Рішення № 73629781, 16.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2018

Справа № 910/22232/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Астаповій Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» про стягнення 1 740 768,60 грн., за участю представників позивача – не з'явився, відповідача – не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року до господарського суду міста Києва звернувся позивач з позовом до відповідача про стягнення 1740768,60 грн. штрафних санкцій за порушення умов договору від 09.09.2016 року №286/3/16/97.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 24.01.2018 року.

24.01.2018 відповідачем через канцелярію суду надано відзив, у якому він зазначив, що позивач починаючи із 17.01.2017 року відмовлявся прийняти продукцію за вказаним договором, що підтверджується рішенням господарського суду міста Києва №910/4966/17 від 23.05.2017 року, тобто відсутня вина відповідача за прострочення виконання зобов’язання з поставки товару, а тому вимоги позивача є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2018 року справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 14.03.2018 року.

14.03.2018 року відповідачем через канцелярію суду надано клопотання щодо зменшення пені та штрафу, у якому він, вказуючи на те, що розмір пені та штрафу є неспіврозмірним із вартістю несвоєчасно поставленого товару, просив суд на підставі ч. 1. ст. 233 Господарського кодексу України зменшити розмір пені та штрафу до 60 000,00 грн., яке прийнято судом до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2018 року закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

16.04.2018 представником позивача через канцелярію суду надано клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване великим навантаженням юридичної служби позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України) суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Водночас, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу – юридичної особи щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги те, що позивач не позбавлений права і можливості забезпечити, за необхідності, участь у судовому засіданні іншого представника, клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом відхиляється.

16.04.2018 року представники сторін в судове засідання не з'явилися, про розгляд даної справи були належним чином повідомлені судом.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09.09.2016 року Міністерство оборони України (в особі директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України) в якості замовника та Товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті" в якості постачальника уклали договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/16/97, за яким постачальник зобов'язався у 2016 році поставити замовнику одяг верхній, інший, чоловічий і хлопчачий (верхній одяг) лот 1. Куртка вітровологозахисна зимова (вид 1), а замовник зобов'язався забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у договорі.

Згідно з п. 1.2 договору номенклатура товару, передбаченого до поставки, вимоги, за якими виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначаються специфікацією.

Відповідно до специфікації була передбачено поставку у строк до 15.10.2016 включно 5 000 одиниць товару (куртка вітровологозахисна зимова (вид 1) загальною вартістю 8 715 000,00 грн.

Пунктом 1.5 договору обумовлено, що товар постачається на об'єднані центри забезпечення після здійснення приймального контролю (якості) спільною комісією з представника (представників) структурних підрозділів Управління військових представництв Міністерства оборони України та з представника (представників) Центру розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних сил України.

Пунктом 1.6 договору сторони визначили, що товар постачається партіями, які формуються відповідно до рознарядки і ростовки Міністерства оборони України, які є невід'ємними частинами цього договору. При формуванні кожної партії товару має бути витримана пропорційність за розмірами, яка встановлена ростовкою Міністерства оборони України.

За умовами розділу IV договору його ціна становить 8 715 000,00 грн. та може бути відкорегована у порядку, визначеному у ст. 36 Закону України "Про здійснення державних закупівель", а також, може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п. 5.1 договору сторони визначили, що розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30-ти банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, що підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника.

Згідно з п. 6.1 договору товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року і встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо.

Відповідно до п. 5.2 договору місцем поставки товару є об'єднані центри забезпечення Тилу Збройних сил України (одержувачі замовника) згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід'ємними частинами договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.

За умовами п. 6.3 договору датою поставки товару вважається дата, вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.

Строк дії договору був встановлений сторонами у п. 11.1, де вказано, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і дії до 31.12.2016 включно, а частині проведення розрахунків – до повного їх завершення.

Додатком № 1 до договору сторони документально оформили рознарядку Міністерства оборони України за специфікацією, а додатком № 2 - ростовку та центр забезпечення речовим майном, яким визначено Військову частину А 2788 м. Київ.

Окрім того, 14.12.2016 сторони уклали додаткову угоду № 1 договору, яким серед іншого, змінено строки (терміни постачання) товару до 26.12.2016.

