Рішення № 73623733, 16.04.2018, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12712/15-ц

Провадження № 2/344/102/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк “Фінанси та Кредит” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення заборгованості в розмірі 7 343 491,39 грн. станом на 27.08.2015 року за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №441 pv-04 від 10.08.2004 року на предмет іпотеки, стягнення судових витрат в розмірі 3 654,00 грн.,–

В С Т А Н О В И В:

Представник Публічного акціонерного товариства "Банк “Фінанси та Кредит” звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення заборгованості в розмірі 7 343 491,39 грн. станом на 27.08.2015 року за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №441 pv-04 від 10.08.2004 року на предмет іпотеки, а саме: квартиру №80, розташовану за адресою: м.Івано-Франківськ, вул. Пасічна, 22, що належала на праві приватної власності ОСОБА_3, померлій 24.07.2008 року, спадкоємцем якої є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом визнання права власності на вказану квартиру за ПАТ "Банк “Фінанси та Кредит” за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб”єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Позовні вимоги мотивувала тим, що 10.08.2014 року між ТОВ "Банк “Фінанси та Кредит” в особі Філії “Івано-Франківське регіональне управління” та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №441 pv-04, згідно якого Банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 16 000,00 дол. США на умовах забезпеченості, поверненості, терміновості, платності, зі сплатою 12% річних, строком повернення яких до 10.08.2006 року. В подальшому між сторонами було укладено п”ять додаткових угод, відповідно до яких збільшено розмір кредиту до 51 400,00 дол. США. Та продовжено строк дії договору до 10.08.2017 року. Взятих на себе за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії зобов’язань відповідач не виконував, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість. 15.06.2015 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області прийнято рішення по цивільній справі №348/863/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за кредитним договором №441 pv-04 від 10.08.2004 року у розмірі 3 441 850,75 грн., яке станом на день подачі позовної заяви не виконано. Станом на 27.08.2015 року загальна сума заборгованості Позичальника за даним кредитним договором становить 494 883,84 грн. по тілу кредиту та 265 440,98 грн. по відсотках. В забезпечення виконання зобов’язань Позичальника за вказаним кредитним договором 13.08.2004 року між банком, позичальником та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_4 передано в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 36,5 кв.м., загальною площею 64,5 кв.м., та накладено заборону на відчуження нерухомого майна. Згідно зазначеного іпотечного договору іпотекою забезпечується виконання зобов”язань позичальника, що випливають з кредитного договору №441 pv-04 від 10.08.2004 року. Іпотекодержатель має право в разі невиконання позичальником зобов”язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. 24.07.2008 року іпотекодавець ОСОБА_3 померла. Спадкоємцем майна померлої є її син ОСОБА_1 У разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 11.04.2016 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_2 (а.с.144).

Представник позивача в судове засідання не з’явилась, попередньо подала до суду заяву, відповідно до якої просила розглянути справу без її участі, заявлені позовні вимоги задоволити в повному обсязі, не заперечила проти заочного розгляду справи (а.с. 233).

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання 16.04.2018 року не з”явилась, в судовому засіданні 26.05.2016 року щодо задоволення позову шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки послалась на розсуд суду, так як жодного відновшення до спірної квартири немає.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з”явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про день та час судового слухання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 129-131, 139-141, 150-152, 161-163, 165, 177-179, 185, 193-195, 201-203, 228-230).

З урахуванням думки представника позивача та положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 1054 ЦК України визначено зміст кредитного договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.

Судом встановлено, що 10.08.2004 року між ТОВ "Банк “Фінанси та Кредит” в особі Філії “Івано-Франківське регіональне управління” правонаступником якого є ПАТ "Банк “Фінанси та Кредит” та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №441 pv-04, згідно якого Банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 16 000,00 дол. США на умовах забезпеченості, поверненості, терміновості, платності, зі сплатою 12% річних, строком повернення яких до 10.08.2006 року (а.с.7-9).

26.12.2005 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору №441 pv-04 від 10.08.2004 року, відповідно до якої збільшено розмір кредиту на 4 000,00 дол. США і встановлено в розмірі 20 000,00 дол. США (а.с.10).

23.05.2006 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до кредитного договору №441 pv-04 від 10.08.2004 року, відповідно до якої банк відкриває позичальнику відновлювальну Кредитну лінію у розмірі 25 600,00 дол. США (а.с.11).

03.07.2006 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №3 до кредитного договору №441 pv-04 від 10.08.2004 року, відповідно до якої банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності Кредитні ресурси в розмірі 38 400,00 дол. США строком до 10.08.2017 року (а.с.12).

Відповідно до додаткової угоди №б/н від 16.03.2007 року до кредитного договору №441 pv-04 від 10.08.2004 року банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності кредитні ресурси в сумі 46 400,00 дол. США (а.с.13).

26.09.2007 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №б/н до кредитного договору №441 pv-04 від 10.08.2004 року, відповідно до якої банк відкриває позичальнику креди на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності в розмірі 51 400,00 дол. США (а.с.14).

Банк зобов"язання за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №441 pv-04 від 10.08.2004 року виконав, однак відповідач свої зобов"язання не виконав, у зв’язку з чим 15.06.2015 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області прийнято рішення по цивільній справі №348/863/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ “Банк “Фінанси та кредит” заборгованість за кредитним договором №441 pv-04 від 10.08.2004 року в сумі 3 441 850,75 грн. (а.с. 23, 24).

Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №441 pv-04 від 10.08.2004 року станом на 28.08.2015 року, загальна сума заборгованості позичальника ОСОБА_1 за період з 10.08.2004 року по 28.08.2015 року становить 3 085 379,46 грн. (а.с. 210-215), спростування якої матеріали справи не містять. Отже, рішення суду про стягнення зоборгованості з ОСОБА_1 виконано не було.

13.08.2004 року між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та Філією Івано-Франківського регіонального управління Банку “Фінанси та Кредит” ТзОВ було договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за №269-Д, згідно якого іпотекодавець ОСОБА_3 передала в іпотеку Банку трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, житловою площею 36,5 кв.м., загальною площею 64,5 кв.м. Вказаний предмет іпотеки належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 04.07.2000 року ОСОБА_6, приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, за реєстровим №Д0967 та зареєстрована Івано-Франківським ОБТІ в реєстрову книгу №203 за реєстровим №7462.Експертна оцінка предмету іпотеки становить 170 089,00 грн., погоджена вартість заставленого майна згідно Акту від 10.08.2004 року — 170 089,00 грн.. загальна вартість нерухомого майна згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №4389049 від 09.08.2004 року, реєстровий №1778652 становить 170 089,69 грн.

Відповідно до п. 1 вказаного договору, Іпотекдержатель має право в разі невиконання Позичальником зобов”язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами ОСОБА_4.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках передбачених п.п. 18.8.1., 18.8.2., 18.8.3. цього договору, відповідно до розділу V ЗУ “Про іпотеку” на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі (п.22 договоруіпотеки) (а.с.15, 16).

Відповідно до ст.33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Державна реєстрація іпотеки визначає пріоритет іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог. Згідно із ч. 7 ст. 3 Закону “Про іпотеку” пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, встановлених ст. 12 ЗУ “Про іпотеку” а саме: у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

А тому, позивач має таке право захисту на предмет іпотеки в судовому порядку.

Згідно з роз"ясненням Верховного Суду України (узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.; далі узагальнення), вирішуючи питання одночасного задоволення таких позовних вимог, правильним є зазначення в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на суму заборгованості за кредитним договором, а розрахунок суми заборгованості повинен бути наведений у мотивувальній частині рішення.

Аналогічне розяснення міститься в п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5. Разом із тим відповідно до третього речення абз. 2 цього пункту винятком, коли суд може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за основним зобовязанням, є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положень ст. 11 Закону № 898-ІV (або ст. 589 ЦК щодо заставодавця). Це положення узгоджується із п. 9 зазначеної постанови, відповідно до якого передбачене одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником.

Так, одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

Таким чином, одночасне звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки в будь-якому випадку є неправильним.

Проте, положення ч. 1 ст. 11 ЗУ “Про іпотеку”, яким установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобовязання виключно в межах вартості предмета іпотеки, передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобовязанням. Зважаючи на той факт, що чинне законодавство (ст. 39 Закону № 898-ІV) та відповідні розяснення (п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5) передбачають зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, беручи до уваги, що фактична ціна продажу цього майна в процесі його реалізації може змінюватися, вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки, причому як у випадку, коли мало місце звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить майновому поручителю, так і тоді, коли іпотечне майно належить боржнику за основним зобовязанням.

Слід мати на увазі, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова Верховного Суду України від 4 вересня 2013 р. у справі № 6-73цс13. Від 03.02.2016р. №6-1080цс15).

Відповідно правову позицію висловив і ВСУ у справі № 6-1080цс15 про те, що право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобовязання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобовязанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобовязанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобовязанням відсутня.

Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобовязання.

Позивач надав беззаперечні докази того, що за рішенням суду заборгованість по кредиту не погашена під час примусового виконання цього рішення, на спростування цього інших доказів матеріали справи не містять. Отже, вимога банку до позичальника, який не сплатив заборгованість по кредиту за рішенням суду, а саме - на звернення стягнення предмету іпотеки належного йому, не є подвійним стягненням.

24.07.2008 року ОСОБА_4 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_7 1-НМ №072845 виданого 25.07.2008 року Зарічанською сільською радою Надвірнянського району Івано-Франківської області (а.с.49).

23.01.2009 року вих. №102 відповідач ОСОБА_1 звернувся в Надвірнянську районну державну нотаріальну контору із заявою про прийнятття спадщини за заповітом після смерті його матері ОСОБА_3 (а.с.48).

01.03.2006 року секретарем Зарічанської сільської ради ОСОБА_8 було посвідчено Заповіт ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка на випадок своєї смерті заповіла житловий будинок в с.Заріччя Надвірнянського району Івано-Франківської області вул. Шевченка, 75 та квартиру в м.Івано-Франківську по вул. Пасічна- Якіміщак Андрію Івановичу, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 55).

ОСОБА_9, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності 23.04.2015 року звернулась до Надвірнянської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме на квартиру АДРЕСА_3 (а.с.116).

Однак, 23.04.2015 року завідуючою Надвірнянської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_10 винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки, при поданні документів для оформлення спадщини заявником не було надано документа про право власності на квартиру АДРЕСА_1 належним чином зареєстрованого на ім”я гр.ОСОБА_3, що свідчило б про належність даного майна померлій. Отже, виходячи із вищенаведеного, видати Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру не виявляється можливим (а.с.121).

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 від прийняття спадщини не відмовився, так як звернувся до нотаріальної контори із заявами про прийнятття спадщини за заповітом та про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно вимог ст. 23 ЗУ “Про іпотеку” у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Статтею 37 ЗУ “Про іпотеку” передбачено, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов’язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У договорі іпотеки від 13.08.2004 року міститься відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 ЗУ “Про іпотеку” (а.с.16).

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 39 ЗУ “Про іпотеку” у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Одні суди, як зазначає узагальнення ВСУ, повинні виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону № 898-ІV вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним субєктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобовязана за змістом ч. 3 ст. 10, статей 11 та 60 ЦПК довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи.

Враховуючи вимоги ч.6, 7 ст.38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

У даному спорі, позивач просить про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ "Банк “Фінанси та Кредит” за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб”єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Дана вимога відповідає способу передбаченому сторонами договору іпотеки, праву диспозитивності вимог за ст.13 ЦПК України, а тому підлягає до задоволення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

Ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, оданих учасниками справи або витребовуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз"яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково задоволення, а саме що стосуються відповідача ОСОБА_1, як спадкоємця предмету іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, з відповідача ОСОБА_1 також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати.

На підставі ст.ст. 1054, 1218, 1268 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12, 23, 33, 36-39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 2, 13, 81 ЦПК України та керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства "Банк “Фінанси та Кредит” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення заборгованості в розмірі 7 343 491,39 грн. станом на 28.08.2015 року за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №441 pv-04 від 10.08.2004 року на предмет іпотеки, стягнення судових витрат в розмірі 3 654,00 грн. — задоволити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 перед Публічним акціонерним товариством "Банк “Фінанси та Кредит”, місцезнаходження якого: 04050, м.Київ, вул. Артема, 60, код ЄДРПОУ 09807856, по договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №441 pv-04 від 10.08.2004 року, укладеному між ТОВ "Банк “Фінанси та Кредит” в особі Філії “Івано-Франківське регіональне управління” та ОСОБА_1, в розмірі 3 085 379 (три мільйони вісімдесят п”ять тисяч триста сімдесят дев”ять) грн. 46 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, згідно договору іпотеки від 13.08.2004 року, укладеного між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та Філією Івано-Франківського регіонального управління Банку “Фінанси та Кредит” ТзОВ, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №269-Д, а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, житловою площею 36,5 кв.м., загальною площею 64,5 кв.м., яка належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 04.07.2000 року ОСОБА_6, приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, за реєстровим №Д0967 та зареєстрована Івано-Франківським ОБТІ в реєстрову книгу №203 за реєстровим №7462, спадкоємцем якої є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, шляхом визнання права власності на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, житловою площею 36,5 кв.м., загальною площею 64,5 кв.м. за Публічним акціонерним товариством "Банк “Фінанси та Кредит”, місцезнаходження якого: 04050, м.Київ, вул. Артема, 60, код ЄДРПОУ 09807856, за ціною, визначеною на підставаі оцінки майна суб”єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права взасності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, на користь Публічного акціонерного товариства "Банк “Фінанси та Кредит”, місцезнаходження якого: 04050, м.Київ, вул. Артема, 60, код ЄДРПОУ 09807856, - 3 654,00 грн. витрат по оплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 25.04.2018 року.

Суддя Пастернак І.А.