Рішення № 73629739, 25.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.04.2018Справа № 910/1559/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кристал-Інвест-Україна» (79024, м. Київ, вул. Промислова,50/52)

до Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна,6)

Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79000, м. Львів, пл. Шашкевича, 1)

про відшкодування шкоди 405 459,81 грн.

за участю представників

від позивача: Філоретова М.В.

від відповідача-1 не з'явився

від відповідач-2: не з'явився

В судовому засіданні 25.04.2018, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-Україна» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (надалі - відповідач-1) та Головного територіального управління юстиції у Львівській області (надалі - відповідач-2) про відшкодування шкоди у розмірі 405 459,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з протиправністю дій Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (надалі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області) по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №54020211 від 25.05.2017 з виконання постанови № ВП 37673173 від 01.07.2015 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-Україна» 405 459,81 грн. виконавчого збору, а також винесення постанови № ВП 37673173 від 01.07.2017 про стягнення з позивача виконавчого збору, що встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили, позивач має право на відшкодування шкоди у розмірі 405 459,81 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1559/18. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.03.2018.

Ухвалою суду від 21.03.2018 постановлено закрити підготовче провадження у справі № 910/1559/18 та призначити справу до судового розгляду по суті 16.04.2018.

02.04.2018 та 10.04.2018 відповідачем-2 через загальний відділ діловодства подані клопотання про зупинення провадження у справі № 910/1559/18 до розгляду Касаційним господарським судом касаційної скарги відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Львівській області на ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.10.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі № 5015/6798/11.

У судовому засіданні 16.04.2018 представник позивача заперечував щодо заявленого клопотання відповідачем-2, зазначивши при цьому, що станом на дату призначення справи до слухання постанова Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі № 505/6798/11 є чинною.

У судовому засіданні 16.04.2018 суд вирішив відкласти клопотання відповідача до наступного судового засідання та відкласти розгляд справи на 25.04.2018.

24.04.2018 позивач через загальний відділ діловодства суду подав письмові заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

У судове засідання, призначене на 25.04.2018, з'явився представник позивача, заперечував проти клопотань відповідача-2 про зупинення та просив суд розглянути справу по суті.

Судом, заслухано думку позивача, досліджено клопотання відповідача-2 та вирішено відмовити у його задоволені з огляду на таке.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Враховуючи ту обставину, що ухвалою суду від 21.03.2018 справу № 910/1559/18 призначено до розгляду по суті, а обставини викладені відповідачем-2 в клопотанні про зупинення не є виключними та не підпадають під кваліфікацію підстав, визначений у пунктах 1 - 3 частини першої статті 227 та пункті 1 частини першої статті 228 ГПК України.

З огляду на зазначені приписи ст. 195 ГПК України у суду відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі з підстав, наведених у клопотаннях відповідача-2.

У судовому засіданні 25.04.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав наведених у позові, та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача в судове засідання вкотре не з'явилися, причин неявки та неподання доказів не повідомили, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином - ухвали суду, надсилались відповідачам рекомендованою кореспонденцією.

Виходячи з вимог ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідачів про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

З огляду на вказане відповідачі не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників відповідачів.

Розгляд справи здійснюється з повним фіксуванням судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

За доводами позивача, рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2011 у справі № 5015/6798/11 за позовом Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-УКРАЇНА» про стягнення заборгованості, позов задоволено повністю та вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-Україна» на користь Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» в особі філії Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» у м. Львові 4 222 117,67 грн заборгованості, 25 500 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Дане рішення було залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2012.

На виконання вказаного вище рішення Господарським судом Львівської області видано наказ від 12.04.2012 № 5015/6798/11 про примусове стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-Україна» 4 222 117,67 грн заборгованості, 25 500 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За твердженнями позивача, Постановою головного державного виконавця Германчук Р.В. від 22.04.2013 відкрито виконавче провадження (ВП № 37673173) з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 12.04.2012 у справі № 5015/6798/11.

В подальшому 24.05.2017 старшим державним виконавцем Курман Б.Г. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». 31.05.2017 старшим державним виконавцем Курман Б.Г. винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у ведене виконавче провадження, в межах якого винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-Україна» виконавчого збору у розмірі 405 459,81 грн на підставі постанови № ВП37673173, виданої 01.07.2015. В межах цього ж виконавчого провадження накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-Україна», що містилися на всіх відкритих рахунках. В результаті чого було списано з рахунку позивача на рахунок виконавчої служби грошові кошти для стягнення виконавчого збору. Позивач, вважаючи такі дії відділу державної виконавчої служби не правомірними, звернувся до Господарського суду Львівської області зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління Міністерства юстиції України у Львівській області.

