Рішення № 73629821, 26.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.04.2018Справа № 910/22261/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Фенікс" (03187, м.Київ, вул. А. Глушкова,1)

до Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15)

про відшкодування шкоди 51 493,03 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Фенікс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області про відшкодування шкоди 51 493,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що внаслідок неправомірної бездіяльності ВДАІ Ірпінського МВ ГУМВС України по Київській області щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи (осіб), яка(і) вчинила(и) ДТП 12.02.2015 року, в результаті якого було пошкоджено застрахований позивачем транспортний засіб, позивач як страховик змушений був нести витрати з виплати страхового відшкодування в сумі 51493,03 грн., можливості пред'явити вимоги про відшкодування яких на підставі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до винної особи позивача було позбавлено, отже за приписами ст. 1173 ЦК України завдана бездіяльністю шкода у вказаній сумі підлягає стягненню з відповідача як правонаступника ВДАІ Ірпінського МВ ГУМВС України по Київській області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року порушено провадження у справі № 910/22261/17 та призначено її розгляд на 06.02.2018 року.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Відповідно до пункту 9 частини 1 розділу XI перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в новій редакції від 15.12.2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, оскільки провадження у справі № 910/21782/17 було порушене до набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи за правилами, які діють після набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 06.02.2018 року з'явився представник позивача, представники відповідача - не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 06.02.2018 року судом роз'яснено про набрання чинності Законом України від 03.10.2017 року № 2147-VIII, з'ясовано думку позивача щодо можливості розгляду справи в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 року приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/22261/17 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив.

В поданому 27.02.2018 року через канцелярію суду відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що Головне управління Національної поліції в Київській області не є правонаступником ВДАІ Ірпінського МВГУ МВС України в Київській області, а також зазначив про відсутність рішення компетентних органів щодо визнання дій чи бездіяльності співробітників міліції ВДАІ Ірпінського МВ ГУМВС України в Київській області неправомірною. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

05.03.2018 року через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення на відзив, в яких позивач не погоджується з відзивом, наголошуючи на правонаступництві Головного управління Національної поліції в Київській області. Заперечення на відзив судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень сторонами суду не надано.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За приписами частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено статтею 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 14 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адмірал-клуб» (страхувальник за договором) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Фенікс» (страховик за договором, позивач у справі) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 029/14- Т (далі - Договір страхування), предметом якого, є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом та всіма видами транспортних засобів спеціального призначення.

Відповідно до п. 1.2 Договору страхування забезпечений транспортний засіб марки Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску.

Страхова сума становить 300000,00 грн. (п. 1.2 Договору страхування).

Страховим ризиком за цим Договором страхування є дорожньо - транспортна пригода (п.2.3.1 Договору страхування).

Як свідчать матеріали справи, 12.02.2015 року о 09:20 на вул. Чапаєва у смт. Гостомель Київської області відбулась дорожньо - транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Тоуоtа Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, власником якої є страхувальник ТОВ «Адмірал-клуб», під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля ВАЗ 21110, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_2, під керуванням ОСОБА_3, в результаті якої було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль Тоуоtа Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою ВДАІ Ірпенського МВ ГУМВС України в Київській області № 57797783 про дорожньо - транспортну пригоду від 12.02.2015 року.

У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку позивачем було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № 01/04-2015 від 08.04.2015 року, копія якого надана позивачем.

Так, згідно вказаного страхового акту вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки Тоуоtа Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (відновлювального ремонту застрахованого об'єкта) склала 51493,03 грн., що визначена на підставі рахунку СТО, якою здійснювався ремонт - ТОВ «Автосаміт на Столичному» № 2015001429 від 07.04.2015 року на суму 51991,03 грн., та відповідно враховуючи зменшення на франшизу за Договором страхування в розмірі 0,166% від страхової суми (498,00 грн.).

В подальшому позивачем у відповідності до вказаного страхового акту № 01/04-2015 від 08.04.2015 року страхувальнику - ТОВ «Адмірал-клуб» була виплачена сума страхового відшкодування в розмірі 51493,03 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 154 від 09.04.2015 року на вказану суму.

За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 12.02.2015 року за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки Тоуоtа Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визначена сторонами договору як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування в повному обсязі.

Судом встановлено за матеріалами справи, що страховиком (позивачем) належним чином виконані умови Договору страхування, а саме грошове зобов'язання шляхом виплати страхового відшкодування в розмірі 51493,03 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику. Факт здійснення позивачем витрати по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, належним чином підтверджується матеріалами справи.

Згідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Фенікс» як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду. При цьому вина такої особи у вчиненні ДТП та, відповідно, пошкодженні застрахованого майна, має бути належним чином підтверджена, зокрема, рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення або кримінального провадження у разі наявності складу злочину.

Проте, як зазначає позивач в позовній заяві, в наданій учасникам ДТП довідці ВДАІ Ірпенського МВ ГУМВС України в Київській області № 57797783 про дорожньо - транспортну пригоду від 12.02.2015 року відсутня інформація щодо пунктів правил дорожнього руху, які були порушені учасниками ДТП, а саме водіями: ОСОБА_1, який керував автомобілем Тоуоtа Саmrу, д/н НОМЕР_1 та ОСОБА_3, яка керувала автомобілем ВАЗ 21110, д/н НОМЕР_2.

Отже, за твердженнями позивача, вказана довідка ДАІ про ДТП №57797783 не відповідає вимогам, встановленим Наказом МВС України від 04.07.2011 року № 389 «Про затвердження Порядку видачі довідки про ДТП та її форми» (далі - Наказ МВС №389 від 04.07.2011 року, оскільки у ній відсутні відомості як про пункти Правил дорожнього руху України, які були порушені, так і про особу, яка їх порушила.

В порядку ч.ч. 3, 4 ст. 25 Закону України «Про страхування» позивач звернувся з відповідним запитом до ВДАІ Ірпінського МВ ГУМВС України в Київській області № 68 від 26.03.2015 року, копія якого наявна в матеріалах справи, проте відповіді на запит, отриманий 31.03.2015 року, позивачу надано не було.

Окрім того, позивач звертався до Ірпінського міського суду Київської області із запитами щодо надання інформації про притягнення до адміністративної відповідальності учасників ДТП, яка відбулась 12.02.2015 року, а саме: водія автомобіля Тоуоtа Саmrу, д/н НОМЕР_1 ОСОБА_1 та/або водія автомобіля ВАЗ 21110, д/н НОМЕР_2 ОСОБА_3

За інформацією Ірпінського міського суду Київської області (лист № 01-14/46 від 23.04.2015 року) справи про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУаАП відносно ОСОБА_3 станом на 23.04.2015 року до суду не надходили.

При цьому Ірпінський міський суд Київської області листом від 20.05.2016 року № 367/2754/15-п повідомив позивача, що 15.05.2015 року матеріали справи № 367/2754/15-п про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП ОСОБА_1 були направлені на дооформлення до ВДАІ по обслуговуванню Ірпінського регіону при УДАІ ТУ МВС України у Київській області.

В матеріалах справи наявна копія постанови Ірпінського міського суду Київської області від 08.05.2015 року у справі № 367/2753/15-п, яка набрала законної сили, про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП у зв'язку із поновленням кримінального провадження № 12015110040000308 по факту ДТП від 12.02.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України.

Так, згідно вказаної постанови ОСОБА_3, керуючи автомобілем ВАЗ 21110, д/н НОМЕР_2, при зустрічному роз'їзді не дотрималась безпечної дистанції руху та допустила зіткнення з автомобілем Тоуоtа Саmrу, д/н НОМЕР_1 , забезпеченим позивачем.

Також позивач 29.09.2015 року звертався до Ірпінського МВ ГУМВС України у Київській області із запитом № 192 щодо стану кримінального провадження по факту ДТП, яка відбулась 12.02.2015 року, та 16.11.2015 року із повторним запитом № 225, у відповідь на який ПАТ «СК «Фенікс» було отримано постанову слідчого СВ Ірпінського МВ (з обслуговування міст Ірпінь та Буча) ГУМВС України в Київській області від 20.08.2016 року про закриття кримінального провадження № 12015110040000308, внесеного до Єдиного реєстру 13.02.2015 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у зв'язку із відсутністю складу кримінального правопорушення в діях ОСОБА_1 Дана постанова була направлена слідчим прокурору, потерпілому, та ВДАІ для притягнення водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, оскільки, як зазначено у вказаній постанові, вбачаються порушення ПДР як у діях водія автомобіля НОМЕР_6 ОСОБА_1, так і у діях водія автомобіля ВАЗ 21110, д/н НОМЕР_2 ОСОБА_3

В подальшому 17.11.2015 року ПАТ «СК «Фенікс» звернулось до ВДАІ Ірпінського МВ ГУМВС та прокуратури м. Ірпеня із заявою № 227 про повторне направлення на розгляд суду матеріалів справи по ДТП від 12.02.2015 року, оскільки, щодо одного учасника ДТП матеріали адміністративної справи так і не були дооформлені та направлені до суду, а щодо іншого було закрито і адміністративне, і кримінальне провадження, тобто жоден часників ДТП від 12.02.2015 року не був визнаний уповноваженим органом винним у її вчиненні. Вказаний лист був отриманий адресатами 20.11.2015 року та 19.11.2015 року відповідно, що підтверджується матеріалами справи.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем не було вчинено жодних дій, спрямованих на притягнення до адміністративної відповідальності особи (осіб), яка 12.02.2015 року спричинила ДТП, в зв'язку з чим 28.01.2016 року позивач направив до Головного управління Національної поліції у Київській області заяву № 18 про повторне подання суду матеріалів справи по ДТП від 12.02.2015 року, а також 28.04.2016 року за № 90 - скаргу на ім'я Голови Національної поліції України, які також залишені без відповіді.

Як стверджує позивач в позовній заяві, не зважаючи на ряд заяв та скарг, поданих ПАТ «СК «Фенікс», особа, яка спричинила ДТП 12.02.2015 року не визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, оскільки в результаті бездіяльності відповідача рішення уповноваженого органу про визнання одного або обох учасників ДТП, яка відбулась 12.02.2015 року, винним у її спричиненні, не приймалось.

Таким чином, в обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про завдання йому шкоди неправомірнию бедіяльністю ВДАІ Ірпінського МВ ГУМВС України по Київській області, правонаступником якого, за твердженнями позивача, є Головне управління Національної поліції в Київській області, щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи (осіб), яка(і) вчинила(и) ДТП 12.02.2015 року, внаслідок чого, враховуючи неможливість пред'явлення вимоги про відшкодування шкоди в розмірі виплаченого страхувальнику страхового відшкодування в сумі 51493,03 грн. до особи, винної в спричиненні ДТП 12.02.2015 року, право на яке виникло на підставі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, позивачем було понесено матеріальні збитки в сумі 51493,03 грн., в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з держави в особі відповідача 51493,03 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органів Головного управління Національної поліції у Київській області.

Окрім цього, в поданій суду позовній заяві позивач просить суду визнати бездіяльність органів Головного управління Національної поліції у Київській області протиправною та зобов'язати усунути допущені порушення вимог чинного законодавства шляхом належного оформлення та подання до відповідного суду матеріалів адміністративного порушення за ст. 124 КУаАП, яке було вчинено 12.02.2015 року о 09:20 по вул. Чапаєва у смт. Гостомель за участю водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за : клунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Суд зазначає, що дана стаття є спеціальною, тобто в ній передбачені особливості, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. До таких особливостей відносяться: а) суб'єктний склад завдавачів шкоди: органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, якими відповідно до положень ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; б) завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень: 1) діяння, які можуть мати різноманітні види та форми (накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи, які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані), 2) протиправна бездіяльність; в) завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Так, незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Відповідно до п. 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215 в редакції від 29.12.2007, як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України). Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 ЦК України). Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи (п. 6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215 в редакції від 29.12.2007).

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій (бездіяльності) цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі № 32/421).

За відсутності хоча б одного з цих (трьох) елементів цивільна відповідальність не настає.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної податкової служби та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про завдання йому шкоди неправомірною бездіяльністю ВДАІ Ірпінського МВ ГУМВС України по Київській області щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи (осіб), яка(і) вчинила(и) ДТП 12.02.2015 року, відсутність факту встановлення винної особи у нанесенні збитків застрахованому позивачем транспортному засобу, що зумовило виплату останнім страхового відшкодування в сумі 51493,03 грн. та неможливість відшкодування фактичних затрат особою, відповідальною за заподіяний збиток.

Проте, зважаючи на відсутність будь - яких рішень уповноважених органів, якими встановлено неправомірність бездіяльності ВДАІ Ірпінського МВ ГУМВС України по Київській області, суд зазначає про недоведеність позивачем належними засобами доказування наявності всіх умов, необхідних для застосування цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності.

Посилання позивача в запереченнях на відзив на неможливість захисту порушених прав шляхом звернення до судів цивільної та адміністративної юрисдикції, зокрема, внаслідок повернення позовної заяви Окружним адміністративним судом міста Києва ухвалою від 05.10.2016 року у справі № 826/14773/16 на підставі п. 6 ч. 3 ст. 108 КАСУ України як не підсудної цьому адміністративному суду, а також за наслідками звернення до Шевченківського районного суду м. Києва (справа № 761/39008/16-а) з позовом про стягнення 51493,03 грн. матеріальної шкоди та визнання бездіяльності Головного управління МВС України в Київській області, судом до уваги не приймаються з огляду на їх необґрунтованість.

Окрім того суд звертає увагу, що Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/39008/16-а ухвалою від 20.04.2017 року було залишено без розгляду адміністративний позов позивача до Головного управління МВС України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії на підставі п. 4 ч. 1 ст. 155 КАС України в зв'язку з повторним неприбуттям позивача у судове засідання без поважних причин, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.

Докази оскарження в апеляційному порядку вказаних рішень судів в матеріалах справи відсутні.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

2 липня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про Національну поліцію», який згідно з п. 1 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень цього Закону набрав чинності з 7 листопада 2015 року.

Відповідно до п.5 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закон України «Про міліцію» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 20 із наступними змінами) втратив чинність.

На виконання Закону України «Про Національну поліцію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 02.09.2015 року № 641 «Про утворення Національної поліції України», згідно якої утворено Національну поліцію України, як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року за №730 "Про утворення територіальних органів поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" територіальні органи Міністерства внутрішніх справ перебувають в процесі припинення (ліквідації).

Згідно "Положення про Національну поліцію України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2015р. за №877, Національна поліція України є окремою юридичною особою публічного права, а її територіальні органи (Головне управління Національної поліції в Київській області тощо) є новоствореними юридичними особами публічного права та не є правонаступниками ліквідованих територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Поряд із цим за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Головне управління МВС України в Київській області (код ЄДРПОУ 08592218) перебуває в стані припинення з 15.11.2015 року, тобто станом на даний час не ліквідовано. При цьому, Міністерство внутрішніх справ є вищим керуючим органом, якому воно підпорядковане.

Разом з тим, позивач звернувся із даним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області.

Виходячи з приписів ст. 53 ГПК України суд не наділений правом, без згоди позивача (за відсутності відповідного клопотання), здійснити заміну відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідача. Враховуючи наведене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів наявності відповідних клопотань позивача про заміну відповідача відповідний підрозділ МВС України, вимога позивача про відшкодування шкоди за рахунок відповідача не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Щодо заявлених позивачем вимог про визнання бездіяльність органів Головного управління Національної поліції у Київській області протиправною та зобов'язати усунути допущені порушення вимог чинного законодавства шляхом належного оформлення та подання до відповідного суду матеріалів адміністративного порушення за ст. 124 КУаАП, яке було вчинено 12.02.2015 року о 09:20 по вул. Чапаєва у смт. Гостомель за участю водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суд зазначає, що враховуючи приписи ст. 20 ГПК України юрисдикція господарських судів не поширюється на спір про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії Головного управління Національної поліції у Київській області як органу державної влади та суб'єкта владних повноважень, оскільки останній є публічно - правовим спором.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

За таких обставин, оскільки позов заявлено позивачем про відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органу виконавчої влади - Національної поліції України, судовий збір за подання такого позову в порядку п. 13 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» не справляється, отже відсутні і підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко