Постанова № 73630992, 23.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2018 р. Справа№ 916/2527/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Басюк Б.І., довіреність № 3605 від 26.12.2017,

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2018 у справі №916/2527/17 (суддя Паламар П.І., м. Київ, повний текст складено - 24.01.2018) за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Одеське конструкторське бюро спеціальних верстатів" до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про відшкодування шкоди, стягнення неустойки, ціна позову 60191, 82 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з додатковою відповідальністю "Одеське спеціальне конструкторське бюро спеціальних верстатів" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 49 500 грн. страхового відшкодування, 5 691,82 грн. пені та 5 000 грн. витрат за проведення експертного дослідження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2018 у справі №916/2527/17 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 49 500 грн. шкоди, 5 000 грн. витрат на проведення експертизи та 5 691,82 грн. пені.

При ухваленні даного рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту заподіяння майну позивача шкоди водієм автомобіля "Мерседес", н.з. НОМЕР_1, цивільно-правова відповідальність власника якого на момент виникнення ДТП була застрахована ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія".

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2018 у справі №916/2527/17 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Так, на думку апелянта, оскільки потерпіла особа скористалася правом на задоволення своїх вимог шляхом звернення до винної особи, в подальшому звернення до страховика, у якого така особа застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, є неможливим.

Також, скаржник зазначає, що наявність двох судових рішень може призвести до подвійної страхової виплати страховиком за однією страховою подією - потерпілій особі та заподіювачу шкоди - ОСОБА_3 після виконання ним рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 р. у справі № 522/7279/16-ц та у разі звернення останнього до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія".

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Позивач своїм правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належнім чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення позивача, а також те, що неявка його представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Мерседес", н.з. НОМЕР_1 була застрахована приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5080517 (ліміт відповідальності відповідача: за шкоду по життю та здоров'ю - 100 000,00 грн., за шкоду по майну - 50 000,00 грн., франшиза - 500 грн.).

У м. Одесі 21 лютого 2016 р. по вул. Гагаріна, 25 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_3, який керував автомобілем "Мерседес", н.з. НОМЕР_1, пошкодив належний позивачу на праві власності будинок.

Вказані обставини підтверджуються довідкою слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області та постановою Приморського районного суду м. Одеси від 3 квітня 2017 р. у справі № 522/3965/17.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 3 квітня 2017 р. у справі № 522/3965/17 ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення; застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено перила, сходи та частину фасаду нежитлової позивачу будівлі № 25 по вул. Гагаріна у м. Одесі та заподіяно йому матеріальну шкоду у розмірі 113868,98 грн., розмір якої визначено на підставі висновку будівельно-технічного експертного дослідження № ED-2502-1-134.-16 від 19 серпня 2016 р., складеного судовим експертом Кріві К.В.

Наведене також підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 р. у справі № 522/7279/16-ц.

Так, вказаним рішенням суду вимоги товариства з додатковою відповідальністю "Одеське конструкторське бюро спеціальних верстатів" про стягнення з ОСОБА_3, збитків, завданих внаслідок ДТП у розмірі 113868,98 грн. задоволено.

Вказане рішення суду на момент пред'явлення позову у даній господарській справі винною особою не виконано.

Враховуючи несплату винною у ДТП особою збитків, заподіяних товариству з додатковою відповідальністю "Одеське конструкторське бюро спеціальних верстатів", останнє звернулось до господарського суду з позовом про їх стягнення (з урахуванням обмежень, встановлених полісом) із приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик винної особи).

Судом першої інстанції вимоги позивача були задоволені в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується із задоволенням позовних вимог, з огляду на наступне.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).

Разом з тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди.

Натомість, страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

У даному випадку, позивачем, як потерпілою особою, пред'явлено позов про стягнення страхового відшкодування до страховика, у якого винна у ДТП особа, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, у зв'язку з невідшкодуванням цією винною особою шкоди, заподіяної товариству з додатковою відповідальністю "Одеське конструкторське бюро спеціальних верстатів".

При цьому, наявність судового рішення про стягнення з винної особи збитків не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення страхового відшкодування зі страховика, у якого винна у ДТП особа, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, з огляду на те, що вимоги потерпілої особи залишилися незадоволеними через невиконання такого рішення та вона не отримала суми відшкодування.

В наведеному контексті доводи апелянта про те, що потерпіла особа вже скористалася своїм абсолютним правом на повне відшкодування шкоди за рахунок її заподіювача є необґрунтованими, оскільки хоча потерпілий і звернувся до винної особи за відшкодуванням шкоди та рішенням суду було присуджено її до стягнення, проте така шкода залишилася фактично не відшкодованою, а отже деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, не було припинено згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України виконанням, проведеним належним чином.

Слід зазначити, що апелянтом невірно тлумачиться правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 20.01.2016 у справі №6-2808цс15, згідно якої, за доводами скаржника, потерпіла особа повинна обрати на власний розсуд спосіб здійснення свого права вимоги або виключно до особи, яка завдала шкоди або шляхом звернення до страховика, у якого винна особа застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Так, на думку апелянта, якщо потерпіла особа скористалася правом на задоволення своїх вимог шляхом подачі позову до винної особи, то в подальшому звернення до страховика, у якого така особа застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, є неможливим.

Разом з тим, у вказаній постанові не міститься висновків про те, що звернення потерпілого до винної особи виключає можливість звернення його в подальшому до страховика, у якого винна особа застрахувала свою цивільно-правову відповідальність. Виключенням є лише ситуація, у якій потерпіла особа отримала задоволення всіх своїх вимог внаслідок звернення до потерпілого, тобто тоді коли зобов'язання припинилося виконанням, проведеним належним чином.

Також, наведеної вище позиції апелянта не підтверджує і постанова Верховного Суду України від 28.03.2018 у справі №761/23910/15-ц.

Так, у наведених судових актах йдеться про те, що потерпілий на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права вимоги - виключно до особи, яка завдала шкоди; шляхом звернення до страховика, у якого винна особа застрахувала свою цивільно-правову відповідальність; шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1192 ЦК України підстав.

Проте, жодних висновків про те, що потерпілий повинен обрати лише один із вище перелічених способів здійснення свого права вимоги, зазначені постанови не містять.

Натомість, Верховний Суд України вказує на те, що важливим є саме фактичне отримання потерпілою особою задоволення своїх вимог.

Так, Верховний Суд України зазначає, що одержання відшкодування у повному розмірі припиняє зобов'язання виконанням, проведеним належним чином. При цьому, наявність судового рішення про задоволення позову, яке не виконано, не свідчить про фактичне відшкодування та припинення зобов'язання, а отже не позбавляє потерпілого права на пред'явлення даного позову до страхової компанії.

Щодо посилань апелянта на те, що наявність двох судових рішень може призвести до подвійної страхової виплати страховиком за однією страховою подією - потерпілій особі та заподіювачу шкоди - ОСОБА_3 після виконання ним рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 р. у справі № 522/7279/16-ц та у разі звернення останнього до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", слід зазначити наступне.

Так, у випадку виконання винною особою рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 р. у справі № 522/7279/16-ц та з метою уникнення подвійної страхової виплати відповідач не позбавлений права вирішити це питання на стадії примусового виконання судових рішень.

В свою чергу, оскільки наразі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 р. у справі № 522/7279/16-ц залишається невиконаним винною особою, а отже потерпіла особа не отримала відшкодування, завданих їй внаслідок ДТП, збитків, підстави для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді сплати страхового відшкодування відсутні.

Так, відмова у задоволенні даного позову з огляду на наявність невиконаного судового рішення у справі № 522/7279/16-ц призведе до позбавлення потерпілої особи права на отримання відшкодування, завданих їй внаслідок ДТП, збитків, що в свою чергу є неприпустимим.

Враховуючи все вищевикладене, наявність рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 р. у справі № 522/7279/16-ц про стягнення коштів з винної у скоєнні ДТП особи, з огляду на те, що воно не виконано боржником, не позбавляє позивача, як потерпілого, права на звернення до суду з відповідними вимогами до страховика, у якого винна особа застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

За приписом п. 22.2 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Так, згідно висновку будівельно-технічного експертного дослідження варість ремонтно - відновлювальних робіт, пошкодженого внаслідок ДТП майна позивача, склала 76 306 грн., а також позивачем були понесені витрати на виготовлення та монтаж внутрішньої перегородки у розмірі 18 942,98 грн.

В свою чергу, згідно полісу № АІ/5080517 ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну становить 50 000,00 грн., франшиза - 500 грн.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Також, згідно ст. 12 вказаного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Отже, страховик повинен здійснити позивачу страхове відшкодування в сумі 49 500 грн. (50 000 грн. - ліміт за шкоду, заподіяну майну - 500 грн. - франшиза).

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним

розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав,

визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) (п. 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") .

Заява позивача про виплату страхового відшкодування отримана відповідачем 02.02.2017, що підтверджується відміткою приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на цій заяві (а.с.59), проте останній лише 21.08.2017 р. повідомив позивача про те, що рішення про визнання даної події страховим випадком досі не прийняте.

Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 49 500 грн. страхового відшкодування обґрунтовано задоволена судом першої інстанції.

Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача 5 691,82 грн. пені за прострочення виплати страхового відшкодування.

Колегія суддів, усуваючи недоліки рішення суду першої інстанції, мотивувальна частина якого не містить обґрунтування щодо задоволення вимоги про стягнення пені, зазначає наступне.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

У даному випадку, між позивачем та відповідачем відсутній договір, який би вміщував в собі умову про розмір та базу нарахування пені, проте обов'язок та умови її сплати визначено таким законодавчим актом, як Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Враховуючи те, що позивач є особою, яка має право на отримання страхового відшкодування (потерпіла особа), а з вини відповідача (страховика) було допущено прострочення виплати цього відшкодування, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 5 691,82 грн., нарахованої за період з 04.05.2017 по 17.10.2017, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позивачем також було заявлено до стягнення 5 000 грн. витрат на проведення експертного дослідження.

Згідно п.п. 34.2., 34.3. ст. 34 Закону протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

На виконання умов договору, укладеного з ТОВ "Судова незалежна експертиза", позивачем було сплачено 5 000 грн. за проведення експертного дослідження, що підтверджується платіжним дорученням № 43 від 14 липня 2016 р.

Отже, відповідно вказані витрати підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим задоволення судом першої інстанції вимог позивача, а тому відповідно підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2018 у справі №916/2527/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 26.04.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко