Постанова № 73630871, 25.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2018 р. Справа№ 910/5609/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання : Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 25.04.2018

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства ,,Страхова компанія ,,ЗДОРОВО"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 (повний текст рішення складено 28.07.2017)

у справі № 910/5609/17 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Фізичної-особи підприємця Комаренка Юрія Павловича

до Приватного акціонерного товариства ,,Страхова компанія ,,ЗДОРОВО"

про стягнення 295 308, 59 грн.

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства ,,Страхова компанія ,,ЗДОРОВО"

до Фізичної-особи підприємця Комаренка Юрія Павловича

про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 Фізична-особа підприємець Комаренко Юрій Павлович (далі - позивач за первісним позовом, ФОП Комаренко Ю. П.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЗДОРОВО" (далі - відповідач за первісним позовом, ПрАТ "СК "ЗДОРОВО" ) про стягнення 295 308, 59 грн., з яких 280 333,02 грн. сума страхового відшкодування, 2097, 00 грн. - пені, 10 781,83 грн. - витрати на інфляцію, 2 096,74 грн. - 3% річних.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування, після настання страхового випадку.

В свою чергу, у травні 2017 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ЗДОРОВО" (далі - позивач за зустрічним позовом) звернулося до Господарського суду міста Києва з зустрічною позовною заявою до Фізичної-особи підприємця Комаренка Юрія Павловича (далі - відповідач за зустрічним позовом) про визнання договору недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач за зустрічним позовом посилався на те, що при укладенні спірного договору сторонами не було дотримано вимог чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 910/5609/17 первісний позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства ,,Страхова компанія ,,ЗДОРОВО" на користь Фізичної-особи підприємця Комаренка Юрія Павловича 280 333,02 грн. основного боргу, 8 494,09 грн. інфляційних втрат, 2 096,74 грн. - 3 % річних, 2 097,00 грн. пені та 4 395 грн. 31 коп. - судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині первісного позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову - відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що укладений сторонами договір №1614249 від 04.08.2016 відповідає вимогам законодавства, укладений у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому позовні вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню.

Крім того, рішення суду щодо задоволення позовних вимог за первісним позовом вмотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт настання страхового випадку за спірним договором добровільного страхування майна та відсутність підстав для відмови у виплаті вказаного страхового відшкодування.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ПрАТ "СК "ЗДОРОВО" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №910/5609/17, у якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також апелянт послався на наступні обставини: судом першої інстанції не було досліджено фотознімки з місця події (які містяться на речовому доказі CD-R диску), що доводять відсутність охоронної сигналізації, датчиків на рухи та відкриття прорізів у приміщенні; ФОП Комаренко Ю. П. при укладанні договору добровільного страхування майна з відповідачем знав про відсутність автоматичної охоронної сигналізації на рухи та відкриття прорізів, але надав недостовірну інформацію, чим ввів в оману ПрАТ "СК "ЗДОРОВО"; сторонами не було досягнуто істотних умов договору, а саме предмет договору; позивач за первісним позовом не надав документального підтвердження, що застраховані товари були придбані та утримувались з метою подальшого продажу та були в обороті ФОП Комаренко Ю.П.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач за первісним позовом у своєму відзиві зазначив, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення.Тому просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Крім того, вказав, що фото, наявні на CD-R диску, не можуть бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки відповідач не зазначив інформації про час їх створення та про пристрій, за допомогою якого їх було зроблено, чи здійснене фотографування фактичного місця події без монтажу, тому суд першої інстанції правомірно не взяв їх до уваги. Також, позивач вважав, що доводи відповідача щодо відсутності охоронної сигналізації спростовуються договором на централізовану охорону об'єкта №11/08/16 від 15.08.2016, який був чинний на момент виникнення страхового випадку. Більш того, позивач наголошував на тому, що п. 1.3., п. 2.4., п. 2.18. договору та п. 4 основної частини договору сторонами погоджено предмет договору страхування.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2018, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "СК "ЗДОРОВО" у справі №910/5609/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Майданевича А.Г., суддів Коротун О.М., Гаврилюка О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "СК "ЗДОРОВО" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №910/5609/17 до провадження та призначено розгляд справи на 05.03.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 розгляд справи №910/5609/17 відкладено на 04.04.2018 у зв'язку із неявкою представника відповідача.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Майданевича А.Г. на лікарняному, судове засідання, призначене на 04.04.2018, не відбулося.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 розгляд справи №910/5609/17 призначено на 25.04.2018.

Розпорядженням №09.1-08/1101/18 від 25.04.2018 Київського апеляційного господарського суду у зв'язку із перебуванням судді Коротун О.М. на лікарняному, відповідно до підпункту 2.3.25. пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/5609/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 прийнято апеляційну скаргу №910/5609/17 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у складі: головуючого судді: Майданевича А.Г., суддів Гаврилюка О.М. та Іоннікової І.А. до провадження.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 25.04.2018, не з'явився, 03.03.2018 подав клопотання про розгляд справи без участі представника.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 25.04.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та відповідача.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва не підлягає зміні чи скасуванню.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 04.08.2016 між Фізичною особою-підприємцем Комаренком Юрієм Павловичем (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Здорово" (страховик) було укладено договір добровільного страхування майна №1614249 (далі - договір).

Пунктом 1.3. договору передбачено, що предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, зазначеним в п. 4. основної частини цього договору.

Відповідно до п. 4. основної частини договору страхувальник передає, а страховик приймає на страхування майно, а саме- товари у відповідності до асортименту, яке розташовано за адресою: Київська область, м. Боярка, вул. Садова, 2-а. Видом діяльності за місцезнаходженням майна є роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням в спеціалізованих магазинах.

Згідно з п. 5.1. договору до переліку страхових ризиків включено зокрема, протиправні дії третіх осіб - крадіжку зі зламом.

Пунктом 6.1.7. основної частини договору передбачено, що категорією майна є товарні запаси на загальну страхову суму 350 000,00 грн.

Відповідно до пункту 6.1.10 основної частини договору загальний страховий платіж дорівнює 2 100,00 грн.

Приписами п. 7.1. основної частини договору встановлено, що строк договору страхування діє з 15.08.2016 по 14.08.2017.

Страховик, відповідно до п. 4.4.1. та 4.4.2. договору, має право перевіряти достовірність наданих йому страхувальником відомостей, вимагати додаткові документи, що мають значення для визначення ступеня ризику, а також перевіряти документацію страхувальника в частині, що стосується договору у будь-який момент строку його дії. Здійснювати огляди місця страхування при укладанні договору та протягом строку його дії, повідомляти страхувальника про виявлені несприятливі обставини і давати рекомендації з метою запобігання настання страхових випадків.

Положеннями п. 4.3.1. та п. 4.3.2. договору встановлено, що страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення виплати страхового відшкодування. При настанні страхового випадку виплатити страхувальнику страхове відшкодування на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 5.1.1. договору передбачено обов'язок страхувальника негайно повідомити страховика про страховий випадок.

Згідно з п. 12.4.7. договору страхувальником повинні виконуватися вимоги щодо заявлених заходів охорони та пожежного захисту, зокрема, системи охоронної та пожежної сигналізації повинні перевірятися, підтримуватися в робочому стані, вчасно вмикатися або бути ввімкненими постійно, залежно від режиму їх використання; пульти охоронної та пожежної сигналізації повинні перебувати під постійним спостереженням.

Приписами п. 11.7. та п.11.8. договору встановлено, що дія договору може бути достроково припинена на вимогу страхувальника або страховика. Про намір достроково припинити дію цього договору будь-яка сторона зобов'язана письмово повідомити іншу не пізніше, як за 30 (тридцять) календарних днів до запланованої дати припинення.

15.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ПОЗАВІДОМЧА СЛУЖБА ОХОРОНИ ПЛЮС" (охорона) та ФОП Комаренко Ю.П. (клієнт) було укладено договір №11/08/16 на централізовану охорону об'єкта, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Садова, 2-а.

Відповідно до п. 1.1. договору клієнт передає, а охорона приймає під централізовану охорону об'єкт, за адресою, вказаною в дислокації - додаток 1 до договору.

Об'єкт, що передається під централізовану охорону, обладнується засобами охоронної сигналізації та підключається до пульту централізованого нагляду охорони.

Охорона об'єкта полягає у здійсненні централізованого нагляду за станом засобів сигналізації на об'єкті та негайному виїзді нарядів охорони силами управління поліції охорони в Київській області, при спрацюванні засобів сигналізації, що встановлюються на об'єкті з метою затримання сторонніх осіб, що незаконно проникли-на об'єкт протягом періоду охорони.

