Постанова № 73627941, 19.04.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ справи:759/16525/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2001/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Величко Т.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Чобіток А.О., Соколова В.В.

при секретарі - Шепель К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно та

за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, поділ майна подружжя,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 р.

встановив:

у листопаді 2016 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на АДРЕСА_1, посилаючись на те, що кошти на придбання квартири були надані його батьком.

У вересні 2016 р. ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила поділити спільне сумісне майно подружжя та виділити їй у власність 2/3 частини вказаної квартири. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 грудня 2016 р. вказані справи були об'єднані в одне провадження. В ході розгляду справи - 17 листопада 2017 р., позивач доповнила свої вимоги та просила визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «Hyundaj Santa Fe», державний номер НОМЕР_1, 2013 р. випуску, укладений 06.09.2016 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, та визнати за нею право власності на Ѕ частину автомобіля та в порядку поділу спільного майна подружжя виділити їй 2/3 частини квартири.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 р. було задоволено позов ОСОБА_3 та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 про поділ квартири, а частина вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та поділ автомобіля залишена без розгляду, оскільки такі вимоги були заявлені після початку розгляду справи по суті.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольнити її позовні вимоги.

В ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» закріплено, що у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_3, його представників - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_3 посилався на те, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_4 з 22.11.2003 р. 21.09.2005 р. він уклав Інвестиційний контракт з ЗАТ «Домобудівельний комбінат №1», предмет якого була кв. АДРЕСА_1. Оскільки коштів для оплати за контрактом у нього та ОСОБА_4 не було, всі кошти були надані його батьками. Його батько - ОСОБА_9 продав 26.07.2005 належні йому земельну ділянку в с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської обл. та розташований на ній незавершений будівництво будинок на загальну вартість 293 700 грн. та вніс на свій поточний рахунок 252 000 грн. В ПАТ «Райффайзенбанк Україна». З цього рахунку 23.09.2005 батько зняв 126 250 грн. та передав йому, а він 26.09.2005 сплатив перший внесок за контрактом в сумі 184 563 грн. 14.12.2005 батько зняв зі свого рахунку 35 350 грн. та передав йому, а він 16.12.2005 вніс другий платіж в сумі 35 000 грн. 08.09.2006 було продано квартиру АДРЕСА_2, яка належала в рівних частках йому, його батькам: ОСОБА_9, ОСОБА_5, сестрам: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, брату ОСОБА_13 вартістю 1 717 000 грн. Батьки віддали йому в дар кошти в сумі 461 714 грн., а залишок в сумі 1 010 000 грн. батько також вніс на поточний рахунок. 09.09.2006 він сплатив третій платіж за контрактом в сумі 583 209 грн. 90 коп. 09.10.2006 батько зняв з поточного рахунку грошові кошти в розмірі 757 500 грн. та всю суму передав йому в дар. 22.11.2010 він здійснив доплату за контрактом в сумі 22 538 грн. 25 коп. та 05.01.2011 отримав свідоцтво про право власності на вказану квартиру. Оскільки квартира була придбана за його особисті кошти, отримані ним в дар, він просив визнати за ним право особистої власності на АДРЕСА_1 площею 114, 6 кв.м.

У вересні 2016 р. ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила розділити спільне сумісне майно подружжя, а саме - АДРЕСА_1 та виділити їй 2/3 частини квартири, посилаючись на те, що вказана квартира була набута ними в період шлюбу, ОСОБА_3 без її згоди відчужив автомобіль марки «Hyundaj Santa Fe», державний номер НОМЕР_1, 2013 р. випуску своїй матері, а тому вона просить врахувати вартість автомобіля при поділі квартири. В ході розгляду справи, 16 липня 2017 р. ОСОБА_4 уточнила свої вимоги, просила змінити підставу її позову та вказала, що просить збільшити її частку в майні до 2/3 частин вказаної квартири, оскільки, крім зазначеної вище підстави, відповідач не бере участі у вихованні та утриманні їх сина ОСОБА_17, який народився 03.02.2005 р. 17 грудня 2017 р. ОСОБА_4 подала заяву про збільшення розміру позовних вимог та просила визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «Hyundaj Santa Fe», державний номер НОМЕР_1, 2013 р. випуску, укладений 06.09.2016 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, визнати за нею право власності на Ѕ частину автомобіля в порядку поділу спільного майна подружжя виділити їй 2/3 частини квартири, посилаючись на те, що вказаний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя, а тому ОСОБА_3 не мав права без її згоди розпоряджатись вказаним майном, і в зв'язку з цим просила визнати за нею право власності на Ѕ частину автомобіля, виділити їй у власність 2/3 частини квартири, а ОСОБА_3 1/3 частину квартири.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 р. було задоволено позов ОСОБА_3 та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 про поділ квартири, а частина вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та поділ автомобіля залишена без розгляду, оскільки такі вимоги були заявлені після початку розгляду справи по суті.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 за рахунок коштів, які були отримані ним в дар від свого батька, а тому є його особистою приватною власністю.

Такий висновок суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, оскільки він не відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції в рішенні посилався на положення ст. 319, 372, 719, 722 ЦК України, ст. 60-70 СК України.

Як видно з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22.11.2003, який був розірваний рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2016 р. 21.09.2005 р. ОСОБА_3 уклав Інвестиційний контракт з ЗАТ «Домобудівельний комбінат №1», предмет якого була кв. АДРЕСА_1. На виконання Контракту ним було сплачено кошти в сумі 825 311 грн. 25 коп. та 05.01.2011 отримано Свідоцтво про право приватної власності на АДРЕСА_1 загальною площею 114,6 кв.

Положення ст. 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

ОСОБА_3, заявляючи вимоги про визнання за ним права особистої приватної власності на вказану квартиру, вказував, що всі кошти для її придбання були надані його батьком в дар та при цьому на підтвердження вказаної обставини посилався на факт продажу батьком земельної ділянки та незавершеного будівництвом жилого будинку 26.07.2005 та факт продажу квартири АДРЕСА_2 08.09.2006, кошти від яких були внесені ним на поточний рахунок в ПАТ «Райффайзенбанк Україна». Вказані обставини не можуть бути доказом придбання майна за особисті кошти ОСОБА_3, оскільки за загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_4 визнає, що протягом спільного проживання однією сім'єю зі ОСОБА_3, їм як сім'ї надавали допомогу у грошовій формі, як її матір - ОСОБА_15, так і батьки ОСОБА_3 Зокрема, ОСОБА_4 посилалась на укладення 17.01.2006 ОСОБА_15 Договору купівлі-продажу належної їй квартири АДРЕСА_3 за ціною 270 175 грн. (а/с 147 т. 1).

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Надані ОСОБА_3 копії Договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 23.09.2005, розписок від імені ОСОБА_3 про отримані у дар кошти від 26.09.2005, 16.12.2005, 09.09.2006, 22.11.2010, не можуть розглядатись як доказ придбання ОСОБА_3 вказаної квартири за власні кошти, оскільки, як видно з наданих ним документів, земельна ділянка за адресою: с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області та жилий будинок, розташований на ній, не були особистим майном ОСОБА_9, а належали йому та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя. Доказів про те, що ОСОБА_5 погодила розпорядження коштами ОСОБА_9 саме таким чином, матеріали справи не містять. АДРЕСА_2, належала в рівних частках ОСОБА_3, його батькам: ОСОБА_9, ОСОБА_5, сестрам: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, брату ОСОБА_13 вартістю 1 717 000 грн. Доказів про те, що всі вказані особи розпорядились передати в дар належні їм кошти від продажу квартири, та уповноважили діяти від їх імені ОСОБА_9, матеріали справи не містять.

На спростування доводів ОСОБА_3, про те, що всі зазначені особи погодились подарувати йому свої кошти, отримані від продажу квартири, а батько забезпечив їх інших житлом, слід зазначити про наявні в матеріалах справи копії паспортів його сестри ОСОБА_11, яка залишалась зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_4 з 09.04.1996 до 25.09.2015, його сестри ОСОБА_12, яка залишається з 12.10.2006, зареєстрованою за цією ж адресою, його сестри ОСОБА_10, яка зареєстрована за вказаною адресою з 09.04.1996, його брата ОСОБА_16, який зареєстрований за вказаною адресою з 12.10.2006, його матері ОСОБА_5, яка була зареєстрована за вказаною адресою з 09.04.1996. і сам ОСОБА_9 з 12.10.2006 зареєстрований за цією ж адресою.

Окремо слід зазначити, що є безпідставними посилання ОСОБА_3 на те, що подружжя не мало коштів на придбання квартири через недостатній розмір заробітних плат його та дружини, оскільки як видно з матеріалів справи, подружжя протягом подружнього життя придбавало автомобілі: марки «Chevrolet Aveo» 23.06.2005, «CherryTiggo» у 2007 р., «HondaAccord» 23.10.2008 та «Hyundaj Santa Fe», державний номер НОМЕР_2, 2013 р. випуску, вартістю 422 500 грн. (а/с 129-150 т. 3).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст. 69 СК України). У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України). Майно, яке належить до особистої приватної власності дружини, чоловіка визначено у ст. 57 цього Кодексу. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Разом з тим, колегія суддів бере до уваги той факт, що від продажу частки в АДРЕСА_2 (належної продавцям на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва 21.05.1993), ОСОБА_3 було отримано кошти в сумі 245 285 грн. 71 коп. за договором від 08.09.2006, та які становлять 30% від загальної суми, сплаченої ним за Інвестиційним договором. Враховуючи вказану суму, поділу між подружжям підлягає 70% квартири, а тому за ОСОБА_3 слід визнати право власності на 65% квартири, а за ОСОБА_4 - на 35%.

Вимоги ОСОБА_4 щодо визнання за нею права власності на 2/3 частини спірної квартири в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя з посиланням на положення ч. 2 та ч. 3 ст. 70 СК України задоволенню не підлягають, оскільки нею не доведено факту, що ОСОБА_3 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Також не є доведеним той факт, що аліментів, які вона одержує на утримання сина, недостатньо для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, оскільки в заяві від 16.07.2017 вона вказали лише, що ОСОБА_3 не бере протягом 6 місяців участі в утриманні сина.

Крім того, окремо ОСОБА_4 було заявлено позов про визнання недійним договору купівлі-продажу «Hyundaj Santa Fe», державний номер НОМЕР_1, 2013 р. випуску та поділу вказаного автомобіля по Ѕ частині. Вказані позовні вимоги були залишені судом першої інстанції без розгляду, оскільки були заявлені після початку розгляду справи, що відповідало вимогам ст. 31 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час ухвалення рішення).

В зв'язку з цим, викладені судом першої інстанції в рішенні обставини щодо вказаного договору та поділу цього рухомого майна не можуть вважатись встановленими та враховуватись при майбутньому вирішенні цього спору.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. В частині залишення позовних вимог без розгляду рішення слід залишити без змін.

Керуючись стст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 р. скасувати в частині вирішення основного та зустрічного позовів та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 та позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 65% квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 35% квартири АДРЕСА_1.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 р. в частині залишення без розгляду вимог зустрічного позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 24 квітня 2018 року.

Головуючий

Судді