Рішення № 73630029, 23.04.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2018р. Справа №914/158/18

місто Львів

За позовом: приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів,до відповідача:Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», м. Львів,про: стягнення 329461,08 грн. (з яких: 102078,37 грн. – пеня, 41929,05 грн. – три проценти річних та 185453,66 грн. – інфляційні втрати).Суддя Березяк Н.Є. Секретар судового засідання Кравець О.І.За участю представників сторін:позивача:ОСОБА_1 – представник (довіреність №119-4351/2 від 23.12.2017), ОСОБА_2 – представник (довіреність №119-4347/2 від 27.12.2017),відповідача:не з’явився.

Суть спору: на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про стягнення 329461,08 грн. (з яких: 102078,37 грн. – пеня, 41929,05 грн. – три проценти річних та 185453,66 грн. – інфляційні втрати).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.01.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.02.2018. В подальшому підготовче засідання відкладалось на 19.03.2018 та на 26.03.2018.

26 березня 2018 року судом закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 23.04.2018.

В судове засідання для розгляду справи по суті представник позивача з’явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та надав усні пояснення по суті справи. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов Договору про постачання електричної енергії №90035 від 14.11.2006 протягом лютого – жовтня 2017 не здійснив вчасної оплати за поставлену електричну енергію, тому позивачем нараховано відповідні штрафні санкції за неналежне виконання грошових зобов’язань, які останній просить стягнути з відповідача.

В судове засідання для розгляду справи по суті представник відповідача не з’явився, причин неприбуття не повідомив, хоч був належним чином повідомлений про час, місце та дату розгляду справи по суті, що підтверджується повідомлення на якому представник відповідача власноручно розписався, проти позову заперечив в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві та доповненнях до відзиву. Заперечуючи проти позову відповідач вказує, що Договором не визначено чітко коли і з якого моменту повинна здійснюватись оплата за фактично спожиту електричну енергію, а лише у п. 4 Додатку №2 до Договору №90035 визначено порядок розрахунків планових платежів за очікувані (а не фактичні) обсяги споживання електричної енергії. З поданого позивачем розрахунку боргу чітко вбачається, що виплати відповідно до виставлених рахунків проводяться регулярно та в повному обсязі і станом на кожен наступний місяць заборгованості за попередні періоди не залишається. Відтак, відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засідання 23.04.2018 оголошену вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення представників позивача присутніх у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

14 листопада 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго», яке відповідно до п. 1.1. Статуту перейменоване у публічне акціонерне товариство «Львівобленерго», та Львівським міським комунальним підприємством «Львівводоканал» укладено Договір про постачання електричної енергії № 90035 (надалі – Договір). За умовами цього Договору, Постачальник (позивач у справі) продає електричну енергії Споживачу (відповідач у справі) для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору (п. 1 Договору).

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що під час виконання умов Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов’язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема, Правилами користування електричною енергії (надалі - ПКЕЕ).

Відповідно до пункту 2.3. Договору, Споживач зобов’язується оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Згідно з пунктом 5 Додатку № 2 до Договору, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахунковому періодах оплати споживання електроенергії за поточний розрахунковий період.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем виставлялись рахунки на оплату за електричну енергію та такі надавались відповідачу.

Пунктом 7 Додатку № 2 до Договору встановлено, що тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Відповідно до пункту 8 Додатку № 2 до Договору у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, Постачальник електричної енергії проводить Споживачу нарахування пені, суми боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

За внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати (п 4.2.1. Договору).

На виконання взятих на себе зобов’язань позивач продавав, а відповідач приймав електричну енергію протягом лютого – жовтня 2017 року, що підтверджується звітами про використану електричну енергію та рахунками на оплату. Відповідач кореспондуючий обов’язок з оплати вчасно не виконав, що вбачається з розрахунку боргу по активній електроенергії та контррозрахунку поданого відповідачем.

У зв’язку з порушенням умов Договору, враховуючи неналежне виконання грошових зобов’язань відповідачем, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 102078,37 грн. – пені, 41929,05 грн. – трьох процентів річних та 185453,66 грн. – інфляційних втрат.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтовані та підлягають до часткового задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергії та інших нормативно-правових актів. Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Як установлено судом, між сторонами у справі на підставі укладеного Договору про постачання електричної енергії виникли взаємні права та обов’язки (зобов’язання) з приводу купівлі-продажу електричної енергії.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частиною першої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Законом України «Про електроенергетику» в статті 26 встановлено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 4.2.1. Договору за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Суд розглянувши вимоги позивача щодо стягнення 102078,37 грн. – пені, перевіривши поданий останнім розрахунок, зазначає, що такий розрахунок здійснено правильно, а вимоги про стягнення пені є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, суд зазначає, що вимоги про стягнення 41929,05 грн. – трьох процентів річних є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 185453,66 грн. – інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня.

Нарахування індексу інфляції у розумінні ст. 625 ЦК України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву «дефляція», то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов’язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Так, суд керується положеннями Цивільного кодексу України, роз’ясненнями, наданими у постанові Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» та листі Верховного суду України від 03.04.1997 р. №62-97р.

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених позивачем сум інфляційних втрат, суд зазначає, що вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат підлягають до задоволення частково в розмірі 72129,61 грн. Розрахунок суду зазначеної суми долучено судом до матеріалів справи.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір покладається на відповідача в розмірі 3241,90 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись ст.ст. 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд , -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (79017, місто Львів, вулиця Зелена, будинок 64; ідентифікаційний код 03348471) на користь приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, місто Львів, вулиця Козельницька, будинок 3; ідентифікаційний код 00131587) 102078,37 грн. – пені, 41929,05 грн. – три проценти річних, 72129,61 грн. – інфляційних втрат та 3241,90 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено та підписано 24.04.2018.

Суддя Березяк Н.Є.