Постанова № 73628082, 25.04.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ справи: 756/4320/17

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3718/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Луценко О. М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Соколової В.В., Чобіток А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевельов Ярослав Дмитрович, про захист прав споживачів та визнання недійсними договорів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 січня 2018 року,

встановив:

у березні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним кредитний договір №23/П/99/2006-840, укладений між ним та ПАТ КБ «Надра» 19 липня 2006 року, а також договір іпотеки та договір поруки, укладені в забезпечення виконання зобов'язань за договором, посилаючись на те, що при укладенні кредитного договору було порушено його права, як споживача послуг банку, зокрема вказував на те, що йому не було надано детального розпису сукупної вартості кредиту та інформації щодо реальної ціни договору, чим було введено його в оману, а також зазначав, що умови договору є дискримінаційними.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 січня 2018 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Представник ПАТ КБ «Надра» подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Відповідно до п 8 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 розділу ХII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що 19 липня 2006 року між ним та ПАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір для купівлі квартири, відповідно до умов якого позивачу було надано кредитні кошти в розмірі 59 500 дол. США строком до 19 липня 2026 року зі сплатою 9,5% річних та щомісячної плати за управління кредитом в розмірі 0,35% розміру фактичного залишку заборгованості.

Того ж дня між ним та відповідачем було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, на придбання якої позичальником було отримано кредит.

Також для забезпечення виконання зобов'язань між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно умов якого поручитель несе солідарну відповідальність з боржником ОСОБА_3

Позивач зазначав, що при укладенні кредитного договору відповідачем не було надано йому детального розпису загальної вартості кредиту, що порушує його права, як споживача, а також вказував на те, що його було введено в оману з приводу реальної ціни кредитного договору.

Також ОСОБА_3 вказував, що п. 1.3.2 Кредитного договору встановлено його обов'язок сплачувати комісію за обслуговування кредиту, однак не вказано які саме послуги з управління кредитом надаються споживачу, що свідчить про нікчемність такого пункту договору. Крім того, банком було приховано від позичальника реальну відсоткову ставку, оскільки фактично зі сплачених позивачем щомісячних мінімальних платежів грошові кошти зараховувались на погашення комісій та відсотків, не здійснюючи при цьому зарахування коштів на погашення тіла кредиту, що призвело до нарахування відсотків за комісією на сталу величину тіла кредиту.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 січня 2018 року у задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було наведено належних підстав для визнання недійсними кредитного договору та договір іпотеки та поруки. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст.215, 509, 548, 628, 638, 1054 ЦПК України, ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 19 липня 2006 року між ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Надра» було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в розмірі 59 500 дол. США строком до 19 липня 2026 року зі сплатою 9,5% річних. Для забезпечення виконання зобов'язань за договором того ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є кв. АДРЕСА_1. Також між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.

У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що при укладенні кредитного договору відповідачем не було надано детального розпису сукупної вартості кредиту та графіку платежів, що передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими Постановою Правління Національного Банку України №168 від 10 травня 2007 року, чим порушено його споживчі права. Однак, такі доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, були введені в дію постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року, пунктом 4 якої визначено, що вона набирає чинності через 10 днів після державної реєстрації в Міністерстві юстиції України. Оскільки реєстрація вказаного акта у Міністерстві юстиції України відбулася 25 травня 2007 року (реєстраційний номер № 541/13808 від 25 травня 2007 року), Правила № 168 набрали чинності з 04 червня 2007 року.

Судом встановлено, що оспорюваний кредитний договір укладено між сторонами 19 липня 2006 року, тобто до прийняття та введення в дію Правил № 168, а тому їх застосування до спірних правовідносин є безпідставним.

Крім того, не можуть бути підставою для скасування рішення суду і доводи апеляційної скарги про те, що встановлення в кредитному договорі плати за управління кредитом суперечить Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту і статті 11 Закону України «Про захист справ споживачів», та за своєю природою є несправедливим по відношенню до позичальника, а тому цей пункт договору підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 розділу ІІ «Доходи і витрати банку» Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 255, в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, комісійні доходи і витрати (далі - комісії) - операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою. Комісії, що отримані (сплачені) банком за зобов'язання з кредитування (резервування кредитної лінії) під час ініціювання або придбання кредиту, визнаються невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту, якщо є ймовірність того, що кредитний договір буде укладено. Якщо строк наданого зобов'язання з кредитування закінчується без надання кредиту, то на кінець строку зобов'язання комісії визнаються комісійними доходами (витратами). Комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг, визнаються доходами (витратами). До них належать: комісії за розрахунково-касове обслуговування клієнтів; комісії за обслуговування кредитної заборгованості; комісії за резервування кредитної лінії, які розраховуються на пропорційній часу основі протягом строку дії зобов'язання; комісії за управління інвестицією тощо.

Вказане свідчить про те, що під час укладення кредитного договору банк керувався чинними на той час Правилами № 255 та визначив у пункті 1.3.2 Договору плату за управління кредитом в розмірі 0,35% розміру фактичного залишку заборгованості.

Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги про те, що відповідачем було введено позивача в оману з приводу розміру щомісячного платежу, відсоткової ставки та сукупної вартості кредиту шляхом нечесної підприємницької практики, апелянтом до суду не надано.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину.

В даному випадку, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності в діях відповідача умислу щодо введення споживача в оману. У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що при укладенні договору він не був детально ознайомлений з його тестом. Разом з тим, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а тому підстави вважати, що укладення договору відбулось під впливом обману, відсутні.

Судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що ОСОБА_3 підписавши кредитний договір підтвердив свою обізнаність з його умовами.

Інших доказів на підтвердження наявності підстав для визнання кредитного договору недійсним у відповідності до положень ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 215 ЦК України, ОСОБА_3, до суду не надано.

Також не можуть бути задоволені вимоги про визнання недійсними договорів поруки та іпотеки, оскільки судом не встановлено підстав для визнання недійсним основного зобов'язання, для забезпечення виконання якого їх було укладено.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 січня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді