Постанова № 73630820, 24.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2018 р. м. Київ Справа № 910/23481/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Станіка С.Р.

Яковлєва М.Л.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.за участю представників учасників процесу:від позивача: згідно з протоколу судового засідання; від відповідача: згідно з протоколу судового засідання;розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду державного майна Українина рішенняГосподарського суду Київської області від27.02.2018суддя Морозов С.М.повний текст складено07.03.2018за позовомФонду державного майна України, м. Київдотовариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма", м. Київпростягнення 8 245 295,46 грн.,

За результатом розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Фонд державного майна України (надалі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма» (надалі-відповідач) про стягнення 8 245 295,46 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № КП-372 про купівлю-продаж об'єкта незавершеного будівництва від 11.05.1995.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2017 відкрито провадження у справі № 910/23481/17 та призначено її до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у справі № 910/23481/17 у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд з посиланням на ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, відмовив у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у справі № 910/23481/17, Фонд державного майна України (надалі - скаржник) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги Фонд державного майна України вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом не було враховано те, що відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» Фонд державного майна України не звільнено від сплати судового збору, зокрема, за подання позовних заяв, а всі клопотання останнього (позивача) про відстрочення сплати судового збору були залишені судами без належної оцінки, а тому Фондом державного майна України було пропущено строк позовної давності із поважних причин. А тому на думку заявника апеляційної скарги у суду першої інстанції були підстави для поновлення строку позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/23481/17; розгляд апеляційної скарги Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у справі № 910/23481/17 призначено на 24.04.2018.

13.04.2018 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду ТОВ "Оптіма" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

У судовому засіданні представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав.

Адвокат скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечував, з викладених у відзиві на неї підстав.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Підпунктом 9 п.1 Перехідних положень ГПК України роз'яснено, що справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 11.05.1995 між Фондом державного майна України ( надалі-продавець) та аграрно-виробничою комерційною фірмою «ГУД МЕН К» (надалі-покупець було укладено договір купівлі-продажу державного майна № КП-372 (надалі - договір № КП-372 ).

Відповідно до п. 1 договору № КП-372 продавець продав, а покупець купив об'єкт незавершеного будівництва - прибудова спортивно-оздоровчого комплексу інституту "Діпромісто", який знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 на земельній ділянці, яка надана в постійне користування Управлінню адміністративними та службовими будинками Міністерства України в справах будівництва і архітектури на підставі рішення виконкому Київської міської ради від 11.02.1958 № 242.

Право власності на об'єкт незавершеного будівництва перейшло до покупця на підставі протоколу № 3 засідання конкурсної комісії, затвердженого наказом Фонду державного майна від 06.12.1994 №768 ( п. 2. договору № КП-372 ).

У відповідності до п. 4 договору № КП-372 вказаний в цьому договорі об'єкт продано за 6,2 млрд. карбованців.

В подальшому, 06.07.2001 між товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма», як покупцем та товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрно-виробнича комерційна фірма «ГУД МЕН К», як продавцем було укладено договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, посвідчений державним нотаріусом Двадцятої Київської нотаріальної контори Біляєвим В.О. за реєстровим № 1-4825 (надалі -договір № 1-4825 ).

Згідно з п. 1. договору № 1-4825 продавець продав, а покупець купив об'єкт незавершеного будівництва - прибудову спортивно-оздоровчого комплексу інституту "Діпромісто", що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, № 26 (об'єкт).

За домовленістю сторін об'єкт продано за 65 000,00 грн. та суму податку на додану вартість складає 13 000,00 грн. - разом за 78 000,00 грн. ( п. 5. договору № 1-4825).

З моменту переходу права власності на об'єкт до покупця, останній одночасно являється правонаступником всіх прав та обов'язків продавця щодо об'єкта ( п. 8. договору № 1-4825).

Як вбачається з акту приймання-передачі від 06.07.2001 ( т. 1, а.с. 19) ТОВ АВКФ "Гуд Мен Ко" передало, а відповідач - прийняв зазначений вище об'єкт незавершеного будівництва - прибудову спортивно-оздоровчого комплексу інституту "Діпромісто", що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, № 26.

Додатковою угодою від 11.07.2002 до договору № 1-4825 сторони вирішили викласти п. 8 договору в наступній редакції: "Покупець за цим договором є правонаступником покупця щодо договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - Прибудови спортивно-оздоровчого комплексу інституту "Діпромісто" № КП-372 від 05.06.1995, укладеного між ТОВ АВКФ "Гуд Мен Ко" та ФДМУ. Покупець приймає на себе всі зобов'язання ТОВ АВКФ "Гуд Мен Ко" за договором № КП-372".

Протягом 2002-2010 років умови договору-1 неодноразово змінювалися сторонами, в тому числі щодо обсягу зобов'язань відповідача як покупця за таким договором.

Так, 16.12.2010 між сторонами укладено договір № 553 про внесення змін до договору-1, згідно з умовами якого абзац третій пункту 10 договору № КП-372 викладено у наступній редакції:

"- здійснити капіталовкладення і завершити будівництво багатофункціонального офісного центру в термін до 31.12.2015 згідно з наведеним графіком: в 2009 році - 60 826,55 тис. грн., в 2010 році - 160 тис. грн., в 2011 році - 3 000 тис. грн., в 2012 році - 4 000 тис. грн., в 2013 році - 11 000 тис. грн., в 2014 році - 46 000 тис. грн., в 2015 році - 48 955 тис. грн.».

Як зазначає позивач, ним у 2015 році було проведено перевірку дотримання покупцем обов'язків з виконання умов договору-1, за результатами якої складено акт від 14.07.2015, яким встановлено, що відповідачем протягом 2014 року не здійснювалося капіталовкладення та не велися будівельні роботи по будівництву багатофункціонального офісного центру, яке заплановано було завершити до кінця 2015 року.

Вказані обставини встановлені при розгляді справи № 910/32399/15, рішенням з якої договори 1, 2 розірвані в судовому порядку (постанова суду апеляційної інстанції від 10.04.2017, залишена без змін постановою суду касаційної інстанції від 28.09.2017 ) та за приписами чинного процесуального кодексу не потребують доказування при розгляді даної справи.

Фонд державного майно зазначає та встановлено судами при розгляді справи № 910/32399/15, в порушення вищезазначених умов договорів 1 та 2 відповідач не виконував взяті на себе зобов'язання, а саме не здійснив капіталовкладень в об'єкт будівництва в 2014 році на суму 46 000 тис. грн., а також не здійснив завершення будівництва багатофункціонального офісного центру.

Таким чином, у зв'язку з укладенням 16.12.2010 договору № 553 про внесення змін до договору № КП-372, загальна сума вкладених покупцем інвестицій з урахуванням попередніх інвестиційних етапів (2009 - 2014 роках) становить 124 986,55 тис. грн., з яких відповідачем внесено 79 179,35 тис. грн., що також не заперечується товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма».

У зв'язку з порушенням товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма» взятих на себе зобов'язань за договором № КП-372 про купівлю-продаж об'єкта незавершеного будівництва від 11.05.2015, Фонд державного майна України на підставі ч. 5 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" Фонд державного майна України нарахував пеню в розмірі 0,1% за 180 днів (з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) на суму невиконаних зобов'язань (45 807 197,00 грн.), що за розрахунком позивача складає 8 245 295,46 грн.

Вказане й стало підставою для звернення позивача до суду про стягнення з відповідача 8 245 295,46 грн. пені.

При цьому, у прохальній частині позовної заяви, позивач просив суд визнати поважними причини пропущення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та відновити строк для подачі позову.

В свою чергу, товариство з обмеженою відповідальністю «Оптіма» заперечуючи проти задоволення вимог позивача, вказує на наявність підстав для застосування строків позовної давності та відсутність поважних причин пропуску такого строку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ст. 628 ЦК України).

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, за своїм змістом та своєю правовою природою укладений між сторонами договір -1 є договором купівлі-продажу державного майна в процесі приватизації, а тому спірні правовідносини регулюються в тому числі законодавством про приватизацію державного майна.

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

У відповідності до ч. 8 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" забороняється подальше відчуження окремих частин пакета акцій до повного виконання покупцем умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, а також подальше відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зобов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону, викупу. При подальшому відчуженні приватизованого об'єкта до нового власника переходять невиконані зобов'язання, що були передбачені договором купівлі-продажу об'єкта приватизації.

Частиною 3 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що державні органи приватизації у межах своєї компетенції контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна.

Положеннями ч. 2 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу здійснює державний орган приватизації.

В силу ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі-ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 5 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що при повному або частковому невиконанні умов договорів купівлі-продажу встановлюється така відповідальність покупців, зокрема, у разі порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом ( ч. 1 ст. 548 ЦК України).

За змістом ст. ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність ( ч. 2 ст. 218 ГК України).

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано ( ч. 6 ст. 232 ГК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом і судовою колегією апеляційного господарського суду, що, у 2015 році Фондом державного майна України було проведено перевірку дотримання покупцем обов'язків з виконання умов договору № КП-372, за результатами якої (перевірки) складено акт від 14.07.2015 ( т. 1, а.с. 90).

Вказаним актом встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма» протягом 2014 року не здійснювалося капіталовкладення та не велися будівельні роботи по будівництву багатофункціонального офісного центру, яке заплановано було завершити до кінця 2015 року, що є порушенням умов п. 10 договору № КП-372.

Місцевим господарським судом встановлено, а відповідачем в свою чергу при розгляді даної справи не заперечується порушення ним взятих на себе зобов'язань за договором, зокрема, в частині своєчасного (згідно затвердженого договором № 553 від 16.12.2010 про внесення змін до договору № КП-372 графіку) внесення капіталовкладень в об'єкт будівництва.

Вказане також і не заперечувалось відповідачем у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма» допущено прострочення виконання грошового зобов'язання (в тому числі у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України ), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Колегія суддів здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, вважає розрахунок, здійснений місцевим господарським судом арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам зазначених вище норм чинного законодавства.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності ( т. 1, а.с. 75-77).

Відтак, зважаючи на заяву відповідача, слід відзначити про наступне.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Положеннями ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом правомірно зазначено, що позивач про порушення своїх прав довідався або міг довідатись після закінчення строку виконання зобов'язання за договором щодо здійснення капіталовкладень протягом 2014, а саме, 31.12.2014.

Тому, з урахуванням передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України періоду нарахування пені та враховуючи приписи п. 3 ч. 2 статті 258 ЦК України, строк, протягом якого позивач міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права щодо стягнення пені (всієї суми), сплинув 30.06.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом Фонд державного майна України звернувся до суду лише 27.12.2016, що вбачається зі штампу канцелярії Господарського суду міста Києва проставленого на титульному аркуші позовної заяви Фонду державного майна України.

Тобто, позивач звернувся до суду з даним позовом після спливу позовної давності.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Фондом державного майна України заявлено клопотання про визнання поважними причини пропущення позовної давності.

В силу ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами і доповненнями).

Правова позиція щодо застосування ст. 267 ЦК України та необхідності з'ясування питання поважності чи неповажності причин пропущення позовної давності наведена, зокрема у постановах Верховного Суду України від 13.05.2014 у справі № 3-14гс14 та від 17.02.2016 у справі № 6-2471цс15.

Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Щодо невідповідності поданих Фондом державного майна України заяви про збільшення позовних вимог, позовних заяв нормам процесуального кодексу, що стали підставою для повернення їх без розгляду та відмови у прийнятті, з якими позивач пов'язує поважність причин пропуску строку позовної давності, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що такі обставини не є поважними причинами пропуску такого строку та відсутність підстав для визнання їх поважними, оскільки повністю залежали від волевиявлення самого позивача (його керівників, уповноважених представників, тощо), який був не позбавлений вчасно та у відповідності до вимог чинного законодавства звернутися до суду з відповідними вимогами до відповідача за захистом свого порушеного права, а у випадку незгоди з указаними судовими рішеннями був не позбавлений оскаржити їх у встановленому процесуальним кодексом порядку, чого зроблено не було, окрім оскарження ухвали суду від 13.12.2016 у справі № 910/22684/16, при цьому, у названій справі позовна заява була подана з пропущенням строку позовної давності.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за неналежне виконання зобов'язань за договором в розмірі 8 245 295,46 грн. не підлягають задоволенню, оскільки сплинув строк позовної давності, а відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд застосувати строк позовної давності та наслідки його спливу, при цьому, місцевим господарським судом правомірно не визнано причини пропуску позовної давності Фондом державного майна України поважними.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Стосовно доводів скаржника щодо обмеження місцевим господарським судом йому доступу до правосуддя, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності позовних заяв; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Таким чином, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначений в ГПК України обов'язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву заявнику.

Також, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 281-284 та Розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України , Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва 27.02.2018 у справі № 910/23481/17 залишити без змін.

2. Справу № 910/23481/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 26.04.2018.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді С.Р. Станік

М.Л. Яковлєв