Рішення № 73629233, 25.04.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.04.2018 м.Харків Справа № 905/578/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор’євій М.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроавтозапчастини», м.Дніпро

до відповідача: Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», м.Маріуполь, Донецька область

про: стягнення 26047,74грн.

за участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Дніпроавтозапчастини” м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області області з позовною заявою до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», м.Маріуполь, Донецька область про стягнення грошових коштів у розмірі 26047,74грн., з яких: 24238,80грн. – основний борг; 581,73грн. – інфляційні нарахування; 209,18грн. - 3% річних, 1018,03грн. – пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки №МТМ477-П/Пр/1 від 26.10.17р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/578/18.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30.04.18р. відкрито провадження у справі №905/578/18; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 25.04.18р.

20.04.18р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд:

- закрити провадження у справі №905/578/18 в частині стягнення основного боргу в сумі 24238,80грн. у зв’язку із сплатою вказаної заборгованості у повному обсязі;

- відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 1018,03грн., 3% річних у сумі 209,18грн., та інфляційних втрат у сумі 581,73грн.;

- у випадку задоволення позовних вимог зменшити розмір витрат на правову допомогу;

- розглянути справу за відсутності представника відповідача.

24.04.18р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача та відповідь на відзив в якій позивач підтвердив факт оплати відповідачем основного боргу в сумі 24238,80грн., проте наполягає на стягненні з відповідача 581,73грн. – інфляційних нарахувань, 209,18грн. - 3% річних, 1018,03грн. – пені та судових витрат в тому числі і витрат на оплату послуг адвоката в сумі 3000,00грн.

У судове засідання 25.04.18р. представники сторін не з’явились.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

26.10.17р. між позивачем (постачальник) Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпроавтозапчастини” та відповідачем (покупець) Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» укладений договір №МТМ477-П/Пр/1 (далі за текстом - договір), згідно, якого постачальник зобов’язується передати, а покупець – прийняти та оплатити товар ДК021:2015:34330000-9 Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів на умовах, що передбачені даним договором (п.1.1. договору).

Згідно п.2.1. договору, кількість, номенклатура товарів вказуються в специфікаціях до даного договору, що є його невід’ємною частино.

Відповідно до п.3.1. договору, поставка товарів здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, вказані в специфікаціях і включають в себе всі податки, збори та інші обов’язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника пов’язані з постачанням товарів.

Ціна на товари може бути змінена тільки за взаємною згодою сторін шляхом внесення змін до цього договору. Загальна сума договору складає: 24238,80грн., в тому числі ПДВ 20% - 4039,80грн. (п.п.3.2., 3.3. договору).

Пунктом 4.1. договору, визначено, що оплата покупцем товарів здійснюється в національній валюті України протягом 15 днів з моменту поставки на склад покупця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі.

Датою оплати товарів вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. Покупець має право здійснити оплату Товарів до настання термінів оплати (п.п.4.2., 4.3. договору).

Умовами п.5.1. договору сторонами узгоджено, що поставка товару здійснюється в строк 15 календарних днів з дати надання замовником заявки, на умовах DAP Інкотермс 2010, за адресою – м.Маріуполь, вул. Митрополитська, 185.

Датою поставки вважається дата приймання ТМЦ (п.5.9. договору).

Згідно п.7.1. договору, за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

У випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів терміну оплати товарів, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період (п.7.2. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту реєстрації і діє до 29 грудня 2017р., а в частині фінансових зобов’язань до повного їх виконання (п.11.1. договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

Сторонами підписана специфікація №1 ДК021:2015:34330000-9 Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів (ОСОБА_1 2217 Соболь), якою визначені найменування, кількість, ціну за одиницю товару та загальну вартість товару в сумі 24238,80грн. з ПДВ.

Специфікація підписана представниками сторін договору та скріплена печатками юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі видаткової накладної №ТОВ-001974 від 22.11.17р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 24238,80грн., який був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) на відповідній видатковій накладній без зауважень та заперечень.

Щодо відсутності проставлення печатки відповідача на видатковій накладній суд, зазначає, що в силу п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 це є правом, а не обов’язком сторони господарської операції.

Повноваження особи, яка приймала продукцію та підписувала видаткову накладну з боку відповідача підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю №222 від 20.11.17р. на отримання ТМЦ.

Вказана видаткова накладна має посилання на договір №МТМ477-П/Пр/1 від 26.10.17р.

Таким чином, на виконання умов договору №МТМ477-П/Пр/1 від 26.10.17р., позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято продукцію на загальну суму 24238,80грн.

Факт отримання від позивача товару з боку відповідача на вказану суму за вказаним договором не спростований.

За твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору №МТМ477-П/Пр/1 від 26.10.17р., поставлений товар у встановлений строк не сплатив, у зв’язку з чим, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором в розмірі 24238,80грн.

Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нараховані та пред’явлені до стягнення 3% річних у розмірі 209,18грн. та інфляційні нарахування у розмірі 581,73грн., а також на підставі п.7.2. договору пеня у розмірі 1018,03грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою.

Протягом розгляду справи в суді, відповідачем здійснена оплата суми основного боргу в розмірі 24238,80грн. що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №546 від 04.04.18р.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору №МТМ477-П/Пр/1 від 26.10.17р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.4.1. договору, визначено, що оплата покупцем товарів здійснюється в національній валюті України протягом 15 днів з моменту поставки на склад покупця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі.

Згідно п.5.9. договору, датою поставки вважається дата приймання ТМЦ.

Відповідач у встановленому договором порядку не відмовився від прийняття поставлених товарів та не повідомив постачальника про будь-які недоліки чи невідповідності. Будь-яких актів невідповідності з приводу поставленого товару сторони не надали.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

За вказаних підстав, відповідач мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача згідно видаткової накладної від 22.11.17р. до 07.12.17р. (включно).

Виходячи з наведених вище норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин щодо отримання відповідачем товару по договору №МТМ477-П/Пр/1 від 26.10.17р. у останнього виникло зобов’язання з його оплати.

Оплату вищевказаної суми заборгованості боржником в строки обумовлені договором не здійснено.

При цьому, судом встановлено, що протягом розгляду справи в суді, відповідачем здійснена оплата суми основного боргу в розмірі 24238,80грн. що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №546 від 04.04.18р.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 24238,80грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З наведених підстав суд закриває провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 24238,80грн. на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред’явлено до стягнення 3% річних за період з 08.12.17р. по 22.03.18р. в розмірі 209,18грн. та інфляційні за період січень-лютий 2018 рік в розмірі 581,73грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 209,18грн., підлягають задоволенню.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Також, у вказаній постанові Верховним Судом з посиланням на Рекомендації Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, судом встановлено, що розмір інфляційних нарахувань за період січень-лютий 2018 рік на суму боргу 24238,80грн. складає 585,00грн., тоді як позивачем заявлено 581,73грн.

Враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування у розмірі 581,73грн.

Крім 3% річних та інфляційних нарахувань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 08.12.17р. по 22.03.18р. у розмірі 1018,03грн.

Відповідно до п.7.2. договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів терміну оплати товарів, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений період нарахування пені, та наданий розрахунок є арифметично вірним.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1018,03грн., підлягають задоволенню.

Перевірку розрахунку 3% річних, інфляційних нарахувань та пені судом здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Відповідача у відзиві на позовну заяву, просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 1018,03грн., 3% річних у сумі 209,18грн., та інфляційних втрат у сумі 581,73грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині 3% річних, інфляційних нарахувань та пені, відповідач зазначає, що порушення зобов’язань відбулося за відсутності вини останнього, а отже і відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій. За твердженнями відповідача, порушення зобов’язань відбулося внаслідок невідворотних обставин, які об’єктивно склалися на території Донецької області та м.Маріуполя, тобто внаслідок проведення на території Донецької області антитерористичної операції.

Суд не погоджується з позицією відповідача викладеній у відзиві на позовну заяву, оскільки відповідач крім посилання на факт проведення антитерористичної операції в м.Маріуполі, жодним чином не обґрунтовує та не доводить того, що означений факт перешкоджає виконанню грошового зобов’язання перед позивачем, тим більше, що відсутність у боржника коштів не може вважатися форс-мажорною обставиною згідно ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, що узгоджується також зі спеціальною нормою ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, недоведеність за матеріалами справи причинно-наслідкового зв’язку між обставинами проведення антитерористичної операції в м.Маріуполі і простроченням відповідачем виконання грошового зобов’язання, зумовлює безпідставність застосування ст.ст.607, 617 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про можливість стягнення пені, інфляційних та 3% річних.

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За вищевказаних обставин, враховуючи, що матеріалами справи доведений факт порушення відповідачем строків оплати, суд вважає позов повністю доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, а позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ч.1 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Саме тому, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України ).

Згідно положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд у випадку задоволення позову зменшити розмір витрат на правову допомогу.

В підтвердження факту надання правничої допомоги та понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00грн., позивачем надано: копію договору №96 про надання послуг правової допомоги від 19.03.18р. та додаткову угоду №1 від 10.04.18р. до вказаного договору, копію розрахунку вартості послуг від 19.03.18р.; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1652 від 20.11.2006р., рахунок №432 від 19.03.18р., платіжне доручення №7324 від 23.03.18р. на суму 3000,00грн., акт здавання-приймання наданих послуг по Договору №96 від 19.03.18р.

Суд приймає в якості належних та допустимих доказів надані позивачем документи в підтвердження надання правничої допомоги та понесення витрат в сумі 3000,00грн.

Враховуючи, що спір виник у зв’язку з порушенням саме відповідачем правил здійснення господарської діяльності, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрати понесених позивачем на правничу допомогу в повному обсязі в розмірі 3000,00грн.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст.129, ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73, 74, 76, 79, 86, 123, 129, п.2 ч.1 ст.231, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроавтозапчастини», м.Дніпро до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», Донецька область про стягнення грошових коштів у сумі 26047,74грн., задовольнити частково.

Закрити провадження у справі №905/578/18 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 24238,80грн. у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Стягнути з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (вул. Гризодубової, буд. 1, м.Маріуполь, Донецька область, 87534; ЄДРПОУ 33760279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроавтозапчастини» (АДРЕСА_1, 49094; ЄДРПОУ 36641388) інфляційні нарахування в сумі 581,73грн, 3% річних в сумі 209,17грн., пеню в сумі 1018,03грн., судовий збір у сумі 1762,00грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано 25.04.18р.

Суддя М.О. Лейба