Як вбачається із матеріалів справи ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.10.2017 у справі № 5015/6798/11 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кристал-Інвест-Україна» про визнання недійсною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 01.07.2015р. про стягнення з ТзОВ «Кристал-Інвест-Україна» виконавчого збору; визнання недійсною постанову державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Курман Б.Г. від 25.05.2017р. про відкриття виконавчого провадження ВП №54020211 з виконання постанови ВП №37673173, виданої 01.07.2015р. про стягнення виконавчого збору; зобов'язання ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області повернути ТзОВ «Кристал-Інвест-Україна» стягнутий надміру на користь держави за виконавчим провадженням №37673173 виконавчий збір в розмірі 389658,25грн. задоволено частково. Визнано недійсною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 01.07.2015р. про стягнення з ТзОВ «Кристал-Інвест-Україна» виконавчого збору в сумі 405459,81грн. Визнано недійсною постанову державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Курман Б.Г. від 25.05.2017р. про відкриття виконавчого провадження ВП №54020211 з виконання постанови ВП №37673173, виданої 01.07.2015р. про стягнення виконавчого збору в сумі 405459,81грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 відмовлено в задоволенні апеляційної скарги відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області № В-5/14414 від 13.11.2017. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кристал-Інвест-Україна» б/н від 08.11.2017 року частково задоволено. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.10.2017 року у справі № 5015/6798/11 частково змінено та доповнено резолютивну частину ухвали наступним текстом: «визнати незаконними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Курман Б.Г. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 54020211 від 25.05.2017 року з виконання постанови № ВП 37673173 від 01.07.2015 року ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області». В решті ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.10.2017 року залишено без змін.

Враховуючи обставини викладеній у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017, позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області із заявою № 156 від 18.12.2017 про повернення грошових коштів, стягнутих в межах виконавчого провадження ВП № 54020211 в рахунок виконавчого збору на підставі постанови № ВП 37673173 від 01.07.2015, яку визнано судом недійсною, у розмірі 405 459,81 грн. На вказану заяву позивача, відповідачем -2 надано відповідь про відсутність правових підстав для повернення таких коштів.

Оскільки кошти не були повернуті, позивач звернувся до суду з вимогами про примусове стягнення з державного бюджету грошових коштів на користь позивача в рахунок відшкодування шкоди, з посиланням на норми ст.ст. 56, 124 Конституції України, ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003, п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012.

Відповідачами відзиву на позовні заяви не надано, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами і документами, у відповідності до ст. 165 ГПК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2011 у справі № 5015/6798/11 за позовом Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-УКРАЇНА» про стягнення заборгованості, позов задоволено повністю та вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-Україна» на користь Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» в особі філії Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» у м. Львові 4 222 117,67 грн заборгованості, 25 500 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Дане рішення було залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2012.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

12.04.2012 на виконання рішення суду видано відповідний наказ.

Як вбачається із матеріалів справи, Господарський суд Львівської області при розгляді скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-Україна» на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління Міністерства юстиції України у Львівській області, встановив: «Постановою головного державного виконавця Германчук Р.В. від 22.04.2013р. відкрито виконавче провадження (ВП №37673173) з виконання наказу господарського суду Львівської області від 12.04.2012р. у справі №5015/6798/11. У постанові встановлено для боржника строк для добровільного виконання рішення суду до 29.04.2013р. та попереджено, що у випадку невиконання рішення в наданий для самостійного виконання строк, рішення буде виконано у примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.»… « 31.05.2017р. старшим державним виконавцем Курман Б.Г. винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. Окрім цього, в межах ВП №54020211, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ТзОВ „Кристал-Інвест-Україна 405459,81грн. виконавчого збору на підставі постанови №ВП37673173, виданої 01.07.2015р. В рамках цього ж виконавчого провадження, постановою старшого державного виконавця Курман Б.Г. від 06.06.2017р. накладено арешт на грошові кошти ТзОВ „Кристал-Інвест-Україна, що містяться на всіх відкритих рахунках: АТ „УкрСибБАНК; ПАТ „Полтава-банк, АТ „Укрексімбанк. Постановою від 26.06.2017р. арешт на вказані вище грошові кошти знято у зв'язку із надходженням 23.06.2017р. на рахунок органу державної виконавчої служби коштів в сумі необхідній для стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження».

Також суд зазначає, що в ухвалі Господарського суду Львівської області від 11.01.2017 встановлено, що «у даному випадку постанова державного виконавця від 01.07.2015р. про стягнення виконавчого збору у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. не пред'являлась до виконання у річний строк, за цим виконавчим документом виконавче провадження не було відкрито, відтак, і на даний час, враховуючи вимоги Закону від 02.06.2016р., стягнення виконавчого збору по такій постанові є неможливим.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, судове рішення щодо стягнення переважної суми боргу було виконано поза межами виконавчого провадження у зв'язку із врегулюванням спору щодо сплати заборгованості між ПП «ГАЛ-ЕКСІМ» та ТзОВ «КРИСТАЛ-ІНВЕС Г- УКРАЇНА».

За таких обставин, переважна сума боргу була погашена поза межами виконавчого провадження. Тобто, примусове стягнення в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» фактично не відбувалося, а відтак у державного виконавця навіть на момент винесення 01.07.2015р. постанови про стягнення виконавчого збору були відсутні підстави для стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 405459,81 грн.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 06.07.2015р. у справі №6-785цс15 та від 28.01.2015р. у справі №3-217гс14, а згідно ч.1 ст.111 - 28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, постанова державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області від 01.07.2015р. про стягнення з ТзОВ «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-УКРАЇНА» виконавчого збору підлягає визнанню недійсною у судовому порядку».

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 залишено в силі ухвалу в частині задоволення скарги, в тому числі визнанню недійсною постанови державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області від 01.07.2015р. про стягнення з ТзОВ «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-УКРАЇНА» виконавчого збору. Крім іншого, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що: «станом на даний час обраний скаржником спосіб захисту порушеного права (стосовно повернення коштів) не забезпечить ефективний засіб захисту порушених прав скаржника та відновлення його порушених прав. Адже, виходячи з положень ст.56 Конституції України, положень Цивільного кодексу України та Закону України Про виконавче провадження, Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою за рахунок державного бюджету. Окрім того, повернення цих коштів відбувається в порядку позовного провадження, відповідачами за цією категорією спорів є відповідні органи державної казначейської служби, оскільки надмірно стягнута сума виконавчого збору зараховується на користь держави, а не органу державної виконавчої служби, що проводить стягнення».

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (п. 26. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18).

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведеної обставини, а саме неправомірності дій органів виконавчої служби, адже існування даної обставини підтверджуються судовими рішеннями, а саме, ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2017 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі № 5015/6798/11.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з приписами статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків ті інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

За приписами статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Статтею 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року N 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" та Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди, заподіяної, рішеннями, діями (бездіяльністю) державного виконавця відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 листопада 2017 р. у справі № 6-99цс17).

Також у п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» зазначено, що у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", статті 1174 Цивільного кодексу України, маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України, і враховуючи викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 N 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 N 04-5/239), зокрема в пункті 9 цього роз'яснення.

Згідно із ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

За правилами ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок).

Безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання казначейством та його територіальними управліннями рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів (п. 2 Порядку виконання рішень).

Пунктами 35 та 36 зазначеного Порядку передбачено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Відповідно до приписів п. 38, 39 Порядку для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.

Отже, за правилами бюджетного кодексу в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України і управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України.

Таким чином, відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, відбувається шляхом стягнення з державного бюджету відповідної суми відшкодування, а не з рахунку органу яким завдано таку шкоду.

Відтак, саме центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів є виконавцем судового рішення про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.

Отже враховуючи, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2017 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі № 5015/6798/11 визнано недійсною постанову державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області від 01.07.2015р. про стягнення з ТзОВ «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ-УКРАЇНА» виконавчого збору постанови про стягнення виконавчого збору та встановлено факт відсутності підстав для стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 405459,81 грн, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

А відтак кошти в сумі 405 459,81 грн. які перераховані до державного бюджету підлягають стягненню на користь позивача, як завдані останньому збитки.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачами у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Згідно з п. 13. ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України через казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд, 6; ідентифікаційний код 37567646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кристал-Інвест-Україна» (79024, м. Київ, вул. Промислова, буд. 50/52) ідентифікаційний код т33997721) грошові кошти у розмірі 405 459 (чотириста п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн 81 коп. в рахунок відшкодування шкоди.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 26.04.2018

Суддя Пукшин Л.Г.