Постанова № 73630882, 24.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2018 р. Справа№ 910/21074/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Власова Ю.Л.

за участю секретаря судового засідання: Добрицької В.С.

учасники справи:

позивача: Тиховліс В.Р.

відповідача: Кривошея Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2018

у справі №910/21074/17 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті"

до Міністерства оборони України

про визнання договору розірваним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про визнання розірваним договору про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/16/2 від 14.03.2016, укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 у справі №910/21074/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 у справі №910/21074/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Також скаржник просив відновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що на його думку Відповідач без достатніх правових підстав зволікав з прийняттям товару, не виконував свій обов'язок з прийняття товару у встановлений договором строк, а тому Позивач листом №23-05/16-1 від 23.05.2016 повідомив Міністерство оборони України про відмову від договору та неможливість подальших поставок за вказаним Договором, а тому Договір є розірваним з 23.05.2016. Таким чином, враховуючи порушення умов Договору, просить Суд визнати розірваним 23.05.2016 Договір про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/16/2 від 14.03.2016, укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті".

Відповідач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, оскілки вважає, що рішення прийнято з додержанням норм чинного законодавства.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 у справі №910/21074/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Власов Ю.Л.

Ухвалою від 02.04.18 клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 у справі №910/21074/17 задоволено, поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 у справі №910/21074/17, відкрите апеляційне провадження у справі №910/21074/17, призначено розгляд справи на 24.04.2018.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

14.03.2016 між Міністерством оборони України (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" (Постачальник) було укладено Договір про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/16/2.

Згідно із даним договором Постачальник зобов'язується поставити у 2016 році паливо рідинне та газ; оливи мастильні (лот 2 - бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С або еквівалент, а саме бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С) (продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною специфікацією: бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С, строк постачання - 45 днів з дати підписання договору, кількістю 1 500,00 тонн, загальною вартістю 27 997 470,00 грн з ПДВ. (т.1 а.с. 10 - 13).

Згідно з пунктом 2.2. Договору одержувачами продукції є військові частини, склади (бази) пального, Центри забезпечення пальним (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядками Міністерства оборони України, які є невід'ємними частинами цього Договору.

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що ціна Договору становить: без ПДВ 23 331 225,00 грн, крім того ПДВ 4 666 245,00 грн Ціна Договору, що підлягає оплаті становить 27 997 470,00 грн, у тому числі податок на додану вартість, вартість вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати.

Відповідно до пункту 4.1. Договору розрахунок за фактично поставлену продукцію здійснюється протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених цим Договором.

Згідно з пунктом 4.2. Договору постачальник зобов'язаний надати замовнику після постачання продукції наступні документи: рахунок-фактуру на відвантажену продукцію, акт прийому форма 4, видаткову накладну, повідомлення-підтвердження, копію паспорту якості на відвантажену продукцію, акт прийому-передачі. Без вищезазначених документів або відсутності у них встановленої інформації, оплата поставленої продукції не здійснюється.

Пунктом 6.1.1. Договору сторони погодили, що замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції протягом 30 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформлених документів, передбачених Договором.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення (пункт 10.1. Договору).

Згідно з пунктами 1, 3 Додатку №1 до Договору прийняття продукції за кількістю та якістю (за встановленими документами) здійснюється одержувачем замовника в присутності представника постачальника та оформляється актом, який складає одержувач замовника у термін до 3 діб після прибуття продукції до місця поставки. Належним чином оформлені документи, зазначені у пункті 4.2. Договору, є підтвердженням прийняття продукції. Прийняття продукції за кількістю та якістю оформляється актом, який повинен бути складений в останній день приймання продукції. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання продукції. У випадку, коли буде встановлено порушення якості продукції, замовник пред'являє претензію стороні, що порушила законні інтереси замовника (одержувача замовника).

На виконання умов вказаного Договору позивач поставив 320,803 тонн товару, що підтверджується видатковою накладною № 646 від 15.04.2016 року на суму 3 238 579,34 грн з ПДВ, видатковою накладною № 647 від 16.04.2016 на суму 2 749 202,23 грн з ПДВ, Актом прийому-передачі продукції № 128 від 04.05.2016 на суму 3 238 579,34 грн, Актом прийому-передачі продукції № 129 від 04.05.2016 на суму 2 749 202,23 грн.

