбаченому розділом 5 цього договору.

Відповідно до пунктів 5.1-5.3 договору майно передається поклажодавцем на зберігання зберігачу та повертається після зберігання зберігачем поклажодавцю на території виставкового майданчика поклажодавця; на підставі відповідних двосторонніх актів приймання-передачі майна, які мають бути підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їхніми печатками (у разі їх наявності).

Пунктом 6.3 договору сторони погодили, що строк позовної давності за вимогами поклажодавця за цим договором (у томі числі щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) складатиме 3 (три) роки.

За змістом пункту 7.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до закінчення строку зберігання згідно пунктом 2.1 цього договору.

Згідно специфікації, яка є додатком №1 до договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року, сторони погодили найменування майна, що передається на зберігання, його кількість та вартість /т.2, а.с.234/.

На підставі акту приймання-передачі від 03 грудня 2012 року, що є додатком №2 до договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року ДП "Спецагролізинг" (поклажодавець) передав, а ДП ВАТ "Вібросепаратор "ВС-Партнер" (зберігач) прийняв на зберігання наступне майно: комплекс очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000, з заводським номером 011212-01КОСЗ у кількості 1 (одна) одиниця, вартістю 4153215,00грн; комплекс зерноочисний КЗ-50, з заводським номером 021212-01КЗ у кількості 1 (одна) одиниця, вартістю 526762,00грн; зерноскидачі самопересувні ЗМ-110 у кількості 3 (три) одиниці із заводськими номерами 031212-013М, 031212-023М, 031212-ОЗЗМ, загальною вартістю 237267,00грн; елеватори кошові зернові ЕКЗ-25-01 у кількості 2 (дві) одиниці із заводськими номерами 041212-01ЕКЗ, 041212-02ЕКЗ, загальною вартістю 81522,00грн /т.1, а.с.17, т.2, а.с.235/.

На виконання умов договору, за надані відповідачем послуги зі зберігання, позивач сплатив відповідачу 400,00 грн. за період грудень 2012 року - березень 2013 року, що підтверджується актом №ВС-0000002 здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31 березня 2013 року та банківською випискою від 24 квітня 2013 року /т.1, а.с.107-108/.

Матеріалами справи підтверджується факт часткового повернення майна із зберігання, а саме 01 квітня 2013 року та 08 квітня 2013 року зберігач повернув поклажодавцю, а поклажодавець прийняв з відповідального зберігання наступне майно: комплекс очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000, з заводським номером 011212-01КОСЗ у кількості 1 (одна) одиниця, вартістю 4153215,00 грн.; комплекс зерноочисний КЗ-50, з заводським номером 021212-01КЗ у кількості 1 (одна) одиниця, вартістю 526762,00 грн., про що складено та підписано між сторонами відповідні акти приймання–передачі (повернення), які є додатками №3 та №4 до договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року /т.2, а.с.205-206/.

Відповідно до додаткових угод №1 від 01 квітня 2012 року та від 08 квітня 2012 року до договорів поставки №1, №2 від 03 грудня 2012 року сторони дійшли згоди, у зв’язку з відсутністю фінансування згідно Постанови КМУ від 28 липня 2010 року №648 "Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансування підтримки заходів в агропромисловому комплексі на умовах фінансового лізингу" та не отриманням покупцем коштів з Державного бюджету України для закупівлі сільськогосподарської техніки, що є предметом поставки по основному договору, розірвати договори поставки №1, №2 від 03 грудня 2012 року /т.2, а.с.159, 172/.

Пунктом 2 додаткових угод сторони визначили, що покупець зобов’язаний повернути всю сільськогосподарську техніку, отриману по договору поставки №1, №2 від 03 грудня 2012 року.

На виконання умов додаткових угод №1 до договорів поставки №1, №2, позивач повернув, а відповідач прийняв комплекс очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000, з заводським номером 011212-01КОСЗ у кількості 1 (одна) одиниця, вартістю 4153215,00 грн. та комплекс зерноочисний КЗ-50, з заводським номером 021212-01КЗ у кількості 1 (одна) одиниця, вартістю 526762,00 грн.

Повернення продукції постачальнику згідно додаткових угод підтверджується накладними на повернення товару №1 від 01 квітня 2013 року, №2 від 08 квітня 2013 року та актами приймання-передачі (повернення) продукції від 01 квітня 2013 року та 08 квітня 2013 року /т.2, а.с.160-161; 173-174/.

З дослідженого місцевим господарським судом та перевіреного судом апеляційної інстанції вбачається, що на зберіганні у відповідача залишились зерноскидачі самопересувні ЗМ-110 у кількості 3 (три) одиниці із заводськими номерами 031212-013 М, 031212-023М, 031212-ОЗЗМ, загальною вартістю 237267,00 грн; елеватори кошові зернові ЕКЗ-25-01 у кількості 2 (дві) одиниці із заводськими номерами 041212-01ЕКЗ, 041212-02ЕКЗ, загальною вартістю 81522,00 грн.

27 травня 2016 року ДП "Спецагролізинг" звернувся до ДП ВАТ "Вібросепаратор "ВС-Партнер" з вимогою про повернення переданого на зберігання майна загальною вартістю 318789,00 грн у тижневий термін з моменту отримання листа /т.1, а.с.18-20/.

Невиконання відповідачем зазначеної вимоги стало підставою звернення ДП "Спецагролізинг" до господарського суду Житомирської області з позовом про повернення майна, переданого на зберігання відповідно до договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши приписи законодавства, що регулює спірні відносини, врахувавши викладені в Постанові Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2017 року вказівки по даній справі, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у позові з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, виходячи із встановлених обставин спору суди дійшли висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами, ґрунтуються на договорі зберігання №2 від 03 грудня 2012 року та підпадають під правове регулювання параграфа 1 "Загальні положення про зберігання" глави 66 Цивільного кодексу України "Зберігання".

Відповідно до норм статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Нормами статті 937 Цивільного кодексу України визначено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу, і письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (стаття 938 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Статтею 948 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок поклажодавця забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Згідно статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як підтверджується матеріалами справи, майно: комплекс очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000, з заводським номером 011212-01КОСЗ у кількості 1 (одна) одиниця, вартістю 4153215,00грн; комплекс зерноочисний КЗ-50, з заводським номером 021212-01КЗ у кількості 1 (одна) одиниця, вартістю 526762,00грн; зерноскидачі самопересувні ЗМ-110 у кількості 3 (три) одиниці із заводськими номерами 031212-013 М, 031212-023М, 031212-ОЗЗМ, загальною вартістю 237267,00грн; елеватори кошові зернові ЕКЗ-25-01 у кількості 2 (дві) одиниці із заводськими номерами 041212-01ЕКЗ, 041212-02ЕКЗ, загальною вартістю 81522,00грн було передане ДП "Спецлізинг" та прийняте ДП ВАТ "Вібросепаратор" "ВС-Партнер" на зберігання.

Тобто, за умовами договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року відповідач взяв на себе обов'язок зберігати майно, а після закінчення строку зберігання повернути його поклажодавцю.

Як встановлено судами, вказане у договорі зберігання майно, до моменту передачі позивачем відповідачеві на зберігання було придбано позивачем у відповідача на підставі договорів поставки №№1-4 від 03 грудня 2012 року, пунктом 7.1 яких визначено, що право власності на товар набувається покупцем (позивачем) з моменту підписання акту. Зазначені акти приймання-передачі продукції підписані сторонами 03 грудня 2012 року /т.1, а.с.9-16/. Як вказувалось вище, пунктом 7.4 договорів поставки передбачено, що оплата вартості товару проводиться покупцем протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня підписання акту.

Однак, на виконання припису Постанови Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2017 року у даній справі встановлено, що позивач не перерахував кошти відповідачеві за отриману згідно видаткових накладних техніку, у зв'язку з чим до закінчення строку зберігання, реалізовуючи своє бажання та згоду на виконання зобов'язань за договором відповідачем було частково повернуто позивачу передане за договором майно, а саме: комплекс очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000, з заводським номером 011212-01КОСЗ у кількості 1 (одна) одиниця, вартістю 4153215,00 грн.; комплекс зерноочисний КЗ-50, з заводським номером 021212-01КЗ у кількості 1 (одна) одиниця, вартістю 526762,00 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на актах приймання-передачі (повернення) від 01 квітня 2013 року та 08 квітня 2013 року. Решта техніки у кількості 5 одиниць продовжувала перебувати у відповідача на зберіганні.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року визначено, що майно передається на зберігання до 03 травня 2013 року. За письмовою згодою сторін строк зберігання майна може бути змінено (пункти 2.1, 2.2 договору зберігання).