Як встановлено судом першої інстанції, 04.11.2016 за місцезнаходженням застрахованого майна: Київська область, м. Боярка, вул. Садова, 2-а трапився випадок, що мав ознаки страхового, а саме: крадіжка зі зламом, що була вчинена невідомими особами, відповідно до витягу з кримінального провадження № 12016110200004382 (т.1, а.с. 54). В наслідок цього позивачу була завдана майнова шкода на суму 282 433,02 грн.

Так, листом №534-001/16 від 21.11.2016 (т.1, а.с. 55-56) відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування, вказавши, що: договір добровільного страхування майна №1614249 від 04.08.2016 є недійсним в силу ч. 1 ст. 215 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України; договір вже припинив свою дію з ініціативи страховика, згідно з п. 11.7. договору, про що був направлений відповідний лист (вих. №532-001/16 від 17.11.2016); страхувальником було порушено п.5.1.1. та п.5.1.4. договору щодо негайного повідомлення страховика про страховий випадок та не чекаючи прибуття на місце події представників страховика, працівників компетентних органів, зібрати всю доступну попередню інформацію щодо причин та обставин виникнення збитку; страхувальником порушено п. 12.4.7. договору про надання даних з охоронної організації, а саме: документи про спрацювання систем сигналізації та документи, що підтверджують одержання сигналу тривоги на пульт охоронного підприємства.

Позивачем з метою досудового врегулювання спору була надіслана претензія №30/16 від 30.11.2016 з вимогою виплатити страховий платіж у розмірі 280 333, 02 грн. Проте, відповідач відповіді не навав.

У зв"язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом. В свою чергу страхова компанія звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання договору недійсним.

Судом першої інстанції первісний позов задоволено частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції,з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Пунктом 4 частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

За своєю правовою природою укладений між Фізичною особою-підприємцем Комаренком Юрієм Павловичем та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Здорово" правочин є договором страхування.

В свою чергу, приписами частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет договору.

Відповідно до п. 2.4. договору застраховане майно - це, визначене у п.4 основної частини договору майно, що використовується страхувальником на законних підставах за адресою, визначеною у п. 4. договору, і щодо якого страхувальник має майновий інтерес. Також, відповідно до умов договору - категорія майна, що підлягала страхуванню зазначена в п.6.1.7., як "товарні запаси", тобто активи (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція, товари, що придбані для реалізації і перебувають у власності страхувальника, які придбані (отримані) та/або утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності або використовуються у процесі виробництва.

Як встановлено судом першої інстанції, серед переліку документів, що були надані позивачем за первісним позовом для підтвердження страхового випадку були документи, що підтверджують право страхувальника на володіння, користування та/або розпорядження застрахованим майном, а саме: видаткові накладні на придбання застрахованого товару № 4 від 02.09.2016 - постачальник ФОП Алієва О.О. (т.1, а.с. 215-220); №44 від 05.09.2016 - постачальник ОСОБА_4 (т.1, а.с. 221-226); №16 від 14.09.2016 - постачальник ОСОБА_5 (т.1, а.с. 227-230).

Тобто, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені видаткові накладні є доказами фактичного володіння позивачем застрахованим майном.

Місцевим господарським судом встановлено, що облік товарних запасів в магазині "ЖУК", що знаходиться за адресою: м. Боярка. вул. Садова, 2-а проводився в програмі "1 С бухгалтерія". Весь наявний на обліку товар по даній адресі страхування було відображено в акті інвентаризації на суму 282 433,02 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що на момент укладання договору страхування, відповідач мав змогу пересвідчитись про наявність та належність позивачу майна у заявленій кількості, у разі, якщо у нього були сумніви щодо наявності та належності страхувальнику майна.

Крім цього, відповідно до п. 4.4.1 страховик мав право перевіряти достовірність наданих йому страхувальником відомостей, вимагати додаткові документи, що мають значення для визначення ступеня ризику, а також перевіряти документацію страхувальника в частині, що стосується договору у будь-який момент строку його дії.

За викладених обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що прийняття відповідачем майна ФОП Комаренка Ю. П. на страхування свідчить про те, що відповідач переконався в його наявності на належності позивачу.

Таким чином, дослідивши договір добровільного страхування майна №1614249 від 04.08.2016, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що сторони при його укладені погодили всі істотні умови, необхідні для його дійсності та правомірності, зокрема щодо предмету договору страхування.

Посилання ПАТ "СК "ЗДОРОВО" в зустрічному позові про те, що відповідач не виконав вимоги договору, а саме не здійснив всіх засобів охорони (встановлення автоматичної охоронної сигналізації на рухи та відкриття прорізів, тощо), чим ввів позивача за зустрічним позовом в оману є безпідставним.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

В матеріалах справи є копія договіру №11/08/16 на централізовану охорону об'єкта від 15.08.2016, укладеного між ФОП Комаренко та ТОВ "ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ПОЗАВІДОМЧА СЛУЖБА ОХОРОНИ ПЛЮС" (т.1, а.с. 191-195).

Як зазначалось вище, п.1.1 договору сторони погодили ФОП Комаренко передає, а ТОВ "ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ПОЗАВІДОМЧА СЛУЖБА ОХОРОНИ ПЛЮС" приймає під централізовану охорону об'єкт, за адресою: Київська область, м. Боярка, вул. Садова, 2-а. Об'єкт, що передається під централізовану охорону, обладнується засобами охоронної сигналізації та підключається до пульту централізованого нагляду охорони. Охорона об'єкта полягає у здійсненні централізованого нагляду за станом засобів сигналізації на об'єкті та негайному виїзді нарядів охорони силами управління поліції охорони в Київській області, при спрацюванні засобів сигналізації, що встановлюються на об'єкті з метою затримання сторонніх осіб, що незаконно проникли на об'єкт протягом періоду охорони.

Крім того, в акті вводу в експлуатацію охоронної сигналізації та технічного стану об'єкта, що є додатком №3 договору (т.1, а.с. 196), визначено, щоу системі охоронної сигналізації, встановленої на об'єкті - за адресою: Київська область, м. Боярка, вул. Садова, 2-а в повному обсязі відповідно до технічних умов зроблені пусконалагоджувальні, випробувальні роботи і програмування засобів ОС на об'єкті. При перевірці працездатності сигналізації встановлено, що система сигналізації знаходиться в працездатному стані і підключена до пульту централізованої охорони.

В матеріалах справи наявні акти наданих послуг щодо охорони обєкту, а саме: акт №237 від 31.08.2016 на суму 275, 00 грн.; акт №318 від 30.09.2016 на суму 550,00 грн.; акт №386 від 31.10.2016 на суму 550,00 грн.; акт №487 від 30.11.2016 на суму 550,00 грн.; акт №670 від 30.12.2016 на суму 550,00 грн. (т.1, а.с. 199-203), які підписані сторонами.

Листом № 53 від 29.11.2016 ТОВ "ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ПОЗАВІДОМЧА СЛУЖБА ОХОРОНИ ПЛЮС" на запит ФОП Комаренко Ю.П. надало відповідь, що відповідно до умов Договору №11/08/16 на централізовану охорону об'єкту від 15 серпня 2016 року, об'єктом спостереження є кіоск з продажу мобільних телефонів (МАФ), який знаходиться за адресою: Київська область, м. Боярка, вул. Садова, 2-а. На об'єкті наявна система охоронної сигналізації, яка станом на 04.11.2016 року перебувала у справному стані та здійснювалось постійне спостереження об'єкту за допомогою пульту централізованого нагляду ТОВ "ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ПОЗАВІДОМЧА СЛУЖБА ОХОРОНИ ПЛЮС" (т. 1, а.с. 204).

Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було досліджено фотознімки з місця події (які містяться на речовому доказі CD-R диску), що доводять відсутність охоронної сигналізації, датчиків на рухи та відкриття прорізів у приміщенні, на що колегія суддів зазначає наступне.

Фотографії є похідними доказами, тобто їх можна використовувати для перевірки первинних доказів. Первинним доказом у справі є договір №11/08/16 на централізовану охорону об'єкта, який був чинний на момент виникнення страхового випадку. Крім того, на вимогу апелянта, суд апеляційної інстанції дослідивши СD-R диски, наявні в матеріалах справи, встановив, що з фото вбачається про наявність датчиків руху, однак з фото не можливо дослідити наявність чи відсутність сигналізації, а тим більше, чи знаходилась вона в працездатному стані, чи була відключена. Враховуючи наведене, а також те, що відповідач не зазначив час їх створення та пристрій, за допомогою їх було зроблено, колегія суддів приходить до висновку, що фото, наявні на СD-R диску, не можуть вважатися належними та допустимими доказами.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що оспорюваний договір є дійсним, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, а тому підстав для визнаня його недійсним немає.

Стосовно позовних вимог про стягнення 295 308, 59 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Нормами ст. 988 ЦК України передбачено, що страховик зобов'язаний, зокрема протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України „Про страхування" страховим випадком визнається подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми страхового відшкодування страхувальнику.

Згідно з п. 5.1 договору страхування до переліку страхових ризиків за договором включено, зокрема, "протиправні дії третіх осіб" - крадіжку зі зламом.

Суд першої інстанції вірно встановив, що на виконання умов договору позивачем за первісним позовом було здійснено усі необхідні дії, які повинен вчинити страхувальник у разі настання страхового випадку, відповідно до вимог договору та закону.

Проте, відповідач за первісним позовом листом №534-001/16 від 21.11.2016 відмовив у виплаті страхового відшкодування в якому зазначив, що листом №532-001/16 від 17.11.2016 вже інформував позивача про припинення дії договіру з ініціативи страховика відповідно до п. 11.7 договору, та згідно з п. 11.11. договору повернув страхувальнику повністю сплачений страховий платіж у сумі 2 100, 00 грн.

Однак, таке твердження відповідача є безпідставним, оскільки п. 11.8. договору передбачено, що про намір достроково припинити дію договору будь-яка сторона зобов'язана письмово повідомити іншу не пізніше, як за 30 (тридцять) календарних днів до запланованої дати припинення. З огляду на те, що лист про розірвання був надісланий лише 17.11.2016, а тому датою з якого договір можна вважати припиненим - 17.12.2016. Таким чином, до цього моменту договір вважається дійсним і сторони зобов'язані виконувати його умови, в тому числі щодо виплати страхового відшкодування.

Крім того, в листі №534-001/16 від 21.11.2016 відповідачем за первісним позовом зазначено, що ФОП Комаренком не були виконані інші умови договору страхування майна №1614249 від 04.08.2016, а саме: страхувальником було порушено п.5.1.1. та п.5.1.4. договору щодо негайного повідомлення страховика про страховий випадок та не чекаючи прибуття на місце події представників страховика, працівників компетентних органів, зібрати всю доступну попередню інформацію щодо причин та обставин виникнення збитку.

Так, підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування передбачені ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України "Про страхування".

Відповідно до ч. 1 ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України "Про страхування" страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про предмет страхування або про факт настання страхового випадку; одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; наявності інших підстав, встановлених законом.

Зі змісту наведених норм, слід дійти висновку, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування. Слід також враховувати, що закон пов'язує обов'язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів страхувальником.

Як на причину для відмови у визнанні спірного випадку страховим та виплаті спірного страхового відшкодування відповідач в листі №534-001/16 від 21.11.2016 послався на те, що позивач повідомив страховика про страховий випадок 04.11.2016 лише о 09.30, тоді як крадіжка трапилась 04.11.2016 року о 04.30.

Колегія суддів вважає вказані посилання відповідача помилковими, адже факт настання страхової події, а саме крадіжки зі зламом, підтверджено доказами (витяг з кримінального провадження №12016110200004382), в той час, як несвоєчасне повідомлення про страховий випадок, зумовлено поважними причинами, а саме, тим що заявник ОСОБА_6 є найманим працівником, а страхувальник, як тільки дізнався про крадіжку негайно повідомив страхову компанію, чим виконав пункт 5.1.1 договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №910/7572/16 від 09.03.2017.

Таким чином, відповідач за первісним позовом, в порушення вимог закону та договору, свої зобов'язання не виконав та суму страхового відшкодування позивачу не перерахував, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 280 333,02 грн. ( 282 433,02 грн. (вся сума страхового відшкодування) - 2 100,00 грн. (часткове страхове відшкодування) = 280 333,02 грн.).

Також позивач за первісним позовом просив суд стягнути з відповідача 2 097 грн. - пені. З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалось раніше, відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів страхової виплати не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Приписами статтей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 12.2 договору за несвоєчасне проведення розрахунків винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0.01% простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений судом першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів і до стягнення з відповідача підлягає сума 2097 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 10 781,83 грн. - інфляційних втрат та 2 096,74 грн. - 3 % річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначено.

Перевіривши розрахунки 3% річних та збитків від зміни індексу інфляції, наведених позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення 3% річних у сумі - 2 096,74 грн. та індексу інфляції у розмірі - 8 494,09 грн. є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача за первісним позовом за захистом якого той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги за первісним позовом про стягнення 295 308, 59 грн. слід задовольнити частково та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог в повному обсязі через недоведеність та необгрунтовність.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства ,,Страхова компанія ,,ЗДОРОВО" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №910/5609/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/5609/17 слід залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ,,Страхова компанія ,,ЗДОРОВО" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №910/5609/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 року у справі №910/5609/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5609/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

І.А. Іоннікова