Рішення № 73629688, 16.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2018Справа № 910/23120/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом державного підприємства «Спецагро»

до Міністерства аграрної політики та продовольства України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача публічного акціонерного товариства «Київенерго»

про стягнення 301 607,92 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Орел П.В. - адвокат (ордер КВ № 282492 від 12.04.2018)

від відповідача Костюченко М.Є. - представник (довіреність № 314/9 від 29.12.2017),

від третьої особи не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2017 року державне підприємство «Спецагро» (далі - ДП «Спецагро», позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство, відповідач) про стягнення 301 607,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як поручитель за договорами поруки від 18.12.2014 та 01.12.2015, сплатив заборгованість відповідача перед публічним акціонерним товариством «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго») за спожиту електричну енергію і таким чином набув право вимагати від відповідача повернути сплачені позивачем грошові кошти. Тому позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання останнім обов'язку боржника за вказаними договорами поруки, проте відповідач свого обов'язку не виконав та грошові кошти позивачу не сплатив.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 301 607,92 грн., з яких: 245 289,78 грн. - основний борг, 46 537,79 грн. - інфляційна складова боргу, 9 780,35 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.12.2017 позов ДП «Спецагро» залишено без руху з підстав, викладених у вказаній ухвалі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.01.2018 відкрито провадження у справі № 910/23120/17 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.02.2018.

31.01.2018 відділом автоматизованого діловодства суду був зареєстрований поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому останній вказав, що відповідачем не надано документів на підтвердження отримання ним вимоги від кредитора - ПАТ «Київенерго» про необхідність виконання зобов'язання, яке виникло у Міністерства, як боржника, і останнім не виконане. Викладене, на думку відповідача, свідчить про безпідставність сплати позивачем грошових коштів на користь ПАТ «Київенерго» в розмірі, визначеному договорами поруки, а тим більше в розмірі, що перевищує відповідальність позивача, обумовлену договорами поруки. У зв'язку з наведеним відповідач вважав необґрунтованими заявлені позовні вимоги та просив суд відмовити у їх задоволенні.

02.02.2018 відділом автоматизованого діловодства суду були зареєстровані подані позивачем заява про залучення до участі у справі ПАТ «Київенерго» як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача, а також клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у відповідача лист № 37-19-13/20930 від 24.12.2015, на підставі якого позивач сплатив заборгованість відповідача у розмірі більшому, ніж визначено договорами поруки. Вказані заява та клопотання були задоволені судом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.02.2018 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ПАТ «Київенерго» (далі - третя особа), витребувано у відповідача лист № 37-19-13/20930 від 24.12.2015, підготовче засідання відкладено на 27.02.2018.

16.02.2018 відділом автоматизованого діловодства суду була зареєстрована подана позивачем відповідь на відзив, у якій останній заперечував поти доводів відповідача та підтримував власні доводи, викладені у позові.

26.02.2018 відділом автоматизованого діловодства суду були зареєстровані подані відповідачем заперечення, в яких останній підтримав свою позицію, викладену у відзиві.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2018 було задоволено заяву позивача та продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 15.03.2018.

14.03.2018 відділом автоматизованого діловодства суду були зареєстровані подані третьою особою пояснення, в яких зазначено, що ПАТ «Київенерго» були зараховані в оплату заборгованості відповідача грошові кошти, сплачені позивачем в загальному розмірі 245 289,78 грн. на підставі договорів поруки від 18.12.2014 та 01.12.2015, а також листа № 37-19-13/20930 від 24.12.2015. Крім того, третя особа зазначила, що грошові кошти у вказаному розмірі від відповідача не надходили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2018 закрито підготовче провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 16.04.2018.

У судовому засіданні 16.04.2018 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу без участі представника третьої особи за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 16.04.2018 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

18.12.2014 між ПАТ «Київенерго» (кредитор), Міністерством аграрної політики та продовольства України (боржник) та ДП «Спецагро» (поручитель) був укладений трьохсторонній договір поруки (далі - договір поруки від 18.12.2014), згідно з умовами якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язання щодо оплати спожитої ним електричної енергії, яке виникло з договору на постачання електричної енергії № 33465 від 04.07.2014 (основний договір), укладеного між кредитором та боржником.

Пунктом 3.1 договору поруки від 18.12.2014 визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язання щодо оплати спожитої електричної енергії сумою 18 097,50 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору поруки від 18.12.2014 у разі порушення боржником зобов'язання за основним договором поручитель зобов'язується виконати за боржника зобов'язання останнього у 5-тиденний термін з дня отримання вимоги від кредитора.

У поручителя, що виконав вимоги зобов'язання, виникає право вимоги до боржника у повному обсязі виконаного поручителем зобов'язання на користь кредитора, а боржник зобов'язаний виконати зобов'язання перед поручителем протягом 10 днів з дня одержання боржником від поручителя повідомлення про платіж (п. 5.4 договору поруки від 18.12.2014).

На виконання взятих на себе зобов'язань поручителя, позивач сплатив на користь кредитора - ПАТ «Київенерго» грошові кошти в розмірі 18 097,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1942 від 30.12.2014.

Крім того, 01.12.2015 між ПАТ «Київенерго» (кредитор), Міністерством аграрної політики та продовольства України (боржник) та ДП «Спецагро» (поручитель) був укладений трьохсторонній договір поруки (далі - договір поруки від 01.12.2015), згідно з умовами якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язання щодо оплати спожитої ним електричної енергії, яке виникло з договору на постачання електричної енергії № 33465-Т115 від 08.05.2015 (основний договір), укладеного між кредитором та боржником.

Пунктом 3.1 договору поруки від 01.12.2015 визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язання щодо оплати спожитої електричної енергії сумою 130 699,39 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору поруки від 01.12.2015 у разі порушення боржником зобов'язання за основним договором поручитель зобов'язується виконати за боржника зобов'язання останнього у 5-ти денний термін з дня отримання вимоги від кредитора.

У поручителя, що виконав вимоги зобов'язання, виникає право вимоги до боржника у повному обсязі виконаного поручителем зобов'язання на користь кредитора, а боржник зобов'язаний виконати зобов'язання перед поручителем протягом 10 днів з дня одержання боржником від поручителя повідомлення про платіж (п. 5.4 договору поруки від 01.12.2015).

На виконання взятих на себе зобов'язань поручителя, позивач сплатив на користь кредитора - ПАТ «Київенерго» грошові кошти в розмірі 130 699,39 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3529 від 01.12.2015.

Судом також встановлено, що відповідач звернувся до позивача з листом № 37-19-13/20930 від 24.12.2015, в якому просив оплатити за Міністерство заборгованість з оплати електроенергії, спожитої останнім у грудні 2015 року, згідно з договором поруки в сумі 96 492,89 грн. При цьому, з вказаного листа вбачається, що відповідач не зазначив на підставі якого саме договору поруки він просить позивача виконати за Міністерство зобов'язання з оплати спожитої останнім електричної енергії, а також не зазначив підстави виникнення такого основного зобов'язання.

Матеріали справи свідчать, що позивач сплатив на користь кредитора - ПАТ «Київенерго» грошові кошти в загальному розмірі 96 492,89 грн., з яких:

- 875,39 грн. за платіжним дорученням № 3534 від 02.12.2015 з призначенням платежу: оплата за реактивну електроенергію за Мінагрополітики України згідно договору поруки від 01.12.2015 до договору № 33465-Т115 від 08.05.2015;

- 636,89 грн. за платіжним дорученням № 3628 від 25.12.2015 з призначенням платежу: оплата згідно листа № 37-19-13/20930 від 24.12.2015 за реактивну електроенергію за Мінагрополітики України згідно договору поруки до договору № 33465-Т115 від 08.05.2015;

- 94 980,61 грн. за платіжним дорученням № 3627 від 25.12.2015 з призначенням платежу: оплата згідно листа № 37-19-13/20930 від 24.12.2015 за реактивну електроенергію за Мінагрополітики України згідно договору поруки до договору № 33465-Т115 від 08.05.2015.

Таким чином, судом встановлено, що всього позивач сплатив на користь кредитора відповідача грошові кошти в сумі 245 289,78 грн. З них грошові кошти в загальному розмірі 148 796,89 грн. (18 097,50 грн. + 130 699,39 грн.) були сплачені позивачем в рахунок погашення заборгованості відповідача на виконання умов договорів поруки від 18.12.2014 та 01.12.2015 і в межах обумовленого сторонами розміру відповідальності поручителя. Поряд з наведеним, грошові кошти в загальному розмірі 96 492,89 грн. сплачені позивачем понад визначений вказаними договорами поруки обсяг відповідальності поручителя та на підставі листа відповідача № 37-19-13/20930 від 24.12.2015.

Позивач вважав, що після сплати заборгованості відповідача перед ПАТ «Київенерго» він набув права вимагати від відповідача повернення йому грошових коштів в загальному розмірі 245 289,78 грн.

Оцінюючи такі доводи позивача та вирішуючи даний спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Таким чином, виконавши перед ПАТ «Київенерго» грошове зобов'язання відповідача, позивач набув прав кредитора по відношенню до відповідача.

Разом з тим, згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У п. 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 (далі - Постанова № 11) роз'яснено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України»), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України). За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

З урахуванням наведених приписів чинного законодавства та роз'яснень Вищого господарського суду України, суд зазначає, що порука, як правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, обов'язково вчиняється у письмовій формі, а недодержання визначеної законодавством форми такого правочину має наслідком його нікчемність.

Зважаючи на правову природу поруки, яка полягає у тому, що поручитель приймає перед кредитором на себе обов'язок за певних умов виконати зобов'язання боржника, а кредитор погоджується прийняти таке забезпечення виконання зобов'язання, суд дійшов висновку про те, що лист № 37-19-13/20930 від 24.12.2015, складений відповідачем - боржником у зобов'язанні, в якому до того ж не визначено основне зобов'язання, виконання якого забезпечується порукою, та підстави виникнення такого основного зобов'язання, не може розцінюватись, як правочин, спрямований за забезпечення виконання зобов'язання, укладений з додержанням обов'язкової письмової форми.

Матеріали справи не місять доказів, на підтвердження внесення сторонами змін у договори поруки від 18.12.2014 та 01.12.2015 в частині збільшення розміру відповідальності позивача, як поручителя. Відтак, правові підстави для стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 96 492,89 грн., сплачених позивачем понад встановлений вказаними договорами поруки обсяг відповідальності поручителя, відсутні.

Отже, вимога про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою та правомірною в частині, що становить 148 796,89 грн., та підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в сумі 46 537,79 грн., 3% річних в сумі 9 780,35 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з положеннями пунктів 5.4 договорів поруки від 18.12.2014 та 01.12.2015 боржник зобов'язаний виконати зобов'язання перед поручителем протягом 10 днів з дня одержання боржником від поручителя повідомлення про платіж.

Судом встановлено, що позивач направив відповідачу вимогу № 420/54-13 від 02.11.2017, в якій повідомив останнього про здійснення позивачем платежу на користь кредитора в загальному розмірі 245 289,78 грн. та просив відповідача сплатити грошові кошти у вказаному розмірі протягом 10 днів з дня отримання цієї вимоги.

Судом також встановлено, що відповідач отримав вищевказану вимогу 02.11.2017, про що свідчить відмітка відповідача про отримання вхідної кореспонденції. Доказів направлення відповідачу інших вимог, долучених до матеріалів справи, позивач до суду не надав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що останнім днем строку виконання відповідачем його грошового зобов'язання перед позивачем було 12.11.2017, а порушення строку виконання вказаного зобов'язання почалося з 13.11.2017. Отже, правомірним буде нарахування 3% річних та інфляційної складової боргу протягом іншого (меншого) строку ніж визначеного позивачем, а саме протягом строку з 13.11.2017 по 08.12.2017.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційної складової боргу за період з 13.11.2017 по 08.12.2017, суд встановив, що розмір 3% річних становить 317,98 грн., а розмір інфляційної складової боргу - 1 339,17 грн., які підлягають стягненню. У стягненні частини 3% річних в розмірі 9 462,37 грн. та інфляційної складової боргу в розмірі 45 198,62 грн. судом відмовлено.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 148 796,89 грн. (у стягненні частини основного боргу в розмірі 96 492,89 грн. судом відмовлено), 3% річних у розмірі 317,98 грн. (у стягненні частини 3% річних в розмірі 9 462,37 грн. судом відмовлено) та інфляційної складової боргу в розмірі 1 339,17 грн. (у стягненні частини інфляційної складової боргу в розмірі 45 198,62 грн. судом відмовлено).

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 24, ідентифікаційний код 37471967) на користь державного підприємства «Спецагро» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 24, ідентифікаційний код 38516592) основний борг у розмірі 148 796,89 грн. (сто сорок вісім тисяч сімсот дев'яносто шість грн. 89 коп.), 3% річних у розмірі 317,98 грн. (триста сімнадцять грн. 98 коп.), інфляційну складову боргу у розмірі 1 339,17 грн. (одна тисяча триста тридцять дев'ять грн. 17 коп.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 256,81 грн. (дві тисячі двісті п'ятдесят шість грн. 81 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.04.2018.

Суддя О.Г. Удалова