Рішення № 73624046, 23.04.2018, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3998/17

Провадження № 2/345/152/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.04.2018 року м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого – судді Миговича О.М.

секретаря – Бабійчук Л.В.

з участю: позивачки – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Калуші справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, суд -

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просить розділити спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4, визнавши за кожним право власності на ? частину домоволодіння по вул.П.Орлика,28 в м.Калуші Івано-Франківської області.

Позов мотивовано тим, що з 16.07.1994 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Калусько міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21.09.2017 року розірвано.

В періодшлюбу сторони придбали та нажили спільне майно, а саме: домоволодіння по вул.П.Орлика,28 в м.Калуші Івано-Франківської області. Дане домоволодіння, вони разом з чоловіком побудували перебуваючи в шлюбі. Зокрема будівництво було ними розпочато в 1996 році та введено в експлуатацію в 2004 році. Дане домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_4

Оскільки добровільно спільно нажите майно не розділили, то просить визнати за кожним право власності на ? частину домоволодіння по вул.П.Орлика,28 в м.Калуші Івано-Франківської області.

У судовому засіданні позивачка та представник позивача підтримали позов та підтвердили наведене. Просять позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та суду пояснив, що рішенням виконавчого комітету Калуської міської ОСОБА_3 народних депутатів Івано-Франківської області від 17.04.1991 р. № 92 «Про індивідуальне будівництво: надання земельних ділянок у безстрокове користування для індивідуального житлового будівництва, будівництво надвірних споруд, зміна рішень виконкому, прийомка в експлуатацію, будівництво будинків на правах особистої власності та оформлення права власності» його довірителю було надано у безстрокове користування земельну ділянку з земель міської забудови в м. Калуш площею 600 кв. м. для будівництва індивідуального одно,- двоповерхового будинку.

Пунктом 1.1 зазначеного вище рішення зобов’язано відповідача протягом місяця одержати будівельний паспорт (одержано 07.05.1991 р.). Цим же рішенням (п. 1.3) зобов’язано ОСОБА_4 побудувати житловий будинок на протязі трьох років.

У зв’язку з цим, ОСОБА_4 та члени його сім’ї, якими на час початку будівництва будинку були його батьки та брат, у травні 1991 р. розпочали будівництво будинку. З схеми виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель, яка міститься у будівельному паспорті, фундамент під житловий будинок побудований згідно проекту і прийнятий в експлуатацію 06.12.1991 р., а будівництво житлового будинку закінчено у березні 1994 р. Разом із тим шлюб з позивачкою укладено 16.07.1994 р. Після реєстрації шлюбу здійснювались опоряджувальні роботи. Причому позивачка жодної участі у них не брала. Тобто, на дату укладення шлюбу житловий будинок вже існував як такий, тому твердження позивачки про спільне будівництво, є безпідставним. Просить в задоволенні позову відмовити, оскільки заявлена підстава позову не підтверджується будь-якими доказами.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що у 1990 р. його син – ОСОБА_4 повернувся з армії. Після повернення сина з армії, їхня сім’я вирішила збудувати будинок. З цією метою ОСОБА_4 звернувся до Калуської міської ради із заявою про виділення земельної ділянки. Міська рада своїм рішенням від 17.04.1991 р. № 92 виділила ОСОБА_4 для будівництва 600 м2 землі по вул. П.Орлика, 28, в м. Калуш. Цим рішенням ОСОБА_4 зобов’язано протягом одного місяця одержати будівельний паспорт. Після одержання будівельного паспорта, ОСОБА_4 зобов’язано збудувати будинок протягом трьох років. Тому на початку літнього періоду у 1991 р., він, його дружина та син (ОСОБА_4Б.) розпочали будівництво будинку. Він витрачав свої кошти для придбання будівельних матеріалів та оплати транспортних послуг. У 1993 р. з армії повернувся його молодший син – ОСОБА_6, який також допомагав у будівництві. Крім того, свідок пояснив, що участь у будівництві брали його співробітники. У 1994 р., на момент одруження ОСОБА_4 та ОСОБА_1 будинок вже було повністю збудовано. Ні позивачка, ані її родичі жодної участі у будівництві не брали, коштами не допомагали.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона з чоловіком та двома синами спільно будували житловий будинок по вул. П.Орлика, 28, в м. Калуш, з господарськими будівлями та спорудами. Її чоловік витрачав кошти для придбання будівельних матеріалів, оскільки ОСОБА_4 доходів не мав. У будівництві допомагали також співробітники чоловіка. На момент одруження сина – ОСОБА_4, будинок був повністю збудований. Позивачка жодної участі у будівництві не брала, коштами не допомагала.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що у 1993 р. він повернувся з армії. На той момент його батьки та брат розпочали будівництво будинку по вул. П.Орлика, 28, в м. Калуш. Придбання будівельних матеріалів здійснювалось його батьком. У будівництві також брали участь співробітники його батька. На момент одруження брата – ОСОБА_4, будинок був збудований. Позивачка участі у будівництві не брала, коштами не допомагала.

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він у 1990-х роках працював з ОСОБА_5 на одному підприємстві. На його прохання неодноразово допомагав у будівництві будинку по вул. П.Орлика, 28, в м. Калуш. Будівництво будинку розпочались та закінчились до одруження ОСОБА_4 з ОСОБА_1 Будівництво здійснювали сім’я ОСОБА_1. Допомогу у будівництві також надавали інші співробітники ОСОБА_5

Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що сторони 16.07.1994 року зареєстрували шлюб. Рішенням Калусько міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21.09.2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 – розірвано (а.с.4).

Вирішуючи по суті даний спір, який виник між сторонами, щодо поділу майна подружжя, суд виходить з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

У відповідності до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб’єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сімї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сімї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. ОСОБА_8 для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обовязків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сімї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола обєктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. N 11).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є обєктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ розяснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд звертає увагу на те, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Статтями 11-13 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Відповідно до положень ст.ст.76-78, 80-81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи питання про розподіл майна подружжя в натурі, суд враховує положення ст.71 СК України, а також встановлені у судовому засіданні обставини. Зокрема, сторони не дійшли згоди, як щодо обставин способу його поділу між ними.

Згідно із ч. 1 ст. 22 КпШС України, який був чинний на момент прийняття спірного будинку в експлуатацію, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КпШС України, який був чинний на момент прийняття спірного будинку в експлуатацію, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови № 16 від 12.06.1998 р. «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України» роз’яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об’єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 р. (справа № 6-211цс14), під час вирішення спору щодо поділу майна частка кожного з подружжя в спільному майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін у придбане майно, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Визначаючи правовий статус житла як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної із сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 р. у справі № 6-606цс15).

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Калуської міської ОСОБА_3 народних депутатів Івано-Франківської області від 17.04.1991 р. № 92 «Про індивідуальне будівництво: надання земельних ділянок у безстрокове користування для індивідуального житлового будівництва, будівництво надвірних споруд, зміна рішень виконкому, прийомка в експлуатацію, будівництво будинків на правах особистої власності та оформлення права власності» відповідача надано у безстрокове користування земельну ділянку з земель міської забудови в м. Калуш площею 600 кв. м. для будівництва індивідуального одно,-двоповерхового будинку – (а.с.25-28).

Пунктом 1.1 зазначеного вище рішення зобов’язано відповідача протягом місяця одержати будівельний паспорт (одержано 07.05.1991 р.).

Цим же рішенням (п. 1.3) зобов’язано відповідача побудувати житловий будинок на протязі трьох років.

Як вбачається з примітки у схемі виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель, яка міститься у будівельному паспорті, фундамент під житловий будинок побудований згідно проекту і прийнятий в експлуатацію 06.12.1991 р., а будівництво житлового будинку закінчено у березні 1994 р.

Відповідно до положень, викладених у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-612цс15, від 1 липня 2015 року: «Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК Українимістить винятки із загального правила.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя».

Окрім того, як вбачається із копії квитанції до прибуткового касового ордера № 1063; Квитанція до прибуткового касового ордера № 99; Квитанція до прибуткового касового ордера № 460; Квитанція до прибуткового касового ордера № 44; Квитанція до прибуткового касового ордера № 10; Квитанція до прибуткового касового ордера № 936; Копія рахунку-фактури від 07.07.1995 р.; Копія квитанції від 07.07.1995 р.; Копія накладної № 900; Копія накладної № 979а; Копія податкової накладної від 15.10.1997 р.; № 54 22. Копія накладної № 2748 від 18.05.1998 р.; Копія накладної № 36 від 26.01.1995р.; Копія накладної № 951 від 25.11.1998 р.; Копія накладної № 549 26. Копія накладної № 343; Копія накладної № 34 28. Копія накладної № 74; Копія рахунку-фактури; Квитанція до прибуткового касового ордера № 188; Копія накладної № 306; Копія накладної № 74; Копія накладної № 493;Копія накладної від 29.07.1996 р.; Копія накладної № 215; Квитанція до прибуткового касового ордера № 240; Квитанція до прибуткового касового ордера № 725; Копія накладної № 68; Копія накладної № 58; Копія рахунку-фактури – всі вони видані на ім’я батька відповідача ОСОБА_5, окрім того в зазначених накладних будівельні матеріали видавалися в рахунок заробітньої плати батька відповідача – ОСОБА_5 – (а.с.46-75).

У зв’язку з цим, відповідач та члени його сім’ї, його батьки та брат розпочали будівництва будинку, у травні 1991 року. Дане також в судовому засідання підтвердили свідки ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8

В матеріалах справи відсутні докази, а також ні позивачкою ні її представником в силу вимог ст.ст.76-78, 80-81 ЦПК України, на час розгляду справи не надано доказів своєї участі у будівництві спірного майна, відомостей про час, спосіб та джерело його придбання, участь кожного у придбанні такого, наявність такого майна на час розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільного права та інтересів є припинення дії, яка порушували право, зміна правовідношення, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ст.5 ЦПК України,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 2ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевказаного, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, приймаючи до уваги надані суду докази, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню.

На підставіст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати в розмірі 2 202,30 грн.

На підставі ст.ст.60, 69, 70, 72 СК України, ст.ст.15, 16, 368, 372 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11 та керуючись ст.ст.2, 12, 13, 76-78, 80-81, 141, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Розділити спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину домоволодіння №28 по вул.П.Орлика в м.Калуші Івано-Франківської області.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 3/4 частину домоволодіння №28 по вул.П.Орлика в м.Калуші Івано-Франківської області.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 – 2 202,30 грн. судових витрат.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області, шляхом подачі апеляційної скарги через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Головуючий: