Постанова № 73631109, 16.04.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2018 р. Справа № 914/2237/17

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів:

головуючого (судді – доповідача) Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.

ОСОБА_1,

секретар судового засідання Процевич Р.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_2 (довіреність від 04.04.2018);

від відповідача – ОСОБА_3 (довіреність № б/н від 04.04.2018);

розглянув апеляційну скаргу комунального підприємства «Стрийводоканал» за №141/1.5 від 22.12.2017,

на рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2017, суддя: Іванчук С.В., м. Львів, (повний текст рішення складено – 14.12.2017),

за позовом приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів,

до відповідача комунального підприємства «Стрийводоканал», м. Стрий,

про стягнення 664 516,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

приватне акціонерне товариство «Львівобленерго» звернулось до господарського суду Львівської області з позовом (враховуючи заяву №4818/17 від 21.11.2017 про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом) про стягнення з комунального підприємства «Стрийводоканал» 664 516,61 грн. з яких: 640 114,31 грн. сума основного боргу, посилаючись на невиконання відповідачем свого обов’язку по оплаті вартості поставленої електроенергії, а також стягнення 12 554,18 грн. – пені, 2 974,34 грн. – 3% річних та 8 873,78 грн. інфляційних нарахувань у зв’язку з простроченням виконання обов’язку по оплаті вартості поставленої електроенергії.

Правовими підставами позову зазначає ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 610-612, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 220, 230 ГК України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.12.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства «Стрийводоканал» на користь приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» 662 199,82 грн., з яких: 640 114,31 грн. – основного боргу, 12 554,18 грн. – пені, 2 974,34 грн. – 3% річних, 6 556,99 грн. – інфляційних втрат та 9 933,00 грн. – судового збору з тих мотивів, що відповідач порушив свої зобов’язання за договором з постачання електричної енергії №90136 від 28.11.2007 та прострочив виконання грошового зобов’язання.

В задоволенні позовних вимог про стягнення 2316,79 грн. інфляційних втрат відмовлено у зв’язку з неправильними розрахунками позивача при їх нарахуванні.

За коротким змістом вимог апеляційної скарги відповідач просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2017 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову, з підстав того, що в силу постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» та на підставі спільних протокольних рішень держава в особі департаменту фінансів Львівської ОДА взяла на себе зобов’язання перераховувати позивачу відповідні суми за пільгами і субсидіями, наданими споживачам комунальних послуг. У зв’язку з наведеним, апелянт зазначає, що зобов’язання в частині оплати за поставлену електроенергію підлягають виділенню (розділенню) на ті, за якими відповідальність несе держава, та на ті, які повинні бути сплачені відповідачем. Покликається на те, що судом не враховано вищезазначену правову позицію відповідача, яка викладена у додатку до відзиву на позовну заяву за №134/1.5 від 06.12.2017, а також додані контррозрахунки. За такими розрахунками стягненню підлягала б сума 3354,50 грн., з яких: 3124,99 грн – 3% річних та 229,51 грн. пені.

Відповідно до узагальнених доводів апеляційної скарги підставою для скасування рішення суду першої інстанції є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також, неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з узагальненими доводами та запереченнями на апеляційну скаргу, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу та усно заявлені представником позивача в судовому засіданні, вбачається, що ні постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», ні спільними протокольними рішеннями не передбачено виокремлення (розподілу) зобов’язань. Ці акти встановлюють механізм проходження коштів державного бюджету, метою якого є недопущення нецільового використання бюджетних коштів, для чого учасники розрахунків зобов’язуються прийняти бюджетні кошти та зарахувати їх на виконання відповідних зобов’язань, після чого передати ці кошти за цільовим призначенням наступному учаснику розрахунків. Нарахування штрафних санкцій охоплює період до підписання спільного протокольного рішення, а тому таке нарахування є обґрунтованим.

Розглянувши наявні в справі докази, давши оцінку доводам апелянта та запереченням позивача у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги комунального підприємства «Стрийводоканал» та часткове скасування рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2017, з огляду на наступне.

За встановленими судом першої інстанції та неоспорених обставин між відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго» (правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Львівобленерго») (постачальник) та комунальним підприємством «Стрийводоканал» (споживач) укладено договір №90136 від 28.11.2007 про постачання електричної енергії, згідно з п. 1 постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач сплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точка продажу електричної енергії: зазначена в додатку №6 «Однолінійна схема».

Відповідно до п. 9.4. договору, останній набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2008. Договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов’язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов’язки, а відповідний договір набрав чинності. Зазначене свідчить про те, що сторони встановили межі здійснення своїх прав та обов’язків за договором.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії" (частина перша статті 275 ГК України).

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що правовідносини сторін у справі, яка розглядається, виникли з договору постачання електричної енергії споживачу, особливості якого регулюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Сторонами не оспорюється, що на виконання умов вищезазначеного договору позивачем у період з жовтня 2016 року по жовтень 2017 року надано відповідачу послуги з електропостачання, що підтверджується актами про використання електричної енергії (а.с.96-109,т.1) та виставленими відповідачу рахунками (а.с.18-29,т.1) на оплату в сумі 9 782 396,80 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Метою встановлення договірних строків є визначення сторонами за договором певного періоду в часі, у який мають бути виконані конкретні зобов'язання, визначені договором. Встановлюючи строки виконання зобов’язань в умовах договорів сторони забезпечують стабільність, послідовність та правову певність поведінки учасників договірних відносин, що гарантує справедливість, розумність й добропорядність сторін під час виконання договору.

Порядок розрахунків між споживачем та постачальником передбачений п.п. 2.3.3. та 2.3.4. договору про постачання електричної енергії №90136 від 28.11.2007, відповідно до яких, споживач зобов’язується сплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 “Порядок розрахунків” та №9 “Графік зняття показів лічильників”, а також здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком №7а (7б) “Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії”.

Згідно пункту 7.1. договору №90136 від 28.11.2007 облік електроенергії, спожитої споживачем та (або) субспоживачами, приєднаними до електричних мереж споживача, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ.

Відповідно до п. 1, 2 додатку №2 до договору №90136 від 28.11.2007 «Порядок розрахунків» розрахунок споживача з постачальником електричної енергії за регульованим тарифом здійснюється за чинними тарифами, які встановлюються відповідно до положень нормативно-правових документів НКРЕ, згідно з договором про постачання електричної енергії. Розрахунковим періодом вважається період з 15 числа попереднього місяця до 14 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Згідно п. 4 додатку №2 до договору №90136 від 28.11.2007 споживач протягом розрахункового періоду здійснює 1 (один) плановий платіж на поточний рахунок із спеціальним режимом використання у таких співвідношеннях: до 25 числа розрахункового періоду 30% вартості заявленого (очікуваного) обсягу споживання; до 05 числа розрахункового періоду 30% вартості заявленого (очікуваного) обсягу споживання; до 14 числа розрахункового періоду 30% вартості заявленого (очікуваного) обсягу споживання. Споживач самостійно та/або постачальник електричної енергії розраховує суму планового платежу шляхом множення чинного у розрахунковому періоді рівня тарифу на обсяг електричної енергії, заявленої на поточний розрахунковий період із врахуванням відсотка планового платежу.

За умовами п. п. 5-7 додатку №2 до договору №90136 від 28.11.2007 остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період. Плата за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності проводяться споживачем на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії. Плата за перетікання реактивної електричної енергії, за передачу (транспортування) електричної енергії, яка постачається постачальниками електричної енергії за нерегульованим тарифом, плата за надання споживачу додаткових послуг, плата у рахунок відшкодування завданих збитків, сума пені, сума боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних сплачуються на поточний рахунок постачальника електричної енергії, який зазначається у договорі. Рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Положеннями частин першої, другої статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, з системного аналізу вищенаведених норм чинного законодавства та умов договору вбачається, що обов’язку постачальника щодо передачі товару кореспондує обов’язок споживача з його оплати.

Окрім того, статтею 7 ГК України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз». Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі - Порядок).

Аналіз змісту Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Пунктом 7 Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу.

Згідно пункту 1 Порядку цей Порядок визначає механізм перерахування субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз» (надалі - субвенція).

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків, визначений Порядком, між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з наданням пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії.

Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

А тому, на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти, як то Постанова КМУ від 11.01.2005 № 20.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Аналогічні правові висновки щодо застосування в такий спосіб цих норм права викладені в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 в справі №926/33/17 та від 20.03.2018 у справі №915/789/16.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційним господарським судом встановлено, що на виконання зазначеного вище Порядку укладались спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України (а.с.123-261,т.1).

Підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. Держава, шляхом запровадження спеціалізованих нормативних актів, виконання яких поклала на свої інститути влади, запровадила новий механізм взаєморозрахунків між сторонами даного спору, чим внесла в господарські правовідносини відповідача та позивача елементи адміністративного та бюджетного права, що носять імперативний характер.

Покладення обов'язків щодо оформлення та підписання відповідних документів, у даному випадку спільних протокольних рішень, на органи державної влади, позбавило відповідача можливості самостійно впливати в повній мірі на правовідносини за договором про постачання електричної енергії стосовно виконання обов'язку з оплати послуг з постачання електричної енергії.

Апеляційним господарським судом, у відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано викладений в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №904/1858/16 правовий висновок про необхідність з’ясування фактичних обставин справи, які б свідчили про те, які з платежів здійснені за рахунок власних коштів боржника (за умовами договору), а які з них здійснені за рахунок коштів державного бюджету, а звідси і застосування норм права, передбачених ЦК України, ГК України, що носять диспозитивний характер для сторін чи спеціалізованих нормативних актів, які мають імперативний характер для них.

Таким чином, при перегляді рішення суду першої інстанції в частині визначення основної суми боргу та прострочених грошових зобов’язань відповідача, суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами апелянта про необхідність відокремлення за кожним періодом від загальних нарахованих сум оплати за спожиту електроенергію, суми взятих на себе зобов’язань держави в особі Департаменту фінансів Львівської ОДА, згідно із укладеними спільними протокольними рішеннями так і зобов’язань, що належить виконати самостійно відповідачу.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, однією з необхідних умов для встановлення прострочення по виконанню обов’язку відповідача щодо оплати поставленого товару є визначення моменту виникнення конкретного договірного обов’язку, а також розміру грошової суми такого обов’язку.

За встановленими судом першої інстанції та неоспорених обставин вбачається, що на початок розрахункового періоду (станом на 01.10.2016) заборгованість відповідача становила 147 648,39 грн., що відображено в довідці про стан розрахунків (а.с.29,т.2).

У жовтні 2016 року позивачем нараховано 841 895,87 грн. за спожиту електроенергію. Згідно з спільним протокольним рішенням №20/7368 від 19.10.2016 з держбюджету за жовтень 2016 року підлягала сплаті сума 693 600,00 грн. Залишок власних зобов’язань КП «Стрийводоканал» за жовтень 2016 року склав 148 295,87 грн. із граничним строком погашення 24.10.2016. Згідно з платіжним дорученням №1463 від 27.10.2016 відповідачем сплачено 100 000,00 грн., чим допущено прострочення оплати на 3 дні. Сальдо заборгованості на кінець жовтня 2016 року склало суму 195 944,26 грн. (147 648,39 грн. +841 895,87 грн. – 693 600,00 грн. – 100 000,00 грн.).

У листопаді 2016 року позивачем нараховано 887 868,59 грн. за спожиту електроенергію. Згідно з спільним протокольним рішенням №20/7730 від 17.11.2016, №20/8010 від 09.12.2016, №20/8155 від 20.12.2016 з держбюджету за листопад 2016 року загалом підлягала сплаті (та було сплачена) сума 1 399 400,00 грн. (230 400,00 грн. + 1 156 700,00 грн. + 12 300,00 грн. відповідно), чим було охоплено всі суми існуючи заборгованості з перевищенням (профіцитом) 315 587,15 грн. Крім того, у цьому періоді відповідачем додатково згідно платіжних доручень №1595 та №1620 сплачено 300 000,00 грн. (100 000,00 грн. – 24.11.2016; 200 000,00 грн. – 29.11.2016). Сальдо профіциту на кінець листопада 2016 року склало суму 615 587,15 грн.

У грудні 2016 року позивачем нараховано 771 371,87 грн. за спожиту електроенергію. Згідно з спільним протокольним рішенням №20/8323 від 12.01.2017 з держбюджету за грудень 2016 року загалом підлягала сплаті (та було сплачено) сума 1 098 700,00 грн., що обумовило додатково профіцит за цей період 327 328,13 грн. (771 371,87 грн. – 1 098 700,00 грн.) Сальдо профіциту на кінець грудня 2016 року склало суму 942 915,28 грн. (615 587,15 грн. +327 328,13 грн.).

У січні 2017 року позивачем нараховано 814 014,64 грн. за спожиту електроенергію. Згідно з спільним протокольним рішенням б/н від 17.02.2017 з держбюджету за січень 2017 року загалом підлягала сплаті (та було сплачено) сума 1 243 900,00 грн., що обумовило додатково профіцит за цей період 429 885,36 грн. (814 014,64 грн. – 1 243 900,00 грн.). Сальдо профіциту на кінець січня 2017 року склало суму 1 372 800,64 грн. (942 915,28 грн. + 429 885,36 грн.).

У лютому 2017 року позивачем нараховано 756 726,47 грн. за спожиту електроенергію. Згідно з спільним протокольним рішенням №20/9279 від 20.03.2017 з держбюджету за лютий 2017 року загалом підлягала сплаті (та було сплачено) сума 607 600,00 грн. Залишок власних зобов’язань КП «Стрийводоканал» за лютий 2017 року склав суму 149 126,47 грн. із граничним строком погашення 22.02.2017. Натомість, така заборгованість повністю поглиналась існуючим профіцитом. Сальдо профіциту на кінець лютого 2017 року склало суму 1 223 674,17 грн. (1372800,64 грн. – 149 126,47 грн.).

У березні 2017 року позивачем нараховано 847 080,73 грн. за спожиту електроенергію. Згідно з спільним протокольним рішенням №20/9694 від 10.04.2017 з держбюджету за березень 2017 року загалом підлягала сплаті (та було сплачено) сума 1 109 800,00 грн., що обумовило додатково профіцит за цей період 262 719,27 грн. (847 080,73 грн. – 1 109 800,00 грн.). Сальдо профіциту на кінець березня 2017 року склало суму 1 486 393,44 грн. (1 223 674,17 грн. + 262 719,27 грн.).

У квітні 2017 року позивачем нараховано 749 195,92 грн. за спожиту електроенергію. Згідно з спільним протокольним рішенням №2010003 від 22.05.2017 з держбюджету за квітень 2017 року загалом підлягала сплаті (та було сплачено) сума 53 700,00 грн. Залишок власних зобов’язань КП «Стрийводоканал» за квітень 2017 року склав суму 695 495,92 грн. із граничним строком погашення 22.04.2017. Натомість, така заборгованість повністю поглиналась існуючим профіцитом. Сальдо профіциту на кінець квітня 2017 року склало суму 790 897,52 грн. (1 486 393,44 грн. – 695 495,92 грн.).

У травні 2017 року позивачем нараховано 638 357,75 грн. за спожиту електроенергію. Згідно з спільним протокольним рішенням №2010262 від 19.06.2017 з держбюджету за травень 2017 року загалом підлягала сплаті (та було сплачено) сума 67 300,00 грн. Залишок власних зобов’язань КП «Стрийводоканал» за травень 2017 року склав суму 571 057,75 грн. із граничним строком погашення 22.05.2017. Натомість, така заборгованість повністю поглиналась існуючим профіцитом. Сальдо профіциту на кінець травня 2017 року склало суму 219 839,77 грн. (790 897,52 грн. – 571 057,75 грн.).

У червні 2017 року позивачем нараховано 617 822,82 грн. за спожиту електроенергію. Згідно з спільним протокольним рішенням №201051 від 13.07.2017 з держбюджету за червень 2017 року загалом підлягала сплаті (та було сплачено) сума 67 500,00 грн. Залишок власних зобов’язань КП «Стрийводоканал» за червень 2017 року склав суму 550 322,82 грн., яка з урахуванням профіциту минулого місяця склала суму заборгованості 330 483,05 грн. із граничним строком погашення 22.06.2017. Згідно платіжного доручення № 979 від 30.06.2017 відповідачем сплачено 465 283,05 грн., чим допущено прострочення оплати на 8 днів. Сальдо профіциту на кінець червня 2017 року склало суму 134 800,00 грн. (219 839,77 грн. – 550 322,82 грн. + 465 283,05 грн.).

У липні 2017 року позивачем нараховано 710 491,10 грн. за спожиту електроенергію. Згідно з спільним протокольним рішенням № 2010813 від 18.08.2017 з держбюджету за липень 2017 року загалом підлягала сплаті (та було сплачено) сума 64800,00 грн. Залишок власних зобов’язань КП «Стрийводоканал» за липень 2017 року склав суму 645 691,10 грн., яка з урахуванням профіциту минулого місяця склала суму заборгованості 510 891,10 грн. із граничним строком погашення 24.07.2017. У цьому періоді відповідачем згідно з платіжними дорученнями за №№ 1048, 1053, 1077 сплачено загалом 550 000,00 грн. (250 000,00 грн. – 26.07.2017; 100 000,00 грн. – 27.07.2017; 200 000,00 грн. – 31.07.2017), чим допущено прострочення цих оплат на 2, 3 та 7 дні відповідно. Сальдо профіциту на кінець липня 2017 року склало суму 39 108,90 грн. (134 800,00 грн. – 645 691,10 грн. + 550 000,00 грн.).

У серпні 2017 року позивачем нараховано 742 649,31 грн. за спожиту електроенергію. Згідно з спільним протокольним рішенням № 2011130 від 19.09.2017 з держбюджету за серпень 2017 року загалом підлягала сплаті (та було сплачено) сума 61 700,00 грн. Залишок власних зобов’язань КП «Стрийводоканал» за серпень 2017 року склав суму 680 949,31 грн., яка з урахуванням профіциту минулого місяця склала суму заборгованості 616 149,31 грн. із граничним строком погашення 22.08.2017. За цей період відповідачем згідно з платіжними дорученнями №№ 1107, 1214, 1226, 1315, 1337 сплачено загалом 575 691,10 грн. (25 691,10 грн. – 09.08.2017; 200 000,00 грн. – 29.08.2017; 150 000,00 грн. – 31.08.2017; 100 000,00 грн. – 20.09.2017; 100 000,00 – 22.09.2017), чим допущено прострочення чотирьох останіх оплат на 7, 9, 29 та 31 дні відповідно. Сальдо заборгованості на кінець серпня 2017 року склало суму 66 149,31 грн. (106 408,00 грн. – 680 949,31 грн. + 575 691,10 грн.).

У вересні 2017 року позивачем нараховано 763 107,42 грн. за спожиту електроенергію. Позивачем не надано спільних протокольних рішень за розрахунки вересень 2017 року, проте ним зазначено, що з держбюджету сплачено суму 1700,00 грн. Залишок власних зобов’язань КП «Стрийводоканал» за вересень 2017 року склав суму 761 407,42 грн., яка з урахуванням профіциту минулого місяця склала суму заборгованості 827 556,73 грн. із граничним строком погашення 22.09.2017. За цей період відповідачем згідно з платіжними дорученнями за №№ 1387, 1394, 1552, 1576-1579 сплачено загалом 220 000,00 грн. (в т.ч. 100 000,00 грн. – 28.09.2017; 100 000,00 грн. – 29.09.2017; 20 000,00 грн. – 12.10.2017), чим допущено прострочення цих оплат на 6, 7 та 20 днів відповідно. Сальдо заборгованості на кінець вересня 2017 року склало суму 607 556,73 грн. (66 149,31 грн. + 761 407,42 грн. – 220 000,00 грн.).

У жовтні 2017 року позивачем нараховано 641 814,31 грн. за спожиту електроенергію. З листа-повідомлення від 30.11.2017 вих. №01-19/138 фінансового управління Стрийської міської ради Львівської області "Про централізовані розрахунки здійснені в листопаді 2017 року» вбачається, що за жовтень 2017 року з держбюджету позивачу перераховано суму 933 800,00 грн., з профіцитом 291 985,69 грн. (933 800,00 грн. – 763 107,42 грн.). Вказане зменшує залишок власних зобов’язань КП «Стрийводоканал» за жовтень 2017 року до суми 315 571,04 грн. (607 556,73 грн. – 291 985,69 грн.), із граничним строком погашення 24.09.2017. За цей період відповідачем сплачено загалом 609 256,73 грн. (в т.ч. 250 000,00 грн. – 27.10.2017; 64 256,73 грн., 30 000,00 грн., 250 000,00 грн.,15 000,00 грн. - 31.10.2017), перший з яких пішов на покриття заборгованості за вересень 2017 року з простроченням оплати 35 днів. Сальдо профіциту на кінець жовтня 2017 року склало суму 293 685,69 грн. (607 556,73 грн. -291 985,69 грн. – 609 256,73 грн.).

Водночас суд першої інстанції наведеного не врахував та не встановив, чи виконував відповідач положення договору з урахуванням порядку і строків, визначених на підставі спільних протокольних рішень, і чи було ним порушено терміни оплати послуг з електропостачання в частині оплати основного боргу, сплаченого не за рахунок спільних протокольних рішень, а за рахунок власних коштів. Таким чином, враховуючи вищезазначені розрахунки, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про відсутність заборгованості за договором за період з жовтня 2016 року – жовтень 2017 року(за зобов’язаннями відповідача, які підлягали погашенню ним самостійно).

При цьому господарський суд першої інстанції, вирішуючи спір, помилково виходив лише з актів звіряння взаємних розрахунків між сторонами, без дослідження та врахування платежів, які були здійснені за рахунок власних коштів боржника, а також платежів, які були здійснені у відповідності до укладених спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, та, відповідно без розмежування, чи були вони здійснені з порушенням строків оплати, встановлених договором чи спільними протокольними рішеннями.

Отже, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору не перевірив, яким чином укладення спільних протокольних рішень вплинуло на правовідносини сторін, та не перевірив заявлені позивачем суми до стягнення з урахуванням зміни порядку і строку проведення розрахунків за надані послуги з електропостачання за договором.

З цих підстав, апеляційний суд, не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність основної суми заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 640 114,31 грн. та відповідно про обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: застосування штрафних санкцій.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 199 ГК України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Отже, передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Пунктом 4.2.1. договору №90136 від 28.11.2007 сторони встановили, що за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За правилами ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

За положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Ураховуючи викладене, початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

На відміну від тривалості позовної давності (ст. 259 ЦК України), порядок її обчислення не може бути змінено за домовленістю сторін, що прямо передбачено ч. 2 ст. 260 ЦК України.

Отже, сторони за договором не вправі змінити порядок обчислення позовної давності, а лише її тривалість (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 11 грудня 2012 року № 3-61гс12, № 3-62гс12, від 28 січня 2014 року № 3-39гс13, № 3-40гс13).

Таким чином, враховуючи вищезазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд, перевіривши правильність нарахування пені за вищенаведеними розрахунками прийшов до висновку, що підлягає стягненню пеня за несвоєчасну сплату вартості поставленої електроенергії в період з 25.10.2016 по 27.10.2016 в сумі 229,51 грн. та відповідно про безпідставність стягнення судом першої інстанції пені в розмірі 12 324,67 грн. за період з 01.11.2016 по 11.01.2017.

Щодо стягнення трьох процентів річних, то відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми(якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З врахуванням положень законодавства, апеляційний господарський суд, перевіривши правильність нарахування трьох процентів річних за вищенаведеними розрахунками в межах заявлених позовних вимог, погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість стягнення трьох процентів річних у розмірі 2 336,60 грн. в період з 25.10.2016 по 28.10.2017.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних за несвоєчасну сплату вартості активної електроенергії, апеляційний господарський суд, зазначає наступне.

В листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання.

Оскільки, позивач не дотримався вищевказаних вимог законодавства, враховуючи, що прострочення обов’язку по сплаті вартості поставленої активної електроенергії тривали менше одного місяця у відповідних спірних періодах, то заявлені позивачем інфляційні втрати в розмірі 8 873,78 грн. в період з 23.06.2017 по 30.09.2017 стягненню не підлягають.

Відповідно до частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України дотримуючись принципу змагальності, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом ч. 1, 2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також, неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищезазначених обставин, суд першої інстанції, не в повній мірі з’ясував характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, не перевірив, яким чином укладення спільних протокольних рішень вплинуло на правовідносини сторін та здійснив оцінку обґрунтованості позовних вимог без з’ясування, які платежі були здійснені за рахунок власних коштів боржника, а які, у відповідності до укладених спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, а тому передчасно дійшов до висновку про задоволення позову в частині стягнення 658995,97 грн. з яких: 640 114,31 грн. – основного боргу, 12 324,67 грн. – пені, 6 556,99 грн. – інфляційних втрат, у зв’язку з чим рішення місцевого господарського суду в цій частині підлягає скасуванню, а позовні вимоги – залишенню без задоволення.

Судом першої інстанції із суми позову 664 516,61 грн. задоволено в частині 662 199,82 грн.

Оскільки судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини по справі, що потягло за собою застосування неправильної методики розрахунку суми стягнення, а тому судом апеляційної інстанції приймається нове рішення про стягнення 3203,85 грн., з яких: 2974,34 грн. – 3% річних та 229,51 грн. пені за прострочення сплати основної суми боргу, за відсутності наявності її заборгованості та з урахуванням застосованої вище методики.

Вищенаведені доводи апеляційної скарги щодо скасування рішення суду, в частині визначеній апеляційним судом знайшли підтвердження в судовому засіданні, а тому рішення суду першої інстанції слід частково скасувати, а апеляційну скаргу – частково задоволити.

Відповідно до п. 2 ч. 1 та ч.11 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відповідно до платіжного доручення №25209 від 26.10.2017 (а.с.11,т.1) позивачем сплачено 19 132,10 грн. судового збору за подання позовної заяви. Згідно з платіжним дорученням №1842 від 21.12.2017 (а.с.70,т.2) відповідачем сплачено 21 045,32 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, суд, здійснивши розподіл судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог, прийшов до висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 20 953,08 грн. (21 045,32 грн. – (19 132,10 грн. / 664 516,61 грн. * 3203,85 грн.) = 20 953,08 грн.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу комунального підприємства «Стрийводоканал» за №141/1.5 від 22.12.2017 – частково задоволити.

Рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2017 у справі №914/2237/17 в частині стягнення з комунального підприємства «Стрийводоканал» на користь приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» 658 995,97 грн. – скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 658 995,97 грн.

Прийняти нове рішення, яким стягнути з комунального підприємства «Стрийводоканал» (вул.Нижанківського,49, м. Стрий, Львівська область, 82400, ЄДРПОУ: 05432968) на користь приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (вул.Козельницька 3, м. Львів, 79026, ЄДРПОУ: 00131587) 3203,85 грн.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2017 у справі №914/2237/17 – залишити без змін.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (вул.Козельницька 3, м. Львів, 79026, ЄДРПОУ: 00131587) на користь комунального підприємства «Стрийводоканал» (вул. Нижанківського,49, м. Стрий, Львівська область, 82400, ЄДРПОУ: 05432968) 20 953,08 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Місцевому господарському суду видати накази в порядку ст. 327 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно з ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

ОСОБА_1

Повний текст постанови підписано 25.04.2018.