Рішення № 73629894, 25.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.04.2018Справа № 910/22512/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва (02217, м. Київ, вул. Закревського, 15)

до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бул. Шевченка, 18) в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01033, м. Київ, вул. Горького, 40)

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (02217, м. Київ, вул. Закревського, 15)

про стягнення заборгованості за використання приміщення

За участю представників сторін:

від позивача: Максимова Я.С.

від відповідача: Ткаченко Т.Ю.

від третьої особи: не з'явився

В судовому засіданні 25.04.2018, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва (надалі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості за використання приміщення

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем з жовтня 2012 року використовується приміщення, за адресою пр. Маяковського, буд. 26-а, яке перебуває на балансі позивача. Використання вказаного приміщення відповідачем підтверджується, зокрема актами про фактичне використання, підписаними уповноваженими представниками позивача та відповідача за період з жовтня 2012 р. по квітень 2015 р. Однак, відповідачем не сплачується орендні платежі за фактичне використання такого майна, у зв'язку з чим в останнього утворився борг перед позивачем у розмірі 567 877,87 грн. Крім цього позивачем також нараховані пеня у розмірі 2359,36 грн, 3% річних у розмірі 50 055,30 грн та інфляційні втрати у розмірі 362 988,25 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2017 порушено провадження у справі № 910/22512/17 та призначено справу до розгляду на 31.01.2018.

29.01.2018 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає про відсутність у матеріалах справи актів надання послуг, на які вказує позивач та докази їх направлення на адресу відповідача. Крім того, відповідач просить суд застосувати строки позовної давності, оскільки позивачем зазначено період стягнення заборгованості та штрафних санкцій з жовтня 2012 року по лютий 2017 року, що порушує положення ст. 257 Цивільного кодексу України та встановлений строк позовної давності три роки.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.01.2018 вирішено справу №910/22512/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 21.02.18 та за клопотанням відповідача залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».

08.02.2018 через загальний відділ діловодства суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких останній звертає увагу, що позивачем не надано акти про фактичне користування спірним приміщенням з травня 2015 року та надано лише розрахунки заборгованості, в якому сума заборгованості нарахована по квітень 2015 року. Також, відповідач вказує, що позивач передав спірне майно новому балансоутримувачу з травня 2015 року, а тому у позивача відсутнє право на стягнення з відповідача за користування нежитловим приміщенням з травня 2015 року.

21.03.2018 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначає, що позивач допустив технічну помилку у позовній заяві, а саме у періоді заборгованості, який слід вважати з 01.10.2012 по 30.04.2015 року. Також, позив надав додаткові докази, які підтверджують про отримання відповідачем рахунки, акти, акти звіряння та податкові накладні.

У судовому засіданні, 18.04.2018, закрито підготовче провадження у справі №910/22512/17 та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.04.18р.

У судове засіданні, яке призначено на 25.04.2018, з'явився представник позивача, який надав усні пояснення по суті спору та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору та заперечив щодо задоволення позовних вимог, просив суд застосувати строк позовної давності.

Третя особа не забезпечила явку уповноваженого представника, про причини неявки суд не повідомила, про час та дату проведення судового засідання повідомлена належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Частинами 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду за зазначене та з урахуванням того, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу у судовому засіданні.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 січня 2010 року між Комунальним підприємством «Ватутінськінвестбуд» - орендодавцем та Центром телекомунікаційних послуг № 3 Київської міської філії відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» - орендарем було укладено договір № 0809 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва в оренду (надалі - договір), відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) загальною площею 164,10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Маяковського, 26-а.

Розпорядженням Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 18.07.2012 № 379 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у м. Києві ради» нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: пр. Маяковського, буд. 26-а, м. Київ, закріплене на праві господарського відання за комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у м. Києві ради», у зв'язку зі зміною статуту затвердженого Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради № 1041 від 26.06.2013 була змінена назва на Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва.

Актом прийому-передачі приміщень від 01.10.2012 року підтверджується, що балансоутримувач - КП «Дирекція» передало, а користувач - ПАТ «Укртелеком» Київська міська філія прийняло у користування приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Маяковського, 26-а, загальною площею 164,1 кв.м.

За умовами п. 3.1. договору, за користування об'єктом оренди відповідач сплачує позивачу оренду плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики разрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади Деснянського району, затвердженої рішенням № 7 Деснянської райради від 07.12.2006 року, місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною до договору на дату підписання договору становить 6338,55 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п. 3.2. договору).

Сторони дійшли згоди, що орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок позивача (п. 3.6. договору).

Відповідно до п. 9.1. договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

Додатковою угодою № 1 від 01.01.2010 року до договору № 0809 сторони дійшли згоди, що місячна орендна плата становить 7606,26 грн., з врахуванням ПДВ.

Згідно з п. 3 Додаткової угоди № 1 від 01.11.2011 року до договору № 0809, сторони домовились внести зміни до п. 9.1. договору, виклавши його в редакції: «цей договір діє до 31.03.2012 року включно».

Між позивачем та відповідачем щомісячно підписувались акти про фактичне використання частини нежитлового приміщення з жовтня 2012 року по грудень 2012 року, з лютого 2013 року по квітень 2015 року.

Додатковою угодою № 1 про внесення змін від 02.04.2015 року до договору № 0809 від 01.01.2010 року сторони внесли зміни, а саме у п. 4 визначено, що позивач на підставі розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.12.2009 № 1229 передає, відповідач приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: проспект Маяковського, 26-а, м. Київ, для розміщення телефонного вузла.

Крім того, сторони визначили, що в період з 01.10.2012 року по 04.03.2013 рік за користування об'єктом оренди відповідач сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади Деснянського району, затвердженої рішенням № 7 Деснянської райради від 07.12.2006 року. Місячний розмір орендної плати станом на 01.01.2012р. становить 7208,60 грн. (без ПДВ). З 05.03.2013 року за користування об'єктом оренди відповідач сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п. 21 Методики розрахунку орендної плати за користуванням майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 року № 34/6250, та Висновку про вартість майна затвердженого в.о. голови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 05.03.2013 р. Місячний розмір орендної плати станом на 05.03.2013 р. становить 12863,08 грн. (без ПДВ).

Відповідно до п. 9 Додаткової угоди № 1 про внесення змін від 02.04.2015 року до договору № 0809 від 01.01.2010 року, внесено зміни до п. 3.5. договору, а саме зазначено, що орендна плата сплачується відповідачем на рахунок балансоутримувача, за яким закріплено майно на праві господарського відання чи оперативного управління КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі про повернення об'єкта оренди.

16.04.2015 позивачем направлено на адресу відповідача лист № 43-2217, в якому повідомляє про нарахування орендної плати на підставі актів про фактичне використання частини нежитлового приміщення в період з 01.10.2012 року по 05.03.2013 року згідно Договору № 0809. Крім того, позивач вказує, що з 05.03.2013р. до виходу розпорядження, оренда буде нараховуватись згідно висновку про вартість майна та розрахунку орендної плати підписаного між позивачем та відповідачем.

За твердженням позивача, спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що відповідач всупереч умовам договору належним чином не виконав свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 983 280,78 грн., з яких: 567877,87 грн. - заборгованості за фактичне користування частиною нежитлового приміщення, 50055,30 грн. - 3% річних; 362988,25 грн. - інфляційних втрат та 2359,36 грн. - пеня.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

В силу положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, 21.03.2018 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивача надає пояснення щодо спірного періоду, зазначивши, що у зв'язку з технічною помилкою у позовній заяві, вважати період заборгованості з 01.10.2012 по 30.04.2015.

Як вбачається з матеріалів справи, що в підтвердження користування відповідачем об'єктом оренди позивачем надано Акти про фактичне користування частинами нежитлового приміщення в період з жовтня 2012 року по грудень 2012 та з лютого 2013 року по квітень 2015 року.

Проте, дослідивши надані Акти про фактичне користування, судом встановлено, що відповідно до п. 4 Актів про фактичне користування частинами нежитлового приміщення, укладених між позивачем та відповідачем за період з жовтня 2012 року по грудень 2012 року та з лютого 2013 року по серпень 2013 року передбачено, що причина складання Актів є необхідність проведення з відповідачем розрахунків за користування спірним приміщенням.

Пунктом 5 вищевказаних Актів визначено, що враховуючи фактичне використання відповідачем спірне приміщення, відповідач зобов'язується сплатити за користування приміщенням протягом 10 днів з дня підписання цього Акту.

Проте, позивачем не надано жодних доказів щодо виставлення таких рахунків відповідачу за користування спірним приміщенням за період з жовтня 2012 року по грудень 2012 року та з лютого 2013 року по серпень 2013 року, а також не надано докази направлення на адресу відповідача вказаних рахунків на оплату.

Крім того, в матеріалах справи наявні надані позивачем Акти про фактичне користування відповідачем частинами нежитлового приміщення в період з вересня 2013 року по квітень 2015 року. Пунктом 4 вказаних Актів визначено, що причина складання Актів є необхідність проведення з відповідачем розрахунків за користування спірним приміщенням.

У пункті 5 Актів про фактичне користування зазначається, що відповідач зобов'язується сплатити за користування приміщенням протягом 10 робочих днів з дня підписання Акту надання послуг та отримання рахунків на оплату.

Оплата за користування частиною приміщення здійснюється відповідачем на підставі вставлених позивачем рахунків на оплату. Факт надання послуг підтверджується Актом надання послуг (п. 6 Актів про фактичне користування частинами нежитлового приміщення).

При цьому, в матеріалах справи відсутні Акти надання послуг а також рахунки за користування спірним приміщенням за період з вересня 2013 року по квітень 2015 року Відсутні також належні та допустимі докази щодо направлення на адресу відповідача таких Актів та рахунків на оплату.

Як вбачається з відповіді позивача на відзив, позивач вважає, що відповідачем отримувались рахунки, акти, акти звіряння, податкові накладні особисто у відділі Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва та підписані примірники актів, рахунків відповідачем не повертались. В підтвердження вказаних пояснень, позивач надав суду копію «Журналу видачі актів фактичного використання, актів надання послуг та рахунків, та листів».

Судом відхиляються твердження позивача та не приймаються до уваги копії «Журналу видачі актів фактичного використання, актів надання послуг та рахунків, та листів» як доказ отримання відповідачем Актів надання послуг та рахунки на оплату, оскільки з наданої копії Журналу не можливо встановити, що саме уповноважені за довіреністю представники відповідача отримували рахунки, акти та податкові накладні, а також не можливо дійти висновку, за який саме період та за яким договором (актами) надавались особисто представнику відповідача вказані рахунки та акти.

Враховуючи вищевикладене та з огляду на те, що позивачем всупереч п.п. 5 та 6 підписаних сторонами Актів про фактичне користування частинами нежитлового приміщення не доведено факту надання відповідачу Актів надання послуг та рахунків на оплату за користування спірним приміщенням, чим і не доведено наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за спірний період, а тому відсутні підстави для задоволення позову про стягнення основного боргу у розмірі 567877,87 грн.

Щодо стягнення з відповідача 50 055,30 грн. - 3% річних; 362 988,25 грн. - інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні основного боргу, то позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від основної вимоги про стягнення заборгованості за користування спірним приміщенням.

Не підлягають задоволення вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 2359,36 грн з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов'язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов'язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону.

Оскільки, сторонами не було укладено у письмовій формі договору, який би містив положення про встановлення штрафних санкції у вигляді пені за порушення виконання грошового зобов'язання, позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 2359,36 грн задоволенню не підлягає.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем також подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, що виникла в період з 21.10.2012 року по 14.12.2014 року.

Згідно із ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 3-5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, враховуючи, що суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч. 2 ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується позивача, який мав довести суду обставини щодо користування відповідачем спірним приміщенням та відсутністю оплати за користування приміщенням. Проте, позивач не надав суду належних доказів використання приміщення та доказів на спростування обставин, повідомлених відповідачем.

Пунктами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 567 877,87 грн. - заборгованості за фактичне користування частиною нежитлового приміщення, 50 055,30 грн. - 3% річних, 362 988,25 грн. - інфляційних втрат та 2 359,36 грн. - пені є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 26.04.2018.

Суддя Пукшин Л.Г.