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що строк зберігання майна було змінено, відтак у відповідача виник обов'язок повернути майно з 03 травня 2013 року.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищенаведене, а також враховуючи той факт, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо повернення майна виконав частково, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що закінчення строку дії договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року породжує для відповідача, як зберігача, обов'язок негайно повернути передане на відповідальне зберігання майно.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що майно передається поклажодавцем на зберігання зберігачу та повертається після зберігання поклажодавцю на підставі відповідних двосторонніх актів приймання-передачі.

З дослідженого місцевим господарським судом та перевіреного судом апеляційної інстанції вбачається, що станом на момент розгляду справи, такі акти приймання-передачі решти майна з відповідального зберігання сторонами не підписувались та в матеріалах справи відсутні.

Відтак, відповідач не виконав своє зобов'язання за договором зберігання №2 щодо повернення позивачу решти майна, а саме: зерноскидачів самопересувних ЗМ-110 у кількості 3 (три) одиниці із заводськими номерами 031212-013 М, 031212-023М, 031212-ОЗЗМ, загальною вартістю 237267,00 грн; елеваторів кошових зернових ЕКЗ-25-01 у кількості 2 (дві) одиниці із заводськими номерами 041212-01ЕКЗ, 041212-02ЕКЗ, загальною вартістю 81522,00грн, чим порушив право позивача на одержання зі зберігання вказаного майна, тому позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати від відповідача виконання зобов'язання.

Слід зазначити, що позов справі заявлено у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків з договору зберігання, обов'язок доведення зворотного, тобто наявності доказів, які підтверджують повернення решти майна зі зберігання лежить на відповідачеві.

Отже, з огляду на презумпцію вини особи, яка порушила право, тягар спростування винної поведінки лежить саме на цій особі.

Таким чином, саме відповідач, який заперечує факт наявності майна на зберіганні повинен доводити належними та допустимими доказами повернення майна позивачу.

Однак відповідач не надав суду доказів повернення позивачеві усього майна, прийнятого на зберігання відповідно до договору та акту приймання-передачі на зберігання.

Договір зберігання №2 від 03 грудня 2012 року, акт приймання-передачі від 03 грудня 2012 року та акти приймання-передачі (повернення) від 01 квітня 2013 року та 08 квітня 2013 року підписані сторонами без будь-яких зауважень та скріплені печатками, у зв'язку з чим у ДП ВАТ "Вібросепаратор "ВС-Партнер" відсутні підстави не виконувати взяті на себе зобов'язання з повернення майна, переданого на відповідальне зберігання.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо повернення частини майна, а саме: зерноскидачів самопересувних ЗМ-110 у кількості 3 (три) одиниці із заводськими номерами 031212-013 М, 031212-023М, 031212-ОЗЗМ, загальною вартістю 237267,00грн; елеваторів кошових зернових ЕКЗ-25-01 у кількості 2 (дві) одиниці із заводськими номерами 041212-01ЕКЗ, 041212-02ЕКЗ, загальною вартістю 81522,00грн, яке передано на зберігання на підставі договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року.

Позовні вимоги в частині повернення комплексу очисно-сушильно-зберігального КОСЗ-2000, з заводським номером 011212-01КОСЗ у кількості 1 (одна) одиниця, вартістю 4153215,00 грн та комплексу зерноочисного КЗ-50, з заводським номером 021212-01КЗ у кількості 1 (одна) одиниця, вартістю 526762,00грн, не підлягають задоволенню, оскільки вказане майно було повернуто відповідачем позивачу до порушення провадження у даній справі, а саме 01 квітня 2013 року та 08 квітня 2013 року на підставі відповідних актів приймання-передачі (повернення).

Разом з тим, приймаючи до уваги, що відповідачем у суді першої інстанції було заявлено про сплив строку позовної давності, а позивачем не було наведено поважних причин пропуску позовної давності, місцевим господарським судом було обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин строк позовної давності з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом, згідно із частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але згідно положень частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, договір зберігання №2 укладено між ДП "Спецагролізинг" та ДП "ПАТ "Вібросепаратор" 03 грудня 2012 року.

Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору, майно за цим договором передається на зберігання зберігачу на строк до 03 травня 2013 року.

Згідно пункту 7.1 цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їхніми печатками і діє до закінчення строку зберігання згідно пункту 2.1 цього договору, тобто до 03 травня 2013 року.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що сторони змінили строк зберігання майна, договір зберігання майна №2 від 03 грудня 2012 року припинив свою дію з 03 травня 2013 року.

Враховуючи вищевикладене, строк повернення майна із зберігання настав 03 травня 2013 року, таким чином позивач повинен був знати про необхідність повернення зберігачем майна після зберігання, та можливий захист свого порушеного права в судовому порядку.

Отже, саме з 03 травня 2013 року у ДП "Спецагролізинг" виникло право на позов до відповідача (зберігача майна) про повернення майна, та з цього часу почався перебіг строку позовної давності, який закінчився 03 травня 2016 року. Однак, у вказаний період позивачем не проводились дії, спрямовані на захист порушеного права.

Як вбачається колегією суддів з матеріалів справи, позов поданий 30 січня 2017 року, тобто поза межами позовної давності.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи зі змісту частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, поважними можливо визнати лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами відповідних правовідносин певних дій.

Крім того, місцевим судом надавалась можливість позивачу підготувати письмові пояснення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності, однак позивач письмового клопотання про поновлення строку позовної давності не надав, не довів суду наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, як і не навів/довів наявних фактичних даних про такі обставини.

Відповідно до частини 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду №10 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Крім того, позивач – ДП "Спецагролізинг" у апеляційній скарзі посилається на частину 2 статті 938 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, а відтак має місце триваюче правопорушення на яке не поширюється позовна давність. Однак, колегія суддів не приймає до уваги вказані посилання, оскільки пунктом 2.1. договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року визначено, що майно передається на зберігання до 03 травня 2013 року, а частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що відповідачем заявлено про сплив строку позовної давності, а позивачем не наведено поважних причин пропуску позовної давності, місцевим господарським судом було правомірно застосовано до спірних правовідносин строк позовної давності та відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що оригінал договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року отриманий судом з грубим порушенням вимог процесуального законодавства і не може бути покладений в основу оскаржуваного рішення через порушення порядку отримання такого доказу, з огляду на наступне.

Згідно ухвали господарського суду Житомирської області від 10 січня 2018 року /т.2, а.с.198-199/ суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-19 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" зі стадії розгляду справи по суті. Таким чином, розгляд справи зі стадії підготовче провадження не починався.

Відповідно до статті 207 ГПК України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх в судовому засіданні учасників справи.

Представником відповідача в судовому засідання господарського суду Житомирської області 06 лютого 2018 року в порядку статті 207 ГПК України була подана заяву про долучення доказів, в якій зазначено, що оскільки представником позивача були надані суду акти приймання-передачі (повернення), що є додатками до договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року, тому на підприємстві відповідача була проведена додаткова інвентаризація, в результаті якої виявлено оригінал договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року, у зв'язку з чим відповідач просив суд визнати поважними причини пропуску строку подання доказів та долучити до матеріалів справи вказаний оригінал договору зберігання №2 від 03 грудня 2012 року з додатками до нього, який підтверджує наявність між сторонами правовідносин зі зберігання майна /т.2, а.с.232-235/.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в судовому засіданні суду першої інстанції 23 січня 2018 року (тобто після початку розгляду справи по суті) представником позивача було надано для залучення до матеріалів справи оригінали нових доказів: а саме, акт приймання-передачі від 03 грудня 2012 року (додаток №2 до договору зберігання від 03 грудня 2012 року); акт приймання-передачі (повернення) від 01 квітня 2013 року (додаток №3 до договору зберігання); акт приймання-передачі (повернення) від 08 квітня 2013 року (додаток №4 до договору зберігання від 03 грудня 2012 року), які судом було приєднано до матеріалів справи.

Враховуючи основні засади (принципи) господарського судочинства, серед яких, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, з метою повного та об'єктивного розгляду справи, керуючись положеннями статті 207 ГПК України (якою передбачена можливість вирішення заяв та клопотань учасників справи, пов'язаних з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом), господарський суд першої інстанції правомірно визнав поважними причини пропуску строку подання доказів та прийняв нові докази, подані представниками позивача та відповідача після переходу судом до розгляду справи по суті.

Крім того, колегією суддів враховано, що позовні вимоги саме позивача ґрунтуються безпосередньо на договорі зберігання №2 від 03 грудня 2012 року; також в тексті позовної заяви позивач посилається на пункти договору зберігання, однак примірник такого договору позивач не надав суду, посилаючись на вилучення оригіналу договору під час обшуків на підприємстві позивача із зазначенням тієї обставини, що ним вчиняються дії щодо пошуку примірника договору, про що неодноразово наголошувалось в судових засіданнях представниками позивача.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення першої інстанції - без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні апеляційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на скаржника витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житмоирської області від 12 лютого 2018 року у справі №906/106/17 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/106/17 повернути господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "26" квітня 2018 р.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Саврій В.А.