Рішення № 73622781, 16.04.2018, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7926/17

Провадження № 2/204/398/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Третя Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

В С ТА Н О В И В:

11 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, яку доповнила 20 грудня 2017 року, в якій просила: визнати строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6, померлої 13 грудня 2016 року, пропущений позивачем ОСОБА_1, таким, що був пропущений з поважної причини; визначити позивачу додатковий строк для подачі заяви і прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_6, померлої 13 грудня 2016 року, встановивши строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, а саме два місяці, починаючи з набрання законної сили рішенням суду. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона, ОСОБА_1 (прізвище до шлюбу - ОСОБА_6), є донькою ОСОБА_6. 13 грудня 2016 року померла мати позивача - ОСОБА_6. Після смерті матері залишилося спадкове майно, а саме квартира, що розташована за адресою АДРЕСА_1. Позивач звернулась до третьої державної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини. 05 грудня 2017 року представник позивача отримала лист від Третьої нотаріальної контори, з якого позивачу стало відомо про наявність заповіту, складеного не на неї. Позивачу було роз’яснено, що згідно з норм діючого законодавства вона повинна була звернутися у строк 6 місяців. Таким чином, вона дізналася, що фактично вона вже пропустила строк для подачі заяви про прийняття спадщини. Зазначила, що за життя, мати позивача - ОСОБА_6 висловлювала твердження, що спадщина буде розділена згідно совісті та справедливості, та норм діючого законодавства, зазначала, що залишить квартиру своїй молодшій доньці. Протягом останніх місяців мати хворіла, за час хвороби суттєво погіршився її фізичний та психологічний стан. Позивач вважає, що пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, якими є: малограмотність в правових питаннях оформлення спадщини, що призвело до необ’єктивного визначення наслідків пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини; фактичне проживання та місцезнаходження позивача на території проведення антитерористичної операції; з початком військових дії, нотаріуси переїхали в мирні міста, реєстри відключили, у зв’язку з чим у позивача не було можливості отримати відповідну консультацію та пропущені строки для подання заяви на прийняття спадщини; смерть матері, яка є рідною та близькою людиною, у зв’язку з чим позивач важко переживала її втрату; важкий емоційний та моральний стан; тривала хвороба, що не дозволяє здійснювати активні дії щодо прийняття спадщини, а саме хронічний одонтогенний гайморит; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємця і місцем знаходження спадкового майна. Позивач зазначає, що вона не могла в строк визначений законодавством звернутися з заявою про прийняття спадщини, у зв'язку із довготривалим перебуванням в м. Курахове Мар’їнського району Донецької області внаслідок проведення антитерористичної операції на території Донецької області, де вона постійно проживала. У зв’язку з викладеним позивач звернулась до суду з даним позовом.

30 січня 2018 року представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнає, вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки позовні вимоги є недоведеними. В обґрунтування відзиву зазначено, що спірна спадкова квартира на праві приватної власності належала бабусі відповідача - ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 27.01.1995 р., виданим виробничим об’єднанням Південний машинобудівний завод. За життя бабуся позивача - ОСОБА_6, 06.04.2016 року склала заповіт на його ім’я, який був нотаріально посвідчений нотаріусом Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори та внесений до Спадкового реєстру за №4-311, за яким вона заповіла належне їй майно йому. ОСОБА_6 померла 13.12.2016 року. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України). У шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 позивач не звернулася. Натомість, із заявою про прийняття спадщини позивач звернулася і постановою нотаріуса Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви та ці обставини визнані судом поважними. Строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 сплинув 13.06.2017 року. Однак, зазначає, що позивачу ОСОБА_1 достеменно було відомо про час та місце відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 та про наявний заповіт, складений на ім'я відповідача. Разом з тим, вона не вчинила жодних юридично значущих дій з прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк. Обставини, наведені позивачем в обґрунтування поважності пропущення строку для прийняття спадщини, відповідач вважає необґрунтованими, недоведеними та неповажними. Так, посилання позивача на юридичну необізнаність щодо правових питань оформлення спадщини, її тривала хвороба, важкий емоційний стан через проживання в зоні проведення бойових дій, велика відстань між місцем проживання та місцем відкриття спадщини не є поважними причинами, у розумінні ч. 1, ч.3 ст. 1272 ЦК України, а також такими, що не доведені в розумінні ст. 81 ЦПК України. Твердження позивача про те, що коли розпочалися військові дії, нотаріуси переїхали в мирні міста, реєстри відключили не є правдивим та підтвердженими будь-якими доказами. Вважає за необхідне зазначити, що в період з 17.12.2016р. по 16.06.2017р. працювали нотаріуси та вчиняли нотаріальні дії в м. Курахове Марійського району Донецької області, а отже позивач мала можливість звернутися до будь-якої нотаріальної контори як то приватної чи державної для оформлення заяви про прийняття спадщини. У зв’язку з цим вважає, що жодних доказів про наявність причин, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для подання заяви до нотаріуса у шестимісячний строк позивачем не надано, а наведені позивачем обставини не доводять дійсність існування або створення позивачу перешкод у поданні відповідної заяви.

Ухвалою суду від 03 квітня 2018 року в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору було залучено ОСОБА_5.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити. Суду пояснила, що вона постійно проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1. На пенсії не перебуває, інвалідом також не визнавалася. Тривалий час хворіє на хронічний гайморит. Їй не можна переохлаждатися. Після смерті матері вона знову тяжко захворіла та зверталася до лікарні у зв’язку з хворобою. Вона постійно систематично відвідує лікарню щоб підтримувати свій стан здоров’я. Вона усно зверталася до нотаріусів за місцем свого проживання, однак їй пояснювали, що вона повинна звертатися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Потім вона ще декілька разів зверталася до нотаріусів, однак усі їй казали те саме, що треба звернутися за місцем відкриття спадщини. У зимовий час вона не могла приїхати до м. Дніпра, оскільки відстань велика, їхати 6 годин а їй не можна переохлаждатися. Смерть матері її дуже сильно пригнітила і вона довгий час не могла прийти до задовільного морального стану. За життя матір казала, що квартира залишиться їй із рідною сестрою (ОСОБА_5В.) кожній порівну. Сестра їй рідна тільки по матері, батьки в них різні. Про заповіт їй нічого не відомо, вона дізналася про заповіт тільки у грудні місяці коли звернулася із заявою до нотаріуса. Просила визнати вказані причини поважними та задовольнити її позовну заяву.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи - Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити у їх задоволенні. Суду пояснила, що вона проти позову заперечує. Померла ОСОБА_6 була її матір’ю, позивач ОСОБА_1 – рідною сестрою (по матері), а відповідач ОСОБА_3 є її сином. Зазначила, що про наявність заповіту ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_3 їй відомо з моменту його складання, вона разом з сином та їх сусідом їздили до нотаріуса для його оформлення. ОСОБА_6 за життя казала, що бажає щоб належна їй квартира після смерті перейшла її онуку ОСОБА_3. Вона разом з чоловіком проживала окремо від матері. Матір проживала у м. Дніпрі, однак у зв’язку з погіршенням її стану з квітня 2016 року матір проживала разом з нею у селі Варварівка (Гнатівка), Новомосковського району. ОСОБА_7 – її син, проживає у м. Дніпрі. На похоронах ОСОБА_6 позивач ОСОБА_1 повідомляла їй, що на спадщину не претендує, у зв’язку з чим вона не повідомляла нотаріусу про ОСОБА_1 як спадкоємця ОСОБА_6

Допитана у судовому засіданні 06 березня 2018 року в якості свідка ОСОБА_8 суду пояснила, що вона проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. Померла ОСОБА_6 була її сусідкою по будинку, жили в одному під’їзді, вона на другому поверсі, а ОСОБА_6 – на першому. Саме вона знайшла ОСОБА_6, коли у неї стався інсульт. Після того, як у ОСОБА_6 стався інсульт, вона подзвонила молодшій доньці ОСОБА_6 – ОСОБА_1 у м. Курахове, після чого остання приїхала та займалась лікуванням матері. ОСОБА_1 близько трьох тижнів займалась лікуванням матері, після чого повернулась додому у м. Курахове. ОСОБА_1 турбувалась про матір, купила їй одяг. ОСОБА_6 жила в жахливих умовах. Обидві доньки ОСОБА_6 вирішили по черзі доглядати за матір’ю. Світлана добре доглядала за матір’ю. Друга донька ОСОБА_6 – ОСОБА_5, доглядала за матір’ю погано. Їй відомо, що за життя ОСОБА_6 хотіла скласти заповіт на онука – ОСОБА_7, однак після того як останній образив ОСОБА_6, вона почала передумувати. Її мати, з якою дружила ОСОБА_6 порадила їй оформити квартиру ОСОБА_6 на двох доньок, з чим ОСОБА_6 погодилась та вважала це справедливим. Однак, звернутись з цим питанням до нотаріуса ОСОБА_6 не могла, оскільки не мала грошей, казала, що донька ОСОБА_5 забрала у неї пенсію. На початку 2016 року ОСОБА_5 забрала ОСОБА_6 у село де вона проживала до своїй смерті.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 народилась 08 вересня 1966 року у м. Дніпропетровську. Дошлюбне прізвище позивача – «Кедова», яке остання змінила 23 травня 1987 року у зв’язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_9, актовий запис № 81, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя № 00019001047 від 09 листопада 2017 року (а.с. 5).

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_10 серії І-ЯК № 105279, виданого 18 жовтня 1966 року будинком щастя Ленінського району м. Дніпропетровська (а.с. 6), її батьками зазначені: батько – ОСОБА_11, мати – ОСОБА_6.

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище – «Корінна» було змінено на «Петухова» у зв’язку з укладенням 06 квітня 1957 року шлюбу з ОСОБА_12, що підтверджується Повним Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00018994565 від 08.11.2017 року (а.с. 101), а після розірвання шлюбу з ОСОБА_12 06 лютого 1965 року її прізвище знову було змінено на «Корінна», що підтверджується Повним Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу № 00019034052 від 14.11.2017 року (а.с. 106); прізвище «Корінна» було змінено на «Кедова» у зв’язку з укладенням 23 березня 1965 року шлюбу з ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-КИ № 100508, виданим повторно Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області (а.с. 97)).

Матір позивача – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, померла 13 грудня 2016 року у с. Варварівка Новомосковського району Дніпропетровської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КИ № 720095, виданим Красногвардійським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 2619 (а.с. 31).

За життя ОСОБА_6 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2, загальною площею 42,6 кв.м., що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло, виданим 27 січня 1995 року Виробничим об’єднанням «Пывденний машинобудівний завод» на підставі розпорядження (наказу) від 27 січня 1995 року № 161-95 (а.с. 30), а також листом Комунального підприємства «Дніпрпоетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради № 5366 від 25 квітня 2017 року (а.с. 88).

Крім того, за життя ОСОБА_6 також належала земельна ділянка площею 0,9721 га, кадастровий номер 1223284500:01:154:0012, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 11 січня 2016 року державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_13 (а.с. 85).

06 квітня 2016 року ОСОБА_14 було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 4-311, згідно якого ОСОБА_6 заповіла відповідачу по справі - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, а також усі майнові права та обов’язки, що належатимуть їй (а.с. 32). Вказаний заповіт було зареєстровано в спадковому реєстрі за № 58816548, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 43508498 від 06.04.2016 року (а.с. 52).

Відповідач ОСОБА_3 народився 04 квітня 1984 року у м. Дніпропетровську, що підтверджується свідоцтвом про народження серії V-КИ № 427492, виданим 13 червня 1984 року Відділом РАЦС Ленінського району м. Дніпропетровська (а.с. 94). У вказаному свідоцтві про народження батьками ОСОБА_15 зазначені: батько – ОСОБА_16, мати – ОСОБА_5.

Третя особа ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище – «Петухова», яке вона змінила на «Нахтенко» 03 лютого 1984 року у зв’язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_16, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії ІІ-КИ № 431457, виданим Відділом РАЦС Ленінського району м. Дніпропетровська 03 лютого 1984 року (а.с. 95)) є донькою ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серії ІІІ-ЯР № 037823, виданим 18 лютого 1958 року районним бюро РАЦС м. Синельниково Дніпропетровської області, актовий запис № 54 (а.с. 93).

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_3 є онуком ОСОБА_6, а позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_5 є рідними сестрами по матері.

Після смерті ОСОБА_6, яка померла 13 грудня 2016 року, відкрилася спадщина на належне їй нерухоме майно.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Положеннями ч. 1 ст. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

28 березня 2017 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 на все належне їй майно (а.с. 41). У зв’язку з цим 28 березня 2017 року Третьою Дніпровською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 194/2017 після смерті ОСОБА_6, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с. 40-125), яка того ж дня була зареєстрована в Спадковому реєстрі за № 60444986, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 47241662 від 28.03.2017 року (а.с. 45).

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Станом на 28 березня 2017 року заповіт, складений ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 4-311, є чинним, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 47241687 від 28.03.2017 року (а.с. 46).

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

З аналізу наведених положень вбачається, що строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 розпочався з часу відкриття спадщини, тобто з 13 грудня 2016 року, та сплинув 13 червня 2017 року.

Згідно ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

07 листопада 2017 року третя особа ОСОБА_5 також звернулась до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори з заявою (а.с. 90), в якій зазначила, що вона є непрацездатною за віком спадкоємицею ОСОБА_6, яка має право на обов’язкову частку спадкового майна. Однак, термін для прийняття спадщини вона пропустила, до суду звертатись не буде, свідоцтво про право на спадщину за законом згідно ст. 1241 Цивільного кодексу України вона одержувати не бажає.

Також, 13 листопада 2017 року до Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_2 з заявою про те, що 13 грудня 2016 року померла її бабуся – ОСОБА_6, на день смерті якої залишилась спадщина - квартира АДРЕСА_2. Просила спадщину нікому не видавати (а.с. 109).

Однак, за вих. № 3709/02-14 від 28 листопада 2017 року державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори ОСОБА_17 було надано відповідь ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_6 був складений заповіт не на її ім’я. Спадкоємець за заповітом своєчасно прийняв спадщину. Також їй було роз’яснено положення ст.ст. 1223, 1269, 1270 ЦК України, серед яких встановлення шестимісячного строку для прийняття спадщини або відмови від спадщини спадкоємцем, тобто в даному випадку до 13 червня 2017 року, а також роз’яснено право звернутись до суду для оспорювання заповіту (а.с. 114).

11 грудня 2017 року ОСОБА_2 надала до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори заяву в інтересах ОСОБА_1, в якій просила не видавати спадщину після померлої 13 грудня 2016 року ОСОБА_6 у зв’язку зі зверненням заявника до суду за захистом своїх спадкових прав (а.с. 115).

15 лютого 2018 року ОСОБА_2 надала до Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори заяву, в якій просила приєднати до матеріалів спадкової справи заяву громадянки ОСОБА_1 про прийняття спадщини (а.с. 143).

16 лютого 2018 року державним нотаріусом Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори ОСОБА_18 було надано відповідь ОСОБА_1 вих. № 584/02-14 (а.с. 142) про те, що 15 лютого 2018 року було отримано та долучено до спадкової справи № 194/2017 її заяву про прийняття спадщини за законом після померлої ОСОБА_6 Видача свідоцтва про право на спадщину на майно після померлої 13 грудня 2016 року ОСОБА_6 зупинена до вирішення судом цивільної справи № 204/7926/17.

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 пропустила шестимісячний строк, встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6

У зв’язку з цим, 11 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги суд не оцінює на предмет переконливості та поважності доводи позивача про причини пропуску нею встановленого законом строку для прийняття спадщини з наступних підстав.

Згідно роз’яснень наведених у абз. 3 п. 24 Постанови пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді справ про визначення додаткового строку для прийняття спадщини слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обгрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 УПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Єдиними належним та допустимим доказом на підтвердження того, що позивачем дійсно пропущено строк для подання заяви про прийняття спадщини, є відповідна постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Суд при вирішенні даної справи виходить з того, що допустимим доказом про пропущення строку для прийняття спадщини є наявність відповідної обґрунтованої постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а не лист нотаріуса про те, що видачу свідоцтва про право на спадщину призупинено, тому звернення до суду із зазначеним позовом повинно відбуватися після звернення до нотаріальної контори, із заявою про прийняття спадщини та отримання відповідної постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Однак, на підтвердження того, що нотаріусом винесена обґрунтована постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позивачем не надано суду відповідних належних та допустимих доказів.

Як встановлено у судовому засіданні позивач звернулася до суду з позовом 11 грудня 2017 року, тобто ще до звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, яка надійшла на адресу Третьої дніпровської державної нотаріальної контори тільки 15 лютого 2018 року. За таких обставин слід дійти до висновку про передчасність звернення позивача до суду з даним позовом.

Крім того вважаю за необхідне зазначити наступне.

Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Позивачем може бути особа, яка вважає, що її право, свободу чи інтерес порушено та створені перешкоди для реалізації її прав, що зумовило її звернення до суду. При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб’єктивних прав та обов’язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права або виникнення додаткового обов’язку.

Обраний Позивачем спосіб захисту своїх порушених, на його думку, прав не відповідає характеру та змісту тих прав та правовідносин, які виникли у зв’язку з відкриттям спадщини після смерті ОСОБА_6, оскільки не зважаючи на те, що позивач відноситься до спадкоємців першої черги, у випадку наявності чинного заповіту на користь іншої особи, ОСОБА_1 є особою, яка не має права на спадкування спадкового майна, оскільки не має права на обов’язкову частку у спадщині.

Тобто, навіть у випадку задоволення позову та надання судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивачу буде відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з тим, що єдиним спадкоємцем усього майна за заповітом є інша особа, а позивач, як було встановлено у судовому засіданні, пенсійного віку не досягла та статусу інваліда у встановленому законом порядку не отримувала, а отже не має права на обов’язкову частку у спадщині.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх передчасністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі ст.ст. 15, 1220, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, та керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Третя Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 23 квітня 2018 року.

Суддя Д.Л. Черкез