Згідно з додатком № 1 до додаткової угоди № 1 центром забезпечення речовим майном за договором визначено Військову частину А 2788 (229 ОЦЗ).

21.12.2016 між сторонами було укладено додаткову угоду № 2, якою п. 11.1 викладено в наступній редакції: "договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 30.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного завершення".

Як вбачається з наявної в матеріалах справи видаткової накладної №Т-0509 від 23.12.2016 року, відповідачем на виконання умов договору було поставлено, а позивачем прийнято товар в кількості 3 198 шт. на загальну суму 5 574 114,00 грн.

Згідно акту приймального контролю якості № 2 від 16.07.2017 року та видаткової накладної №Т-0290 від 16.07.2017 року, відповідачем було поставлено позивачеві решту товару за вказаним договором у кількості 1 802 шт. на загальну суму 3 140 886,00 грн. 16.07.2017 року, тобто з порушенням терміну поставки товару визначеного в додатковій угоді №1 від 14.12.2016 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.05.2017 року у справі №910/4966/17 за позовом ТОВ «Трініті» до Міністерства оборони України про зобов’язання прийняти товар за договором №286/3/16/97 від 09.09.2016 року, було встановлено, що зобов’язання з виготовлення та поставки товару, що виникло з договору №286/3/16/97 від 09.09.2016 року мало бути виконане ТОВ «Трініті» у строк до 26.12.2016 року. ТОВ «Трініті» 17.01.2017 року (тобто з простроченням строку поставки за договором) звертався до Міністерства оборони України з вимогою отримати товар за вказаним договором у кількості 1 802 шт. на загальну суму 3 140 886,00 грн., в отриманні якого Міністерство оборони України безпідставно ухилилось.

Згідно ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

У відповідності до п.п. 8.3.4 договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,2 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору. При цьому, за умовами п.п. 8.3.6 договору сплата неустойки (пені, штрафу) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконання обов'язків не звільняють сторін від виконання зобов'язань за договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

На підставі вищевикладених норм закону та умов договору у зв’язку з порушенням відповідачем виконання зобов’язань з поставки товару у визначений договором строк, позивач в позові просить стягнути з відповідача 1 740 768,60 грн. (пеня у розмірі 0,2 % за прострочення поставки на 180 днів – 1 130 718,60 грн. та штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від вартості непоставленої продукції – 610 050,00 грн.).

Проте, як вбачається з наведених вище доказів, відповідачем допущено прострочення поставки товару за період саме з 27.12.2016 року по 17.01.2017 року.

Ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 740 768,60 грн. штрафних санкцій підлягають задоволенню частково, а саме, пені 0,2 % за прострочення поставки (з 27.12.2016 року по 17.01.2017 року) – у розмірі 138 198, 99 грн. та штрафу 7% – у розмірі 610 050,00 грн. В іншій частині позову про стягнення штрафних санкцій слід відмовити.

14.03.2018 року відповідачем через канцелярію суду надано клопотання щодо зменшення пені та штрафу, у якому він, вказуючи на те, що розмір пені та штрафу є неспіврозмірним із вартістю несвоєчасно поставленого товару, просив суд на підставі ч. 1. ст. 233 Господарського кодексу України зменшити розмір пені та штрафу до 60 000,00 грн.

Так, за приписами ч. 1. ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Так, судом враховано ступінь виконання відповідачем зобов'язання та досліджено причини такого невиконання, водночас відповідачем, в розумінні ч. 1. ст. 233 Господарського кодексу України не доведено суду наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов’язання з поставки товару до 17.01.2017 року, а тому клопотання позивача про зменшення пені та штрафу задоволенню не підлягає.

Судовий збір відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладається на відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» (04073, м. Київ, пров. Куренівський, 17; код 31111166) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код 00034022) 138 198 (сто тридцять вісім тисяч сто дев’яносто вісім) грн. 99 коп. пені, 610 050 (шістсот десять тисяч п’ятдесят) грн. 00 коп. штрафу та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 223 (одинадцять тисяч двісті двадцять три) грн. 74 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено 26.04.2018р.

Суддя С.О. Чебикіна