Листом № 23-05/16-1 від 23.05.2016 Позивач повідомив Відповідача про відмову від Договору про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/16/2 від 14.03.2016 у зв'язку з значним терміном прострочення в прийнятті продукції, відсутністю будь-якої інформації щодо прийняття продукції одержувачами, значною затримкою одержувачів Міністерства оборони України в оформленні документів щодо отриманої ними продукції, неможливістю отримання оплати за поставлену продукцію.

Міністерство оборони України заперечувало проти відповідної позиції постачальника та листом №286/7/4290 від 01.06.2016 повідомило, що з метою захисту своїх інтересів вимушено звернутись до суду.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про розірвання укладеного між сторонами договору, Позивач зазначає, що в порушення умов Договору Відповідач без достатніх правових підстав зволікав з прийняттям товару, не виконував свій обов'язок з прийняття товару у встановлений договором строк, а тому Позивач листом №23-05/16-1 від 23.05.2016 повідомив Міністерство оборони України про відмову від договору та неможливість подальших поставок за вказаним Договором, а тому Договір є розірваним з 23.05.2016. Таким чином, враховуючи порушення умов Договору, просить Суд визнати розірваним 23.05.2016 Договір про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/16/2 від 14.03.2016, укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті".

Колегія суддів відхиляє аргументи позивача про наявність достатніх підстав для визнання спірного договору розірваним. При цьому суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору

Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина третя статті 653 Цивільного кодексу України, частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13.

Таким чином, чинне законодавство визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі №91013945/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" задоволено частково. Припинено правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" та Міністерством оборони України за Договором № 286/1/16/1 від 14.03.2016 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) з 23.05.2016. У іншій частині позову відмовлено.

У вказаному рішенні суду було встановлено, що за Договором про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/16/2 від 14.03.2016 Відповідачем здійснено оплату поставленого позивачем товару у визначені ним строки, що підтверджується платіжним дорученням № 286/1/1427 від 10.05.2016 на суму 3 238 579,34 грн та платіжним дорученням № 286/1/1431 від 10.05.2016 на суму 2 749 202,23 грн. Враховуючи вищезазначене, суд не може дійти висновку про неналежне виконання відповідачем умов Договору-2, оскільки позивач отримав оплату за Договором-2 у встановлені ним строки, відповідно мета договору була досягнута.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/13945/16 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт здійснення оплати Міністерством оборони України за отриманий товар на підставі Договору про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/16/2 від 14.03.2016 підтверджено рішенням Господарського суду м. Києва від 15.11.2016 у справі №910/13945/16, яке набрало законної сили.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено порядок зміни та розірвання господарських договорів, відповідно до якого зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 Господарського кодексу України).

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до норм ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження невиконання Міністерством оборони України обов'язку з прийняття товару у встановлений договором строк, оскільки в матеріалах справи наявні видаткові накладні № 646 від 15.04.2016, № 647 від 16.04.2016, Акти прийому-передачі продукції № 128 від 04.05.2016, № 129 від 04.05.2016, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. Крім того, на виконання умов спірного Договору Відповідачем здійснено оплату за отриманий товар.

Таким чином зазначені Позивачем обставини не можна вважати правовими підставами, за якими за умовами договору і закону може бути розірвано спірний Договір в односторонньому порядку з урахуванням ще й того, що умовами Договору не передбачено право Постачальника розірвати договір в односторонньому порядку.

Крім того, Сторонами не дотримано порядку розірвання Договору відповідно до норм чинного законодавства України.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Крім того обраний позивачем спосіб захисту - визнання договору розірваним не може призвести до захисту його прав. Тобто, фактично Позивач вимагає встановити юридичний факт, проте приписи Господарського процесуального кодексу України не передбачають такого способу захисту прав, як встановлення юридичних фактів, оскільки встановлення наявності або відсутності юридичних фактів, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не може бути матеріально-правовою чи немайновою вимогою позивача. Спосіб захисту, обраний Позивачем, не передбачений ні законом ні договором, а тому він не призведе до захисту прав, таке рішення не може бути виконане у примусовому порядку.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про дотримання місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи, підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, керуючись законом та нормами матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" до Міністерства оборони України про визнання договору розірваним задоволенню не підлягають.

Вищезазначені обставини свідчать про безпідставність вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті", викладених у апеляційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 у справі №910/21074/17.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 у справі №910/21074/17 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 у справі №910/21074/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/21074/17.

Повний текст постанови складено та підписано 26.04.2018.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

Ю.Л. Власов