Рішення № 73623397, 23.04.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/6254/17

Провадження 2/206/1528/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2018 р. Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі: головуючого – судді Кушнірчука Р.О., за участю секретаря судового засідання Соловйової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про зобов’язання відшкодування шкоди шляхом виплати щомісячної по життєвої соціальної допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про зобов’язання відшкодування шкоди шляхом виплати щомісячної по життєвої соціальної допомоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його син ОСОБА_2, після звільнення з лав армії був госпіталізований до лікарні з діагнозом «ложний суглоб внутрішньої кісточки правої стегнової кістки, виражений післятравматичний артроз гомілковостопного суглоба, шіпковатость і сильна контрактура стопи, гострий больовий синдром…». Після довгого лікування сину була встановлена третя група інвалідності. Вважає, що його син знаходиться за межами компетенції соціальних служб при вирішенні стоячих перед ним проблем, тобто відноситься до категорії соціально незахищених осіб не маючих право на соціальні виплати та допомогу. Син не може офіційно працевлаштуватися, оскільки страждає невиліковним прогресуючим захворюванням. Також, не має можливості отримати висновок на обмеження у роботі, а отже не може отримати статус безробітного. Каліцтво отримане внаслідок виконання службових обов’язків, перетворила сина в соціально недієздатного. В свою чергу держава відмовившись виконувати конституційні обов’язки по соціальному захисту держава протиправно передала сина на соціальну реабілітацію і повне утримання родини. Все це призвело до того, що він вимушений нести витрати на забезпечення особистих немайнових і майнових інтересів сина із-за неможливості сином самостійно здійснювати свої права та виконувати зобов’язання, маючи єдине джерело існування доходи батьків. Це позбавило його можливості отримувати допомогу від сина у вигляді матеріальної підтримки згідно ст. 51 Конституції України та ст. 203 Сімейного кодексу України та повноцінного соціального захисту від держави. Причиною його протиправних та матеріальних затрат стало незаконне рішення проти особистих інтересів його сина, винесене посадовими особами Медико - соціально експертної комісії (далі – МСЕК), яке виразилось у тому, що встановлюючи каліцтво по праці для зняття інвалідності була використана клінічна ознака, яка не має ніякого відношення до проблем сина. Однак, саме через каліцтво син отримав обмежену життєдіяльність, втратив можливість працювати по отриманій спеціальності, втратив робоче місце. Син маючи обмеження по труду, а саме не може довго перебувати на ногах, не представляє інтересу для ринку праці. Служба зайнятості в період перебування його сина на обліку пропонувала роботу, яка не відповідала можливостям його стану здоров’я. Викладене вище свідчить, що держава покалічивши сина повністю відмовилось відшкодовувати завдану шкоду, яка виникла внаслідок протиправної передачі державою сина на соціальну реабілітацію і повне фізичне утримання його родини, що відповідно до норм Цивільного кодексу України дає йому прав право на відшкодування шкоди безпосередньо державою.

Вважає, що лише судове рішення може відновити соціальну дієздатність його сина в діючій законодавчій базі, забезпечивши вирішення проблеми, яка склалася з його сином, повернувши йому завдану шкоду відповідно до вимог ст. ст. 22, 1176 ЦК України. Так тільки виконання рішення суду забезпечить дохід на рівні середньостатистичного громадянина України, поверне затрати необхідні для відновлення страхового стажу та проведення соціальної адаптації сина на рівні соціальних програм соціального забезпечення, дозволяючи синові забезпечити своє самостійне існування і виконання своїх обов’язків за Сімейним кодексом.

Отже, з урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог (а.с.68-74) позивач просить суд зобов’язати Кабінет Міністрів України відшкодувати за рахунок держави завдану шкоду і маючу продовження на теперішній час незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади при виконанні своїх обов’язків шляхом початку виконання своїх конституційних зобов’язань, виплачуючи по життєву щомісячну соціальну допомогу в розмірі середньої заробітної плати по країні на 1 січня кожного календарного року в якому воно виплачується для реалізації конституційних зобов’язань держави відповідно до ст. ст. 46,48,56 Конституції України по компенсації протиправних затрат його родини на утримання сина із-за нездатності держави надати можливість здійснювати це сину самостійно на підставі нормативного акту, який врегулював ситуацію його сина і таким чином створити умови для нормального фізичного існування родини, знявши психологічний терор із-за появи проблисків життя як для родини так і сина.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що до повноважень Кабінету Міністрів України не відносяться питання, щодо відшкодування шкоди, шляхом виплати по життєвої соціальної допомоги. До того ж, дане відшкодування шкоди не передбачене законом України або іншими нормативно-правовими актами. Питання, щодо відшкодування шкоди, шляхом виплати по життєвої соціальної допомоги відносять саме до повноважень Міністерства соціальної політики України. Твердження позивача, що його син не може офіційно працевлаштуватись є хибним, оскільки йому надавались вакансії для працевлаштування відповідно до вимог чинного законодавства та рекомендацій лікарсько-консультативної комісії щодо працевлаштування. Також є хибними твердження позивача, щодо протиправності рішення МСЕК, оскільки до суду або вищестоящої установи воно не оскаржувалось. Просив відмовити у задоволенні позову.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Від сторін будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 14 лютого 2018 року дану позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін,у відповідності до ч.5 ст. 279 ЦПК України.

Сторони копії ухвал про відкриття спрощеного позовного провадження у справі без повідомлення сторін отримали.

Відповідно до ч. 5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

Процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не застосовувалися.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів сторін, суд прийшов до наступного висновку.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Як вбачається з копії довідки військової частини № 2392 від 13.12.1990 року, син позивача ОСОБА_3 в період проходження військової служби отримав захворювання (а.с.75).

Відповідно до довідки Обласного центру медико-соціальної експертизи МСЕК № 1 Управління охорони здоров’я Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 26 від 25.11.2004 року, за рішенням обласного МСЕК № 1 ОСОБА_3 був направлений на обстеження (з 21.09.2004 року по 06.10.2004 року) в травматологічне відділення. В результаті обстеження встановлений діагноз «Постравматичний деформуючийся артроз правого гомілковостопного суглобу ІІІ ст. з больовим синдромом НФС ІІІ ст. Функція правої ноги порушена в легкій степені». В 1997 році визнавався інвалідом ІІІ групи – захворювання отримано в період проходження військової служби. В 2004 році інвалідом не визнаний. Патологія, що мається і ступень вираженості функціональних порушень зі сторони опорно-рухового апарату не дають підстав для визнання ОСОБА_3 інвалідом. Обласна МСЕК № 1 на підставі рекомендації республіканського інституту експертизи не визнала його інвалідом. В даному конкретному випадку зниження життєдіяльності легкого ступеня, І ст. (а.с.89).

Заступником директора Бабушкінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська робився запит Головному лікарю КЗ Дніпропетровське 12 ТОМ «ДОР» за № 1165 від 13.09.2013 року, щодо надання рекомендацій про умови та характер праці ОСОБА_3 для подальшого працевлаштування (а.с.84).

Відповідно до копії медичного висновку Комунального закладу «Дніпропетровське 12 ТМО» ДОР № 391 від 16.09.2013 року, ОСОБА_3 рекомендований труд, який виключає тривале перебування на ногах (а.с.77).

Як вбачається з копії листа Дніпропетровського обласного центру зайнятості ДЦЗ МСП України № 12/04-3815 від 19.09.2014 року, ОСОБА_3 перебував на обліку в Бабушкінському РЦЗ як безробітний з 30.09.2013 року по 31.08.2014 року. В період перебування на обліку йому надавався повний комплекс соціальних послуг, передбачених чинним законодавством. Його було проінформовано про можливість перенавчання з метою розширення можливостей працевлаштування, проте він не виявив бажання отримати додаткову спеціальність. Від пропозиції прийняти участь у оплачуваних громадських та інших роботах тимчасового характеру також відмовився. У зв’язку з тим, що вдень реєстрації у службі зайнятості ОСОБА_3 надав висновок лікарсько-консультативної комісії з рекомендаціями щодо працевлаштування, відповідно до яких йому по лютий 2014 року була протипоказана робота з тривалим перебуванням на ногах, упродовж зазначеного періоду йому не пропонувалось працевлаштування за спеціальністю, а підбір роботи здійснювався за набутим професійним досвідом. 22.05.2014 року виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_3 було припинено у зв’язку з працевлаштуванням (рішення прийнято на підставі наданої копії наказу про прийом на роботу) (а.с.87,88).

Відповідно до копії листа Міністерства соціальної політики № 121/021/150-15 від 28.04.2015 року, ОСОБА_3 30.09.2013 року звернувся до Бабушкінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська 30.09.2013 року. У зв’язку з відсутністю підходящої роботи йому було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю. Протягом реєстрації ОСОБА_3 надано соціальні послуги, у тому числі з підбору підходящої роботи. З 01.09.2014 року ОСОБА_3 було припинено виплату допомоги по безробіттю, оскільки він надав до центру зайнятості копію наказу про прийняття його на роботу. Також, роз’яснено, що у разі звернення ОСОБА_3 до державної служби зайнятості, відповідно до чинного законодавства йому будуть надані соціальні послуги зі сприяння у працевлаштуванні (а.с.80,81).

В обґрунтування свого позову позивач вказує, що держава завдавши каліцтво його синові, позбавило останнього можливості працювати за отриманою спеціальністю, а рішення МСЕК, яким встановлюючи каліцтво по праці для зняття інвалідності була використана клінічна ознака позбавило його сина гарантованих державою соціальних виплат. За цих на його думку неправомірних дій, його сім’я вимушена нести витрати по утриманню сина, а сам позивач змушений бути позбавленим матеріальної допомоги від сина.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ст. 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», підпункту 54 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року № 228, інтереси Кабінету міністрів України у судах загальної юрисдикції представляє Міністерство юстиції України.

Відповідно до підпункту 4.60 пункту 4 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5, Головні територіальні управління юстиції за дорученням Мін’юсту представляють інтереси Кабінету Міністрів України, Мін’юсту під час розгляду справ у судах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових правовідносин відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 4, 19 ЦПК України).

Зі змісту поданого по справі позову, вбачається, що ОСОБА_1 заявлено вимоги про відшкодування шкоди (компенсації затрат його сім’ї по утриманню сина ОСОБА_3М.), заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади.

Норма права, на яку, зокрема посилався позивач, як підставу задоволення його вимог є ст. 22 ЦК України.

Так, частина 2,4 статті 22 ЦК України передбачає, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положеннями статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як присудження сум по відшкодуванню шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Проте, в матеріалах справи не міститься належних, допустимих та достовірних доказів того, що в результаті протиправної поведінки відповідача була нанесена шкода, не доведено причинний зв'язок між поведінкою відповідача та необхідністю несення сім’єю позивача витрат по утриманню сина, не доведена його вина.

Отже, з урахуванням положень ч. 2 ст. 22, ст. 1166 ЦК України та суті спору, у діях відповідача відсутнє правопорушення, яке б давало підстави для його зобов’язання забезпечити відшкодування шкоди по компенсації витрат сім’ї позивача по утриманню сина ОСОБА_3

Крім того, відшкодування шкоди в рахунок компенсації затрат сім’ї позивача по утриманню повнолітнього сина не передбачене законом України або іншими нормативно-правовими актами, що унеможливлює задоволення позову у заявлений позивачем спосіб.

Також на думку суду, до даних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 1176 ЦК України, на які позивач послався у своєму позові, оскільки дана норма передбачає право особи на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, а не Кабінету Міністрів України до якого позивач позивається.

З приводу інших аргументів позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 Положення «Про медико-соціальну експертизу», затвердженого Постановою КМУ №1317 від 03.12.2009 року, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності МСЕК визначається Положенням «Про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 року (далі – Положення).

Відповідно до п. 3 Положення медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Пункт 13 Положення передбачає, що ступінь втрати працездатності військовослужбовців і військовозобов'язаних у період проходження ними служби (зборів) встановлюється у відсотках з метою виплати страхових сум за державним обов'язковим особистим страхуванням у день розгляду комісією таких документів:

1) копії свідоцтва про хворобу, виданого за затвердженою Міноборони формою військово-лікувальним закладом або районним військовим комісаріатом у разі визнання військово-лікарською комісією військовослужбовця або військовозобов'язаного в період проходження служби (зборів) не придатним за станом здоров'я для подальшого проходження служби (зборів) унаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання. Ступінь втрати працездатності застрахованого військовослужбовця або військовозобов'язаного встановлюється з дня проведення військово-лікарською комісією його огляду, але не пізніше дати звільнення такого військовослужбовця або військовозобов'язаного з військової служби;

2) довідки про придатність військовослужбовця або військовозобов'язаного до військової служби, що видана військоволікувальним закладом або районним закладом чи військовим комісаріатом за затвердженою Міноборони формою, якщо: застрахованого визнано обмежено придатним до військової служби (зборів) або професійної діяльності у разі втрати ним здоров'я внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного у період проходження військової служби (зборів), але не підлягає звільненню з військової служби (зборів); ступінь втрати працездатності військовослужбовця або військовозобов'язаного встановлюється на підставі поданих військово-лікарською комісією документів; застрахованого визнано військово-лікарською комісією придатним до військової служби (зборів) у разі втрати ним здоров'я внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного у період проходження військової служби (зборів). Ступінь втрати працездатності застрахованого встановлює комісія після закінчення його лікування.

Відповідно до 23 Положення у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров'я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров'я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.

Відповідно до пункту 24 Положення рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до Міністерства охорони здоров’я (далі – МОЗ).

МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи. В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, Кримська республіканська, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця). Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для комісії мають рекомендаційний характер.

Відповідно до п. 25 Положення рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.

Отже, вищевикладене свідчить, що рішення МСЕК може бути оскаржено до обласної, центральної міської комісії чи до суду в установленому законом порядку.

Проте позивачем ніяких вимог в межах розгляду даної справи до МСЕК не висувалось, ніяке його рішення не оскаржувалось у передбаченому законом порядку.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для прийняття до уваги аргументів позивача про протиправність рішення МСЕК, яке полягає у тому, що встановлюючи каліцтво по праці для зняття інвалідності була використана клінічна ознака, яка не має ніякого відношення до проблем сина, оскільки вони ніяк не впливають на висновки зроблені судом.

Щодо аргументів позивача, що внаслідок хвороби його син не може працевлаштуватись та центром зайнятості йому пропонувалась робота, яку він не може виконувати за станом здоров’я, то на думку суду вони є необґрунтованими та спростовуються фактично встановленими обставинами справи, які підтверджені належними, допустимими письмовими доказами, а саме копіями листів Дніпропетровського обласного центру зайнятості та Міністерства соціальної політики України (а.с.80,81,87,88).

Отже, з урахуванням викладеного в його сукупності, суд прийшов до висновку про відмову у позові в повному обсязі.

Так, керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( місце проживання: м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги,2/45) до Кабінету Міністрів України ( м. Київ, вул. Грушевського,12/2) про зобов’язання відшкодування шкоди шляхом виплати щомісячної по життєвої соціальної допомоги – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук